Як і коли розпочати розмову про Голодомор
Психологиня Лариса Волошина радить не брехати, не лякати і не применшувати масштаби трагедії.
«Розпочинати говорити можна і з маленькою дитиною. Тоді, коли в її житті сталися події, що перегукуються з глобальними історичними проблемами. Наприклад, буллінг, - говорить Волошина. - Якщо дитина зіштовхнулася із проявами буллінгу або сама стала об’єктом цькування, це привід поговорити про Голокост, про те, як ненависть один до одного призвела до такої історичної трагедії”. Тему Голодомора, на думку психологині, варто підняти, коли дитина сама розповідає вам, що хтось не ділиться або в когось забирають кишенькові гроші. Тобто, почати краще з особистого досвіду.
«Говорити чи не говорити з дітьми про Голодомор? Відповідь – говорити, аби діти не несли в собі прихований поколіннями біль. Говорити слід з розумінням, роблячи акцент на тому, що людське життя, простір, гідність та майно є безумовною цінністю», - пояснює Волошина.
«Коли йде мова про історію країни, є сенс говорити про важкі часи», - говорить Юлія Клаунінг. За словами психологині, дитина починає чути щось про свою країну в період старшої групи дитячого садка, саме тоді і з’являється нагода поговорити з нею про Голодомор.
«Я б це питання поставила інакше: коли краще починати розмову про історію родин? Адже абсолютно кожної української родини торкнувся Голодомору, - говорить психологиня Наталія Заболотна. - Почати розмову про Голодомор можна, наприклад, у день народження родичів, які жили в той час. Це може ставатися само собою, просто з’являється згадка, яку не можна ігнорувати».
Наталя також наголошує, що дітей слід брати із собою на цвинтар: “Раніше, коли всі жили в одній хаті, дитина бачила, як родичі помирають, і усвідомлювала, що смерть буде завжди. Дуже важливо, щоб дитина бачила, як дорослі реагують на смерть”.
Які слова слід обрати
Лариса Волошина: «Говорити з дитиною слід щиро, але картинки з трупами, звичайно ж, не показувати». Психологиня підкреслює, що у своїй розмові з дитиною слід робити акцент на історіях тих, хто вижив та допоміг врятувати інших. Також Лариса Волошина радить ділитися з дітьми власними переживаннями та відчуттями на цю тему: «Головне бути щирим, але не драматизувати».
Юлія Клаунінг: «В кожній країні є різні періоди, і вони є етапами становлення нас як нації». За словами Юлії, з таких слів потрібно розпочинати мову про Голодомор. Також психологиня додає, що найкраще це робити на прикладах з життя - на історіях прабабусі чи прадідуся. Юлія пояснює, що можна також розповідати дітям історію Голодомору через слова вдячності. «Те, що в нас зараз є, це завдяки нашим бабусям та дідусям, які піклувалися про те, що ми будемо їсти в майбутньому». За словами психологині, найголовніше, аби розмова будувалася на емпатії та позитивній думці, що люди змогли це пережити.
Наталія Заболотна: «Слова повинні бути прості та максимально доступні, без складної термінології, аби дитина все зрозуміла». Наталія також додає, що слід розповідати саме історію родини або близьких. Згадуючи власне дитинство, психологиня розповідає, що дізналася про Голодомор саме від бабусі.
Якщо ж в родині вже нема нікого, хто пам'ятає Голодомор, можна переповісти дітям те, що розповідали вам ваші бабусі та дідусі або інші родичі.
Різна інформація для різного віку
Лариса Волошина: «Звичайно ж, з дитиною 5-10 років про канібалізм говорити не слід. Проте можна на прикладі історії говорити про солідарність, донести до дитини, як важливо допомогти людині, яка дійсно цього потребує».
Психологиня наголошує, що до 14 років, наприклад, дитина сама вже дізнається про такі речі, як канібалізм, і сама підійде до батьків, аби обговорити дану тему. Психологиня також наголошує, що іноді навіть доросла людина не може для себе вирішити, як вона ставитися до всього, що траплялося в часи Голодомору. І боїться поставити самій собі питання «Як вижили мої предки?».
Юлія Клаунінг: «Коли дитина виростає, в неї з’являється уявлення про історію своєї країни, тоді вже можна розповісти більш правдиву інформацію про період тоталітарного режиму».
Наталія Заболотна: «В сім’ї повинні бути певні традиції, як от запалювання свічки у день пам’яті жертв Голодомору. Коли дитина запитує про це, ми їй розповідаємо. Тут немає якоїсь певної градації. Якщо це вже є в сім’ї, ми це не приховуємо».
Психологиня додає, що замовчування може призвести до зростання напруги в сім’ї, адже дитина буде розуміти, що від неї щось приховують.
«Також є важливим не тільки що ми говоримо, але і як ми говоримо». Наталія пояснює: якщо ми бачимо, що дитина зацікавлено слухає, значить, ми подаємо правильну інформацію. Не слід залякувати дітей, краще надати інформацію у вигляді оповіді з елементами фактажу. Психологиня додає, що дітям слід говорити правду, і в залежності від віку проводити різні аналогії: якщо не годувати кота, то він може померти від голоду.
Як реагують діти різного віку на тему Голодомору
Лариса Волошина згадує, як діти дізнавалися про Голодомор від своїх дідусів та бабусь: «В першу чергу діти чують, що було голодно. Їм стає шкода людей, і вони можуть спокійніше сприйняти цю інформацію». Лариса наголошує: «Після таких історій ми починаємо більше поважати наших дідусів та бабусь. Ми єднаємося з родиною».
Розмову слід базувати на питаннях, як дитина почувається та що вона думає з цього приводу. Травматизації дитини не буде, коли вона зможе зробити для себе певні висновки та проаналізувати ситуацію.
Юлія Клаунінг наголошує, що в період 3-х років подавати історичну інформацію через призму «смерті» не бажано, оскільки психіка дитини ще до цього не підготовлена.
Наталія Заболотна згадує, як реагував її син: “Сприйняв все спокійно, як історію, що сталася”.
Які слова не варто використовувати при обговоренні теми Голодомору
Лариса Волошина: «Не малювати страшних картин, а навпаки побудувати свою розмову на історіях виживших та тих, хто був «праведником»: рятував сусідських дітей, поділившись з ними хлібом, та допомагав батькам у цей важкий період». Лариса радить розповідати історії тих, «хто вийшов із цієї ситуації гідно», адже дітям важливо розуміти, що вихід є.
Юлія Клаунінг: «Дещо вирвану із контексту інформацію про канібалізм розповідати не можна не тільки дітям, але навіть і дорослим». Психологиня пояснює, що подача будь-якої інформації про масове знищення людей може дійсно шокувати. Саме тому Юлія радить подавати історію Голодомору саме як період становлення нації та взаємодопомоги.
Наталія Заболотна: «Говорити якнайменше складних слів та термінології, або якщо вже її використовуємо, то розриваємо її зміст». До своїх слів Наталія додає, що тему смерті слід подавати загально, і важливим також є надавати можливість дитині ставити запитання: “Це має бути діалог, а не лекція».
Чому важливо не приховувати тему Голодомору від дітей
Лариса Волошина: «Голодомор – це наслідки втрати державності та марних сподівань. Присутній обман та повна неповага до людської праці й майна». Психологиня додає, що у сучасного українця ще досі наявна парадигма, що «нічого не мати – безпечніше», адже так, у людини нічого не заберуть. Лариса наголошує, що дану тему слід обговорювати, аби викорінити страх жити краще, зрозуміти, що наш шлях в працелюбстві, і що за наші досягнення ми не повинні бути покарані.
Юлія Клаунінг: «Голодомор – це період становлення нашої державності та нації, а свою історію ми повинні знати». Юлія наголошує, що люди повинні жити з бажанням охороняти те, що для нас є важливим, та виховувати цінності у дитини.
Наталія Заболотна: «Ця тема є, тому її не варто приховувати». Наталія також наголошує, що тема Голодомору – це історія нашої нації, і що кожній дитині слід знати історію власної родини та країни.
