Навряд чи доведеться когось переконувати, що застосування Силами оборони різного роду безпілотних платформ (повітряних, морських і наземних) має розвиватися як щось таке, що цілком уже заслужило на повноцінний статус у структурі Збройних сил України. Це ставить багато питань на кшталт: як? хто? і за які гроші? Але без участі бюрократичного диявола, який чигає в різних деталях, руху не виходить. Тому декілька слів про всі ці «види», «роди» та «сили» з «військами». А також — хто кому указ і закон.
6 лютого президент своїм указом фактично доручив Кабміну й Генштабу розробити формат рішення про створення майбутніх Сил безпілотних систем. Чи Безпілотних сил — ми ж любимо все спрощувати, назви теж. Це було очевидно політичне рішення, яке могло з’явитися раніше чи пізніше, але з’явитися мало. Краще раніше, звісно. Далі справа була за реалізацією, у рамках якої ми побачили, що призначили профільного заступника головкома і також, ймовірно, три місяці працювали над тим, який вигляд це повинно мати на практиці й на папері. Ми — ті, хто на бойовій роботі — сподіваємося на цілковитий реалізм в обох випадках, однак і без того війна завжди ставить у пріоритет реальне життя, а не стрункі ряди букв на папері.
А проте, тепер підготували новий проєкт указу. Можливо, за політичним рішенням іде більш формальне й деталізоване. Очевидно — і більш важливе. Потім свою роботу має виконати уряд, який підготує законопроєкт, що повинен легалізувати цю історію вже на рівні закону для розгляду парламентом. Можливо, ухвалить охочіше, ніж будь-що, що допомагатиме заповнити вакансії в новоствореному роді сил.
До речі, про рід і чому потрібен аж цілий законопроєкт. Такі речі, як структура ЗСУ, регламентує закон про них коханих, Збройні сили України. Стаття 3 говорить нам про те, що в ЗСУ є, увага, види військ (Сухопутні війська, Повітряні сили та Військово-морські сили), роди сил (Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили) та роди військ (Десантно-штурмові війська, Війська зв’язку та кібербезпеки). Поміж усіх цих структурних одиниць Безпілотні системи мають зайняти своє місце серед… а от не знаю, тому що в указі 51/2024 це має бути рід сил, а в МО кажуть, що це має бути рід військ. І зрозумій тепер, сила ти чи військо.
Із цим (не)розібралися. Чекаємо тексту указу, потім тексту законопроєкту і т. д. Чекаємо на інформацію про структуру й бачення місця в загальній системі.
Тут є над чим подумати. Наприклад, зрозуміло, що, крім окремого роду, чинні бойові бригади на фронті й різноманітні підрозділи все одно повинні мати свої БпАКи/РУБАКи. Без цього вже нікуди. У ситуації страшного дефіциту боєкомплекту для артилерії FPV-дрони й різного штибу коптерні бомбери виконують величезний обсяг роботи. Часто не від хорошого життя. Часто непритаманні завдання, але ж виконують, бо без снарядів треба вражати й громити, відбивати штурми.
Очевидно, що є інші, більш глибокі й далекі завдання, виконувані, зокрема, в морі та в тилу ворога. Чи буде новий рід включати і стратегічні компоненти, і тактичні, фронтові? На чому буде акцент? Хто і як це все забезпечуватиме кадрово й матеріально-технічно? Чи готуватися бригадам і профільним підрозділам на фронті ділитися своїм кадровим потенціалом з новим родом військ/сил, чи новостворене командування перебиратиме на себе шефство над чинними організмами, спрямовуватиме, допомагатиме й не відриватиме від серця комбригів/комбатів?
Питань багато. Можливо, скоро почуємо й побачимо відповіді. І будемо складати іспит. Війна ж суворий екзаменатор, хочеться того чи ні.
Ми маємо справу із супротивником, який вміє адаптуватися, переймати досвід і масштабувати його. Росіяни переймають наш досвід і масштабують його, вони постійно шукають шляхи вдосконалення тактики, інженерних рішень, протидії нашим вдалим рішенням. Видають методички, постійно аналізують досвід. Свій і наш. Коли хтось у Мосулі скинув гранату з «фантома», він, можливо, і не уявляв, яких масштабів набуде така тактика в шаленій війні у Європі через кілька років. Не знав, що таке РЕБ і що китайські дитячі іграшки стануть доволі грізною зброєю, яка палитиме техніку вартістю мільйони доларів і вбиватиме тисячі людей. Сьогодні це реальність.
Безпілотні сили — це логічна відповідь на виклики у війні із суперником, який має перевагу в ресурсах, сотні років досвіду в завойовницьких війнах, вміє у смислову війну й розмахує ядерним дубцем. Рішення про їх створення є рухом у правильному напрямку, але ми поки що не можемо сказати і не знаємо, наскільки швидким воно буде, чи не буде ворог рухатися швидше (а він може й уміє), нести на собі більше, краще вчитися, швидше приймати рішення тощо.
Я дивлюся на ці процеси як солдат. Мені ближча логіка протистояння в цій сфері на фронті. Я бачу, що ми не воюємо з мавпами. Ворог час до часу перестрибує нас із багатьох причин. Десь швидше переходить на нові частоти, десь швидше починає гасити наші, робить багато, нарощує застосування. Це вже питання не лише до тих, хто аналізує тактику і працює над стратегією. Питання до тилу. Робити не дешевше і більше, а робити якісніше і більше. Робити достатньо БК, почати випускати свою вибухівку, працювати над штатним БК для екіпажів, які ризикують часто самим фактом своєї роботи з «тим, що є». Це знову ж таки про фронт.
Як би там не було, але на фронті точно порадіють, якщо новостворене командування потім розповість нам про те, що спалено достатньо НПЗ, достатньо пускових майданчиків ракет і дронів, російських заводів ВПК. Достатньо багато і достатньо далеко. Достатньо, щоб перемогти, а не відтягувати свій кінець.
