Знаю, що міністерство ще підбиває підсумки першого року НУШ. Чи можна зараз сказати, що Нова українська школа вийшла саме такою, як планувалося?
Якщо говорити про процес, то так, реформа стартувала, відбувається переоснащення шкіл, вчителі пройшли підвищення кваліфікації, першокласники вчилися за новим державним стандартом, за новими підручниками, в новому освітньому середовищі.
Про результати можна буде говорити пізніше, спираючись на цифри, коли буде проведений моніторинг знань після четвертого класу НУШ.
Але це дійсно нова українська школа?
Так. Поки що лише в першому класі, але так. Звісно, всім напевне би хотілося швидше, більше і всюди, і одночасно. Але ані економічні, ані організаційні можливості держави поки що цього не дозволяють. Хоча, маю сподівання, якщо буде підтримка в суспільстві, політична воля, економічне зростання, то шкільна реформа може бути прискорена.
Є хороші новини: батьки, чиї діти закінчили 1-ий клас, в переважній більшості позитивно ставляться до реформи - це попередні дані опитування урядового контактного центру, остаточні цифри МОН оприлюднить найближчним часом.
Ті люди, які критичні до реформи, у більшості не мають дітей в першому класі. Це означає, що ті, хто безпосередньо стикнувся з реформою, її підтримують.
Навіть у групі “Батьки SOS” (група у фейсбуці, в якій батьки обговорюють пов’язані з освітою проблеми - Авт.), яка зазвичай дуже критична до шкільної системи, було кілька величезних обговорень з сотнями дуже позитивних коментарів саме про НУШ. Батьки писали, що їхні діти пережили перший рік у школі без стресу, що вони стали вневненіші в собі, спокійніше спілкуються з дітьми і дорослими, люблять школу і вчитися.
Ще одна хороша новина: навіть ті вчителі початкової школи, які ще не мали перших класів НУШ, активно беруть участь в перенавчанні, в тренінгах і обміні досвідом. Хоча від початку МОН розраховувало охопити онлайн-курсом та якісними тренінгами в першу чергу тих, хто набирає перший клас. Але з’ясувалося, що це цікаво і іншим вчителям початкової школи, і багато хто з них вже впроваджує елементи НУШ у своїх класах.
Також наразі очевидно, що тренінги це добре, але їх недостатньо. Вчителі потребують супервізії на робочому місці, методичного супроводу, можливості отримати пораду в конкретних ситуаціях. Тому в регіонах створені групи супервізорів з тренерів НУШ, які надаватимуть підтримку вчителям. Також в Закон про повну загальну середню освіту (Верховна Рада днями наприкінці травня прийняла його за основу - LB.ua) включена норма про а педагогічну інтернатуру. Це означає, що у вчителя, який після університету приходить на своє перше робоче місце, має бути наставник. Він має допомогти увійти в практиче шкільне життя. Такий наставник отримуватиме надбавку у 20% за менторство молодих вчителів.
Це буде заступник директора?
Це може бути хтось з вчителів. Той, хто буде готовий приділяти цьому час, буде мати відповідний досвід і кваліфікацію. І відповідно така робота буде оплачуватись державою. Мені здається, що це дуже важливо.
Разом з тим, деякі батьки розчаровані рівнем знань своїх першокласників.
Я в таких випадках питаю: окей, вивчить ваша дитина на рік раніше табличку множення, і що ви будете з цим робити у 8 років? Що це змінить?
Новий стандарт не лише про засвоєння знань, які можна знайти в гуглі. Він про здобуття навичок, в тому числі соціальних. Тобто, якщо батьки очікували насамперед на покращення техніки читання або рахування на швидкість, то вони можуть бути розчаровані. Але якщо ми починаємо розпитувати про соціальні компетентності, про здатність дитини застосувати знання на практиці, а не лише на контрольній роботі, то з’ясовується, що так, є зміни в тому, як дитина поводиться, як дитина ставиться до проблеми, що вона більш усвідомлено підходить до вибору в магазині. Як дитина вміє велику задачу розділити на маленькі, як взаємодіє в групі і проявляє ініціативу - цьому вчить Нова українська школа.
Навіть ті батьки, які з пересторогою ставилися до реформи, бо Нова українська школа не така, якою була школа в їх дитинстві і яка зробила з них успішних людей, зараз відмічають, що їх діти з задоволенням ходять до школи і з інтересом розповідають про уроки.
Що вони і вдома продовжують щось досліджувати і майструвати. Зранку будять батьків і кажуть, що не можна спізнюватися на ранкове коло, бо там цікаво. Це дуже важливий знак.
Завдання полягало в тому, щоб лишити відкритими у дитини канали допитливості, які перекриваються надмірним тиском і навантаженням, якщо навчальна програма не відповідає їхнім віковим особливостям. І це важливе досягнення. Якщо дитина буде допитливою і спраглою до знань, вона впорається з будь-якою програмою. Яка звісно має відповідати її віковим особливостям.
Як пережили адаптацію до змін вчителі?
Як будь-які люди, які стикаються зі змінами. Але тут те саме, що з батьками. Вчителі бачать ефект. Тиск, крик і надмірна суворість на сучасних дітей не діють. А нові методи працюють. Давайте чесно говорити, вчителі це не ті люди, які ходять на роботу заради зарплати, тому що в цій професії не буває високих заробітків. Вчителі працюють заради задоволення бачити результати своєї роботи. А нові методики, нові підходи дають змогу бачити, як дитина змінюється у тебе на очах. Тому ті вчителі, які в школі знаходяться за покликанням, сприймають зміни нормально. Багато хто каже, що давно на них чекав.
З хорошими новинами зрозуміло, а погані новини є?
Є різний темп впровадження реформи в різних регіонах. Це стосується і впровадження нових підходів, і оновлення матеріальної бази.
Є чимало вчителів, які більшу частину елементів реформи застосовували і раніше. Не чекаючи нового стандарту, не чекаючи вказівки міністерства, роз’яснюючих листів і тренінгів. Вони розуміли, що це відповідає потребам сучасного світу і дітей. Але також в кожній професії є люди більш консервативні. Їм важче дається впровадження змін.
Батьки також багато значення надають матеріальному оснащенню. Минулого року був виділений мільярд гривень на переоснащення саме початкової школи, цього року - ще один мільярд на НУШ. І все ще є дві області-аутсайдери, які найпізніше розподілили ці кошти - Житомирська і Миколаївська.
Конкретно в Житомирі ситуація непогана - міська влада зробила все можливе і ще зі своїх грошей досить багато дофінансувала. А от до обласного керівництва великі питання. І до обласної ради, яка не могла зібратися на сесію, щоб вчасно розподілити кошти.
Можна сказати, що місцева влада вже краще справляється з закупівлями? Пам’ятаю, торік ми з вами говорили про те, що майже вся освітня субвенція лежить у них на рахунках, і вони не можуть дати раду цим грошам.
Так, стало краще. По-перше, уряд, враховуючи минулорічний досвід, відправив субвенцію на НУШ на місця на два місяці раніше - ще в лютому. Торік місцеві органи влади почали витрачати кошти (йдеться про мільярд освітньої субвенції) влітку. До 1-го вересня поставити все в школи, звісно, не встигли. Субвенція станом на 1 вересня 2018-го була освоєна наполовину. До кінця року було освоєно вже 92%.
Цього року все має бути швидше - в більшості областей вже оголошені тендери, а в деяких навіть йдуть поставки. Та й й виробники краще підготувалися. Торік достатніх потужностей просто не було , бо раніше ніхто не виготовляв ті ж одномісні парти в такій кількості, бо держава не закуповувала.
Як забезпечити безперервність реформи в умовах, коли змінюється влада?
Хороше питання. Міністр і представники міністерства зробили все, щоб переконати Верховну Раду ухвалити в першому читанні Закон "Про повну загальну середню освіту". І ВР його ухвалила, хоча мало хто не вірив, що змістовні закони можуть прийматися парламентом після указу про розпуск. Величезна подяка Андрію Парубію за те, що закон був внесений в порядок денний, і комітету з питань освіти і науки, що він був підготовлений до розгляду .
Чому це дуже важливо? Якщо ВР припиняє свої повноваження, всі законопроекти, які внесені, але не розглянуті, просто відкликаються. І в нову Верховну Раду новий Кабінет міністрів мусив би вносити новий законопроект “Про повну загальну середню освіту”. Важко прогнозувати, коли б це сталося. Але тепер в нас є вже ухвалений у першому читанні закон, і навіть є невеликий шанс, що до кінця каденції ВР встигне ухвалити його в цілому. Це і буде суттєва гарантія того, що реформа продовжиться. Тому що закон про повну загальну середню освіту деталізує ті норми, які викладені в базовому законі про освіту.
Якщо базовий Закон “Про освіту” - це фундамент, то закон про повну загальну середню освіту це вже стіни і перегородки, які ділять нашу будівлю на комфортні зони для різних типів навчання. І було б ще краще, якби вдалося схвалити Державний стандарт базової середньої освіти - для 5-9 класів.
Що стосується нового президента, то важливо сказати, що він особисто ніколи не атакував реформу, але й публічно не підтримував її.
Питання в тому, чи знає він про її існування.
Питання, чому президент жодного разу не вжив словосполучення "Нова українська школа", залишається відкритим.
Все, що ми знаємо, це те, що люди, яких він представляв як своїх радників з питань освіти, обіцяли вчителям зарплату по 4 тис доларів, і казали, що це недорого для бюджета. І ми бачили, як його радник у програмі “Право на владу” цитував фактично дослівно концепцію “Нової української школи", при цьому жодного разу не пославшись на джерело. Але, сподіваюсь, з цього можна зробити висновок, що він концепцію підтримує. Хоча не дуже зрозуміло, навіщо був цей виступ про світоглядні концепції в той час, коли реформа перебуває вже на стадії механізмів реалізації.
Можна сказати, що зміни, які відбулися в початковій школі, є незворотніми?
В початковій школі зроблено вже багато, але ніхто не ставив задачу зробити реформу лише в початковій школі. Міністерству освіти і науки дуже важливо, щоб вона відбулися у всій школі, щоб не була зупинена. Найважливіші кроки, щоб реформа була незворотньою, зроблено - закладено нормативну базу. Є робоча група, яка завершує роботу над державним стандартом базової освіти. Я дуже сподіваюся, що реформа продовжиться.
Ви під час час круглого столу згадували, що в одній зі шкіл інтерактивну дошку використовували як дошку для магнітиків. Таке часто трапляється?
Звісно, це один з винятків. Але я наводила цю історію як приклад того, що підготовлений вчитель важливіший за матеріальне забезпечення. Хоча, знову ж таки, опитування показують, що батьки дуже чутливі до теми матеріального забезпечення, воно для них є важливим показником реформи. З іншого боку, воно є виявом уваги держави до системи освіти. І те, що мільярд гривень вже другий рік поспіль виділяється на переоснащення початкової школи, це дуже позитивний факт. Дуже хотілося б, щоб цей приорітет зберігся.
Але я нагадаю, що також 200 млн торік і стільки ж цього року уряд виділяв на підвищення кваліфікації вчителів. І цей темп також важливо не збавляти, бо інакше ми можемо отримати мультимедійні дошки без вчителів, які вміють ними користуватися.
Це дві рівнозначні складові. Але якби особисто мене попросили зробити вибір, то я би сказала, що підготовлений вчитель важливіший. Є чимало шкіл, які мають скромне матеріальне забезпечення, але там є вчителі, як розуміють, що таке реформа, поділяють її цінності і на їхній основі і працюють з дітьми. Щось робити руками, проводити уроки в парку, експериментувати і спостерігати за навколишнім світом в 6 років важливіше, ніж дивитися на мультимедійну дошку.
Є дві програми НУШ - програма Савченко і програма Шияна (назви за прізвищами авторів). Чи знають у МОН, скільки шкіл обрали яку програму? Якій надають перевагу частіше?
Приблизно 50 на 50. І є також переходи з однієї програми на іншу - як з програми Шияна на програму Савченко, так і навпаки.
Але треба зазначити, що, по-перше, школа може змінити программу. Якщо педагогічний колектив приймає таке рішення. Також школа може модифікувати типову програму в межах 15%. Або ж створити свою і працювати за індивідуальною програмою - але тоді її треба затвердити в Державній службі якості освіти. Це важливо: вчителю дана свобода використовувати ті підходи, той темп і той порядок тем, які він вважає доречними саме для цього класу. Але так, звісно, деяким вчителям простіше мати стрункий типовий план і рухатися за ним.
Батьки вже змирилися з територіальною прив’язкою при вступі до школи?
Я не знаю, чи всі змирилися, але знаю, що нові правила змусили місцеву владу ворушитися і відкривати нові класи. Минулого року в Києві відкрили 87 нових класів. А тепер уявіть собі, якби все лишилися по-старому, то батьки повинні були б шукати можливість, як потрапити в школу, кому заплатити хабара чи як возити дитину далеко від дому. Зараз, мені здається, батьки вже почали розуміти, що територіальна прив’язка - це не обов’язок, а гарантоване право. Вам гарантоване місце в школі біля вашого дому. Крім того, чимало моїх знайомих, які хвилювался, що не потраплять до школи не за місцем офіційної реєстрації, зі здивуванням дізналися, що їх зарахували без жодних проблем і навіть без жеребкування.
Цього навчального року стався “харківський торт”. Наскільки вам відомо, після цього випадку батьківські комітети трохи знизили свою активність зі збирання коштів?
Мені здається, що той розголос, який мала ця історія, охолодив гарячі голови багатьох батьківських трійок, які вважали таку поведінку нормою. Треба розуміти, що корені цих зборів, поборів і фондів сягають 90-х років, коли справді не виділялося достатньо бюджетних грошей на освіту, і допомога батьків часто була єдиним способом вижити для школи. Звичка вкоренилась в головах батьків: якщо ти не будеш здавати гроші - ти не будеш хорошою мамою. І вони платять «богу освіти», а не за дійсно необхідні і речі. Це треба змінювати, тому що гроші є, завдяки децентралізації вони з’явились на місцях. І краще б цю енергію батьків-збирачів спрямувати на розумний тиск на місцеву владу прозоро фінансувати шкільні потреби з бюджету.
Однозначно, жодна дитина не може бути дискримінована через те, що її батьки не здали на щось гроші. Це питання ще раз досить чітко прописано в законі про повну загальну середню освіту: все, що здійснюється в межах стандарту, типового навчального плану і освітньої програми, має бути безкоштовним.
Крім того, мені здається, що після цієї історії чимало освітніх управлінців вжили превентивних заходів. В тому числі робили заяви, оголошення, спеціальні повідомлення про те, що не повинно в школах бути жодних обов’язкових зборів коштів.
Останнє питання. Про рівний доступ до якісної освіти. Звернула увагу, що майже всі наші переможці на світових олімпіадах - зі столичних шкіл, кияни. Чи означає це, що все ж таки якість освіти настільки нерівномірна і настільки вища саме у Києві?
Якщо ми говоримо про старших школярів, то можемо спиратися на результати ЗНО. Вони показують, що, справді, в Києві вищий рівень знань. Це при тому, що найбільш переповнені школи знаходяться теж саме в Києві. Це щодо міфу про те, що чим менша школа, тим кращі результати.
Що стосується саме олімпіад, то, наскільки я пам’ятаю, там не така однозначна картина. Є переможці і зі Львова, і з Харкова, і з Івано-Франківська, і з інших міст.
Але олімпіади це, по суті, професійний спорт.
Але правда полягає в тому, що хороші вчителі справді зосереджені у великих школах. Тому якщо держава хоче забезпечити дітям хороші знання, то повинна укрупнювати школи там, де вони є малокомплектими.
Ми не говоримо зараз про Київ. У Києві треба не укрупнювати, а навпаки - будувати нові школи. І це повна відповідальність столичної влади - вони дозволяють будівництво величезної кількості будинків без відповідного розвитку інфраструктури. А в регіонах, насамперед, в сільських районах, є потреба укрупнювати школи, тому що більшій школі ти можеш надати і фінансування, і відповідне обладнання, і залучити хороших вчителів, які не поїдуть викладати три предмети двом класам з 5 людей.
Ви мабуть знаєте, що мешканці сіл проти укрупнення? Вони кажуть: нема школи - нема села.
Ситуації бувають різні. Але чи розуміють вони, що при цьому діти є заручниками? Зберігаючи малокомплектну школу як робоче місце для кількох дорослих, вони забирають шанс на якісне навчання у дітей.
Хоча, можливо, цим дорослим людям зручніше, щоб діти ходили в малокомплектну поганоопалювану розвалену школу, де нема половини вчителів-предметників, а потім встигали ще допомогти по господарству. Бо у великій школі діти ще на гуртки підуть, в басейн. А потім ще в бібліотеку, попрацювати в коворкінгу.
Так, це не просто, але давайте вирішувати, про що ми дбаємо. Якщо про інтереси дітей, то в їх інтереси входить вчитися у великій опорній школі. Це значно збільшить їхні шанси, наприклад, взяти участь в олімпіаді, перемогти і отримати грант на навчання, чи щонайменше, краще скласти ЗНО і отримати доступ до вищої освіти. Оптимізація мережі - завжди складне питання місцевої влади, але позиція МОН незмінна - школа може бути закрита чи реформована (перетворена на філію, наприклад) лише в тому випадку, якщо дітей переводять в кращі умови навчання.