Противник, як і раніше, переважає в авіації, яку виробляє. Виробляє балістику — може дотягнутися до більшості українських великих міст високоточною зброєю. Здатен перехоплювати довгі «Нептуни» і «Фламінго», так само як ми перехоплюємо «Калібри» й Х-101.
А ми не виробляємо не тільки засобів доставки до ПРО, а й витратних матеріалів до IRIS-T чи NASAMS — просто кремлівським не вистачає потужностей перевантажити західні запаси, які й створювали з розрахунком на використання компонентів ракет повітря — повітря.
Але це один ланцюг. Саме тому США зараз ведуть переговори з європейцями, щоб налагодити спільне виробництво AMRAAM у Європі — щоб розвантажити американські заводи й не красти ракети в авіації заради потреб ППО.
Багато хто дивується, що в результаті останніх обстрілів столиці пройшла балістика. А те, що велику частину зими світло було по пару годин і тепло не всюди (а значить, проходили удари по ТЕЦ і підстанціях у Києві), нікого не дивує?
Наявність перехоплювачів, які продавали в країни Затоки по 6–7 млн за штуку, — це питання не тільки виробництва в США або налагодження паліативу в Німеччині, а й бюджетів, держгарантій, обслуговування тих, котрі передають зі зберігання.
Іноді партія ракет до Partiot приходить за пару днів до удару, а іноді не встигає. Навіть якщо США наростять згідно з планами, це кілька сотень штук на все НАТО і вільний ринок на рік — у нас не буде весь 2026 і частину 2027 року ракет-перехоплювачів на кожну балістику.
Тому на перший план виходить розосередження, перенесення виробництв під землю, дублювання, укриття, розподілена генерація. Не повинно бути так, що десятки агрегаторів пишуть про зліт стратегів, кілька годин триває ракетна війна над десятком областей, а в кожному знесеному під'їзді десятки вбитих і поранених.
Упевнений, що запитай у тих, кому не пощастило, чи готові виходити в підвал щоночі до кінця війни, відповідь була б «так». От тільки так це не працює.
Проте в цю гру можна грати удвох. І завдяки величезним просторам, і тому, що розтягнуті пару стрільбових дивізіонів бригади С-300 захищають простори між Ростовом і Волгоградом, а суцільного РЛС-поля немає, тож можемо будувати маршрути так, щоб дотягуватися до НПЗ або підприємств ВПК. Але це не гарантія 100 % попадання — КР перехоплюють і літаками, і мобільними групами, як і ми.
Те, що дістали Омськ — чудово, бо це посилить і поширить кризу на Сибір. ЕЛОУ-АВТ-11 найбільшого НПЗ в РФ уражені — це пів року ремонту. Судячи з усього, намагалися підняти Су-57, а йому підсвічував ДРЛО борт — з ППО в секторі було туго. Те, що дістали на відстані 2000 км, означає, що триває модернізація, зʼявилися підвісні баки, ми використовуємо вдалі напрацювання, щоб збільшувати радіус довгої руки й поліпшити машинний зір.
Триває повноцінна кампанія занурення Криму в блекаут — не тільки обидві ТЕС, а й підстанції, щоб не можна було маневрувати з континенту.
ПС 220 кВ «Бахчисарай» і ПС 10/35/10 кВ «Зимине» (у ніч на 5 липня): великі енергетичні вузли. Окупанти спробували списати це на технологічний збій, алефактично почалися масові перебої зі світлом у Севастополі, Качі, Андріївці та Роздольненському районі.
ПС 110/35/10 кВ «Старий Крим» і ПС 110 кВ «Саки» (у ніч на 3 і на 7 липня): ключові вузли електромереж регіону. Після точних прильотів Старий Крим і навколишні села повністю пішли в блекаут.
ПП-2 «Крим» (у ніч на 8 липня): основна точка прийому електроенергії енергомостом Кубань — Крим.
Газова компресорна станція — уражена в одній зв'язці з підстанціями, що мультиплікує збиток для генерації. Кримські ТЕС працюють на газі. Ми системно б'ємо по об'єктах Чорноморнафтогазу. Якщо компресорна станція зупиняється — тиск у трубі спадає, турбіни ТЕС починають працювати з перебоями або взагалі йдуть в аварійний стоп. Це зараз основна наша тактика: не вибити ТЕС, а задушити її відсутністю палива/маневрового вузла. Не тільки тому, що для машинної зали потрібна важка б/ч, а й тому, що Крим в основному забезпечують не місцевою генерацією.
Севастополь, Керч і Євпаторія сидять без світла й води. Рубильник півострова буквально перевели в режим оff. Паливна криза не дає широко використовувати мобільну генерацію та підсилює кризу на сферу обслуговування — регіон усе більше висмоктує ресурси замість бути тиловою базою.
Накритий нафтовий термінал «ТЕС-Термінал-1» у Керчі (базова перевалка пального для угруповання РФ на півдні України) — знищені резервуари з нафтопродуктами й насосна станція.
На додачу в акваторії Азовського моря дронами уразили два танкери з пальним. Ударили в рубки — ймовірно, пілоти не були впевнені, що пожежа прикінчить судна, а от вихід з ладу електроніки й навігації — це місяці ремонту. РЗД і траса «Новоросія» для «непотоплюванного авіаносця» вийшли з чату, залишилося море.
Читайте такожСтратегія виснаження. Чому Крим став головною точкою докладання зусиль літньої кампанії СОУ
Щоб платити по два мільйони рублів за контракт, Кремлю потрібні нафтодолари. У ніч на 6 липня зграя дронів накрила відразу кілька стратегічних об'єктів на відстані понад 1000 км:
Ярославль: удар по НПЗ «Славнефть-ЯНОС» — одному з найбільших нафтопереробних заводів Росії, який жене пальне для потреб армії. Шоста атака — не даємо ремонтувати і створювати запаси компонентів;
Ленінградська область: уражені морський термінал «НОВАТЕК-Усть-Луга» і нафтотермінал у Висоцьку. Це прямий удар по інфраструктурі валютного експорту через Балтійське море;
Калуга: підтверджено ураження місцевого НПЗ. Тут ми опрацьовуємо не тільки переробку, а й зберігання;
ТЕЦ «Луч» (у ніч на 4 і 7 липня повторно): Одна з базових теплоелектроцентралей Бєлгорода. Через точний удар і потужну пожежу в значній частині Бєлгорода не тільки зникло світло, а й зупинилися насосні станції — місто залишилося без води. Плюс прилетіло по аеропорту, діставши заглиблені бочки з гасом. Для військового й логістичного хабу це означає частковий параліч і додаткові витрати.
Системні удари по розподільчих мережах змушують противника відтягувати ресурс МНС, Росгвардії та інженерних військ від ЛБЗ на порятунок власного тилу.
Загалом мусимо продовжувати, не відволікаючись на удари помсти за Київ, Суми, Запоріжжя чи Дніпро: не давати ремонтувати колони очистки, таргетувати бочки для зберігання і шукати заводи, які беруть участь у ланцюжку відновлення НПЗ. Само собою, нарощувати атаки по танкерах, які забезпечують Крим, полювати на фури, уражати мости, бити по локомотивах і ремонтних поїздах — тримати лінзу над мурашником.
Повинні розширювати зону блекауту з Криму на південні регіони РФ, де найважча ситуація з пальним — це битиме і по перевалці, і по НоРеКа, і по поливу зі збором врожаю. І перевіряти московську ППО на постачання ракет: кожна ракета за мільйон доларів по дрону за 150 тисяч — це гроші, які не дійдуть до ЛБЗ.
Ми не зможемо фізично позбавити палива армію або промисловість РФ, але здатні підштовхнути вежу з кісточок доміно — криза посилюватиме падіння перевезень, туризму, послуг, а все разом битиме по ВВП і дефіциту в регіонах. Те, що противник вийшов у Азовське море вісьмома танкерами без прикриття з повітря і ППО хоча б на катерах — чіткий маркер, як їм сильно пече Крим.
Спроби окупантів закрити регіон в інформаційному вакуумі лише підкреслюють глибину колапсу: вони не можуть приховати, що півострів, який мав стати плацдармом, перетворився на тягар, що перерізав власні артерії постачання.