Аахенська угода між Францією і Німеччиною наскрізь просякнута ностальгією, адже в її основі лежить Єлисейська угода, підписана 56 років тому, день у день, Шарлем де Голлем і Конрадом Аденауером. Ця франко-німецька сентиментальність чимось схожа на оновлення шлюбних обітниць, лише замість мудрого подружжя, яке прагне згадати, хто і у що закохався, Франція і Німеччина згадують, хто і від чого рятувався у далекому 1963 році. На той момент до створення ЄС у його сучасному вигляді залишалося ще три десятиліття, натомість вже діяла Європейська економічна спільнота, однак скептичний де Голль хотів окремих гарантій для суто франко-німецьких відносин після десятиліть ворожнечі. Так виникла Єлисейська угода про дружбу з тодішньою ФРН, яка, за задумом де Голля, мала покласти початок європейському тандему, незалежному одночасно від США і Радянського Союзу.
Діди б пишались Макроном і Меркель, адже що-що, а дружити ці лідери вміють. Помітно це навіть у деталях: після урочистостей в Аахені, замість того, щоб роз’їхатися кожен своєю дорогою, політики залишили мерію в одній автівці, аби “ще трошки поговорити”. Усі зустрічі німецької канцлера і французького президента супроводжуються пристрасними рукостисканнями, фразами на вушко і навіть дружніми обіймами. Для обох цей тандем - тиха гавань на тлі “проблем вдома” і зростання радикальних рухів. Ці двоє на сьогоднішній день мало не єдині європейські лідери, які ще вірять у саму Європу.
Захистити і захиститись
Яким би гарним символим не була нова угода про дружбу, варто вчитатися у її текст, і одразу стають помітні деякі розбіжності між теорією і практикою. Статтею 4 країни погоджуються “виробити спільний підхід до експорту зброї”, у цьому контексті іронічно виглядає той факт, що Німеччина припинила продавати зброю Саудівській Аравії після вбивства журналіста Джамаля Хашоггі, у той час як Франція вирішила, за словами Макрона, “не обривати відносини зі стратегічним партнером, аби не втратити репутацію у регіоні”. Ця сама стаття угоди зобов’язує країни надавати один одному допомогу “усіма способами, у тому числі військовими” у випадку зовнішньої агресії і передбачає “проведення спільних військових навчань”.
На прес-конференції Ангела Меркель заявила, що вважає це першим кроком до створення спільної європейської армії. Еммануель Макрон, із притаманною йому здатністю обходити гострі кути, уникнув прямої відповіді на запитання — французький президент любить дружити з усіма і не любить дратувати Трампа і Путіна своїми надто сміливими заявами частіше, скажімо, ніж раз на місяць. Інше питання, з якого Німеччині і Франції складно дійти згоди - бюджетна дисципліна. Меркель, відома як загальноєвропейський “затягувач пасків” навряд зможе нав’язати Макрону свій підхід до державних витрат, зокрема у контексті, коли французький президент шукає, як профінансувати усі, дані “жовтим жилетам” обіцянки зі збільшення зарплат.
Загальне враження від прочитання угоди (відносно короткої, складеної з 28 статей) складається доволі суперечливе - з одного боку країни підкреслено виставляють на передній план свій вже й так дуже міцний зв’язок, який потрібно лише “покращувати”, “поглиблювати” і “розширяти”, з іншого боку цілих п’ять разів у преамбулі вживається слово “загроза”, так, немов, Франція і Німеччина можуть втратити усі набуті досягнення одним лише неуважним помахом руки.
“Небезпека сьогодні може прийти як з-за меж Європи, так і зсередини наших суспільств, якщо ми не будемо здатні заспокоїти злість, що зростає” - ця фраза влучно описує як переживання Меркель щодо майбутнього Німеччини після закінчення її мандату, який, за обіцянкою канцлера, буде останнім, так і занепокоєння Макрона рухом жовтих жилетів, який добряче струснув Францію до різдвяних свят.
Щодо ворога зовнішнього, то, як показав досвід, нині він вириниє і з надр інтернету. І зброя цього ворога б’є, можливо, не в серце, але точно в голову, і назва їй - фейк-ньюз.
Ні, Франція не продасть Німеччині Ельзас і Лотарингію
Навіщо читати текст угоди, якщо можна полазити соцмережами і підхопити основні ідеї договору. Можливо, саме на такий підхід французів покладав надії член крайньо правої партії “Вставай, Франція!” Бернар Моно, який першим забив на сполох - Макрон продасть Німеччині Ельзас і Лотарингію. Новина за кілька годин розлетілася інтернетом і занепокоєна онлайн спільнота французів, замість того, щоб почитати текст угоди, почала вимагати пояснень від президента.
Олії до вогню підлила Марін Ле Пен, лідерка крайньо правого “Національного зібрання” (колишній “Національний фронт”), застерігши французів у Твіттері, що Макрон прагне розділити з Німеччиною крісло Франції у Раді Безпеки ООН. Про загрозу втрати Францією суверенітету заявив і інший член “Національного зібрання” Джордан Барделла.
У соцмережах розігралася настільки сильна буря, що незабаром на сайті Єлисейського палацу (адміністрації Еммануеля Макрона) з’явилася заява із красномовним заголовком “Правда (і нічого крім правди) про Аахенську угоду”. У матеріалі один за одним розібрані усі фейк-ньюз із посиланням на статті угоди. Отже ні, Франція не продасть Німеччині Ельзас і Лотарингію, у договорі сказано лише, що країни “наділяють регіональні адміністрації прикордонних територій повноваженнями для втілення проектів із економічного, транспортного, енергетичного тощо співробітництва, у рамках конституційних норм обох країн”. Ні, Франція не розділить своє крісло у Раді Безпеки ООН з Німеччиною, натомість “вступ Німеччини до Ради Безпеки ООН на правах постійного члена” названий в угоді “пріоритетом франко-німецької дипломатії”.
Інша фейк-новина, авторства якої простежити не вдалося, стосувалося надання німецькій мові статусу другої державної у прикордонних регіонах. Звісно, знову йдеться про чергове перебільшення, в угоді зазначено лише, що обидві країни “підтримують двомовні практики прикордонних територій”.
Іронія цієї хвилі фейк-ньюз ще й у тому, що основні поширювачі неправдивої інформації — політики радикальних рухів, напряму пов’язані з європейськими інституціями. Бернар Моно - євродепутат, Марін Ле Пен - колишня євродепутат, Джордан Барделла - 23-річний перший списку “Національного зібрання” на вибори до Європарламенту. Представники цих крайньо правих рухів сподіваються тріумфувати на європейських виборах через чотири місяці. Європу, в яку вони не вірять, дійсно простіше підривати з серцевини.
Власне, як і попереджає Аахенська угода — “ворог прийде зсередини”.