1
2021-й видався особливим для Всесвятішого Вселенського Патріарха Варфоломія. У 30-й рік свого патріаршого служіння, окрім усього, Варфоломій здійснив три знакові візити – до України (серпень), Рима (жовтень) і Сполучених Штатів (листопад).
П’ятиденна поїздка до України, що збіглася з урочистостями на честь тридцятирічного ювілею нашої держави, стала справді історичною. Ніколи досі вселенські патріархи не відвідували Україну, щоб служити з Київським митрополитом на рівних. Ніколи (докладніше про результати візиту ми писали тут).
Цей факт додатково зміцнив позиції ПЦУ й особисто Блаженнішого Епіфанія в лоні вселенського православ’я. І, звісно, спровокував неабияку істеричну – іншого слова тут не добереш – реакцію РПЦ і її української філії, УПЦ МП.
Так, Московський патріарх Кирило договорився до того, що звинуватив Константинополь у створенні «розколу Вселенського православ’я» через «вторгнення в Україну». Слідом за ним про «вселенський розкол унаслідок дій Варфоломія» заявив митрополит Бориспільський і Броварський від МП Антоній (Паканич). Після візиту Варфоломія до США та його зустрічі з Джо Байденом критика посилилась.
Політична складова «дискусії», а також панівні амбіції Білокам’яної тут очевидні.
На завершення року невелика група українських журналістів відвідала патріаршу резиденцію на Фанарі, Стамбул. І після урочистої – на честь святого Миколая – служби зустрілася для спілкування із самим Варфоломієм, щоб разом розставити всі крапки над «і» наприкінці складного та важливого року.
Далі – пряма мова Патріарха.
2
Тридцять років історії української церкви від відомого вченого, професора Університету Лойола-Мерімаунт (Лос-Анджелес), у минулому наукового співробітника Єльського і Колумбійського університетів, архімандрита Кирила Говоруна.
Як Філарет не очолив РПЦ, натомість заснував КП; яку роль відігравали секти на кшталт Білого братства в буремні 90-ті; як греко-католики виходили з підпілля; чому ми не здобули автокефалію ще 2008-го; як постала ПЦУ та якою є подальша доля МП в Україні.
3
Майже одинадцять років тому, у березні 2011 року, Синод єпископів УГКЦ обрав нового главу Церкви. Вибір ієрархів тоді багатьох здивував: одну з найбільших українських церков очолив наймолодший член Синоду – 41-річний єпископ з Буенос-Айреса Святослав Шевчук.
Запускаючи тоді, у 2011 році процес оновлення, «омолодження» УГКЦ, і Блаженніший Любомир, і члени Синоду загалом навряд чи могли припустити, з викликами якого масштабу доведеться зіткнутись уже в найближчі роки і УГКЦ, і її молодому главі: Революція гідності, окупація Криму, війна з Росією, а з початку 2020 року – ще й епідемія коронавірусу.
Про те, як УГКЦ відповідала на ці виклики і як вони змінювали саму Церкву – в інтерв’ю Верховного архієпископа Києво-Галицького, митрополита Київського, предстоятеля УГКЦ Святослава Шевчука.
4
У серпні в рамках спецпроєкту «Уроки Незалежності» ми записали велике інтерв’ю з митрополитом Української греко-католицької церкви та головою Філадельфійської архиєпархії в США Борисом Ґудзяком. Як можна здогадатися, ця розмова вийшла не тільки про релігію.
Його часто називають моральним авторитетом, і для багатьох українців він дійсно ним є. Служіння Бориса Ґудзяка Богу і людям – це вже невід’ємна частина української історії.
Коли Борис Ґудзяк уперше приїхав в Україну наприкінці 1970-х, 17-річним юнаком, ще було важко уявити, як у тогочасній радянській пастці можна досягти свободи для українських церкви, мови, культури. Але серед багатьох українців була й надія. Тому роками Борис Ґудзяк відкладав книжки для майбутньої Богословської академії у Львові, яка згодом трансформувалася в один з найкращих нині навчальних закладів — Український католицький університет.
Тож ми говорили з владикою Борисом про підпілля і відродження Української греко-католицької церкви; про важливість вищої освіти для цінностей, а не лише прикладних знань. Але також зачепили важливі й надзвичайно непрості питання: як навчитися любити, де брати сили, як бути наодинці із собою, чи потрібні взагалі моральні авторитети і яким є майбутнє України?