Оборонна промисловість активно нарощує оберти
У 2023 році виробництво озброєння й техніки в Україні вдалося подвоїти, цього року воно має зрости ушестеро, заявила заступниця міністра з питань стратегічних промисловостей Ганна Гвоздяр.
«На фронті стає більше українських озброєння й техніки, причому абсолютно різних. Я погоджуюся, що інновації, технологічний розвиток є для нас ключиком до перемоги, проте ми не можемо забувати про традиційне озброєння, виробництво якого нам треба нарощувати, і ми нарощуємо», — каже вона.
Це стосується і боєприпасів.
«Робота робиться, ми не можемо, на жаль, кричати про це на кожному кроці з причин безпеки — наші підприємства дуже часто стають жертвами російських обстрілів, гинуть талановиті спеціалісти. І тому багато речей мусять залишатися таємними, щоб ми всі могли забезпечити наше військо», — заявила представниця Мінстратегпрому.
Генеральний директор АТ «Українська оборонна промисловість» Герман Сметанін при цьому додав, що торік підприємства «Української оборонної промисловості» випустили більш ніж 600 тисяч одиниць озброєння та військової техніки, що в тисячу разів більше, ніж 2022 року.
При цьому оборонна промисловість розвивається в тісній співпраці зі Збройними силами — так виробники можуть оперативно покращувати свій продукт, зазначила Гвоздяр. Що підтвердив і представник ЗСУ, заступник головнокомандувача полковник Андрій Лебеденко. Створена інноваційна екосистема дозволяє поєднати виробництво, науку й військових, розповів він. Наукові установи повинні вивчати потреби фронту, ворожі загрози, нові формати застосування тих чи інших засобів; військові — озвучувати побажання й зауваження; виробники втілювати все це.
«Така структура дозволить форсувати питання передових інноваційних технологій, забезпечить легкий доступ Збройних сил до них, а також спілкування з промисловістю, щоб масштабувати в найкоротші терміни, оперативно реагувати на загрози, які щодня змінюються, вносити корективи в технічні рішення, робити запити до нашого виробництва або ж закордонних партнерів», — зазначив заступник головнокомандувача ЗСУ.
Ще з позитивних моментів: в Україні зростає залученість приватного бізнесу до виробництва зброї та військової техніки. Ні компаній, ні продуктів не озвучують задля безпеки, наголосив Герман Сметанін. Можливо, про них розкажуть після перемоги. А поки що завдяки приватному бізнесу, додав він, уже цього року на модернізацію та нарощення виробництва озброєння й техніки виділено рекордну суму.
«На сьогодні спроможності вітчизняного виробництва, у тому числі приватників, утричі перевищують закупівельні можливості Міністерства оборони», — зауважив голова АТ «Українська оборонна промисловість».
Взаємодія волонтерів, бізнесу й держави у сфері ОПК
Голова наглядової ради EFI Group Ігор Ліскі вважає недостатньою мобілізацію бізнесу, аби випускати необхідні армії товари. Він зазначив, що звертався до РНБО, до міністрів, щоб дізнатися про першочергові потреби війська, але так і не отримав інформації, тож допомагає «партизанським способом», а міг би розгорнути системне виробництво обладнання.
Представниця Мінстратегпрому зауважила, що ця ситуація змінюється — міністерство відкриває комунікаційні майданчики, щоб консультувати бізнес і про потреби, і про розміщення виробництв. Defence-tech платформа Brave1 фактично відстежує всі новинки, допомагає з розробкою, документацією, кодифікацією, масштабуванням виробництва тощо.
В Україні вже так склалося, поділився Притула, що всі новинки оборонної промисловості спочатку проходять через сито волонтерського середовища, і лише потім ними починає цікавитися держава. Так було і з «мавіками», які волонтери закуповували десятками тисяч (поки держава називала їх «весільними дронами», а нині вже й сама приєдналася), і з FPV, дронами літакового типу, тепер з РЕБ.
«З одного боку, може, добре і правильно, що держава поки розвернеться, поки придивиться, ми вже відпрацювали якусь історію, військові її обкатали, ми зробили закупівлі, тоді держава, як великий хлопець, заходить і бере не сотнями, не тисячами, а відразу десятками чи сотнями тисяч тієї чи іншої номенклатури. Але хотілося б це логістичне плече трошки скоротити», — зазначив волонтер.
Утім він може навести багато прикладів і продуктивної комунікації. Наприклад, під час контрнаступу на Запорізькому напрямку військовим терміново знадобився протимінний трал. Через Мінстратегпром, потім через структуру «Української оборонної промисловості» вдалося швидко виготовити його й передати на фронт.
Також зараз Фонд Сергія Притули обладнує командно-штабні машини. Бізнес повністю фінансує цей проєкт, оскільки «люди, в яких мозок промитий російською пропагандою про поганих командирів і штабних-дармоїдів», відмовляються донатити на цей напрямок. І коли Командування сил зв'язку надало спеціалістів, які безпосередньо встановлюють обладнання, фонд зміг заощадити на підрядниках.
Таких випадків співробітництва з приватним бізнесом і державними компаніями волонтер може навести багато. Трапляється, що в цьому трикутнику іскрить. Буває, приватні виробники відтерміновують продукцію, яку контрактують волонтери, пропускаючи вперед СБУ, ГУР, ССО тощо.
«Але ми не ображаємося. Головне, що воно все летить туди, куди воно має летіти», — пожартував Притула.
Вважає, потрібно стимулювати державно-приватне партнерство — тоді з’являється конкуренція, а ціни йдуть донизу. Так, далекобійний БпЛА з дистанцією 800 км і пейлоадом 30 кг, який у грудні 2022 року коштував 4 млн гривень, у листопаді 2023-го контрактували вже за 1,2 млн, бо інженерія розвивається, з’являються нові виробники й виникає конкуренція.
«Звичайно, український волонтерський рух дуже вагома складова майбутньої української перемоги. Але не вирішальна. Як би ми не любили себе, як би ми не хвалили себе (усі волонтери в Україні — великі молодці), проте ми точково затикаємо ті проблемні ділянки, на які держава, як великий механізм, не встигає оперативно реагувати. У цьому наша сила — в оперативності, швидкості логістики, зрештою, в коштах, які ми всі сумарно акумулюємо. Але однозначно тільки на рівні державного бюджету ми можемо тектонічно зрушувати ті чи інші плити», — підкреслив волонтер.
Головні проблеми галузі: обсяги, гроші, технології
● Обсяги
Попри активний розвиток ОПК, Україна сьогодні все ще на 95 % залежить від закордонних партнерів у постачанні озброєння, сказав Ігор Ліскі.
«Ми повністю залежимо від ППО. А в нас її немає. Є розробки, але ми навіть на 10 % не закриваємо себе. Не тільки системами, а й ракетами до них. От завтра нас залишать, приміром, без ракет. Якісь депутати, конгресмени не проголосують — і все», — наголосив Ліскі.
Те саме з боєприпасами, додав бізнесмен. Сьогодні їх для України шукає Чехія. «І робить це ефективніше, ніж країна, в якої щодня гинуть сотні людей. Мені якось навіть трішки соромно за нас.
Хотілося б, щоб ми хоча б свої калібри закривали. Бо зараз чехи щось не закупили — і все: один до семи (використання боєприпасів нами і противником. — Ред.), і все. І це щодня життя. Хочеться більш реально дивитися на речі. І найголовніше — запитати в себе, чи все ми зробили, щоб цього не було», — звернувся бізнесмен.
Залежність від партнерів небезпечна не лише нестачею озброєння на фронті, а й ризиком втратити суб’єктність, вважає Ліскі.
«Уявіть, що завтра глобальна гра змінюється, американці з кимось домовляються і ставлять нам ультиматум: ви сідаєте за стіл з Путіним і домовляєтеся, якщо ні — ми закінчуємо ваші постачання. І ми вже зовсім не суб'єктні.
Треба розуміти, що завтра може бути набагато гірше, ніж є зараз. Якщо ми хочемо бути суб'єктом, якщо хочемо справжньої перемоги, якщо хочемо перемоги довгострокової, реальної незалежності, маємо самі забезпечувати себе боєприпасами», — акцентував Ігор Ліскі.
Те, що потреби фронту сьогодні переважають обсяги вітчизняного виробництва, визнали і Ганна Гвоздяр, і Герман Сметанін.
Заступниця міністра з питань стратегічних промисловостей відзначила, що оборонка щодня працює над тим, щоб Україна було самодостатньою — обсяги виробництва планують збільшувати в рази. Та війна надто масштабна, противник надто сильний, щоб упоратися з ним самостійно, тож альянсів з партнерами не уникнути. І їх теж планують посилювати і розвивати, не тільки у форматі держава до держави, а й індустрія до індустрії.
«Потреби фронту на сьогодні більші, ніж обсяги виробництва всього ОПК України та більшості ОПК країн Європи й світу. Сьогодні ми воюємо з країною, яка з державного бюджету витрачає на закупівлю озброєння та військової техніки шалені кошти. З нею здатні конкурувати виключно одиниці у світі, які можуть дозволити собі такі видатки», — додав Герман Сметанін. Попри це, збільшити обсяги виробництва озброєння та військової техніки — пріоритетна задача його компанії.
● Гроші
Через брак коштів Україна не тільки виробляє недостатньо озброєння, а й Міністерство оборони не має змоги закупити навіть ті обсяги, що вже є.
Бюджет України на власне озброєння обмежений, пояснила Ганна Гвоздяр. Він не дотягує до наших виробничих спроможностей (що втричі перевищують закупівельні можливості Міноборони, як зазначив Герман Сметанін. — Ред.) і точно не дотягує до «неймовірно великих» потреб українського війська. Тому багато випущеного на фронт поки що не постачають, сказала заступниця міністра.
«Є медичний броньовик колісний, розроблений за участю медиків, яких ми залучили з передової, аби він був зручним. Але він не закуплений. Є роботизовані системи... У плані виробництва ви можете подивитися, скільки засобів з'явилося. Питання до контрактації», — заявила вона.
Де брати гроші?
По-перше, сказала Гвоздяр, уряд намагається залучати міжнародних партнерів до контрактування українських виробів.
Паралельно створює можливості, аби максимально випускати всередині країни складники, які зараз закуповують за кордоном. Наприклад, до тих самих дронів, котрі масово доставляють з Китаю.
Ставку також роблять на посилення участі українського бізнесу в MilTech.
Крім того, вважає Сергій Притула, Україні слід шукати нові ринки й нові партнерства.
«Ми радісно вітаємо новини про те, що Rheinmetall хоче відкрити чотири заводи в Україні. Ми радо вітаємо новину, що шведи будуть виробляти бронетехніку в Україні. Сюди заходить компанія Baykar робити Bayraktar, Akinci тощо.
Але, може, нам треба пробувати заходити з українськими грошима, не знаю, в ту саму Чехію. У Болгарії всі заводи, які виробляють снаряди 152 міліметри, працюють на нас. Але цього, очевидно, недостатньо. Варто заходити, не знаю, в Боснію, куди завгодно. Пробувати відкривати якісь спільні підприємства», — зазначив волонтер.
Також він запропонував залучати приватні інвестиції в оборонну промисловість. Це порушує питання експорту озброєння під час війни, що, уточнив Притула, слід обговорювати вже на рівні керівництва держави. Але сам механізм його фонд уже протестував: так волонтери залучили понад 1,2 млн доларів, щоб масштабувати виробництво девайсів, які використовують у проєкті «Ігла плюс тепловізор», що дозволяють тепер ПЗРК «Ігла» збивати ракети й «шахеди».
Ідею продажу озброєння за кордон підтримав й бізнесмен Ігор Ліскі, мовляв, будь-які проблеми, пов’язані з цим, можна вирішити ліцензуванням. А Україна, приміром, якщо вироблятиме більше БТР і продаватиме їх за кордон, могла б купувати на ті гроші засоби ППО і ракети до них.
● Технології
Технології — це те, що допоможе дати відсіч сильнішому й численнішому ворогу; те, що сьогодні перемагає на полі бою, пояснив заступник головнокомандувача Андрій Лебеденко.
Декотрі вже працюють в Україні, але критично важливо перейти до їхньої якості. Адже Росія технологічно переважає, наголосив полковник.
«Росія дуже ефективно та з великою перевагою застосовує розвідувально-ударні комплекси "Орлан", "Зала", "Суперкам", інтегровані під певне програмне забезпечення, яке аналізує й створює каталоги цілей, оперативно розподіляє задачі та виконує їх.
Класичний спосіб боротьби з ними — дорогі ракети, які, в принципі, ми маємо — виготовляємо або купуємо, але це витрата ресурсу. Кожна збита безпілотна система розвідування має свою ціну. То чому не подивитися в бік безпілотних літальних систем "повітря — повітря", які дозволять здешевити знищення ворожого безпілотного літального апарата? Але потрібна технологія», — зауважив Лебеденко.
«У нас є окремо розвідники, є засоби ураження. Зараз стоїть завдання зібрати це все, вийти на найбільш підготовлені підприємства, які зможуть зробити так, щоб у нас з’явилися комплекси "повітря —повітря" і "повітря — земля". Це дасть поштовх використати штучний інтелект і застосувати технології рою. Бойового рою. Що суттєво підвищить ефективність», — додав представник Генштабу.
Але західні країни не поспішають ділитися технологіями з Україною, поскаржилася Ганна Гвоздяр. Десь (наприклад, у США) тому, що власником технологій є держава і доступ до них — питання політичне. Десь через парадигму Холодної війни, в якій досі перебуває більшість країн.
«Як виявилось, багато країн юридично живуть ще за законами Холодної війни і дуже тримаються за технології. Проте Міністерство оборони каже, що в Україні дуже динамічна ситуація на фронті саме з технологіями. Що актуально у ворога сьогодні, для того ми знайдемо рішення завтра. Вони знаходять своє. Це постійний процес. Ми пояснюємо партнерам, що технології, які вони бережуть і не використовують на війні, завтра стануть нікому не потрібними», — розповіла представниця Мінстратегпрому.
Нині українські військові в бойових умовах тестують усе, що надають партнери. І їм Україна забезпечує те, чого вони не мають, зазначив Сергій Притула, — «неймовірний досвід, политий кров’ю». І завдяки цьому іноземні виробники можуть покращувати свої продукти.
Як, наприклад, вийшло з «Ескалібуром» — виявилося, що на полі бою він не працює: «один з 19 влучає в ціль, решта давиться». Озброєння повернули виробнику — удосконалити технологію.
Саме цей наратив заклали в основу комунікації з партнерами, додала Ганна Гвоздяр.
«Наш аргумент: єдине поле бою, де технології працюють — це Україна. І закриті технології в країнах, що перебувають у мирі, завтра перестануть бути технологіями, тому що це дуже динамічне середовище. Якщо партнери дадуть технології, ми, додавши унікальний досвід, який наші люди здобувають дуже високою ціною щодня, зробимо їхні технології значно потужнішими. Нам це дасть перевагу на фронті, партнерам — покращені технології. Це єдиний вихід, як на мене», — акцентувала вона.
Стратегії розвитку ОПК
Розвиток оборонних технологій зводиться до того, щоб замінити людину технікою на полі бою там, де це можливо, сказала Ганна Гвоздяр.
«У нас уже є безпілотники як мінімум — це розвідники, а раніше люди ходили пішки. У нас є автоматизовані турелі, які можна вибудувати в якусь там малу лінію оборони на фронті — і там немає людини.
Зараз ми тестуємо платформи для медичної евакуації, тому що під шквальним вогнем, на жаль, ми втрачаємо людей — і поранених, і медиків, які їх евакуюють. Якщо зможемо роботами евакуювати людину з-під шквального вогню, це збільшить шанси на виживання обох», — розповіла представниця Мінстратегпрому.
Оскільки українська оборонка не здатна покрити всі потреби війська, постійно шукають й імплементують інноваційні рішення, відзначила вона.
Герман Сметанін зазначив, що сьогодні пріоритетом Міноборони є засоби ППО й боєприпаси. Але відомство має наукову установу, яка вивчає події на полі бою, аналізує, як війна розвиватиметься завтра. Відповідно ставить конкретні технічні завдання перед виробниками.
«Я впевнений, що Міністерство оборони знає перелік документів, номенклатур, технологій, які будуть використовувати цього року, наступного року, через рік і в наступні п'ять років. Це бачення є, воно час від часу корегується відповідно до ситуації на полі бою, але будьте певні, наші військові повністю розуміють ситуацію», — сказав Сметанін.
Полковник Андрій Лебеденко переконаний, що передусім потрібно замінити роботами стрільців і саперів на передній лінії.
Бізнесмен Ігор Ліскі вважає, що Україні необхідна стратегічна установа на кшталт американської DARPA (Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів. — Ред.), яка збирала б науковий потенціал війни і залучала його до розробки озброєння й техніки. Та будь-які стратегії повинні працювати на те, щоб зберегти життя кожного бійця, резюмував він.
Зброя перемоги
На думку полковника Андрія Лебеденка, зброя перемоги для України — у новітніх системах, які будуть максимально ефективними й убезпечуватимуть військовослужбовців.
«Єдиної зброї немає. Для кожної задачі, для кожної загрози буде своя система. І вона вже є. Але основне — це технології», — зауважив військовий.
Герман Сметанін теж вважає, що універсальної зброї для перемоги бути не може.
«Є стратегія розвитку озброєння, яке виробляють в Україні. Поступово його постачатимуть у військо. Військові побачать це на полі бою, усі інші — у новинах», — зазначив він.
Представниця Мінстратегпрому Ганна Гвоздяр переконана, що зброєю перемоги для України є стратегія.
«Ми знаємо про виробничі плани противника, знаємо про технології, над якими вони зараз працюють. У нас є вся інформація, ми намагаємося реагувати... Усі технології відразу тестують на фронті. Тому, як на мене, наша зброя перемоги — це стратегія. Хороша стратегія застосування нашого обмеженого ресурсу. І ще одна запорука перемоги — єдність.
Коли ми між собою сваримося — це наше слабке місце. Ворог діє дуже чітко: спустили задачу — її виконують. У нас спустили задачу — ми всі між собою посварилися, потім хтось пішов її героїчно виконувати. Повинні стояти один за одного. У цьому наша перемога, а не в якомусь чарівному винаході, який нас усіх врятує», — підкреслила заступниця міністра.
Цей матеріал можна також прочитати англійською.