Треба бути витривалим і як слід засекреченим
«Лерою», чому військовослужбовці 1 Окремого центру приховують персональну інформацію? Були спроби ворога ідентифікувати пілотів і дістати, чи про всяк випадок?
Це в інтересах безпеки — і підрозділу, і особистої, і родини. Діпстрайки уражають не тільки класичнівійськові об’єкти – бази, склади чи аеродроми. Нафтопереробні заводи, виробництва електроніки та хімікатів — це великий бізнес і великі гроші, і власникам буде не шкода заплатити тому, хто візьметься за ліквідацію наших бійців.
По окремих розрахунках і людях, які мають зв’язок із діпстрайками, противник уже бив. То були не наші, але побратими з інших підрозділів, і дехто так загинув. Завдавали вогневого ураження і під час роботи наших груп. Але в нас усі були вчасно поінформовані і залишали місця виконання завдання або йшли в укриття.
Коли ми працювали в районі Запоріжжя, якось по нас ударили двома шахедами, але ми були вже в укриттях. По наших групах били балістичними, касетними, навіть авіаційними ракетами. Нещодавно по об’єкту, де ми працюємо, прилетіло кілька шахедів. З людьми все добре, трішки техніка постраждала. Але нас таке ніколи не зупиняло.
Які навички, крім залізних нервів, найважливіші, щоб стати ефективним пілотом далекобійного БПЛА? Це більше про ґеймінґ, інженерію, математичний аналіз?
Я у військовій справі давно, і думаю, що найбільше важить бажання. Коли воно є, навчити людину швидше і простіше, ніж коли це примусово. Я це бачив, коли був у спецзагоні (я раніше в ДШВ і в розвідці служив): коли люди приходять самі, вони всотують інформацію швидше і віддаються справі сильніше, ніж ті, кого тобі притягнули за вуха. Ти намагаєшся щось із нього зліпити, а йому байдуже. Або коли хтось прийшов просто пересидіти, бо думав, що ми тут пасочки ліпимо.
Наша робота виснажлива, високоінтелектуальна і динамічна. Наші групи сьогодні в одній області, завтра в іншій, і це все треба встигати: готуватись, планувати, будувати маршрути…
Тут ще й фізичну витривалість треба мати. Навіть для того, щоб розвантажувати дрони: один може важити двісті кілограмів. Тут треба мати сталеві «банки». Тому ми проводимо заняття з різних дисциплін, а здача нормативів фізичної підготовки — це невід’ємна частина служби.
Читайте такожЯк досвід дронової війни в Україні шириться світом
Як це відчувається — бити безпосередньо по Росії? Вже стало рутиною?
Не сказав би, що рутиною. Ось на моєму прикладі. Ми починали з групи Сил спеціальних операцій, і в її складі був «Каспер» (ветеран ССО, один із засновників і командир першого загону 1 Окремого центру БпС СБС (колись 14 ОП БпАК), — Ред.) І коли вже вийшли на діпстрайки, ми з ним якось зустрілися. Показує мені відео: літаки, все горить, прикольна тема, давай з нами. Брате, кажу, які літаки, я оператор автомата, я круто вмію лише «пушкою» махати. І ось — до високої посади дослужився. Так буває, коли твої літаки залітають у серце ворога. Як воно може не приносити задоволення? Тим більше, зараз є багато дронів із ручним донаведенням і ти весь процес спостерігаєш від А до Я.
Коли вони красиво йдуть горизонтально, а потім пікірують на НПЗ?
Не обов’язково. Ручне керування використовуємо зазвичай по цілях на окупованих територіях. А так ми йдемо за координатами, а в дронах просто прописується установка спецманевру.
Дрон летить довго, результату миттєво не видно. Це ж не закидати бомбами з бомбардувальника. Звідки береться моральне задоволення?
Розумію, про що ви, як ніхто. Звідки береться? У нас багато побратимів із інших підрозділів спецслужб, плюс інформація OSINT, із телеграм-каналів. Про саме ураження дізнаємося з таких джерел. Взагалі круто, коли відпрацювали, взяли собі каву і спостерігаєте, як там усе горить.
Десь — помста, десь — авантюра
Як часто екіпажі пишуть «послання» росіянам на безпілотниках? Що зазвичай пишуть?
Доволі часто, плюс часом є побажання і від командування. Іноді креативимо, часом особисте щось пишемо. В армію ж люди йдуть із багатьох причин, особливо в такі підрозділи, як діпстрайк. Є що сказати ворогу.
Я в підрозділ зазвичай збираю людей знайомих, з якими вже перетинався, воював раніше. І в нас є багато імен полеглих побратимів. То хлопцічики мої залишають побажання, щоб, якщо якийсь фрагмент залишиться вцілілий, ворогу було зрозуміло, що нічого безкарно не минеться. За всі свої злочини відповідатимуть.
Ведете особисті рахунки уражених цілей?
Аналітику ми ведемо, але за чотири роки такої праці я вже збився з рахунку. Я зараз рахую вже більше такі великі об’єкти, які в медіа потім фігурують. Як от «шапка», яка злетіла в Москві. Ми робимо знімки і в нас є спеціально відведене місце «бойової слави»: де побували, що уразили, знищили. Фото, знизу дати і координати цілі.
Читайте такожЯк нові українські дрони FP-2 паралізують російську залізницю
Яка місія у вашому особистому заліку була найскладнішою і якою ви пишаєтеся найбільше? Може, був випадок, коли все йшло шкереберть (відмовила навігація, підбив літак, заглушив РЕБ), але борт усе одно виконав завдання «на одному крилі», наприклад?
Коли в мене все чітко-гладко, я починаю нервувати. А все йде шкереберть — почуваюся в своїй тарілці. Винахідливість, інтелект дуже важливі в нашій справі. І не боятись ухвалювати рішення. Я цього завжди вчу своїх людей. Буде воно правильне чи ні, але ти намагався щось вдіяти. З таких моментів досвід і з’являється.
Групи в нас класно підготовлені, досвід за плечима величезний. Дайте моїм людям будь-що з крилами і двигуном, і воно полетить у напрямку противника й завдасть ураження. Навіть якщо новий засіб, дайте тиждень — вони його розкрутять, зберуть назад, розберуться, як запустити. Хай навіть запчастини купою привезуть — розберуться, що з ними робити, і зроблять так, щоб полетіло.
Тобто маєте не абсолютний «зоопарк» засобів? Більшість працює за одним принципом?
Засоби різних типів. Працюємо іноді ешелонованою атакою, і тоді одні працюють по близьких, інші по середніх, треті по дальніх цілях. «Зоопарк» певний є. Принцип дії в багатьох схожий, але є окремі засоби, в яких може софт відрізнятися тощо. Але це справа досвіду. Про деякі БПЛА наші люди можуть виробникам давати поради, як переробити, і ті тільки голови чухатимуть, чому самі не додумались.
Російська ППО — сильна, треба промацувати
Скільки часу займає підготовка одного глибокого удару? Що складніше: зібрати й налаштувати борт чи прокласти маршрут в обхід ворожих РЕБ і ППО?
Повний цикл підготовки займає найбільшу частину часу. Ми підходимо до того, щоб запуск займав мінімум часу. Щоб групи на точках запуску були якнайменше і противнику було менше часу їх виявити і уразити. Підготовка, залежно від засобу, може займати від трьох годин до трьох діб.
Читайте такожКонтрольний в голову: як поршневі дрони обнулили ППО Москви
Російська ППО постійно адаптується. Як змінюється тактика обходу їхніх систем? Бувають моменти, коли доводиться міняти маршрут дрона прямо «на ходу», чи автономність польоту це виключає?
Бувають такі випадки, але останнім часом все рідше. Бувало, переробляли маршрути перед самими запусками. Поки група розгортається, оператори переналаштовують маршрути. Але це працює не з усіма засобами, у деяких дуже ретельно треба ставитись до маршруту. Для одних певні похибки — це нормально, пройдуть, а для інших треба все вивчати до дрібниць: ландшафт, ППО, РЕБи, де можна пройти вище, де нижче. Якщо дрон потрапляє в зону подавлення або його підбивають, то щоб упав десь у воду чи в поле, а не цивільним на голови. Хіба що ворогу на голови, тоді добре. Тому ми вивчаємо маршрут і будуємо його так, щоб дійти до цілі якнайбезпечніше.
Як взагалі оцінюєте можливості російської протиповітряної оборони? Є стереотип, що вона місцями (поза Москвою) дірява.
Хто б що не казав, ППО ворога — це, напевно, найсильніша ППО у світі. Вона комплексна, ешелонована, у них є високі технології. Це гра в «кішки-мишки», яка вимагає інтелектуального підходу. На яких висотах працюють їхні засоби, по яких ешелонах вони працюють, як виявляють цілі — це все вивчається і береться до уваги в плануванні.
Росіяни постійно адаптуються, як і ми, під тактики застосування засобів ураження. Раніше вони заходили під час своїх атак максимально низько, потім перебудувались, коли зрозуміли, що у нас закінчуються далекобійні ракети, і стали заходити на висоті три кілометри і далі пікіруючим маневром заходити на ціль. Можуть атакувати як вдень, так і вночі — граються. А наша ППО пристосовується.
Дзеркально і там: нам доводиться нашу тактику обходу російської ППО міняти щотижня, а то й день на день не випадає. Наприклад, ми одним маршрутом весь час заходили, заходили і тут раз — не зайшли. Бо ворог змінив тактику, перемістив сили абощо і треба вивчити нову ситуацію або пробувати пробити цей маршрут знову, щоб став ефективним. Або знайти новий. І тоді починаєте мацати — є, зайшли, працюємо.
Читайте також«Питання не в тому, як досягти 100% автономності». Як працює ШІ-центр при Міноборони і які засоби вже є дієвими
Наскільки автономні сучасні українські дрони-камікадзе на фінальній ділянці траєкторії?
Діпстрайки, які не ведуться ручним донаведенням, повністю автономні. Тут більше залежить від маршруту, головне — правильно його добудувати. Але це ще не фінал розвитку, технології набирають обертів. Спроможності виробників і логістики, пов’язаних із діпстрайками, теж. Минулого року ми максимум тисячу кілометрів від фронту могли дістати, а зараз є можливість залітати на понад дві тисячі кілометрів. Дрони постійно модифікуються.
Як зміниться роль пілота діпстрайків за рік-два? Чи витіснять алгоритми людину з процесу керування взагалі?
Думаю ні, контролюючий орган — завжди людина. Штучний інтелект, звісно, міг би допомогти, спростити робочі моменти, робити завдання пілотів, катапультистів, інженерів трішки простішими. Але контролює його людина. ШІ тобі на точці запуску не зніме мотор, не перебере його, не поставить назад і потім благополучно не запустить, як у нас бувало. Знімали на місці мотори, техніки щось переробляли і воно успішно долітало. А коли такий монстр доходить до цілі, емоції зашкалюють: крутяк, ми це зробили.