Життя до СІЗО
До ув’язнення Ігор був активним громадським діячем, пригадує друг Гуменюка Сергій Крайняк. Вони разом проводили вишкільні табори, організовували походи для молоді, займалися їхнім націоналістичним вихованням.
Інтерес до історії в Ігоря з'явився ще в школі від батька – Володимира Гуменюка. Разом обговорювали історичні події, досліджували архівні записи, а місце, де проживали – над річкою Збруч, – тільки сприяло цьому: довкола схрони зі зброєю, історичні території.
"А потім він уже і сам почав цікавитися тим. У школі вчився добре, рідко коли можна було його з дому витягнути, більше за книжками був. У нас старалися вчитися добре і батько мій, і я, тож я також займався з Ігорем, але ще патріотичного виховання додавав. Можливо, зараз трохи й шкодую про це", – ділиться Володимир Гуменюк.
"Ігор був завжди ідейним, самовідданим", – зазначає Сергій Крайняк. Ще в 16–17 років хлопець узяв собі псевдо на честь бійця Української повстанської армії Миколи Лемика, який у 1933 році здійснив напад на російське консульство у Львові. У книзі відвідувачів консульства Лемик зареєструвався під вигаданим прізвищем Дубенко. "Ігор дуже захоплювався боротьбою УПА", - додає Крайняк.
Він разом з Гуменюком проходив підозрюваним у справі про підрив гранати біля Верховної Ради 31 серпня 2015 року. Того дня депутати планували ухвалити в першому читанні законопроєкт про зміни до Конституції в частині децентралізації – особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей.
Тим часом під будівлею Ради зібрався мітинг проти голосування. Над натовпом – дим від фаєрів, прапори ВО "Свобода" та Радикальної партії. 265 нардепів усе ж ухвалили законопроєкт у першому читанні, а через годину на площі пролунав вибух, унаслідок якого загинули четверо нацгвардійців, ще понад сотня правоохоронців отримали поранення, за даними МВС.
Того дня затримали Гуменюка, Крайняка та ще декілька десятків осіб, що вийшли на мітинг. Гуменюка звинувачували в тому, що буцімто кидав гранату, а Крайняк – димову шашку, щоб прикрити дії Гуменюка. Обом інкримінували участь у терористичній організації, Гуменюку – також незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами та вибухівкою, опір правоохоронцям. Їм загрожувало максимальне покарання – довічне ув'язнення. Обоє своєї провини не визнали.
Крайняк пробув у СІЗО майже п’ять років – у 2020-му його відпустили під домашній арешт. Після повномасштабного вторгнення запобіжний захід не продовжили. Тоді він приєднався до Збройних сил України.
Про можливість піти воювати просив і Гуменюк, та його з-під варти не відпускали, а на клопотання суд не зважав. Це пригнічувало Ігоря, каже його приятель Крайняк.
"Він переживав, що його не пускають на війну. Коли щось прилітало неподалік СІЗО, він мені говорив, що буде дуже образливо загинути від ракети, сидячи тут, а не в бою. Ігор хотів захищати Україну", – пригадує Сергій.
Але його, вважає, не просто проігнорували, а зневажили. "Прокурор на суді говорив, що Ігоря Гуменюка, ветерана російсько-української війни, людину, яка все своє свідоме життя віддавала Україні, не можна відпускати, бо він втече в Росію", – розповідає Крайняк.
Революція Гідності і початок війни
Після школи Ігор поїхав учитися в Кам’янець-Подільський, уже там в університеті пов'язав себе з військовою справою. На другому курсі працював екскурсоводом, їздив до Болгарії. "Усе було добре, поки не почалися Майдан і війна", – пригадує батько Гуменюка.
20-річний Ігор брав участь у подіях Революції Гідності, на Інститутській. Коли Росія влаштувала окупацію Криму – попросив тата, який тоді теж записався добровольцем, забрати його документи з місцевого військкомату, щоб перевестися в батальйон "Січ".
"Я трохи був проти, але він тоді сказав, що якщо не буде "Січ", то піде в "Правий сектор". Він хотів захищати Батьківщину і все. Коли вступив до батальйону, ми до нього приїжджали на базу, де він тренувався, а в кінці серпня 2014 року його відправили на фронт", – пригадує Володимир.
"Січ", куди долучився Ігор – батальйон МВС особливого призначення, створений влітку 2014 року в структурах київської міліції для участі в антитерористичній операції на Донбасі. Його бійці служили в гарячих точках – у районі Горлівки та Дебальцевого, у Пісках, в Авдіївці, Мар'їнці.
Олександр Писаренко, тодішній командир батальйону, в інтерв'ю ВВС 2015 року охарактеризував Гуменюка як "нормальну, адекватну людину, нормального патріота". Сержант 93 бригади Володимир Кривенко згадує, що Гуменюк був дуже тихим і спокійним. А також сміливим.
"Тоді у Пісках, на Донеччині стояло дуже багато підрозділів: 93 бригада, "Правий сектор", "Карпатська Січ", "Дніпро 1" та інші. І з усіх цих підрозділів можна було набирати групу лише 11 людей, які були готові виконувати важкі задачі на території ворога і активно це робили, – говорить Кривенко. – Група виходила щонайменше раз на місяць. У її складі часто був я, а також два офіцери: один зараз відомий комбриг, інший – позивний Оса – загинув, він був командиром роти в 93 бригаді. Тобто це була дуже серйозна група. І цей хлопчина (Ігор Гуменюк) напрошувався в неї сам, добровільно".
Додому від початку війни Ігор приїжджав лише раз. 28 серпня 2015 року подзвонив батькові і сказав, що їде в Київ розрахуватися з батальйоном "Січ" і перевестися в 93 бригаду, а 29 числа мав їхати назад, на фронт.
"Заяву написав, посвідчення здав, але чогось сказали зачекати до понеділка (31 серпня 2015 року). Причини я не знаю. Тоді він залишився, а вже в понеділок сталося, що сталося. Дуже незрозуміло мені, що тоді було, і ще більш незрозуміле те, що сталося зараз", – ділиться Володимир Гуменюк.
5 липня, 2023 рік
Чергове засідання суду у справі Гуменюка було заплановане на 15:00. Його, як завжди, розпочали із запізненням – близько 15:35, згадує адвокат Ігоря Олександр Свиридовський.
З Ігорем, каже, спілкувався і до початку засідання, і під час, і після. Особливих очікувань цього разу не мали – знали, що суд учергове продовжить йому запобіжний захід. Та надія була на апеляцію, адже щоразу кожну ухвалу захист оскаржував.
"Я завжди спілкувався з ним після судового засідання, а останнім часом ще й доводилося переконувати Ігоря брати участь в апеляції, навіть у режимі відеоконференції, бо він уже пів року як відмовлявся. Казав, що не вірить, що це щось змінить, і що все можна вирішити тільки за гроші", – пригадує Свиридовський.
О 17:05 засідання в Шевченківському суді закінчилося, адвокат разом з нацгвардійцем пішов на шостий поверх, щоб отримати копію ухвали про продовження тримання під вартою. Якийсь час чекали під кабінетом судді Віталія Циктіча, а коли спустилися на другий поверх ставити печатки – почули звуки вибухів.
"Звісно ж, доступу до нього не було, всіх почали примусово евакуювати з будівлі. Коли вийшов із суду, я ще не знав, що це з Гуменюком пов'язані звуки. Спершу чув вибухи, потім сказали, що хтось там щось підірвав, але я думав, що це хтось інший, хоча вже почав здогадуватися. Тоді мені зателефонував Заруцький (адвокат Сергія Крайняка. – LB.ua), сказав, що передають, що Ігор буцімто забарикадувався, захопив заручника. Запропонував підійти поспілкуватися з ним, тобто виступити перемовниками. Але там уже приїхав спецназ, нікого не пускали взагалі. Я намагався зв'язатися з помічницею судді, та ми розуміли, що вони вже нічого не вирішують", – розповідає Олександр.
Батько Ігоря Володимир переконаний, що якби сину дали з кимось поговорити або зі сторони захисту, або з ними – цієї ситуації вдалося б уникнути. Крім того, і він, і Свиридовський не вбачають логіки в багатьох моментах основної версії подій, згідно з якою Гуменюк-молодший спершу намагався втекти, потім забарикадувався, а тоді вчинив самогубство.
"Особливо коли виклали відео із зали суду, де судді говорять, що йде втеча і граната вибухнула. Значить, вони не були евакуйовані, як казав Клименко? І як син міг від конвоїрів утікати? Він на зріст менший, метр шістдесят. Виходить, він вискочив надвір, начальник караулу вистрелив у повітря, Ігор забіг назад, забарикадувався, і це чим барикадувати треба? А що робили конвоїри в цей момент? Просто дивилися, як він бігав між ними? Я взагалі не можу уявити це", – нарікає Володимир Гуменюк.
Водночас міністр внутрішніх справ Ігор Клименко на брифінгу заявляв, що правоохоронці намагалися провести з Гуменюком переговори, але він не йшов на будь-який контакт.
У Свиридовського також виникає питання, чому у випадку версії слідства Ігор застосував вибухівку в приміщенні, а не на вулиці, де в нього буцімто був шанс утекти. Або як він міг сам пронести такої потужності вибуховий пристрій. Тоді як декілька вибухів лунали ще перед останнім, найсильнішим.
Гуменюк-старший каже, що не розуміє, якою мала бути вибухівка, щоб настільки понівечити верхню частину тіла. Слідство навіть не може упізнати, адже наступного дня після трагедії батькам Ігоря зателефонували і попросили здати біологічні зразки, щоб провести генетичну експертизу.
Та і як взагалі вибухівка потрапила у приміщення, яке настільки охороняється – теж незрозумілий для них момент.
Тіло сина Володимир з дружиною досі не можуть забрати, щоб поховати його – батькам сказали чекати три тижні, допоки слідчі отримають результати аналізів.
Вісім років СІЗО. Про що говорив Ігор
Ігор Гуменюк провів у СІЗО вісім років без вироку. "Змінювався склад суду, це був уже п'ятий. З початку повномасштабної війни позакінчувалися повноваження у присяжних. Виділялися матеріали, закривалися провадження. Після 24 лютого пів року слухання взагалі не відбувалися. На момент смерті Ігоря суд майже завершив розгляд документів, але попереду були виступи свідків. Слухання свідків теж могло тривати довго – планували допитати 140 чоловік", – пояснює Віктор Байда, адвокат безоплатної правової допомоги, який долучився до справи в березні.
Захист нарікає на подані докази. "Об’єднувалися докази з різних проваджень. (Ігорю інкримінували чотири статті Кримінального кодексу. – LB.ua.) Встановити картинку важкувато було. Єдиний доказ – на відео особа вдягнута так, як Ігор, щось робила. Суду цього було достатньо, щоб постійно продовжувати запобіжний захід – тримання під вартою", – каже Байда.
Свиридовський наголошує на порушенні суддями процесуального кодексу ледь не від самого початку. Зокрема, стосовно того, що в Ігоря без захисту і протоколу примусово відібрали чимало біологічних зразків, а прохання адвоката призначити стаціонарну психолого-психіатричну експертизу ігнорували.
Водночас у київській прокуратурі переконані, що вирок міг бути вже до кінця року. "Якби Ігор Гуменюк не підірвав себе", – коментувала речниця відомства Надія Максимець "Суспільному". Свиридовський каже, що цілком імовірно, адже головуючий суддя, за його словами, вирішив прискорити розгляд, оскільки на підході було рішення Європейського суду з прав людини, подане захистом Гуменюка ще у 2019 році. Та ухвала ЄСПЛ, каже, навряд чи вплине на перебіг справи, яку, на його думку, закриють у зв’язку зі смертю підозрюваного.
Ні батько, ні друг, ні адвокат не вірять, що Ігор міг піти на самогубство. Володимир каже, що спілкувався з ним за декілька днів до судового засідання.
"Ми в основному говорили про домашні проблеми. У нього наче все нормально було. Останнього разу мав досить веселий настрій. Не відчувалося нічого, що віщувало б біду", – розповідає Гуменюк-старший, додаючи, що особливих змін за сином не помічав за ці вісім років.
Сергій Крайняк каже, що побратим не втрачав надії вийти на волю, жити нормальним життям, створити сім’ю. "Говорив, що дуже жалкує про те, що раніше не приділяв цьому уваги", – додає він.
Ув’язнення, каже, Ігор переживав тяжко. З часом знайшов себе у вірі – прийняв іслам. "Він залишився тим самим Ігорем, але почав сповідувати іншу релігію. Чи змінився він за 8 років СІЗО? Я не сказав би, що сильно. Він для мене завжди був хорошим другом, побратимом Дубенком, і ми з ним спілкувалися, як колись ще до Майдану, як на Майдані, на фронті", – ділиться Сергій.
На його думку, Гуменюка просто знищили.
"Можливо, був якийсь інцидент, можливо, щодо нього щось відбулося чи на тому засіданні, чи поза ним, щось його сильно стривожило, і Ігор міг там якісь вчиняти дії. Але на мою думку, через його дії його просто вбили, навіть не намагаючись з ним говорити. І його вбили також ці вісім років ув’язнення, і це насправді надзвичайно важко, бо з нього просто познущалися, по-іншому не скажеш", – вважає Крайняк.
7 липня Володимир Гуменюк написав звернення до президента України з вимогою відкрити провадження за фактом умисного вбивства сина. Але він усвідомлює, що це марно.
"Я розумію, що у президента закордонні візити, війна, але коли стається надзвичайна подія в центрі Києва, в суді, в приміщенні, яке охороняється, і реакції взагалі нуль – у мене просто слів немає", – додає Гуменюк-старший.