Адміністрації Джо Байдена здається, що вона обрала оптимальну тактику протистояння російській агресії, яка дозволяє більш-менш стримувати її армію, водночас мінімізує ризики глобального військового конфлікту. Однак така стратегія лише сприяє продовженню війни й дає Кремлю успішно адаптуватися і до поля бою, і до економічних санкцій. Політика обмеженої підтримки України, яку від самого початку сповідував Байден, остаточно перевела війну в затяжний військовий конфлікт на виснаження, точний фінал якого важко спрогнозувати.
Чіткі сигнали про готовність Путіна вторгнутися в Україну надійшли після провального виведення американських військових з Афганістану. Уже наприкінці жовтня 2021 року західна розвідка знала план військової операції Кремля проти України. До його початку залишалося ще кілька місяців, і теоретично був час завадити намірам Путіна чи переконати його в надмірній ризиковості авантюрної витівки. Проте для цього були необхідні вкрай неординарні та сміливі кроки. Та Захід їх або не знайшов, або так і не наважився на них.
Потрібно віддати належне Байдену: він зумів згуртувати Захід напередодні російського повномасштабного вторгнення. Але не дібрав достатньо аргументів, щоб Путін відмовився від своїх злочинних намірів. Адміністрація Байдена активно лякала Кремль потужними й безпрецедентними економічними санкціями, якщо Росія наважиться напасти. Також Вашингтон почав постачати зброю Україні. Водночас європейські лідери відвідували Москву та спілкувалися з Путіним, щоб переконати схаменутися. Як показав час, ця тактика провалилася.
Путін не надто боявся санкцій. Понад те, він, імовірно, припускав, що Захід не наважиться на достатньо серйозні обмеження або запроваджуватиме їх поступово й половинчасто, що врешті й сталося. Щоб зупинити Росію, США мусили наважитися на щось справді екстраординарне. Наприклад, застосувати санкції ще до російського вторгнення. Різко розширити номенклатуру й обсяги військової допомоги Україні ще восени 2021 року. Або відправити американські війська на навчання на територію нашої держави. Але нічого з переліченого вони не зробили. А кроки, на які вони зважилися, не аж так вразили російського диктатора, щоб він відмовився від намірів загарбати Україну. Тим часом масовий виїзд західних дипломатів з Києва незадовго 24 лютого — це сигнал не сили, а страху й невпевненості.
Коли розпочалося велике російське вторгнення, адміністрація Джо Байдена не поспішала змінювати свої старі підходи. Надміру обережне балансування між страхом ескалації та наданням військової допомоги ЗСУ. Вкрай повільний темп і відносно скромні масштаби військових поставок. Постійні запізнення в ухваленні рішень про передачу нових видів озброєнь, коли ситуація вимагала поставити ще на вчора. Зволікання із запровадженням санкцій і їхня половинчастість. А також взаємовиключні цілі: Україна не має програти, Росія не має перемогти. Усе це неминуче вело Вашингтон до нинішньої патової ситуації.
Війна Росії проти України давно увійшла у фазу війни на виснаження. І загалом такий варіант зараз підходить Путіну, адже Росія має більше ресурсів — людських, матеріальних, військових. Тоді як США не демонструють жодних ознак того, що Вашингтон хоче кардинально перехилити шальки терезів на користь України й нарешті переглянути політику, яка не виправдала себе. Джо Байден виявився не здатним до рішучих кроків у зовнішній політиці. Рішення про постачання Україні відповідної зброї чи дозвіл бити по території РФ завжди приймали із запізненням, ще й з низкою обмежень. Поведінка адміністрації Байдена виявилася занадто прогнозованою, занадто обережною та не дуже амбітною. Це, безумовно, допомагає Кремлю.
Можливо, у Байдена вважають свою тактику найкращим шляхом до початку мирних переговорів між Україною та Росією? Такий собі примус до миру через виснаження обох сторін? От тільки питання, хто більше виснажується — Україна чи РФ? Тому якщо переговори й колись розпочнуться, Україна не вестиме їх з позиції сили, радше вимушено. Оскільки нинішній рівень підтримки України не дозволяє їй завдати відчутної поразки агресору. Через це всі обіцянки прийняти Україну до НАТО після війни та перемоги, які лунали з Вашингтона, виглядають непереконливо. Адже такі умови можуть ніколи й не настати.
Логіка підказує, що успіх України у війні проти Росії позитивно вплинув би на шанси кандидата від Демократичної партії під час президентських виборів. Та й Байден міг би використати перемогу України як демонстрацію своєї правильної зовнішньої політики й увійти в історію як президент, що зупинив агресію Москви. Але з підходом, який втілює його команда, ніякого значущого успіху у війні проти Росії немає і бути не може. Хіба що стануться якісь непередбачені обставини. Тому Дональд Трамп має право стверджувати, що зовнішня політика демократів загалом провальна. Адже саме за часів Обами й Байдена Росія здійснила акти агресії та окупувала частину України.
Заяви Байдена про те, що саме він зупинив Путіна, надто пафосні, нещирі та суперечать реальності. Було б правильніше сказати: Путін зумів завоювати менше територій, ніж розраховував. Але зумів би ще менше, якби Україна отримала танки, літаки й ракети вчасно й більшу кількість без будь-яких обмежень у застосуванні.
Якою зараз є кінцева мета політики адміністрації Байдена щодо України? Як вона бачить українську перемогу? Як вона бачить справедливе покарання агресора? Чи Вашингтон таки схильний домовлятися з Путіним і сприйме як сумний, але доконаний факт російську окупацію нової частини України? На ці питання немає чіткої відповіді. Напевно, Байден і сам не знає відповідей на ці питання. Є просто набір фраз, заяв, наповнених іноді приємними словами й реверансами в бік Києва, але без реального втілення на практиці.
Після двох з половиною років великої війни можна зробити попередній висновок про хибність стратегії Байдена щодо України. Політика Білого дому не спрямована на поразку й покарання агресора. Вона майже не сприяє відновленню територіальної цілісності нашої держави й опосередковано штовхає Україну в кращому разі до заморозки війни. У гіршому — повністю розбалансує міжнародну безпеку та спровокує нові конфлікти. У яких, можливо, вже доведеться брати участь і самим США.
