Динаміка залежності
У 2021 році, за даними угорського порталу Telex, 78% сировини MOL мало російське походження. Однак 2022 рік, рік початку великої війни Росії проти України і запровадження санкцій проти РФ, ознаменувався не диверсифікацією закупівлі нафти, а зворотним рухом: частка зросла до 91%. За перші 11 місяців 2025 року вона все ще становила 88%.
У грудні 2025 року частка російської нафти в угорському імпорті досягла 100%, а в січні 2026-го, напередодні російської атаки на нафтопровід “Дружба”, показник також наближався до максимального.
Окремої уваги заслуговує ситуація зі словацькою “дочкою” MOL – компанією Slovnaft. Завдяки шостому пакету санкцій ЄС, який запровадив правило пропорційності, Slovnaft зіткнувся з реальним обмеженням: продавати нафтопродукти за межі країни можна лише у тій пропорції, у якій неросійська нафта присутня у вхідній сировині.
Цей кейс продемонстрував, що Братиславський НПЗ цілком здатний переробляти не лише російську нафту, але лише тоді, коли це відкриває доступ до прибуткового експорту. Інакше кажучи, технічні можливості для диверсифікації є. Просто вони активуються лише тоді, коли це вигідно фінансово, а не тоді, коли цього вимагає геополітична ситуація.
Економія понад усе?
З 2022 року по кінець вересня 2025-го MOL Group, за інформацією Telex, зекономила приблизно 2,05 млрд євро завдяки дешевшій російській нафті порівняно з альтернативними постачальниками. Це центральний аргумент компанії та угорського уряду: відмова від “Дружби” – це, насамперед, надто дорого.
При цьому, витрати на модернізацію для роботи з неросійською сировиною оцінюють в 200-330 млн євро. Це менше однієї шостої від накопиченої “санкційної економії”. Тобто, технічна адаптація – фінансово цілком здійсненне завдання, якщо є політична воля.
Будапешт і MOL наполягають ще на двох аргументах.
Перший – технічна несумісність. Мовляв, обидва НПЗ MOL, в Сажаломбатті (Угорщина) та Братиславі (Словаччина), нібито спроектовані виключно під переробку нафти сорту Urals. Однак кейс Slovnaft цей аргумент підриває: компанія вже адаптувала виробництво для роботи з неросійською сировиною в тих обсягах, що потрібні для експорту. Якщо адаптація можлива для частини виробництва, немає принципових перешкод для її розширення.
Другий — недостатність інфраструктури. Адріатичний трубопровід (TAL/Adria) нібито не може повністю замінити “Дружбу”, а його використання є значно дорожчим. Це частково справедливо, однак у контексті накопиченої двомільярдної економії на дешевій російській сировині звучить як пояснення комерційного рішення, а не об'єктивного обмеження.
Нафта як інструмент проросійської політики
Залежність MOL від російської нафти – це не просто корпоративна стратегія мінімізації витрат. У ширшому контексті вона функціонує як інстумент, що живить проросійський курс угорського уряду.
Попри те, що MOL є публічною компанією, угорська держава зберігає в ній стратегічний вплив — як через пряму участь, так і через регуляторне середовище. Уряд Орбана послідовно захищає інтереси компанії на рівні ЄС, а MOL, своєю чергою, забезпечує чинному уряду не лише стабільні надходження до бюджету, а й можливість тримати ціни на пальне на відносно низькому рівні, що важливо для рейтингів партії Орбана.
Не в останню чергу через фактор російської нафт Угорщина регулярно користується правом вето або суттєво ускладнювала ухвалення кількох ключових рішень ЄС, що прямо або опосередковано стосуються енергетичних санкцій проти Росії. Щоразу, коли ЄС намагався розширити нафтові обмеження або скоротити перехідні терміни для трубопровідного імпорту, Угорщина висувала вимоги про компенсацію, технічні вилучення чи відтермінування.
Результатом стало те, що шостий санкційний пакет 2022 року містив спеціальне вилучення саме для трубопровідної російської нафти, яка постачалась нафтопроводом “Дружба”. Угорщина та Словаччина фактично виторгували собі право продовжувати купувати російську нафту. І MOL завдяки цьому опинилася в унікально вигідному становищі на тлі конкурентів, змушених терміново переорієнтовуватися на дорожчу альтернативну сировину.
При цьому Будапешт гальмував не лише нафтові санкції, але й рішення щодо заморожених активів та допомоги Україні.
Тому чим довше зберігається цінова перевага від дешевої російської нафти, тим вищою є вартість виходу з залежності – і тим переконливішими виглядають аргументи угорської сторони про “непомірні витрати” диверсифікації. Залежність самовідтворюється: кожен рік без диверсифікації робить наступний крок дорожчим у політичному та психологічному сенсі, навіть якщо технічна та фінансова здійсненність залишається незмінною.
До слова, залежність від російської нафти також є частиною ширшої проблеми ЄС, в якій економічні зв'язки з Росією – у газовій, атомній (АЕС “Пакш-2”) – формують цілісну систему, що утримує Угорщину в орбіті Москви.
В підсумку, одна держава-член, чиї корпоративні інтереси збігаються з інтересами Росії, здатна блокувати або суттєво розмивати спільну позицію всього блоку. І Брюссель опинився у ситуації, коли будь-яка спроба посилити санкції потребує попереднього врегулювання “угорського питання” – тобто фактичного “викупу” згоди Будапешта через фінансові компенсації, технічні вилучення чи затягування строків. Саме тому Єврокомісія відклала оприлюднення пропозиції щодо відмови від російської нафти та газу до завершення угорських виборів: системна залежність Угорщини стала серйозною проблемою для всього ЄС.
І доти, доки ця залежність залишається прибутковою і політично захищеною, Угорщина матиме і мотив, і інструментарій для того, щоб продовжувати гальмувати консолідовану відповідь Європи на російську агресію.