Є такі позиції у ТрО й 100+ бригад — ДЗОТ, перекриті щілини, куди забирають раритети.
Треба вискакувати під скидами й FPV, відбивати атаку.
Ворожі пілоти масово на вістрі удару, наші в повітрі тільки чергові.
Вони вже мають активну артпідготовку й більше снарядів, наші розрахунки арти ще тільки реагують.
Перші спішені мотоциклісти вже в павутині окопів, а ми розгортаємося з добре відомих щілин і бліндажів під скидами й FPV.
Так, штурмувальників потім можуть і відкинути, коли наші пілоти зреагують. Чи просто в розпал атаки підтримають — тоді шанси є, і хороші, аж до того, щоб усіх розмотати і покласти мертвими в багнюку.
А якщо ні? А якщо заскочать, скинуть дроном газ у вентиляційні виходи, у масках заповзуть, засунуть подовжений заряд, а вхід закидають гранатами.
Чи кошмаритимуть дронами, підпалять сітку, влаштують пожежу?
Підженуть у забудову на дистанцію прямого вогню танк Т-55, обвішаний екранами, ґратами й засобами РЕБ, а десант кине до сусіднього під'їзду кілька ТМ.
Чи накриють наших пілотів у глибині, не пошкодують «Краснополя» чи навіть «Іскандера».
Зорють усе чавуном; КАБ і 152 мм снарядами — місця, звідки можна злітати і споряджати БпЛА — висиплють на ціль завбільшки з ВОП штатні 700 штук 152 мм чавуну, натиснуть північнокорейською артою.
І таких полів бою сотні. Тож тяготи і поневіряння величезні, а «ванька-встанька, де пакет?» має різний вигляд.
Десь — як розгромлена штурмова група росіян, а десь — як розстріл наших полонених.
Є поля бою, де ворог досі атакує колонами й пішими трійками, з величезними втратами.
Є такі, де пересувається на мотоциклах, під прикриттям FPV на передньому краї та оптоволокна у глибині, залишає дрони-ждуни, масує вогонь високоточними снарядами.
Але це питання тактичні й подекуди оперативні — те, що супротивник масштабує оптоволокно й загрожує логістиці, що людські хвилі, що вони прогресують і нам теж треба реагувати. Проте зараз це не головне.
Стратегічно літній наступ РФ провалився.
З важкими втратами від початку року ми заявляємо вбитими і важко пораненими, полоненими і зниклими безвісти 280 тисяч багнетів у росіян.
За підрахунками російських ресурсів «Медуза» й «Медиазона», у противника приблизно 220 тисяч загиблих з початку війни тільки за некрологами й реєстрами спадкових справ.
Додайте до цього загиблих, котрі не мали родичів, зеків, зниклих безвісти, СЗЧ, померлих на санітарному етапі і списаних.
Це катастрофічні втрати, і ніякий Афганістан з В’єтнамом не стояв поряд.
Дивувати не повинно — штурмують протитанкові рови, наповнені єгозою; намагаються дістати кулеметні ДОТи і ДЗОТи десятками пусків чавуну, без гарантії, що влучать тут і зараз; ведуть вуличні бої, санавіацію важко застосовувати через дрони й західні РСЗВ, західна арта б’є далі й точніше; велика кількість мін, поменшало техніки, доводиться за все платити кров'ю піхоти.
Ні в районі Вовчанська, ні в районі Липців сильно покращити становище не вдалося; вийти на окружну Харкова не вдалося, перетворити Харків на зону боїв й обстрілу артилерією не вдалося.
Куп'янськ обклали і з фронту, і з заходу, заводять малі групи, форсували річку, але місто стабільне, його можна тримати місяцями.
Західні квартали Часового Яру досі за нами, досі — через півтора року боїв, попри те, що противник протискається на північ полями.
Під Сумами вперлися в прикордонні села, а найкращі частини тасують туди-сюди, натикаючись на спротив.
Покровськ наш, а ті, хто забігав туди у складі малих груп, мертві.
У Сумах, під Куп'янськом, Добропіллям приватні контратаки рівня батальйон — полк — бригада, незважаючи на перевагу в бортах авіацій і вильоти; наші підрозділи в районах зосередження проводять зустрічні бої та штурмові дії, ворог не може ізолювати наші можливості до операцій виключно з повітря.
Ні вийти з агломерацій, ні захопити чи загрожувати великому обласному центру, ні завдати серйозної поразки Силам оборони України, з розгромом кількох бригад, тилу й управління — жодного завдання Москва не виконала.
Міста супротивнику дістаються у стані місячного ландшафту. Більшість жителів і заводи евакуювали. Швидкі прориви купірують, як і раніше від околиць пісочниці біля Авдіївки до Покровська — чотири десятки кілометрів, дивізійно-корпусне поле бою, крім короткочасного колапсу під Добропіллям, його обтікали та прогризали в постійних боях.
Півтора мільйона снарядів чеської ініціативи й мільйон кабанчиків з ЄС їдуть стабільно; дальні дрони по РФ летять сотнями за ніч; «Богдани» САУ і буксированої під 400+ штук здали і скручують далі; підрозділи на кшталт К2 масштабують у бригади Сил безпілотних систем, щоб застосовувати їх на оперативному рівні.
Поки що це не схоже на виснаження.
Москва хотіла розгромити нас, роззброїти і змусити капітулювати, але поки що так само далека від цього, як у 2022 році.
Поки що Київ за три дні переріс у воду в Донецьку раз на три дні і бензин у Криму з коліс раз на три дні.
Але війна дуже важка і кривава. Потрібна максимальна концентрація сил держави, щоб ворог позбувся ілюзії, що він може дотиснути нас і добити.