За якими параметрами обирали «Сімбу» на Crystal Arrow 2026? Ви подавалися самі, чи хтось запросив?
Це було на конкурсній основі, відбирали кандидатів від компаній-виробників, які могли бути презентовані. Борт обирали за параметрами, що максимально підходили до кейсів застосування у реальних бойових умовах. Як платформу, яка вже має практичний досвід застосування, її тактико-технічні характеристики підходять для сценаріїв, у яких вона мала би застосовуватись: це різнотипна логістика, підтримка підрозділів інженерними задачами та інше.
Як потрапили на програму Task Force X?
Це не просто ми вирішили, що ми туди їдемо, зібрались і поїхали. Проводилася досить складна робота: подача інформації про сам засіб з технічним описом, потім підтвердження нашої сторони про готовність взяти участь, логістика, персонал, який потрібен, щоб взяти участь, перевірка сценаріїв застосування, під які ця платформа позиціонується, комунікація з організаторами, підготовка команди з нашої сторони до роботи на полігоні у Латвії. Ми отримали інформацію, як це може відбуватися, і почали ці сценарії пропрацьовувати.
Важливо, що це був не зовсім виставковий формат, а саме перевірка платформи в умовах, наближених до бойових. Це ліс, болотиста місцевість, поля — все було наближене до реального застосування.
Які ваші враження в цілому від участі у цій програмі?
Позитивні. Це був для нас один з перших міжнародних досвідів. І ми, і наші партнери з НАТО отримали різнорівневу корисну інформацію. Вони побачили, що не все так, як вони собі позиціонують з НРК, а ми побачили деякі їхні підходи, про які здогадувались, але практично настільки багато сенсу не закладали.
А які саме нюанси були новими для вас і для них?
В більшості випадків це технічні моменти, не всі з яких я можу розкрити, тому що це для ворога буде підказками. Але назвемо це залежностями та відмінностями наших та їхніх систем зв’язку.
Чи це було тестування функцій різних учасників, чи саме змагання?
Це було не змагання, а просто закриття виконання задачами тих чи інших місій. І ми до цього підходили, не як до змагання, а як до науково-дослідної роботи і можливості показати всі ТТХ нашої платформи саме в реалістичних умовах і сценаріях. І вже в процесі роботи деякі платформи показали себе більш швидкими, деякі — більш маневреними. Таким чином і рухались.
Надійність перевірили, наскільки це можливо, керованість, витривалість, все, що стосується обмежень зв’язку і його стабільності. І це резюмувалося як здатність платформи виконати задачу в цілому.
Тобто це було як польові випробування, тільки міжнародні?
Польові випробування, міжнародні, з закордонними військовими. Їхнє бачення — це «згідно-відповідно», і зв’язок, і технічні моменти побудовані саме за їхніми стандартами. А ми їм показали деякі взагалі для них невідомі сценарії і можливості платформ, про які вони навіть не здогадувались.
Чи взаємодіяли під час навчань з українськими військовими, чи вони мали якийсь вплив на сценарії, тактику під час цих випробувань? Чи взагалі були якісь сценарії, чи просто кожен показував максимум свого виробу?
Так, українські військові були. Як такого прописаного сценарію не було. Але були задачі — наприклад, заїхати в ту чи іншу місцевість, виконати той чи інший маневр. Спочатку перед виконанням цих задач було обговорення з боку партнерів, закордонних та наших військових, було роз’яснення, яким чином ми рекомендуємо виконувати цю задачу, і потім демонстрація виконання задачі.
Дуже часто це було кореговано саме досвідом наших військових, які знають, що таке використання платформ в умовах великої загрози FPV, складні і непередбачувані маршрути, коли платформу потрібно дуже швидко обслуговувати, перезарядити і відправити на наступний рейс. Такі сценарії і пропрацьовувались.
В нашій команді на посадах, долучених до напрямку НРК, працюють колишні військові та ветерани, які чудово розуміють всі реалії ведення бойових дій. Це не цивільні люди, не цивільні інженери. І вони мають практичний досвід застосування роботизованих систем в поточній війні і чітке розуміння, які задачі платформи реально можуть виконати і повинні були б виконувати в бойових умовах, а які немає сенсу покладати на ці платформи.
Саме цей досвід намагалися передати. Багато проговорювали щодо бойової роботи і навіть такі речі, як пріоритизація функцій відповідно до задач, які б могла виконувати платформа. Тому що ТТХ, які ми декларуємо на папері, можна дуже неправильно використати з точки зору направлення платформи до місії. Запас ходу, навантаження — це сухі ТТХ, але є конкретні ділянки місцевості, де платформа в принципі не здатна буде проїхати. І це потрібно пояснювати. Можна пояснювати, а можна втопити платформу, наприклад.
А які ще були обмеження, з якими ви зіштовхнулися на практиці?
Ці обмеження були не тільки в Латвії, вони притаманні різним місцевостям. У Латвії це середовище: ліс, рельєф, щільна рослинність. Всі ці речі впливають на стабільність і якість зв’язку. Це загальна проблема для багатьох наземних роботизованих комплексів у лісистій місцевості, інші учасники навчань теж її відчули. Більше нічого конкретно про перешкоди і ділянки, де ми їздили, ми не можемо підсвічувати, це неодноразово було проговорено на полігонах.
В новині про вашу участь у навчаннях йшлося, що «Сімба» на лінії фронту продовжував виконувати завдання навіть після втрати одного колеса та ураження FPV-дроном. Що це було за завдання і чи було для вас це несподіванкою, що борт продовжить роботу?
Для нас це було несподіванкою в меншій мірі, тому що це періодично відбувається тут, в реальних бойових умовах. Наші оператори були готові до цього, тому це абсолютно не новина, що такі речі можуть мати місце на ЛБЗ. Для закордонних партнерів це виглядало ефектно, тому що платформа з навантаженням, без колеса шкутильгає, нестабільно поводить себе, але продовжує рух. Це позитивно повпливало на враження про платформу в цілому.
Ми зі свого боку підсвітили, що всі системи намагаємося будувати таким чином, що навіть тоді, коли платформа частково уражена, пошкоджена, вона може продовжувати виконання бойового завдання і закриття дистанцій, які ми закладаємо на дану місію. Це не просто показує, що нам вдалося побудувати платформу з гарними ТТХ на папері, а про її міцність, логіку проєктування наших систем, про те, що ідеальних умов на війні не буває. І платформа має бути здатна виконувати при всіх можливих сценаріях свою задачу.
Один із комплексів на ЛБЗ сумарно подолав понад 1600 км у межах виконання різних місій. Це більше, ніж ви очікували від платформи, коли проєктували? Що це говорить про надійність?
Трохи перевищило очікування. Я не скажу, що це очікування були, ми це не обговорювали. Ми розповіли цю історію присутнім в Латвії, і вони були вражені. Але життєвий цикл платформи на ЛБЗ не складає, на жаль, таких напрацювань. В нас вже є кейси, коли платформа пройшла більш ніж 1800 км — їх небагато, але це вже є.
Чи були ми сильно здивовані? Я думаю, буде некоректно так говорити. Нам цікаво спостерігати за надійністю своїх машин, це велика наукова робота, яка постійно проводиться з підрозділами з точки зору елементів, які можна покращити, чи тих елементів, які потребують особливої уваги. Тому що це завжди про розвиток, еволюцію системи, а не про якусь сталу конфігурацію.
Також було зазначено, що інший комплекс на лінії фронту пройшов 384 км до першого планового технічного обслуговування, виконавши приблизно від семи до десяти місій. Що саме перевіряють і замінюють під час цього обслуговування? І який реальний запас ходу платформи на одному заряді?
Реальний запас ходу на одному заряді за теперішніх погодних умов - це 50+ км. Це усереднена інформація — є машини, які пройшли 60+ км, є ті, які пройшли 45+ км. Дуже залежить від умов, у яких рухається борт. Якщо це була весна, і багато було болота в полях, багато не просто їзди, а буксування машини, відповідно, вона закриє трохи менше дистанції. Якщо зараз все підсохло, і в полях є втоптані, накатані дороги або просто тверде покриття, борт пройде більше, ніж 50 км.
Якщо не розкривати тонких моментів, під час техобслуговування машини перевіряють на предмет зносу критично важливих елементів підвіски, перевіряють критичні точки кріплення тих чи інших елементів на предмет розкручування, змащують потрібні елементи. Це базове ТО.
384 км — це не рекорд до першого планового ТО. Нещодавно дізнався, що є платформа, яка пройшла до першого ТО 600+ км, її ніхто не розкривав, нічого не робив, на ній просто їздили. Вона вже почала видавати звуки скрипу, і після цього звернулися за консультацією, як їй провести ТО.
Місії на навчаннях виконувалися переважно вдень. А що принципово змінюється вночі — і технічно, і тактично? Де зараз межі нічних можливостей «Сімби»?
Вночі змінюється абсолютно все. Але тут треба розділяти: дистанція, маршрути абсолютно не змінюються. Але будуть змінені всі засоби, які виконують підтримку на цих місіях.
Ми ж маємо не просто машину, яка з людиною взяла і поїхала — нам потрібно зробити розвідку маршруту, нам важливо дивитися за своїм засобом під час маршруту. Відповідно, все, що довкола самої платформи, матиме абсолютно інші характеристики. Платформа при цьому лишається така сама, єдине що — вона може маскуватися відповідно до того, на якій ділянці фронту ми її використовуємо, яка насиченість у повітрі тих чи інших засобів ворога.
Що найбільше здивувало вас в тому, як НАТО організовує такі навчання — порівняно з українським підходом?
Найбільше здивувало те, що НАТО дуже системно підходить до фіксації абсолютно всіх кроків, процедур, етапів, сценаріїв, висновків. Наш підхід частіше більш швидкий, адаптивний, він обумовлений тим, що нам диктує фронт. Нам потрібні швидкі рішення, які працюють станом на зараз. В НАТО все розмірено, «згідно-відповідно». Зафіксований абсолютно кожний крок, навіть мінімальний, нашими очима не до кінця зрозумілий для фіксації та його важливості.
Якщо ми говоримо про НАТО в цілому, то це — сильна структура, в них дуже розвинена масштабованість, міжнародна координація. З нашого боку це — швидкість, в сенсі бойового досвіду, здатність оперативно змінювати продукт після того, як отримали з фронту зворотній зв’язок. І, мабуть, зараз найцінніше, що могло б відбутися — це поєднання цих двох підходів, натівського та нашого.
Що дають такі навчання українським виробникам НРК?
В першу чергу, це ще одна незалежна перевірка платформи, в тому числі у міжнародному середовищі. Це цінно. Контакт із закордонними військовими, користувачами та організаторами, які дивляться не виключно на красиво прописану презентацію і поданий відеоматеріал, а на реальну роботу, працездатність системи, яку ми представляємо. Нам варто перейняти — і ми це робимо — розуміння вимог НАТО, від технічної документації до процедур безпеки самих систем або тих чи інших локацій, логістики, можливості обслуговування та масштабування.
Чи є плани виходити на ринки країн НАТО після цих навчань, і що для цього потрібно?
Так, ми розглядаємо міжнародні ринки, ведеться окрема робота з цього приводу. Зокрема, це країни НАТО. Вихід на них — це не лише питання фінансове, питання продажів, це велика робота по сертифікації, документації, всебічні експортні процедури, робота з партнерами, сервісами, робота з побудови програмної методики навчань закордонних операторів нашими інструкторами. Всі ці речі потрібно будувати, і ми цим зараз якраз займаємось.
Навчання в Латвії — це не просто презентація, це важливий крок до валідації партнерств і розуміння того, як наші українські засоби, зокрема, нашого виробництва, можуть бути інтегровані в ширшу систему оборони НАТО.
Які країни також брали участь у навчаннях зі своїми НРК, і наскільки, за вашими спостереженнями, вони готові до застосування в реальних умовах?
Наскільки мені відомо, там було проговорено, що ми не коментуємо роботу наших систем і систем наших колег. Єдине, що можу сказати, що приймали участь компанії з Латвії, Польщі та Естонії.
Що плануєте вдосконалювати в своєму виробі?
Є ряд вдосконалень, які вже інтегруються в машину — це підвищення автономності платформи, зручність для оператора з точки зору софту. Можливо, нам вдасться досягти зручності та швидкості у технічному обслуговуванні. Зараз ведеться робота з різнотипними модулями, які будуть встановлені на платформи. Окремим фокусом є збільшення надійності платформ, тому що ЛБЗ завжди диктує нові виклики, і ми з ними маємо вміти працювати.
Була інформація, що ваш НРК вже використовував підрозділ «Nemesis». Які ще підрозділи з вами співпрацюють, і які відгуки після використання «Сімби»?
Я не можу озвучувати, з якими підрозділами працюємо, але відгуки в цілому позитивні. Звісно, ми не можемо сказати, що вони на 100% позитивні, і це теж, думаю, зрозуміло. Користувачі відзначають конструктивну простоту платформи, швидкість та те, що вона станом на зараз повноцінно наповнена тими технологіями, які потрібні для виконання бойових задач.
Ми ретельно працювали з точки зору ремонтопридатності та покращуємо це далі. В нас досить непогано пропрацьований комплект стаффу, який ми даємо з платформою. І це було і є нашою філософією: виріб з коробки, який мав би мінімізувати час роботи військових з платформою, перш ніж відправити її на першу бойову задачу. І з того, що я зараз чую, нам це вдалося.
Станом на зараз ми говоримо про розуміння всіма виробниками того, що потрібно на фронті, і максимально швидку адаптацію під ці реалії. Є багато наших колег по цеху, які роблять достойні рішення, сподіваюсь, так буде і надалі.
Хто придумав назву НРК і чому саме таку? Я ж так розумію, це про левеня з мультфільму «Король Лев»?
Так. Назва з’явилась всередині команди розробки, конструкторського відділу. Було технічне завдання отримати назву, яка буде дуже легко запам’ятовуватись, не мати якихось бюрократичних прив’язок, і водночас яка буде матиме в собі опис характеру платформи, яку ми в той момент ще будували - витривалість, потужність, силу, надійність та здатність нести на собі важливу, велику місію. Філософія була саме така.
Читайте також«Наш НРК готовий до всього, крім підриву». Великий заїзд на Кубку України з технологічного спорту