Виручають блат і дистанційка
Дізнатися заздалегідь, які умови в гуртожитку вишу, можна хіба що через знайомих, які там уже живуть. Показувати кімнати на вимогу ніхто не буде — тільки під час заселення, коли вже й вибору ніякого нема, а дні відкритих дверей проводять не всі виші. Через приватні зв’язки декому вдається ще на початку вступної кампанії забронювати місце в конкретному гуртожитку й кімнаті. Далекоглядні студенти навіть подають одночасно заяви на різні форми навчання (на одну й ту саму спеціальність в одному ЗВО), щоб, коли стане зрозуміло, що там з умовами проживання, обрати денну чи дистанційну. Конкуренція завжди стимулює вигадувати нестандартні рішення.
У серпні 2021 року студенти Національного авіаційного викладали в мережу фото жахливих умов проживання в гуртожитку № 11. Адміністрація спочатку звинувачувала їх у наклепі і посилалася на план ремонту, розрахований на п’ятирічку, а потім у коментарі ТСН зізналася, що в гуртожитку капітального ремонту не було з 1986 року. «Сантехніка наша просто в жахливому стані. І якщо в кімнатах ще більш-менш, оскільки самі батьки там роблять ремонти, то до сантехніки ніхто не полізе. Не будуть же батьки труби міняти». Кому не подобалося, рекомендували шукати інше місце проживання.
Роки минають, глобально нічого не змінюється. Наприкінці серпня вже цього року студентка КНУТД поскаржилась у групі «Вступ-2025» на фейсбуці: умови проживання в гуртожитках такі, що навіть хоче перевестися з денної форми навчання на дистанційну. Таргани безсоромно бігають по стінах і стелі, іржаві патьоки і бруд у душовій — це більше про приниження людської гідності, ніж про забезпечення житлом студентів. Можливо, коли за СРСР те все будували, душ у підвалі багатоповерхівки був за щастя, але відтоді стандарти життя пішли далеко вперед. Хоча в коментарях до того допису люди писали, що треба й за таке житло дякувати, бо, мовляв, у Львові й інших західних містах попит на житло і ціни на оренду такі, що батьки студентів мріють про будь-які гуртожитки .
Без води і ліфта, а до пралки — черга
Ситуація не те що від міста до міста, а в межах одного студмістечка чи одного гуртожитку дуже неоднорідна.
Ростислав і Михайло — студенти і члени студентської профспілки «Пряма дія». Комунікують зі студентами різних вишів, регулярно отримують звернення і скарги з приводу, зокрема, гуртожитків. Кажуть: місце в гуртожитку ще треба добути. Ростислав чотири роки жив у гуртожитку КНУ ім. Т. Г. Шевченка і щороку спостерігав, з якими проблемами вдавалося селитися новоприбулим.
«Мене теж не селили на перший курс магістратури, і це була одна з основних причин, чому я змінив місце навчання, — розповідає він. — Одногрупники так само вчинили, бо розуміли, що їх поселять хіба що за пів року-рік, а знімати квартиру не зможуть».
Проблема, за його словами, погіршилася з початком повномасштабного вторгнення й розширенням пільгових категорій (їх уже 18) на поселення. Людей, які потребують житла, усе більше, але тепер якщо ти не пільговик, є ймовірність, що місця просто не вистачить. Тоді пропонують почекати кілька місяців. «Весь цей час очікування десь треба жити, і для багатьох у Києві це велика проблема», — каже Ростислав.
Крім пільговиків, на кімнати претендують ще й «свої люди». Є наказ МОН «Про затвердження Положення про особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти», в якому вказано, що працівники ЗВО або сторонні громадяни-нестуденти можуть селитися в гуртожитки, тільки якщо всі студенти, що потребують місць, поселені.
«А в нас часто селять інших людей, бо вони, не маючи статусу студента, платять більше — їх просто вигідніше селити, — розповідає Михайло. — У КНУ дуже часто таке відбувається. І студенти тоді просто в черзі змушені чекати звільнення кімнат».
Водночас в КАІ (колишній Національний авіаційний університет) високої конкуренції за ліжкомісця наразі нема. У кімнатах, колись розрахованих на трьох мешканців, віддавна почали селити по четверо. Але цього року це потрібно не завжди. «У нас одне місце вільне, нікого не підселяють», — розповідає другокурсник вишу Єгор. Мабуть, дається взнаки зменшення кількості абітурієнтів — уже минулого року НАУ набрав на 48 % менше першокурсників, ніж у 2023-му. Тож поселитися не проблема, місць достатньо.
Проблема — поселитися так, щоб не жахатися побутових умов. «Гуртожитки найпрестижніших столичних університетів: Могилянки, КНУ, КПІ — досить пристойні. Але загалом по країні дуже низької якості, — зазначає Ростислав. — Сам селився в кімнату, де була купа тарганів і підлога просто розвалювалася».
Відео і фото можуть не передавати реальної ситуації. Наприклад, у гуртожитку Ростислава на два місяці вимикали гарячу воду. У власній квартирі її можна нагріти бойлером, а в гуртожитку — тільки чайником. Тим часом адміністрації часто ще й стежать, щоб студенти не навозили забагато електроприладів — бо і проводка стара, і рахунки за електроенергію виходять космічні.
Ну і про рахунки. Національна академія образотворчого мистецтва взагалі перекладає комуналку на плечі студентів. У листопаді минулого року їм вручали додаткові платіжки за комунальні послуги. І за місяць узимку набігало (разом з платою за ліжкомісце) по 2000–3000 грн. «У кімнатах при цьому було 12–15 градусів, тобто ціна якості ніяк не відповідала», — каже Ростислав. Уже в березні студенти НАОМА вийшли на пікет з вимогою розпочати ремонтні роботи (від сирості зі стель падав тиньк, з’явилася пліснява) та знизити ціни на комунальні послуги. Активісти Незалежної студентської профспілки «Пряма дія» теж там були.
Плата за гуртожиток не може перевищувати 800 грн, тобто 40 % академічної стипендії, нагадує Ростислав. Але цю норму теж часто порушують. Так, Єгор платить 960 грн на місяць за місце в гуртожитку блочного типу. У КПІ за 800 можна жити в гуртожитку коридорного типу в кімнаті площею 12 м на чотирьох студентів. А якщо умови кращі (блочна система), платити треба від 1186 грн до 1603 (теж четверо на 12 квадратах). Складно судити, чи обґрунтовані (або ж замалі) ці суми, а представники КПІ не знайшли можливості прокоментувати запит LB.ua.
Але очевидно, що виші не розкошують і намагаються економити. У листопаді 2023-го студентки НАОМА вийшли на пікет — не було опалення (скандал через це був і у 2021-му). Тоді ректор урочисто відкрив вентиль — і потеплішало. Та вже за місяць мешканці гуртожитку колективно вимагали скасувати незаконну додаткову плату за комунальні послуги. У відповідь проректор з господарської частини пригрозив перерахувати вартість комуналки як додаткову плату за користування електроприладами — і вийде ще більше. Але компослуги за листопад дозволили не сплачувати.
Київський авіаційний університет (колишній НАУ) пішов іншим шляхом: через великі борги за комуналку адміністрація минулої зими провела масштабне переселення студентів і закрила половину гуртожитків, щоб не утримувати їх. «Першокурсникам відразу казали, що якщо поселяться в нижні гуртожитки, то через пару місяців їх зачинять на зиму — доведеться все одно переїхати у верхні, бо там будуть вода гаряча й опалення, і майже всі першокурсники поселились у верхні», — розповідає Єгор.
А у верхніх (розташованих вище від вулиці Миколи Голега) гуртожитках і, зокрема, скандальному 11-му умови гірші, розповідає він. Ліфт то працює, то ні. Санвузли в огидному стані. Якщо планування секційне, то душ тільки в підвалі.
«Розділений на частини для хлопців і дівчат, але якщо хочеш шторку — купуй і неси зі собою. Перегородки є, а дверей чи шторок нема», — деталізує Єгор.
Таких розкошів, як спортзали чи автомати з водою, у жодному гуртожитку не облаштували, до платних пралок завжди черга, коли починається навчальний рік. А головне — в частині гуртожитків майже постійно нема гарячої води. «З березня по вересень у нас вона була, може, з тиждень», — скаржиться хлопець.
Разом або у колівінг, або на протест
Сьогодні в гуртожитках блочного типу умови загалом задовільні, лише деякі кімнати нікудишні, розповідає Єгор, студент КАУ. На такі речі студраді чи комендантові скаржитися не заведено: студенти, котрі заселяються, зазвичай самі роблять ремонт і купують меблі чи техніку.
«Самі шукаємо меблі, розставляємо, шпаклюємо стіни, шпалери клеїмо. А коли все готово, треба повідомити про це студраді, щоб мати право закріпити за собою цю кімнату», — розповідає він.
Коли проблема вже гостра, студенти прекрасно самоорганізовуються і розв’язують її, каже Ростислав. Наприклад, гуртуються в колівінги — це вже досить поширена практика: у більшості університетів є чати, де можна шукати собі сусідів. Активно просуває ідею колівінгів, зокрема, Київська школа економіки.
«Але це не вихід. Ми вважаємо, що це дорожче, складніше і, якщо ще й треба десь працювати, щоб оплачувати таке житло, це все одно впливає на якість освіти», — наголошує член профспілки. І є ризик, що до співмешканців колівінгу ще висуватимуть якісь вимоги. «Не має бути так, що студенти для поселення ще проходять якийсь додатковий відбір, як в УКУ, що стало відомо днями», — упевнений Ростислав.
Студентам краще самоорганізовуватися в іншому, упевнені активісти «Прямої дії». Справді дієвий спосіб добитися кращих умов — тиснути колективом, каже Михайло.
«Навіть якщо адміністрація розповідає, що грошей немає і нізвідки взяти, уже не раз бувало, що коли студенти не боялися постояти за себе, кошти на ремонт усе ж з’являлися», — розповідає він.
Спрацьовують розголос проблеми і звернення до вищих інстанцій, як-от МОН. Коли минулого року профспілка взялася за гуртожиток НАОМА, ситуація вже була критичною, адміністрація реагувала неадекватно і нічого, крім організації протестів, активістам не лишалося.
«І справа зрушила, почалися якісь ремонти, — розповідає Михайло. — Хоча ще треба слідкувати потім, щоб виконали все, що обіцяли на хвилі протестів».
Єдиний вихід — підтримувати незалежний студентський рух і гуртом боротися. Ключове слово — гуртом. Просто повідомити громадській організації чи держструктурі, що є порушення прав, не досить.
«Ми раді, коли до нас звертаються, але як профспілка не можемо все налагодити і добитися великих результатів, завжди потрібне залучення людей, яких безпосередньо торкається проблема, — пояснює Михайло. — Якщо вони готові разом боротися, то шанс на успіх є».
Потрібні багатомільйонні інвестиції
Хоча глобальна проблема — недофінансування вишів, визнає Михайло. Гуртожитки утримують зі спецфондів, які поповнюють надходженнями від контрактників та платою за проживання від студентів, і цих коштів явно не вистачає.
«Ми чули, що чиновники пропонують підвищувати вартість проживання в гуртожитках, щоб покращити умови в них. Тобто не виходять з парадигми, що лише коштом спецфонду можна фінансувати їх як слід», — каже він.
«У нас величезна проблема: університети не отримують фінансування на капіталку», — пояснює Інна Совсун, народна депутатка й ексзаступниця міністра освіти і науки (2014–2016 рр.).
Гуртожитки залежать від моделі фінансування вишів, що підв’язана під кількість студентів. І виходить, що найчастіше реновацію можуть дозволити собі виші, які набирають велику кількість контрактників. Ця кількість залежить від популярності спеціальностей, які пропонує виш.
«Тому технічні виші в цьому програють, там хіба що на ІТ-спеціальності контрактники охоче йдуть», — каже вона.
За її словами, тут також наздоганяє розрив між підготовкою дітей у місті й сільській місцевості: діти з кращою підготовкою мають кращі бали і вступають на престижніші спеціальності, а менш затребувані (зокрема технічні) змушені знижувати планку і приймають гірше підготовлених.
«А найчастіше це і є приїжджі діти, що потребують гуртожитків, — пояснює Совсун. — Тобто такі виші, спеціальності потребують інвестицій, а ми їх ніколи не давали».
Не давали, бо держава фінансує університети так, щоб вистачало на зарплати викладачам і комунальні послуги, пояснює депутатка. Не розженешся.
«Є й виші, як можуть дозволити собі багато що, але неправильно пріоритезують витрати, — вважає вона. — Не розумію, як можуть бути золочені ручки дверей до ректора і мармурові сходи, які ще й оновлюють, а в гуртожитку несправна каналізація».
Але концептуальна проблема все одно зводиться до того, що потрібні капітальні вкладення.
За останні 15 років кількість студентів в Україні скоротилася з 2 млн до 800 тис., каже народна депутатка. Здавалося б, це мало змусити виші конкурувати за студентів, шукати, чим приваблювати їх. Дійсно, виші не вміють боротися за студентів, визнає Інна Совсун, але рух потрібен з двох сторін. ЗВО слід вдосконалювати свої підходи — зокрема, до господарювання, розподілу видатків, орієнтуючись уже й на те, що студентів усе менше і роботу вишу можна оптимізувати.
«Дуже мало університетів мають візію розвитку і вкладають у те, що їм справді треба, — каже експертка з питань освіти. — Але й держава мусить визнати, що навіть найпрогресивніший виш нізвідки не візьме 100 млн на ремонт гуртожитків».
Гуртожитки — це найочевидніший провал, а ще ж є занедбані корпуси, що відлякують сучасну молодь, і лабораторії, яких фактично не оновлювали за часів незалежності. «Хіба що на грантові кошти, яких могло вистачати на якесь обладнання середньої вартості, — зауважує Інна Совсун. — Але ж ти не навчиш інженера робити дрони на обладнанні 80-х».
Масштабні проєкти для реальних наукових досліджень — це дорогі лабораторії. І потрібні вони переважно, знов-таки, технічним спеціальностям, на які не поспішають контрактники.
«Ми фінансуємо ЗВО за кількістю студентів, але одна річ готувати юриста в голій аудиторії з дошкою, а інша — вчити медика чи інженера, — пояснює Совсун. — Різниця у вартості підготовки фахівців велетенська, а ми її ігноруємо».
Подолати це ресурсне відставання можна великими вливаннями. З одного боку — звідки гроші? З іншого — місяць тому президент Володимир Зеленський анонсував намір уряду з 2026 року збільшити стипендії для всіх студентів.
«Якщо теоретично гроші на це є, то, може, краще витратити їх на покращення гуртожитків і корпуси вишів? Пріоритезувати ті витрати, що дадуть тривалий ефект в освіті, — міркує Совсун. — Створити умови, щоб люди отримали хорошу освіту — бо це їхня єдина гарантія досягнення успіху в житті».