Як криза докотилася до глухого кута
Усе почалося 5 травня, коли парламент Румунії проголосував за вотум недовіри уряду Іліє Боложана. Ініціювала процес Соціал-демократична партія (PSD), підтримала її ультраправа AUR.
парламенту в Бухаресті, 15 червня 2026 року.
Іліє Боложан, колишній мер Орадя, відомий жорсткими, але ефективними реформами в місцевому самоврядуванні. Очоливши уряд, він узяв курс на бюджетну дисципліну й структурні реформи, що й зробило його мішенню для тих, кому такий курс не сподобався. Після відставки Боложана переобрали лідером Націонал-ліберальної партії (PNL).
Наслідком стало не просто падіння кабінету, а й отруєння атмосфери між двома ключовими партіями, які входили до урядової коаліції — соціал-демократами (PSD) і лібералами (PNL). Ліберали сприйняли демарш соціал-демократів як удар у спину й фактично відмовилися від будь-якої співпраці з ними. Боложан, уже як партійний лідер, відкрито заявив, що проігнорувати PSD — найбільшу фракцію в парламенті — під час формування нового уряду не вдасться, хоч саме вона «згенерувала цю кризу».
4 червня президент Нікушор Дан запропонував першого кандидата — Еуджена Томака. Уже 14 червня Томак відкликав кандидатуру, навіть не дійшовши до голосування — було зрозуміло, що більшості немає. Того ж дня президент висунув другого претендента — Адріана Вештю. Пояснення лаконічне: за таких обставин «політичне рішення доречне». Але й Вештя провалився, але вже на етапі голосування в парламенті: за 189 голосів, тоді як необхідні 233.
Формально це була перша невдала спроба сформувати уряд у нинішньому кризовому циклі. 23 червня президент скликав нові консультації. Румунські медіа заговорили про уряд меншості — формулу з наперед узгодженим парламентським пактом підтримки, яка дозволяє правити без повноцінної більшості.
Але якщо провалиться й наступний кандидат, то Конституція передбачає останню аварійну опцію: розпуск парламенту й дострокові вибори.
Чому Томак не зібрав більшості
Томак був компромісом президента, але не компромісом партій. Він сам казав, що готовий «до будь-яких компромісів» — і це найкраще ілюструє суть кризи. Вона не в конкретному прізвищі на посаді, а в тому, що між партіями зараз немає навіть мінімального рівня довіри, необхідного для цих компромісів. А взаємна підозра виявилася навіть сильнішою за страх перед достроковими виборами.
PSD давала зрозуміти зі самого початку: технократична формула можлива, але коштуватиме дорого. Лідер соціал-демократів Сорін Гріндяну після переговорів з Томаком заявив, що «майбутній уряд має зламати саму логіку моделі Боложана». Тобто відмовитися від жорсткої бюджетної економії.Тож PSD пообіцяла не голосувати за нові податки, скорочення зарплат чи будь-які антипенсійні заходи.
PNL своєю чергою відмовилася підтримати уряд без чіткої парламентської більшості. За словами Боложана, кабінет, «який не має явної політичної підтримки», не є рішенням, бо він просто не зможе проводити складні реформи.
Реформаторська USR — партія, яка традиційно позиціонує себе як чиста, антикорупційна сила, — також відмовилась. Понад 90 % членів її політичного комітету не підтримали Томака: брати на себе відповідальність за перехідний кабінет, який не вирішував ні кризи більшості, ні питань реформ, партія не захотіла.
Угорська UDMR так само відмовилася ставати «милицею для слабкого прем'єра без парламентського центру», сказав її лідер Келемен Гунор.
Права AUR відкинула кандидатуру Томака з першої хвилини. Лідер партії Джордже Сіміон заявив, що AUR не підтримує уряд «без підтримки румунів», і додав, що Томака не підтримує «ані 1 % румунів». Що є звичною рамкою румунських ультраправих: мовляв, лише вони справжній голос народу, що виступає проти корумпованого істеблішменту.
Чому провалився Вештя
Призначення Вешті мало стати виправленням помилки. Замість нейтрального технократа — досвідчений політик, афілійований з табором лібералів, колишній мер Брашова, людина з репутацією успішного проєвропейського менеджера. Вештя одразу пообіцяв «проєвропейський уряд політичної згоди».
Але тут знову проявився головний парадокс. Реальна коаліція, необхідна для такого уряду, виявилася несумісною з внутрішньою архітектурою його ж ліберальної партії.
Це сталося тому, що дуже швидко підтримали Вештю в соціал-демократичному таборі — і саме це все зіпсувало. Соціал-демократи побачили в ньому спосіб повернутися в центр виконавчої влади, не забираючи собі посаду прем'єра. Для PNL це означало одне: самостійно платити політичну ціну за черговий компроміс з головним антагоністом.
І PNL цю ціну платити відмовилася. Ще в день призначення Вештя Чіпріан Чуке — мер Бухареста й один з найвпливовіших голосів у партії — заговорив про «зрежисований сюжет»: начебто ініціатори маневру свідомо уникали внутрішньопартійної дискусії, щоб не відповідати на незручні запитання.
Врешті 15 червня політичне бюро PNL підтвердило, що кандидатуру Вештя не підтримуватимуть, до уряду разом з PSD входити не збираються. Вештя лишився офіційним кандидатом від партії, але без її одностайної підтримки.
Позицію лібералів підтримали USR й UDMR. У підсумку в парламенті Вештя отримав лише 189 голосів замість 233 необхідних.
Показово, що відразу після голосування в PNL почалися процедури виключення тих депутатів, які все ж підтримали Вештю. Такі фігури, як Губерт Тума й Кетелін Предою, відкрито заговорили про внутрішньопартійний розкол.
Третя спроба
І врешті зʼявився третій претендент. 26 червня PNL, USR та UDMR спільно висунули нового кандидата на прем'єра — Зігфріда Мурешана, євродепутата від PNL, одного з найвпливовіших румунських у Європейському парламенті. У румунську політику Мурешан прийшов 2014 рок увід Партії народного руху Траяна Бесеску, згодом перейшов у PNL.
Йогу кандидатуру почали обговорювати як реакцію на пропозицію PSD висунути кандидатом свого лідера й голову нижньої палати парламенту Соріна Гріндяну.
На відміну від інших кандидатів, Мурешан — фігура не нейтральна й не технократична. Це людина з реальною вагою в Брюсселі й підтримкою тих трьох партій, які до цього відмовилися підтримати кандидатуру премʼєра.
У PSD відреагували скептично. Зокрема, соціал-демократи в офіційному пресрелізі назвали таку спробу саботажем.
В чому політична ціна «компромісу»?
Якщо подивитися на соціологію, стає зрозуміло, чому жодна партія не хоче брати на себе повну відповідальність за вихід з кризи, але й відійти вбік теж не може.
За даними INSCOP, у січні 2026 року AUR мала 40,9 % підтримки, PSD — 18,2 %, PNL — 13,5 %, USR — 11,7 %. У березні рейтинг AUR трохи впав — до 38 %, PSD отримала 19,2 %, PNL — 14,5 %, USR — 11,4 %. Після вотуму недовіри, у травні, картина дещо змінилась: AUR — 38,2 %, PNL — 20,3 %, PSD — 17,5 %, USR — 10 %.
Паралельне дослідження CURS малювало трохи м'якшу динаміку. У квітні-травні AUR отримувала 34 %, PSD — 23 %, PNL — 18 %, USR — 10 %. Уже в середині травня: AUR — 32 %, PSD — 24 %, PNL — 20 %, USR — 10 %, UDMR — 5 %.
Рейтинг PNL зростає, але це зростання схоже більше на виграш у лотерею, ніж на заслужену нагороду. Образ Боложана як жорсткого реформатора якщо і спрацював, то партія не знає, що з цим робити далі, а будь-який крок до коаліції з соціал-демократами коштуватиме чи то репутації, чи то електорату.
У PSD ситуація не краща: соціал-демократи, ініціювавши кризу, ще й за підтримки ультраправої AUR, втратили частину підтримки, і тепер їхнє завдання — повернутися до влади так, щоб ніхто не помітив, що саме вони й були причиною всього цього хаосу.
При цьому суспільство надсилає досить чіткий сигнал: більшість румунів хоче нового уряду вже зараз, без нових виборів, і майже дві третини наполягають, що він має бути проєвропейським. Тобто карт-бланшу не має ніхто — ані на дострокові вибори, ані на будь-який коаліційний компроміс заради стабільності.
На цьому тлі AUR тримає свої майже 40 % не тому, що пропонує щось конкретне. А просто тому, що решта так старанно доводить, що нічого конкретного поки що не має.