Україна тимчасово втратила до 20 відсотків національної території. За даними ООН зазнали ушкоджень 8766 цивільних громадян України (навряд чи враховані окуповані території), загинули 4031, з них діти – 262. Ще 406 дітей зазнали значної шкоди здоров’ю. Росіяни повністю зруйнували 184 заклади освіти, понад 100 лікарень. Окупанти скоїли 15446 військових злочинів.
Ми тимчасово втратили узбережжя Азовського моря, ворог вщент зруйнував Маріуполь, боляче вдарив по Харкову, Чернігову, страждає Миколаїв, окупований Херсон, Мелітополь, Бердянськ. Були Буча, Мотижин, Бородянка, Ірпінь. І скільки буде ще?
Але є не лише втрати. Є здобутки, перемоги, досягнення. Традиційно за лаштунками залишаються важливі події, які варто згадати.
Українські вояки показали всьому світові, що друга армія світу – не друга, так, недолуге дике збіговисько цілком аморальних мародерів та злочинців, погано керованих корумпованими підлабузниками. З цілковито неточною «високоточною» зброєю, озброєнням, що наче немає аналогів у світі, але за своїм змістом – ну так собі. Російські військовослужбовці погано навчені та слабкі, майже відсутній професійний сержантський корпус, малокомпетентні офіцери, військо, не спроможне вести сучасну загальновійськову війну. Але Кремль вимагає перемог, до котрих російська армія абсолютно не готова.
Натомість ми згадали про свій військовий хист. Нація козаків та повстанців не розучилася перемагати Росію, котру викинули з Київщини, Чернігівщини та Сумщини.
Ми змусили світ повірити в Україну. Ми показали планеті, що за фасадом з блискучої парадної зброї прихований майже труп радянської армії.
Маючи менший в 10-12 разів воєнний бюджет, програючи у кількості озброєнь, ЗС України хвацько вивернулися з-під першого ракетно-авіаційного удару, зберегли значну частину авіапарку та систему ППО. Ворог не здобув панування у повітрі. Так, дошкуляє. Але не панує
26 квітня стався Рамштайн-1. З цього майданчику наш стратегічний партнер і союзник, США, проголосив свій новий політичний курс – підтримувати Україну в обсязі, що гарантуватиме перемогу у війні. Ще 40 країн заявили про свою підтримку нашої держави, створено постійну Контактну групу, котра координує підтримку України. Міноборони США у місті Штутгарт (ФРН) розгорнуло Центр із питань військової допомоги Україні, близенько так до EUCOM, Європейського командування Збройних сил США. Обсяги воєнної допомоги Україні – 4 мільярди доларів. Так не підтримували жодну державу з часів завершення Другої світової війни.
23 травня стався Рамштайн-2. Ще 20 країн оголошують про нові пакети допомоги Україні. Світ чітко провів кордон між силами світла та силами темряви. ЗС України отримали перші партії важкого озброєння, засоби дальнього вогневого ураження.
ЗС РФ втратили близько 125 тисяч бійців вбитими, пораненими та полоненими, сили вторгнення спалили в боях ВСІ танки та бойові броньовані машини, які мали на початку наступу, догорають на землі більше 60% ворожих літаків та вертольотів. Загальний військовий потенціал РФ знижено на 14%.
З українського боку ми спостерігаємо імператив збереження сил та готовність тимчасово поступатися територією, попередньо наносячи ворогові відчутних втрат. Сили оборони гнучкістю дій відповідають на чисельну перевагу.
Не може так статися, що всі ці здобутки далися Силам оборони легко. Ми також зазнаємо втрат. Але суспільство мало знає про це. Поразки, невдачі, прорахунки не займають значного міста в репортажах з війни. Виходить, що крім поля бою, ми опанували інформаційний простір, де цілком гідно ведемо боротьбу? Схоже, що так. Але зусиль уряду, ЗМІ та координаторів боротьби в інформаційному просторі замало для такого результату. На висоті – структури українських штабів, відповідальні за забезпечення безпеки операцій. Це суто західна складова штабної роботи, яка довго і болісно вкорінювалася, але ж розквітла!
Чи перетече війна в фазу затяжної? Німецький воєнний теоретик генерал Карл фон Клаузевиць зауважував свого часу: «Звісно, у природі речей, що у порівнянні відносної сили двох армій, менша сила буде вичерпана раніше, ніж більша; вона не зможе рухатися так довго, і тому радіус її театру воєнних дій невідворотно буде обмежений». Російська стратегія обмеженого маневру та опори на укріплення та вогневу міць виглядає розумною з огляду на спробу затягнути війну. Але тут крізь українську призму можна побачити хоч і величезний, але абсолютно непідготовлений до сучасної війни людський ресурс, котрий навряд чи вдасться швидко привести до стану готовності для використання на полях боїв Сходу України. На противагу цьому – чималий людський ресурс України, менший, але в рази вмотивованіший, значною мірою досвідченіший у суто військовому плані. Не слід забувати і про Трійцю Клаузевиця – уряд, народ, армія. У РФ та в Україні ці складові по-різному реагують на втрати і цілком вірогідно, що за поребриком не вдасться реалізувати фактор чисельної переваги у людських ресурсах. Тут доречно згадати і Сталіна, котрий стверджував, що кількість сама по собі має якість. Якщо він правий, то Україні знадобиться набагато більш серйозна допомога партнерів.
До речі, держави, що свої армії комплектують на платформі добровільності, прискіпливо придивляються до примусової системи комплектування та відповідної інфраструктури, що цю систему підтримує. Добре, що ми обмежилися лише боротьбою з вивісками «Військовий комісаріат».
Підсумовуючи перші 100 днів, згадаємо промову У. Черчилля: «...яка наша ціль? Перемога. Незважаючи на весь жах та те, якою б не була важкою до неї дорога. Бо порятунок можливий лише через перемогу».
У дорогу, панове, у дорогу, лише так збережемо державу і націю.