«Перша історія. Вони не євреї, вони - країни», - такі свідчення під загрозою розстрілу вона дала ССівцям щодо сусідки Волі Полякової та її батька - Мордехая Зенгіна. Родину Мойсея Ховайла, його дружину, маленьку дитину, вона заховала у селі, неподалік Бахчисараю. Вона, завідувачка дитячого садка, в окупованому нацистами Криму, приховала національність своїх вихованців. Видала їх за кримських татар, давала їм татарські імена, навчила їх кримськотатарської мови та звичаям, діставала фальшиві документи і медичні довідки. Вона - мусульманка за віросповіданням. Вона врятувала 88 євреїв. І звали її Саїде Аріфова.
Друга історія. Його в’язничний номер 2399. Він, як і решта бранців концтабору, тримався у жахливих умовах, у 14 бараці, третього поля, де жили до 700 в’язнів. Він відмовився від дострокового звільнення. «Якщо не буду тут, хто допоможе цим людям перейти усі страждання. Вони підуть у вічність зі своїми гріхами, у глибокій зневірі, що супроводить їх до пекла», - він написав у листі до своїх шістьох дітей, що чекали його вдома. Він - український священник греко-католицької церкви. Він рятував євреїв, видававши їм понад 600 церковних метрик про хрещення. Він був за це направлений до концтабору Майданек. Його звали Омелян Ковч.
Ці історії насправді про одне: твоя національність, твоя релігія, вік, стать, місце народження втрачають значення, коли є добре серце, що рухає тобою, і тотальне зло, якому ти протистоїш.
Третя історія. Історія сім`ї, де було четверо братів. Троє з них, а також їх батьки та їхні родини стали жертвами Холокосту. Їх розстріляли німецькі окупанти, що увірвалися до України. Залишився четвертий брат. В той час він був на фронті. Він повернувся живим. Пройшов Другу світову війну, зробивши внесок у перемогу над нацизмом та людоненавистною ідеологією. Через два роки після війни у нього народився син, а через 31 рік у нього народився онук, а через 40 років онук став президентом. І сьогодні він стоїть перед Вами, пане прем’єре-міністре».
Зеленський залишив на згадку прем'єру Нетаньяху цього листа.
