За якими параметрами обирали «Сімбу» на Crystal Arrow 2026? Ви подавали чи хтось запросив?
Це було на конкурсній основі, відбирали кандидатів від компаній-виробників, які могли бути презентовані. Борт обирали за параметрами, що максимально підходили до кейсів застосування в реальних бойових умовах. Як платформу, яка вже має практичний досвід застосування, її тактико-технічні характеристики підходять для сценаріїв, у яких мали б застосовувати: різнотипна логістика, підтримка підрозділів інженерними задачами й інше.
Як потрапили на програму Task Force X?
Це не просто ми вирішили, що їдемо, зібрались і рушили. Була досить складна робота: подача інформації про сам засіб з технічним описом, потім підтвердження нашої сторони про готовність узяти участь, логістика, персонал, який потрібен, щоб узяти участь, перевірка сценаріїв застосування, під які ця платформа позиціонується, комунікація з організаторами, підготовка команди до роботи на полігоні в Латвії. Ми отримали інформацію, як це може відбуватися, і почали ці сценарії пропрацьовувати.
Важливо, що це був не зовсім виставковий формат, а саме перевірка платформи в умовах, наближених до бойових. Це ліс, болотиста місцевість, поля — все було наближене до реального застосування.
Які ваші враження в цілому від участі в цій програмі?
Позитивні. Це був для нас один з перших міжнародних досвідів. І ми, і наші партнери з НАТО отримали різнорівневу корисну інформацію. Вони побачили, що не все так, як вони собі позиціонують з НРК, а ми побачили деякі їхні підходи, про які здогадувались, але практично настільки багато сенсу не закладали.
А які саме нюанси були новими для вас і для них?
У більшості випадків це технічні моменти, не всі з яких я можу розкрити, тому що це для ворога буде підказками. Але назвемо це залежностями й відмінностями наших і їхніх систем зв’язку.
Це було тестування функцій різних учасників чи саме змагання?
Це було не змагання — просто виконували задачі й закривали ті чи інші місії. І ми до цього підходили не як до змагання, а як до науково-дослідної роботи й можливості показати всі ТТХ нашої платформи саме в реалістичних умовах і сценаріях. І вже в роботі деякі платформи показали себе швидшими, деякі більш маневреними. Так і рухались.
Надійність перевірили, наскільки це можливо, керованість, витривалість, усе, що стосується обмежень зв’язку і його стабільності. І це резюмували як здатність платформи виконати задачу в цілому.
Тобто це було як польові випробування, тільки міжнародні?
Польові випробування, міжнародні, із закордонними військовими. Їхнє бачення — це «згідно-відповідно»: і зв’язок, і технічні моменти побудовані саме за їхніми стандартами. А ми показали їм деякі взагалі невідомі сценарії та можливості платформ, про які вони навіть не здогадувались.
Чи взаємодіяли під час навчань з українськими військовими, чи мали вони якийсь вплив на сценарії, тактику під час цих випробувань? Узагалі були якісь сценарії чи кожен показував максимум свого виробу?
Так, українські військові були. Як такого прописаного сценарію не було. Але були задачі — наприклад, заїхати в ту чи іншу місцевість, виконати той чи інший маневр. Спочатку перед виконанням цих задач було обговорення з боку партнерів, закордонних і наших військових, було роз’яснення, як ми рекомендуємо виконувати цю задачу, і потім демонстрація виконання задачі.
Дуже часто це було кориговано саме досвідом наших військових, які знають, що таке використання платформ в умовах великої загрози FPV, складні й непередбачувані маршрути, коли платформу потрібно дуже швидко обслуговувати, перезарядити і відправити на наступний рейс. Такі сценарії і пропрацьовували.
У нашій команді на посадах, залучених до напрямку НРК, працюють колишні військові й ветерани, які чудово розуміють усі реалії ведення бойових дій. Це не цивільні люди, не цивільні інженери. І вони мають практичний досвід застосування роботизованих систем на війні й чітке розуміння, які задачі платформи реально можуть і повинні виконувати в бойових умовах, а які немає сенсу покладати.
Саме цей досвід намагалися передати. Багато проговорювали про бойову роботу і навіть такі речі, як пріоритизація функцій відповідно до задач, які могла б виконувати платформа. Тому що ТТХ, які ми декларуємо на папері, можна дуже неправильно використати з погляду направлення платформи до місії. Запас ходу, навантаження — це сухі ТТХ, але є конкретні ділянки місцевості, де платформа в принципі не здатна проїхати. І це потрібно пояснювати. Можна пояснювати, а можна втопити платформу, наприклад.
А які ще були обмеження, з якими ви зіштовхнулися на практиці?
Ці обмеження були не тільки в Латвії, вони притаманні різним місцевостям. У Латвії це середовище: ліс, рельєф, щільна рослинність. Усі ці речі впливають на стабільність і якість зв’язку. Це загальна проблема для багатьох наземних роботизованих комплексів у лісистій місцевості, інші учасники навчань теж її відчули. Більше нічого конкретно про перешкоди й ділянки, де ми їздили, не можемо підсвічувати, це неодноразово проговорили на полігонах.
У новині про вашу участь у навчаннях йшлося, що «Сімба» на лінії фронту виконував завдання, навіть коли втратив колесо й після ураження FPV-дроном. Що це було за завдання і чи було для вас це несподіванкою, що борт продовжить роботу?
Для нас це було несподіванкою меншою мірою, тому що це періодично відбувається тут, у реальних бойових умовах. Наші оператори були готові до цього, тому це абсолютно не новина, що такі речі можливі на ЛБЗ. Для закордонних партнерів це виглядало ефектно, тому що платформа з навантаженням, без колеса шкутильгає, нестабільно поводить себе, але продовжує рух. Це позитивно повпливало на враження про платформу загалом.
Ми підсвітили, що всі системи намагаємося будувати так, щоб, навіть коли платформа частково уражена, пошкоджена, вона продовжувала виконувати бойове завдання й закрила дистанцію, які ми заклали на місію. Це показує, що нам не просто вдалося побудувати платформу з гарними ТТХ на папері, це про її міцність, логіку проєктування наших систем, про те, що ідеальних умов на війні не буває. І платформа повинна виконувати свою задачу за всіх можливих сценаріїв.
Один комплекс на ЛБЗ сумарно подолав понад 1600 км у межах виконання різних місій. Це більше, ніж ви очікували від платформи, коли проєктували? Що це говорить про надійність?
Трохи перевищило очікування. Я не скажу, що це очікування були — ми не обговорювали цього. Розповіли цю історію в Латвії — там були вражені. Але життєвий цикл платформи на ЛБЗ не складає, на жаль, таких напрацювань. Уже є кейси, коли платформа пройшла більш ніж 1800 км — їх небагато, але це вже є.
Чи були ми сильно здивовані? Я думаю, буде некоректно так говорити. Нам цікаво спостерігати за надійністю своїх машин, це велика наукова робота, яку постійно проводять з підрозділами з погляду елементів, які можна покращити, чи тих елементів, які потребують особливої уваги. Тому що це завжди про розвиток, еволюцію системи, а не про якусь сталу конфігурацію.
Також було зазначено, що інший комплекс на лінії фронту пройшов 384 км до першого планового технічного обслуговування, виконавши від семи до десяти місій. Що саме перевіряють і замінюють під час цього обслуговування? І який реальний запас ходу платформи на одному заряді?
Реальний запас ходу на одному заряді за теперішніх погодних умов — це 50+ км. Це усереднена інформація: є машини, які пройшли 60+ км, є ті, які пройшли 45+ км. Дуже залежить від умов, за яких рухається борт. Якщо це була весна і багато болота в полях, багато не просто їзди, а буксування машини, відповідно, вона закриє трохи менше дистанції. Якщо зараз усе підсохло й у полях втоптані, накатані дороги або просто тверде покриття, борт пройде більш ніж 50 км.
Якщо не розкривати тонких моментів, під час техобслуговування машини перевіряють на предмет зносу критично важливих елементів підвіски, перевіряють критичні точки кріплення тих чи інших елементів на предмет розкручування, змащують потрібні елементи. Це базове ТО.
384 км — це не рекорд до першого планового ТО. Нещодавно дізнався, що є платформа, яка пройшла до першого ТО 600+ км, її ніхто не розкривав, нічого не робив, на ній просто їздили. Вона вже почала скрипіти — і після цього звернулися по консультацію, як провести ТО.
Місії на навчаннях виконували переважно вдень. А що принципово змінюється вночі — і технічно, і тактично? Де зараз межі нічних можливостей «Сімби»?
Уночі змінюється абсолютно все. Але тут треба розділяти: дистанція, маршрути абсолютно не змінюються. Але будуть змінені всі засоби, які виконують підтримку на цих місіях.
Ми ж маємо не просто машину, яка з людиною взяла і поїхала — нам потрібно зробити розвідку маршруту, нам важливо дивитися за своїм засобом під час маршруту. Відповідно, все, що довкола самої платформи, матиме абсолютно інші характеристики. Платформа при цьому лишається така сама, єдине — вона може маскуватися відповідно до того, на якій ділянці фронту ми її використовуємо, яка насиченість у повітрі тих чи інших засобів ворога.
Що найбільше здивувало вас у тому, як НАТО організовує такі навчання, порівняно з українським підходом?
Найбільше здивувало, що НАТО дуже системно підходить до фіксації абсолютно всіх кроків, процедур, етапів, сценаріїв, висновків. Наш підхід часто швидший, адаптивний, він обумовлений тим, що нам диктує фронт. Нам потрібні швидкі рішення, які працюють станом на зараз. У НАТО все розмірено, згідно-відповідно. Фіксують абсолютно кожен крок, навіть мінімальний, нашим очам не до кінця зрозумілий для фіксації та його важливості.
Якщо ми говоримо про НАТО в цілому, то це сильна структура, з розвиненою масштабованістю, міжнародною координацією. З нашого боку це швидкість, у сенсі бойового досвіду, здатність оперативно змінювати продукт після того, як отримали з фронту зворотний зв’язок. І, мабуть, зараз найцінніше, що могло б відбутися — це поєднання цих двох підходів, натовського й нашого.
Що дають такі навчання українським виробникам НРК?
У першу чергу це ще одна незалежна перевірка платформи, у тому числі в міжнародному середовищі. Це цінно. Контакт із закордонними військовими, користувачами й організаторами, які дивляться не виключно на красиво прописану презентацію і поданий відеоматеріал, а на реальну роботу, працездатність системи, яку ми представляємо. Нам варто перейняти — і ми це робимо — розуміння вимог НАТО, від технічної документації до процедур безпеки самих систем або тих чи інших локацій, логістики, можливості обслуговування та масштабування.
Чи є плани виходити на ринки країн НАТО після цих навчань, що для цього потрібно?
Так, ми розглядаємо міжнародні ринки, триває окрема робота з цього приводу. Зокрема, це країни НАТО. Вихід на них — не лише питання фінансове, питання продажів, це велика робота із сертифікації, документації, всебічні експортні процедури, робота з партнерами, сервісами, робота з побудови програмної методики навчань закордонних операторів нашими інструкторами. Усі ці речі потрібно будувати, і ми цим зараз якраз займаємось.
Навчання в Латвії — це не просто презентація, це важливий крок до валідації партнерств і розуміння того, як наші українські засоби, зокрема нашого виробництва, можуть бути інтегровані в ширшу систему оборони НАТО.
Які країни також брали участь у навчаннях зі своїми НРК і наскільки, за вашими спостереженнями, готові до застосування в реальних умовах?
Наскільки мені відомо, там було проговорено, що ми не коментуємо роботу наших систем і систем наших колег. Єдине, що можу сказати, — брали участь компанії з Латвії, Польщі та Естонії.
Що плануєте вдосконалювати у своєму виробі?
Є ряд удосконалень, які вже інтегрують у машину — це підвищення автономності платформи, зручність для оператора з погляду софту. Можливо, нам вдасться досягти зручності та швидкості в технічному обслуговуванні. Зараз працюємо з різнотипними модулями, які будуть встановлені на платформи. Окремим фокусом є збільшення надійності платформ, тому що ЛБЗ завжди диктує нові виклики, і ми з ними маємо вміти працювати.
Була інформація, що підрозділ Nemesis уже використовував ваш НРК. Які ще підрозділи з вами співпрацюють, які відгуки після використання «Сімби»?
Я не можу озвучувати, з якими підрозділами працюємо, але відгуки загалом позитивні. Звісно, ми не можемо сказати, що вони на 100 % позитивні, і це теж, думаю, зрозуміло. Користувачі відзначають конструктивну простоту платформи, швидкість і те, що вона станом на зараз повноцінно наповнена тими технологіями, які потрібні для виконання бойових задач.
Ми ретельно працювали з погляду ремонтопридатності й покращуємо це далі. У нас досить непогано пропрацьований комплект стафу, який надаємо з платформою. Це було і є нашою філософією: виріб з коробки, який мав би мінімізувати час роботи військових з платформою, перш ніж відправити її на першу бойову задачу. І з того, що я зараз чую, нам вдалося.
Станом на зараз ми говоримо про розуміння всіма виробниками того, що потрібно на фронті, і про максимально швидку адаптацію під ці реалії. Є багато колег по цеху, які роблять достойні рішення, сподіваюсь, так буде і надалі.
Хто придумав назву НРК і чому саме таку? Я ж так розумію, це про левеня з мультфільму «Король Лев»?
Так. Назва з’явилася всередині команди розробки, конструкторського відділу. Було технічне завдання отримати назву, яка буде дуже легко запам’ятовуватись, не матиме якихось бюрократичних прив’язок і водночас міститиме опис характеру платформи, яку ми в той момент ще будували: витривалість, потужність, сила, надійність і здатність нести на собі важливу, велику місію. Філософія була саме така.
Читайте також«Наш НРК готовий до всього, крім підриву». Великий заїзд на Кубку України з технологічного спорту