Крайні праві: не тільки Ле Пен
Флоріан Філіппо
Кілька сотень французів з плакатами «Ні третій світовій!», «Виходьмо з НАТО» і «Ні постачанню зброї Україні» у центрі Парижа. На жаль, це не фейк і не відеомонтаж. Такий протест дійсно відбувся минулого тижня у французькій столиці, і його ватажком виступив Флоріан Філіппо, колишній керівник виборчої кампанії ультраправої Марін Ле Пен, а тепер лідер партії «Патріоти», яка, щоправда, не має жодного крісла в Національній асамблеї. Поки що.
На своїй сторінці у твіттері Філіппо відкрито назвав українців «нацистами» й активно підспівує російській пропаганді. З 2012-го до 2017 року він обіймав посаду віцепрезидента тоді ще «Національного фронту», а отже, був у справі, коли партія брала позику на свою передвиборчу кампанію в Першого чесько-російського банку. Щоправда, пізніше в інтерв’ю французьким медіа політик божився, що російських грошей партія не чіпала.
Подібні фігури, якими б маргінальними вони не здавались у нинішньому політичному контексті (Філіппо мав мандат євродепутата, але у 2019 році втратив і його), все ж цікавлять Кремль. Кілька років поспіль Філіппо вважався наймедійнішим представником «Національного зібрання», поступаючись хіба що Марін Ле Пен. Французи знають його ім’я і впізнають обличчя. А це означає, що його можна витягнути з рукава як корисну карту під час чергових виборів.
Франція вже зустрічалася з несподіваним злетом рейтингів кандидатів – це сталося з ще однією одіозною проросійською особою, Еріком Земмуром, якому навіть пророчили президентське крісло, настільки стрімко зростали його позиції в соцопитуваннях. Того разу бульбашка, на щастя, луснула.
Тьєррі Маріані
Не обов’язково цілитися на найвищу посаду, щоб зацікавити Москву. Наприклад, уже понад 10 років ключовим пропутінським симпатиком у Франції залишається Тьєррі Маріані (колишній член «Республіканців», а нині «Національного зібрання»). Це динозавр французької політики, який вперше сів у депутатське крісло ще далекого 1993 року. З 2010-го по 2012 рік очолював Міністерство транспорту, а у 2019-му пройшов до Європарламенту.
Те, що ані Франція, ані ЄС як інституція не визнали анексію Криму, не завадило йому кілька разів з’їздити на півострів після 2014 року. «Ми бачимо, як покращилася тут ситуація завдяки поверненню до Росії», – заявив він під час одного з таких візитів.
У серпні 2022 року в телевізійній студії французького телеканалу Маріані сказав, що Україна так само відповідальна за війну, як і Росія. Журналісти програми "Complément d’enquête" («Подальше розслідування») зацікавилися позицією Маріяні і завітали до асоціації під красномовною назвою «Франко-російський діалог», яку очолює політик. В офісі на Єлисейських полях, прикрашеному чорно-білими світлинами російських зірок балету, Маріяні заявив журналістам, що його ставлення до анексії Криму є «свободою думки» і «щирим переконанням», а подорожі відбуваються приватно. У жовтні проти асоціації була порушена справа щодо злочину корупції. Розслідування триває.
Їздити до Криму як євродепутат Маріяні дійсно не мав права, однак російські телеканали чхали на такі формальності і навіть зараз представляють його саме так, адже цей статус надає політичної ваги його особі.
Філіп Олів'є
Ще один відверто проросійський крайній правий французький політик, євродепутат від «Національного зібрання», спеціальний радник Марін Ле Пен і, за сумісництвом, чоловік її сестри — Філіп Олів’є, у 2018-му їздив не тільки до Криму, а й до Москви, де дуже цікаво провів час.
Завдяки розслідуванню програми "Complément d’enquête" («Подальше розслідування») стало відомо, що візит Олів’є з дружиною на Чемпіонат світу з футболу у 2018 році влаштувало путінське оточення. На політика покладали великі надії — він мав стати провідною силою об’єднання євроскептичних рухів в Європарламенті. Проєкт був поставлений на паузу з початком пандемії. Сам Олів’є всі звинувачення відкидає.
Однак його голосування, так само як і його однопартійців, говорять самі за себе — щоразу, коли в Європарламенті порушують питання російських санкцій, 18 представників «Національного зібрання» віддано голосують проти, утримуються або не приходять на засідання. Так само вони це робили, коли йшлося про надання Україні статусу країни-кандидата на вступ до ЄС.
Елен Лапорт
Однією з найвпливовіших симпатиків Кремля поміж крайніх правих залишається Елен Лапорт. 44-річна політик доєдналася до «Національного зібрання» у 2014 році і встигла високо пробратися по кар’єрній драбині, аж до віцепрезидента Національної асамблеї. Стало це можливим завдяки історичному стрибку партії на останніх парламентських виборах – з 8 до 89 депутатів.
Елен Лапорт теж фігурувала у складі делегації, яку Москва возила до Криму, але «прославилася» політик іншою місією: у 2020 році вона виступила «міжнародним оглядачем» на референдумі щодо поправок до конституції Росії, яким Путін фактично обнулив свої терміни і сам собі дозволив балотуватися знову. Звісно, жодних порушень на цьому «волевиявленні» французька політик не помітила.
Французьких крайніх правих не можна недооцінювати. По-перше, під вибори всі найменші праві радикальні партії підлаштовуються під крило «Національного зібрання», аби збільшити свої шанси отримати крісло, і стратегія приносить свої плоди. А по-друге, якщо у 2012 році Марін Ле Пен завершила президентські перегони третьою, то у 2017 і 2022 роках уже двічі боролася з Макроном у другому турі. Політик та її оточення активно готуються до наступних виборів у 2027 році, полишати мрію про найважливіше крісло у країні у партії ніхто не збирається. Навіть якщо кандидатом буде не Ле Пен, а 27-річний Джордан Барделла – новий лідер партії.
Радикальні праві: 50 тисяч євро за місце в списку
Ніколя Дюпон-Еньян
Ніколя Дюпон-Еньян є лідером партії «Вставай, Франціє» – політсили, яка отримала лише одне крісло у парламенті і яке займає саме він. Цей виступає проти війни (виступити за війну у Франції було б політичним суїцидом), водночас закликає «заспокоїти Зеленського», бо той, мовляв, хоче повністю зруйнувати Росію. А цього допустити не можна. Бо і тут до справи долучається ключовий аргумент — «війна закінчиться, і з Росією потрібно буде працювати». Працювати з Росією Дюпон-Еньян продовжує і зараз.
Річ у тім, що такі маргінальні партії, як «Вставай, Франціє», практично не спроможні отримати позики у французьких банках на проведення кампанії. Тому надія покладається на щедрих спонсорів, які часом просять про місце у списку. За даними розслідування газети "Libération", так сталося у випадку Надєжди Сіланіної, яка в обмін на внесок у 50 тисяч євро стала восьмою у списку «Вставай, Франціє». Сіланіна народилася в Росії, випустилася з Московського інституту міжнародних відносин і вийшла заміж за бізнесмена Жіля Ремі, відомого у Франції великого товариша Росії. У 2017 році Путін навіть нагородив його орденом Дружби. З такими тісними зв’язками з Москвою лінія партії видається очевидною.
Якщо у 2015 році Дюпон-Еньян казав, що «у світі немає жодного справжнього голови держави, окрім Путіна», то нині він змушений адаптувати дискурс під французький негласний консенсус: відверто бажати Росії перемоги теж дорівнює політичному суїциду. Лише наймаргінальніша французька аудиторія може погодитися з таким меседжем. Тому в хід ідуть «м’якіші формулювання», які, немов з ксероксу, розносяться по телестудіях: «обидві сторони винні у війні» (або частіше «в конфлікті»), «Франція не має стати співучасницею» та «санкції неефективні, тому їх треба скасувати».
Франсуа Асселіно
Трохи далі у своїй риториці йде президент Народного республіканського союзу Франсуа Асселіно, чия політична сила представлена лише на муніципальному рівні. Затятий противник «американського імперіалізму» та прихильник ідеї виходу Франції з НАТО та ЄС, Асселіно знайшов оригінальний аргумент, чому Франція не має постачати Україні зброю: «пізніше ця зброя повернеться проти українців і вбиватиме їх». А загалом Асселіно, звісно, «за мир», ну а як інакше.
Як заведено, кремлівські симпатики обожнюють їздити до Криму. Там Асселіно побував у 2015 році на «святкуванні 70-ї річниці завершення Другої світової». Якщо чітких доказів фінансування його партії Москвою наразі немає, то от до пропагандистських фейків політик долучається жваво. У жовтні Асселіно забив на сполох у соцмережах, заявляючи, що Зеленський буцімто закликав до «знищення всього цивільного населення Росії». Політик звинуватив українського президента в нацизмі. Пізніше виявилося, що йшлося про поганий переклад репліки французькою новинною агенцією. Фразу, де Зеленський каже «вас будуть вибивати по одному, роблячи цапами-відбувайлами», говорячи про чвари в російських владних колах, переклали «вас будуть убивати». У будь-якому разі про «знищення всього цивільного населення» не йшлося навіть близько, це все Асселіно вигадав сам.
Праві і центристи: золота пенсія
Ніколя Саркозі і Франсуа Фійон
Традиційні праві сили у Франції представлені «Республіканцями», які ідеологічно мають риси голлізму, консерватизму і християнської демократії. У виборчих кампаніях часто фігурують теми боротьби з радикальним ісламізмом, захисту традиційних родинних цінностей і праці. Остання виборча кампанія партії пройшла під ностальгічним гаслом «Відновлення французької гордості». Мозок так і просить домалювати тут десь російський балет і томик Достоєвського на полиці: дійсно, історично «Республіканці» активно захищали дружбу Франції з Росією.
Як мінімум двом колишнім високопосадовцям «Республіканців» Кремль улаштував золоту пенсію. За даними розслідування Mediapart, у 2018 році експрезидент Ніколя Саркозі взяв участь у приватних конференціях у Москві, на яких вихваляв перед учасниками Путіна, після чого на рахунок ексголови держави надійшли 300 тисяч євро. Експрем’єр міністр Франції і кандидат у президенти Франсуа Фійон пішов навіть далі — упродовж року він був членом ради директорів російського нафтохімічного велетня «Сібур». Саркозі та Фійон відійшли від активної участі у виборах, проте їхній вплив на інших політиків та участь у кулуарних дискусіях залишається суттєвою.
Жак Маяр
Жак Маяр, мер Мезон-Лаффітта, передмістя Парижа, з’їздив до Криму у 2015 році і відкрито заявляв про свої проросійські погляди. З початком повномасштабного вторгнення позиція політика аж ніяк не змінилася: він називає війну в Україні «американо-російською війною» та закликає Францію не «вестися сліпо» на войовничі заклики (натякаючи на прохання Зеленського надати Україні більше зброї).
Ів Поццо ді Борґо
Разом з Тьєррі Маріані центрист Ів Поццо ді Борґо потрапив під розслідування через підозру в корупції в рамках діяльності асоціації «Франко-російський діалог». На самому початку війни політик розповсюджував фейки про «джихадистів», що воюють в Україні, пізніше висловив сумніви в реальності світлин і відео з Бучі, потім сказав, що вбивства цивільних вчинили «британські спецпризначенці». Рік тому його сторінка у твіттері налічувала 30 тисяч фоловерів, нині — 84 тисячі. Репости хворої фантазії Борґо дедалі частіше можна зустріти на сторінках радикальних угруповань. Цікавий факт: попередня хвиля фейків від політика припала на період пандемії: тоді він запевняв усіх у небезпеці вакцинації і «чипах» від Білла Гейтса. Урешті-решт, чому тут дивуватися – це той самий політик, який у 2015 році позував у Криму з футболкою «Обама — ти чмо».
Наталія Пузирев
Онука російських емігрантів, ця депутатка центристського макронівського «Відродження» очолює групу франко-російської дружби в парламенті. Вірна зваженій лінії президента, вона не робить гучних суперечливих заяв і висловлює солідарність з Україною. Однак ставити під сумнів доречність існування «групи дружби» з країною-агресором теж не збирається. Після року інерції Пузирев нарешті знайшла виправдання незручному утворенню — відтепер група дружби співпрацюватиме з росіянами у вигнанні, аби обговорювати «майбутнє Росії» після Путіна. Чи не стане група черговою платформою для російського лобі? Ризик не можна недооцінювати.
Крайні ліві: за мир (але впорайтесь якось самі)
Жером Легавр
На голосуванні в Національній асамблеї за резолюцію підтримки України та засудження російської агресії у грудні лише один депутат з усіх присутніх проголосував проти (303 виступили за, а 95 утримались). Радикальним голосом французького парламенту виявився Жером Легавр — член ультралівих «Нескорених», відомий затятий троцькіст. «Франція, слухняний солдат НАТО, лише посилює ескалацію. Покінчимо з війною», – пояснив свою позицію депутат.
Легарва складно назвати відверто пропутінським політиком. В основні його риторики лежать антиамериканські позиції і недовіра до НАТО, що, звісно, грає на руку Москві, перетворюючи «нескореного» на антиукраїнську фігуру. Загалом, відраза до США характеризує багатьох членів партії, яку заснував Жан-Люк Меланшон (що нині відійшов від справ). У той час як Росію «Нескорені» завжди сприймали якщо не як взірець, то принаймні як альтернативу. З початком повномасштабного вторгнення вони почали обирати слова обачніше, прямих компліментів у бік Путіна від них більше не почути.
Фабіан Руссель
Останні парламентські вибори знаменували посилення в парламенті французьких комуністів, які, завдяки участі в Новому союзі лівих сил (із «зеленими», соціалістами і «нескореними»), змогли взяти 12 місць. Лідер партії Фабіан Руссель, відомий у Франції як сильний оратор і популярний гість телевізійних студій, на початку березня у притаманному йому популістському тоні пропонував конфіскувати все майно російських олігархів і витратити ці кошти на розселення та підтримку українських біженців.
Коли ж через кілька місяців мова зайшла про надання Україні танків, Руссель узявся вимагати проведення парламентських дебатів і голосування, критикуючи неприпустимість концентрації всіх рішень у руках Макрона. Однак французька конституція передбачає саме це — міжнародна політика залишається прерогативою президента. Так само як антиамериканські «Нескорені», Руссель якщо і підігрує Кремлю, то робить це несвідомо, спираючись у першу чергу на лінію французьких комуністів, які традиційно виступають за зміну владної моделі в країні.
Майже через рік після початку повномасштабного вторгнення члени президентської більшості, а також «зелені» і соціалісти (окрім скандального соціаліста Жерома Ламбера, який теж бував у Криму після 2014) — це нині найлояльніші до Києва політичні сили, які виступають за збільшення постачань зброї Україні та за посилення санкцій проти Росії.