Сьогодні міжнародна підтримка переходить у нову фазу. Це чітко продемонструвала Ukraine Recovery Conference 2026 у Гданську, де міжнародні партнери підтвердили готовність мобілізувати понад 10 мільярдів євро на відновлення України. Однак разом із фінансуванням дедалі частіше звучить інше питання: чи має Україна достатню спроможність реалізувати масштабні проєкти, які сьогодні готовий підтримувати світ?
На перший погляд, відповідь очевидна. Якщо громади навчаться готувати якісні проєкти, залучати фінансування та проходити всі необхідні процедури, проблема вирішиться.
Однак міжнародна практика дедалі частіше звертає увагу на інший аспект. Якщо відбудова стає складнішою, кількість учасників постійно зростає, відповідальність розподіляється між державою, громадами, проєктувальниками, підрядниками, міжнародними фінансовими організаціями та контролюючими органами, то хто забезпечує цілісність управління всім процесом? Хто відповідає за те, щоб проєкт залишався керованим від початкової ідеї до введення об'єкта в експлуатацію?
Саме відповідь на це питання визначає успіх або невдачу великих інфраструктурних проєктів. І вони починаються не з бетону, а з десятків управлінських рішень: хто формує технічне завдання, координує проєктування, управляє ризиками та відповідає за зміни під час реалізації? Як синхронізувати вимоги міжнародного донора, державного замовника, проєктувальника, підрядника, контролюючих органів та громади?
Чим складнішою стає система, тим чіткішою має бути взаємодія між усіма її учасниками. Саме тому в міжнародному професійному середовищі дедалі частіше звучать поняття governance, delivery, implementation, institutional capacity. Здавалося б, це різні терміни. Насправді всі вони описують одну проблему — здатність професійно провести складний інвестиційний проєкт від задуму до успішної реалізації.
Нова реальність громад
Саме громади сьогодні стали одними з головних замовників відбудови. Масштаби руйнувань величезні, як і рівень відповідальності. Проте від прийняття рішення про будівництво до появи будівельної техніки на майданчику минають місяці. Спочатку — стратегічне планування, підготовка техніко-економічного обґрунтування, формування логіки проєкту, погодження з державними пріоритетами, підготовка інвестиційної документації та десятки інших процедур.
Експерт із питань місцевого самоврядування Анатолій Ткачук звертає увагу, що міжнародні донори, надаючи фінансування, оцінюють не лише сам об'єкт будівництва, а й його здатність вирішити конкретну проблему.
«Донор фінансує не просто гарний проєкт, а вирішення певної проблеми. На жаль, у нас не звикли розглядати проєкт як інструмент вирішення проблеми, тому громадам часто складно показати логіку його реалізації та індикатори, які свідчать про успішність».
Насправді все починається зі здатності правильно визначити проблему, обґрунтувати рішення, сформувати логіку його реалізації та підготувати проєкт до фінансування.
Втім, навіть після якісної підготовки документації громади стикаються з новими викликами. За словами Анатолія Ткачука, сьогодні вже недостатньо просто знайти гроші. Необхідно пройти стратегічне планування, підготувати документи для DREAM, сформувати пакет матеріалів у межах нової системи публічних інвестицій, розробити преТЕО або ТЕО.
«Для цього потрібна серйозна кваліфікація спеціалістів, яких сьогодні бракує. Громадам доведеться дедалі частіше замовляти такі послуги ззовні. Але ринок цих послуг ще недостатньо сформований».
Процес його формування вже активно триває. Але проблема виходить далеко за межі окремої громади. Це виклик для всієї системи відбудови України, що підтверджують і представники місцевого самоврядування.
Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан звертає увагу, що після початку повномасштабної війни саме громади стали основою внутрішньої стійкості держави. Вони забезпечили життєдіяльність своїх територій і водночас взяли на себе значну частину функцій із реалізації відбудови.
«Сьогодні громади імплементують систему публічних інвестицій на місцевому рівні, щоб отримати можливість залучати фінансування міжнародних фондів, програм та державного бюджету. Пошук фінансування і реалізація проєктів стали одним із ключових завдань муніципалітетів».
Разом із цим, за словами Олександра Слобожана, система фінансування поки що залишається надмірно централізованою і не завжди забезпечує зрозумілі механізми прийняття рішень щодо підтримки проєктів відновлення.
Але навіть якщо проєкт якісно підготовлений і отримав фінансування, залишається наступне питання: хто забезпечить його цілісне управління під час реалізації? Хто координуватиме десятки учасників, зміни, ризики, строки, вартість і якість протягом усього циклу?
Відповіді на ці питання дає сучасна міжнародна практика управління інфраструктурними проєктами.
Читайте такожАльона Шкрум: «Наше завдання — відновлювати швидше, ніж Росія руйнує»
Європейський досвід моделі управління
Україна не перша країна, яка зіткнулася з необхідністю одночасно реалізовувати велику кількість складних інфраструктурних завдань. Європейська практика вже давно виробила підходи до управління такими програмами. Вони ґрунтуються на простому принципі: що складнішим стає проєкт, то більшої уваги потребує організація управління процесами.
Сьогодні професійна дискусія в Європі менше стосується окремих будівельних технологій і більше зосереджена на моделях управління реалізацією будівництва. На конференції та Генеральній асамблеї Європейської федерації асоціацій інженерного консультування (EFCA), що відбулися у червні в Стамбулі, у центрі уваги європейських та українських фахівців були питання управління ризиками, цифрової трансформації, взаємодії всіх учасників проєкту та забезпечення безперервності його реалізації — від початкової ідеї до завершення будівництва.
Ці ж питання заявлені до обговорення на вересневій Глобальній інфраструктурній конференції FIDIC у Нью-Делі. Україна на цих зустрічах розглядається як один із прикладів масштабних змін і трансформацій.
Коли кількість учасників проєкту постійно зростає, а відповідальність розподіляється між різними сторонами, головним викликом стає вже не окрема помилка того чи іншого виконавця. Головною проблемою стає відсутність єдиної функції, яка забезпечує цілісність управління всім проєктом.
На це звертає увагу й генеральний директор польської інжинірингової компанії B-Act S.A., віцепрезидент FIDIC Адам Бялаховскі.
«Коли відповідальність за проєкт розподілена між фінансовою установою, державним замовником, проєктувальником, підрядником та різними органами нагляду, головним ризиком стає фрагментація інформації та процесу ухвалення рішень. Припущення, закладені під час проєктування, не завжди зберігаються на етапі реалізації, зміни не потрапляють до проєктної документації, а ризики, вартість і строки дедалі частіше управляються окремо, а не як єдина система».
Наслідки добре відомі будь-якому замовнику. Рішення ухвалюються повільніше. Проблеми виявляються вже під час виконання робіт. Зростає вартість будівництва. Подовжуються строки реалізації. Ускладнюється контроль за виконанням контрактів.
Особливо критичними ці ризики стають для проєктів, що фінансуються міжнародними фінансовими організаціями. Європейська практика відповіла на цю проблему не посиленням бюрократичного контролю, а іншою моделлю.
Як пояснює Адам Бялаховскі, більшість великих європейських замовників вирішують проблему фрагментації, залучаючи незалежного Engineer або Contract Engineer, який супроводжує проєкт протягом усього його життєвого циклу.
«Такий підхід забезпечує замовнику єдиний інтегрований центр управління ризиками, вартістю та якістю проєкту замість фрагментованої системи звітності від різних учасників. Саме ця модель широко застосовується у проєктах, що фінансуються Європейським Союзом, Європейським інвестиційним банком, ЄБРР та Світовим банком, зокрема й у проєктах відбудови, які вже реалізуються в Україні».
Для української професійної спільноти ця дискусія також уже перейшла з теоретичної площини у практичну. Питання сучасних моделей управління інфраструктурними проєктами дедалі активніше обговорюються, зокрема в контексті адаптації міжнародного досвіду FIDIC та європейських практик до української системи відбудови.
І це, мабуть, головний висновок. Питання не в тому, щоб передати відповідальність комусь іншому. Питання в тому, щоб зробити складний проєкт керованим. Бо що складнішою стає система відбудови, то менш ефективною виявляється модель, у якій кожен відповідає лише за власну частину роботи, але ніхто — за цілісність реалізації.
Від дискусії — до практичного рішення
Міжнародна практика вже давно шукає відповідь на проблему управління складними інфраструктурними проєктами. У різних країнах вона реалізується через різні організаційні моделі — Engineer, Contract Engineer, Project Management Consultant, Delivery Partner та інші професійні механізми. Вони відрізняються деталями, правовими моделями й сферою відповідальності, але мають спільний принцип.
Складний інфраструктурний проєкт потребує професійної інтегруючої функції, яка забезпечує цілісність його реалізації від початкової ідеї до завершення будівництва.
І тут йдеться не про створення ще одного рівня бюрократії чи передачу відповідальності від замовника іншій стороні. Відповідальність замовника залишається незмінною. Але для її ефективної реалізації потрібен професійний інструмент, здатний інтегрувати всі складові: підготовку, проєктування, закупівлі, будівництво, управління ризиками, контрактне адміністрування, контроль вартості, строків і якості.
Тому в міжнародній практиці інженер-консультант розглядається не як ще один учасник будівництва, а як один із перевірених механізмів забезпечення професійного управління складними інфраструктурними проєктами.
В Україні інститут інженера-консультанта вже нормативно врегульований. Це не обов’язкова для кожного проєкту модель, а наявний професійний інструмент, який поки що використовується не повною мірою. Для складних інфраструктурних проєктів, особливо тих, що реалізуються за гроші міжнародних фінансових організацій і донорів, застосування таких підходів часто пов’язане із вимогами партнерів до прозорості, контролю за реалізацією та управління ризиками.
Для України це вже не теоретична дискусія. Попереду — реалізація тисяч проєктів різного масштабу коштом держави, громад, міжнародних фінансових організацій та приватних інвесторів. Кожен із них матиме власну модель фінансування, контрактні умови, технічні особливості та вимоги до звітності. Координувати таку кількість процесів традиційними адміністративними механізмами буде дуже складно.
Тому сьогодні варто говорити не лише про збільшення кількості проєктів, а й про формування сучасної системи їх реалізації, заснованої на професійному управлінні, чіткому розподілі відповідальності та використанні міжнародних практик.
Якою саме буде ця система в Україні — питання для професійної дискусії. Чи розвиватиметься вона через інженера-консультанта, спеціалізовані компанії з управління проєктами, нові інституційні механізми чи поєднання різних підходів — мають визначити практика відбудови та державна політика. Але міжнародний досвід уже доводить: масштабна відбудова, окрім грошей і технічних рішень, потребує розвитку ринку професійних послуг, здатного забезпечити якісне управління.
Зрештою, цінність професійної системи управління визначається результатом. Вона має допомогти державі й громадам швидше ухвалювати рішення, ефективніше використовувати міжнародну допомогу, зменшувати втрати часу й ресурсів та забезпечувати якісну реалізацію проєктів.
Читайте такожПрем’єр-міністр обговорив із керівництвом ЄБРР проєкти відновлення України