Хто такий Навроцький?
42-річний Кароль Навроцький до початку президентської кампанії був, м’яко кажучи, політиком другого ешелону. Не дуже впізнаваним.
З 2021 року очолював Інститут національної пам’яті Польщі. Там само працював на початку своєї кар’єри.
У 2017–2021 роках — директор Музею Другої світової війни в Гданську. Попередні очільники музею звинуватили його у спотворенні експозиції та перетворенні її на інструмент пропаганди PiS.
У 2013–2017 роках — голова районної ради Седльця у Гданську.
Кар’єра, як бачимо, не надто видатна. Однак саме на такого кандидата зробив ставку патріарх PiS Ярослав Качинський. Вочевидь, з кількох причин.
По-перше, Навроцький не мав власного електорального капіталу, а без підтримки партії Качинського — політичного майбутнього. Це потенційно робить його ручним президентом Качинського, приблизно так само, як це було з Анджеєм Дудою на старті його президентства.
По-друге, Качинський врахував досвід попередніх парламентських виборів, на яких PiS програла, зокрема й тому, що робила ставку на партійних мастодонтів, які відверто набридли виборцям за десятиліття перебування у великій політиці. Навроцький хоч і робив кар’єру в таборі PiS, та не є членом партії, тим більше не належав до її еліти. А тому його було відносно просто продати виборцям як нове обличчя й навіть антисистемного кандидата.
У цьому сенсі Громадянська коаліція вчинила навпаки: обрала кандидата з-поміж партійної еліти, добре відомого всій Польщі мера Варшави, який уже брав участь у президентських виборах 2020 року і програв Анджею Дуді.
Відсутність партійного квитка також робила Навроцького прийнятним для решти правих середовищ Польщі, які не надто прихильні до Ярослава Качинського і його соратників.
По-третє, як директор Інституту національної пам'яті Навроцький був уособленням історичної справедливості й адептом польського мучеництва — важливих частин риторики PiS.
По-четверте, Навроцький чудово вписувався в матрицю ідеального консервативного кандидата: сім’янин, троє дітей (двоє власних плюс усиновлена дитина дружини від попереднього зв’язку), з неелітарної родини, не варшав'янин (столичних не люблять у глибинці).
Протягом виборчої кампанії штаб Тшасковського, щоправда, світлий образ Навроцького дещо підіпсув: звинуватив у близьких стосунках з бандитами, неонацистами, участі в бійках футбольних хуліганів, сутенерстві й не дуже порядному набутті квартири від особи, яку майбутній президент Польщі нібито пообіцяв доглядати, проте здав у будинок для літніх людей.
Та байдуже: в умовах крайньої поляризації суспільства (а в цьому сенсі ситуація в Польщі просто еталонна, що й продемонстрували результати другого туру), виборці просто сприймають негатив на «своїх». Зрештою, як могло бути інакше, якщо особисто Дональд Трамп агітував за Навроцького, обіцяючи поглиблення співпраці між країнами в разі його перемоги, а міністерка внутрішніх справ США Крісті Ноем під час візиту до Польщі називала Рафала Тшасковського абсолютним провалом.
«Ці вибори розкрили всю правду про польське суспільство. Демократія в Польщі зазнала краху 1 червня 2025 року. Не тому, що немає вільних виборів. Не тому, що половина суспільства має праві та консервативні погляди (...). Половина польського суспільства, навпаки, вперше в історії обрала президента, який є сутенером, хуліганом, шахраєм, лихварем, брехуном і наркоманом, маючи велику підтримку Католицької церкви, яка нібито проповідує євангельські цінності», — сумно констатував експрезидент Польщі Лех Валенса, який 2 червня оголосив, що «вирушає у внутрішню еміграцію, у світ природи, музики та книг».
Що перемога Навроцького означає для Польщі?
Коротка відповідь — поглиблення політичної кризи і період турбулентності аж до наступних парламентських виборів, які заплановані на осінь 2027 року.
Чинний польський уряд сформувала коаліція з чотирьох політичних сил, які об’єдналися задля того, щоб позбавити влади партію Качинського. Президент Анджей Дуда — представник «Права і справедливості». І він пачками накладає вето на закони, ухвалені урядовою коаліцією в Сеймі. Голосів якої недостатньо, щоб подолати вето президента.
Навроцький обіцяє в цьому сенсі бути ще рішучішим, аніж попередник. Натомість складно уявити, як більшість у Сеймі та президент погоджуватимуть кандидатури послів і очільників збройних сил.
Ще напередодні другого туру Навроцький оголосив, що домагатиметься відставки чинного уряду. І одразу після оголошення результатів виборів Ярослав Качинський заявив, що президентські вибори стали свого роду висловленням недовіри кабінету Дональда Туска, тому він повинен піти у відставку, а Сейм має сформувати технічний і безпартійний уряд.
«Уряд, який зараз при владі, не виконав своїх обіцянок. Суспільство стурбоване цінами в магазинах і страхом перед мігрантами, а отже, зниженням рівня безпеки, — заявив він. — Зрештою, це були плани нападу на нашу свободу й наш суверенітет. Ось чому уряд отримав червону картку. Боротьба з демократією програла. Такий уряд має піти».
Дональд Туск своєю чергою оголосив, що звернеться до Сейму з проханням про вотум довіри уряду.
«Я хочу, щоб усі бачили, включно з нашими опонентами у країні та за кордоном, що ми готові до цієї ситуації, що ми розуміємо всю серйозність моменту, але не маємо наміру робити жодного кроку назад», — заявив він.
Союзник Туска по коаліції маршалок Сейму Шимон Головня натомість заявив, що спроба домогтися вотуму довіри є поганою ідеєю: «На мою думку, це театральний жест». Та в будь-якому разі урядовій більшості доведеться піти на такий крок, адже йти на парламентські вибори, щойно програвши президентські, — не найкраща ідея.
Наслідки для ЄС
Упродовж кампанії Навроцький багато і часто критикував політику ЄС, зокрема, в контексті міграційної політики та Зеленого курсу. Він також обіцяв ветувати торговельну угоду ЄС з Mercosur, об'єднанням держав Південної Америки. І, зрозуміло, блокувати реформу прокуратури й системи судочинства, якої роками вимагає Брюссель.
Імовірно, у багатьох питаннях Навроцький буде солідаризуватися з прем’єрами Угорщини та Словаччини і приєднається до табору євроскептиків, чисельність якого стрімко зростає.
«Яка ж це була боротьба! Вітаємо президента Кароля Навроцького з фантастичною перемогою на президентських виборах у Польщі. Ми з нетерпінням чекаємо на спільну роботу над зміцненням Вишеградської співпраці. Успіхів, пане президенте!» — написав Орбан на сайті X, привітавши майбутнього соратника.
Наслідки для України
Політична турбулентність у країні, яка є важливим логістичним хабом для України, а донедавна була також вагомим голосом на підтримку нашої держави в Європі, — серйозна загроза.
До того ж Кароль Навроцький публічно взяв на себе зобов'язання не підписувати закону, що передбачає ратифікацію членства України в НАТО (Дональд Туск назвав це актом державної зради), а також не відправляти польських військових до України. Соратники Навроцького активно критикували фінансову та військову підтримку України. (Сам він висловився за продовження допомоги). Чи варто з таким президентом розраховувати на активну роль Варшави в Коаліції охочих — питання риторичне.
А ще нагадаємо, що Навроцький — багаторічний співробітник і керівник Інституту національної пам’яті. Значна частина діяльності цієї інституції пов’язана з «українськими питаннями». І хоч сам він як історик зосереджувався на інших темах, а проте, дивитиметься на україно-польські відносини крізь призму минулого.
Усе написане, втім, не означає, що тепер у стосунках Польщі й України виникнуть непереборні проблеми. Точно буде складніше, ніж у випадку перемоги Тшасковського, але ми маємо великий досвід комунікації з президентом Дудою, який також є представником PiS. Та й загалом у партії Качинського чимало впливових лідерів, які розуміють важливість підтримки України для безпеки Польщі.
Проблема номер один
У першому турі Тшасковський набрав 31,36 % голосів, Навроцький — 29,54 %, і результати другого туру засвідчили, що шальки терезів могли хитнутися у бік будь-якого кандидата. Тому і Тшасковський, і Навроцький змагалися за підтримку решти лідерів перегонів. Насамперед кандидата, що посів третє місце в першому турі, набравши аж 14,8 % голосів — Славоміра Менцена.
Менцен — депутат польського Сейму, один з лідерів ультраправої політичної сили «Конфедерація», що має певні симпатії до Росії. Лібертаріанець, українофоб, антисеміт. Кредо свого політичного табору ще у 2019 році окреслював так: «Ми не хочемо євреїв, гомосексуалів, абортів, податків і Європейського Союзу». З 2022 року до переліку його ворогів додалися й українці. 24 лютого 2025 року Славомір Менцен навіть приїжджав до Львова записати провокаційне відео біля пам'ятника Степанові Бандері. На виборах подавав себе як антисистемного кандидата, борця проти істеблішменту.
А ще Менцен — мегапопулярний польський відеоблогер: 1,6 млн підписників у TikTok і 1,1 млн на YouTube. Перед другим туром Менцен запросив Тшасковського й Навроцького на розмову в рамках свого YouTube-шоу «Mentzen грилює». Обоє, звісно, погодилися. Кожна розмова набрала 4,6–4,7 мільйона переглядів, що значно перевищило кількість тих, хто дивився дебати Тшасковського і Навроцького на польському суспільному ТБ.
При цьому Менцен виступив не тільки як головний опініон-мейкер країни, а й людина, що формує порядок денний польської політики. Він закликав обох кандидатів підписати складену ним Торунську
декларацію (за назвою рідного міста Менцена Торуня) з восьми пунктів, два з яких стосуються України:
1. Я не підписуватиму жодного законопроєкту, який збільшує чинні податки, внески, збори або запроваджує нові фіскальні тягарі.
2. Я не підписуватиму жодного закону, що
обмежує обіг готівки, і захищатиму польський злотий.
3. Я не підпишу жодного закону, що обмежує свободу висловлення поглядів, які відповідають Конституції Польщі.
4. Я не дозволю відправляти польських солдатів на територію України.
5. Я не підпишу закон про ратифікацію вступу України до НАТО.
6. Я не
підписуватиму жодного закону, що обмежує доступ поляків до зброї.
7. Я не погоджуюся з передачею будь-яких компетенцій польської влади органам Європейського Союзу.
8. Я не підписуватиму ратифікацію жодних нових договорів ЄС, які послаблюють роль Польщі, наприклад, шляхом послаблення його права голосу або позбавлення права вето.
Навроцький погодився підтримати всі вісім пунктів. Тшасковський заявив, що може погодитися з окремими пунктами, проте виступив проти решти. Треба сказати, що кандидат від KO, розуміючи, за який електорат треба боротися, на останньому етапі виборів намагався вдавати із себе правого політика. Та не дуже переконливо.
А після запису розмови Менцен запросив Тшасковського і ще одного лідера Громадянської коаліції міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського випити пива у власному барі (до всіх своїх талантів Менцен ще й має броварню).
І це дуже промовиста ситуація: у Польщі, як і в низці інших країн, ультраправі політики, яким ще зовсім недавно соромно було руку подати, стають важливою частиною політичного мейнстриму. І якщо аналогічна ситуація десь у Португалії може мати для нас виключно політологічний інтерес, то українофоб, який змушує лідерів чільних польських політсил погоджуватися зі своїм порядком денним — це величезна проблема для України. Можливо, навіть більша, ніж президент Навроцький.