Чому це стало можливим
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну та низка інших конфліктів останніх років – війни в Лівії, Сирії та Ємені, бойові дії в Нагірному Карабасі – показали, що безпілотні системи стали одним із ключових елементів сучасного поля бою. Їх використовують для розвідки й спостереження, коригування артилерійського вогню, підтримки зв’язку, ударів по техніці, укриттях і живій силі.
Водночас безпілотні системи поки не є автономним компонентом у війні.
«На сьогоднішній день всі підрозділи безпілотних систем є підрозділами підтримки основних підрозділів – піхоти, штурмовиків, розвідки. Як би ми не уражали противника на всіх рівнях, починаючи від лінії бойового зіткнення, закінчуючи стратегічними підприємствами в їхньому тилу, наше завдання полягає в контролі конкретних точок на мапі, який здійснюють піхотинці. Земля залишається українською тільки тоді, коли на ній стоїть нога українського піхотинця», – пояснює заступник командира батальйону «Нахтіґаль» Ігор Шолтис («Шульц»).
До того ж ефективність безпілотних систем формується широкою інфраструктурою. Дрон є лише одним із елементів системи, яка включає зв’язок, навігацію, розвідку, планування місій, технічне забезпечення, логістику та підготовлений персонал, наголошує директор бізнес-юніту БпЛА The Fourth Law Ярослав Ткачук. І саме якість системної взаємодії дає результат.
«Навколо автономних рішень часто формується сприйняття їх, як певної «срібної кулі», яка здатна виконати кожну роль, описану вище. Насправді сучасна автономність – це набір конкретних технологічних інструментів для окремих етапів місії: навігації, роботи в умовах деградації зв’язку, ідентифікації чи здійснення фінального етапу місії. Тому застосування автономних систем сьогодні – це не про абстрактні футуристичні концепції, а про практичне посилення кожного елемента процесу та підвищення ефективності Сил оборони вже зараз», – пояснює Ярослав Ткачук.
Але БпЛА – це безперечно еволюційна трансформація бою: дрони змінюють швидкість виявлення цілі, зменшують дистанцію між розвідкою та ударом, ускладнюють маневр і роблять концентрацію сил набагато небезпечнішою.
Це стало можливим завдяки поєднанню кількох факторів. Передусім – розвитку цивільного ринку дронів ще до повномасштабного вторгнення. Дешева електроніка, GPS, компактні камери, акумулятори, FPV-технології, китайська промислова база, 3D-друк, волонтерські мережі, швидке виробництво й адаптація «гаражних» рішень до фронту разом створили нове явище: повітряну силу, яку можна збирати, ремонтувати й удосконалювати майже безпосередньо біля лінії бойового зіткнення.
«Усе, що стосується FPV-дронів, дронів на оптоволокні чи дронів-перехоплювачів, сьогодні вже не є закритою технологією. Креслення, схеми й базові принципи можна знайти у відкритому доступі. Навіть створити ударні дрони першого покоління, які можуть працювати на відстані до 20 кілометрів, технічно не є великою проблемою. Дрон можна надрукувати на 3D-принтері, інтегрувати необхідні компоненти, встановити бойову частину – і він полетить», – вважає СМО компанії-виробника бойових БПЛА Airlogic Віктор Локотков.
Втім наголошує, що це не стосується більш складних інженерних рішень. Зробити якісний дрон – mid-strike, deep-strike або розвідувальний БпАК – це складний технологічний процес, що потребує майже стільки ж часу, ітерацій, циклів виробництва, тестування й вирішення інженерних задач, як і створення ракети.
«Це не проста «іграшка з вибухівкою», а складна система, яку потрібно вміти проєктувати, виробляти, вдосконалювати й застосовувати», – стверджує Локотков.
Є й нетехнологічний чинник – потреба в асиметрії. Для України дрони стали способом частково компенсувати обмеження в авіації, боєприпасах і чисельності.
Вартість і масовість понад усе
У звіті Центру нової американської безпеки (CNAS) зазначається, що доступність дронів створила можливості такого масштабу, яких раніше не існувало. Головна відмінність застосування дронів від дороговартісних систем полягає в кількості: дешевих апаратів може бути багато, їх можна втрачати, швидко відновлювати й запускати знову.
«Коли на рівні вищих чинів зрозуміли, що засіб вартістю 300 доларів може знищувати багатомільйонні в своїй вартості одиниці військової техніки, це питання почало активно «пушитись» на багатьох рівнях, відкривати нові витки українського ринку мілтеку», – говорить Ігор Шолтис.
У США аналогічні рішення можуть коштувати вже 4-8 тисяч доларів, говорить Віктор Локотков.
За його словами, один дорогий дрон проти одного дешевого – різниця не вирішальна. Але коли йдеться про сотні тисяч – різниця в ціні перетворюється на мільярди. Захід розуміє це і хоче будувати автоматизовані заводи з мінімальною участю людини.
«Але щоб побудувати таке виробництво, потрібен час – від одного до п’яти років. Поки що ми таких виробництв у потрібному масштабі не бачимо. Чи з’являться вони? Думаю, так. І коли з’являться, вони можуть стати справжнім game changer у цій ніші», – вважає Локотков.
Низька вартість і помітна ефективність атак привертають увагу у різних точках планети, особливо тих, хто не має доступу до повноцінної авіації або високоточної зброї. Тому досвід дронової війни шириться світом – від Ізраїлю й Лівану до М’янми, Колумбії, Судану, Малі та Мексики.
Від фронту до картелів
На початку травня «Хезболла» оприлюднила відео, на якому оптоволоконний FPV-дрон залітає на стоянку ізраїльської бронетехніки й уражає задню частину важкого бронетранспортера Namer. Атака відбулася в ліванському місті Бінт-Джбейль, неподалік від кордону з Ізраїлем.
Зазначимо, оптоволоконні дрони стали одним із рішень, активно відпрацьованих на російсько-українському фронті у відповідь на насичення поля бою РЕБ-системами.
Ця атака не була поодинокою. Подібні дрони вже застосовували проти ізраїльських танків, бульдозерів і військових у Південному Лівані.
За даними західних медіа, виробництво одного такого дрона може коштувати лише кілька сотень доларів, а деталі виготовляють за допомогою 3D-друку та комерційно доступних електронних компонентів. Для «Хезболли» це також спосіб виробляти зброю локально, коли постачання з Ірану через сухопутні маршрути у Сирії суттєво ускладнилося.
Для Ізраїлю це означає необхідність переглядати підходи до створення буферної зони й захисту військ. «Залізний купол» сам по собі не розв’язує проблему малих FPV-дронів. Потрібні інші контрзаходи: лазерні системи, сітки, дешеві перехоплювачі, сенсори ближньої дії, зміна розміщення техніки, маскування і нова тактика охорони позицій.
Ще до нинішніх атак «Хезболли» дрони використав Хамас під час атаки 7 жовтня 2023 року. У цьому випадку безпілотники були елементом комбінованої операції. Комерційні квадрокоптери скидали вибухівку на ізраїльські спостережні вежі, сенсори, комунікаційні системи та дистанційні кулеметні установки на кордоні. Їхня роль полягала в осліпленні оборони перед проривом основних груп.
Однак ще до ізраїльської арени бойових дій модифіковані комерційні квадрокоптери для скидання малих гранат і саморобних боєприпасів використовували в Іраку та Сирії. Одним із перших масштабних прикладів стала діяльність ІДІЛ у 2016-2017 роках. За даними Центру боротьби з тероризмом при Вест-Пойнті, на піку навесні 2017 року ІДІЛ проводив від 60 до понад 100 дронових бомбардувань на місяць в Іраку та Сирії. Уже тоді записи цих атак використовували в пропагандистських цілях.
Тодішню зв’язку «комерційний дрон плюс саморобна система скидання» ще можна було вважати експериментальною порівняно з тим, що відбувається нині в М’янмі. Там повстанські групи, які не мають власної авіації, фактично перетворили дрони на свою «повітряну силу». Вони модифікують комерційні й аграрні дрони, встановлюють на них вибухові пристрої й атакують військові колони, блокпости та табори. За даними ACLED, від грудня 2021 року сили спротиву здійснили понад 2100 дронових ударів у більш ніж 600 локаціях М’янми.
Колумбія – ще один приклад країни, де дрони використовують повстанські й криміналізовані збройні групи. Для України цей кейс особливо чутливий, оскільки в українських силах воюють добровольці з Колумбії, а в міжнародному інформаційному полі вже з’являлися звинувачення, ніби колумбійці та мексиканці навчаються технологій дронової війни в Україні, а потім застосовують їх у кримінальних конфліктах на батьківщині.
Втім, використання безпілотників у Латинській Америці почалося не після 2022 року. Перші повідомлення про застосування дронів у колумбійському конфлікті датуються 2018 роком.
У Мексиці ще у 2015 році дрони використовували для транспортування наркотиків, а у 2019-му повідомлялося про дрон, який стежив за співробітниками американської митно-прикордонної служби на ділянці кордону між США та Мексикою, допомагаючи визначити найзручніший момент для ухилення від патрулів. Перехід від розвідки й контрабанди до бойового застосування був лише питанням часу.
Не відстає й Африка. У Буркіна-Фасо з лютого 2025 року зафіксовано понад десяток камікадзе-атак дронами. JNIM – «Джамаат Нусрат уль-Іслам ва-ль-Муслімін» – застосовувала дрони під час нападів на Джибо й Діапагу.
Повстанці Азаваду та інші групи йдуть уже знайомим шляхом: модифікують цивільні безпілотники, які у Західній Африці продаються для сільського господарства, знімання заходів чи інших мирних потреб. Невеликий розмір робить такі апарати легкими для приховування й перевезення через кордони.
Встигнути не можна наздогнати
Усі ці приклади мають спільні риси. По-перше, дронові війни більше не є ознакою виключно високотехнологічних театрів бойових дій розвинених держав. Навпаки, малі дрони активно поширюються в регіонах зі слабким контролем кордонів, обмеженими державними інституціями й активними повстанськими або кримінальними мережами. Цим вони відрізняються від української ситуації, де йдеться про велику міждержавну війну.
Але друга особливість спільна – дрони стали дешевим інструментом асиметричного насильства. Маленькі вбивці, чия сила не стільки у вибухівці, скільки у доступності, психологічному ефекті, здатності руйнувати перевагу сильнішого противника на тактичному рівні та, безумовно, медійності, що дозволяє фіксувати атаки, які відображаються на смартфонах мільйонів людей. Цифровий літопис історії та чергової трансформації війни, де Україна посідає сьогодні одне з ключових місць, як технологічний лідер.
Водночас ми маємо унікальну особливість – надзвичайна інтенсивність бойових дій.
«Де б там не починалася якась війна на Близькому Сході, чи на американському континенті, чи в Азії, інтенсивність і далеко не буде близькою до тієї, яка є в російсько-українській війні. Відтак протидія дронам, створення нових тактик застосування БПЛА, тощо будуть набагато повільнішими і матимуть набагато менше бази для вивчення з метою покращення стратегій, ніж у нас», – зазначає Ігор Шолтис.
25 км кілзона по обидва боки. Ключові цифри з інтерв’ю «Мадяра» – командувача Сил безпілотних систем
Український досвід вивчають не лише малі країни, повстанські рухи, кримінальні чи терористичні угруповання. Розвинені держави також намагаються оновити номенклатуру озброєнь, промислові підходи й доктрину ведення війни. Це стало особливо помітно на тлі нових ескалацій на Близькому Сході, де дрони, ракети, системи ППО, РЕБ і високоточні удари стали частиною одного військово-технологічного комплексу.
Західні країни мають серйозні переваги: інструменти штучного інтелекту, архітектуру даних, супутникові й комунікаційні мережі, кібер- та космічні можливості, потужні університети й оборонні компанії. Але вони мають і проблему: їхні оборонні системи часто будувалися під дорогі, складні й довгі цикли розробки. Дронова війна вимагає іншої логіки – швидкого виробництва, постійного тестування, дешевих серій, гнучких змін і готовності втрачати техніку масово.
«Проблема заходу полягає в величезній кількості бюрократичних запобіжників і дуже обмеженому доступі до реального досвіду застосування малих БПЛА. Там, де наші західні колеги на базі своїх дослідницьких центрів починають чи продовжують розвиток конкретного напрямку БПЛА, в нашому випадку це вже може ставати неактуальним», – пояснює Ігор Шолтис.
За його словами, динаміка змін тактики застосування різних технологічних рішень нині спостерігається кожні два місяці.
«І ми розуміємо, що, умовно, союзники, з якими ми спілкувалися два місяці тому, працювали над технологією, яка вже може бути неактуальною. В нашому випадку децентралізований ринок дозволяє нам дуже маневренно і швидко здійснювати вибір між одним та другим виробником, напряму пропонувати виробнику певні технологічні рішення, давати дуже швидкий фідбек, чого не можуть собі дозволити союзники», – розповідає Шолтис.
Цю думку розділяє і Віктор Локотков з Airlogic: «У західних країнах дуже складно просто взяти й почати швидко виробляти нові системи. Для цього потрібно пройти багато кіл погоджень, узгодити документи, доктрини, процедури, закупівлі. Оскільки великої війни безпосередньо на їхній території немає, вони можуть дозволити собі діяти повільно».
Але це, за його словами, стосується не лише Заходу – потенціал малих БпЛА недооцінили й інші країни, зокрема Тайвань.
«Щоб наздогнати Україну в цій сфері, потрібно виробляти дрони у величезних кількостях – так, як це сьогодні робиться в Україні. Для цього треба вибудувати весь supply chain. Причому значна частина цього ланцюга постачання все одно буде пов’язана з Китаєм, тому що в багатьох країн просто немає власної виробничої бази для таких компонентів», – вважає Локотков.
Чи зможуть країни НАТО перебудувати власну промисловість, закупівлі, навчання й доктрину так само швидко, як змінюється поле бою?
Тут доречно буде нагадати, як у квітні у Швеції під час міжнародних військових навчань Aurora-2026 організатори змушені були змінювати сценарії та планування операцій. Причиною стало те, що в ролі умовного противника виступили дронові екіпажі Корпусу НГУ «Азов».
«Через результативність українських екіпажів окремі сценарії навчань змінювали. Водночас участь FPV-пілотів у частині епізодів обмежували, щоб інші підрозділи могли завершити вправи без втрати техніки від дронів», – поділилися згодом у корпусі в коментарі «Мілітарному».