На думку очільника ГУР МО Кирила Буданова, у розпал боїв не можна навіть допускати думку, що вдасться обійтися без мобілізації, — надто великі обсяги військової сили потрібні.
«У нас немає стільки людей, охочих робити будь-що. Я вже не кажу про те, щоб воювати. А це ж поточне. Будуть втрати, і цю кількість треба тримати постійно. Тому тільки мобілізація», — зауважив Кирило Буданов.
Та в контексті мобілізації постає ще одне питання — мотивації, додав очільник ГУР. І визнав: останнім часом ККД людей, яких примусово чи непримусово, згідно з нормами законодавства мобілізували, майже нульовий.
«Це комплексна проблема. Для мене, як для військової людини, очевидна певна прогалина. У нас більшість людей, на жаль, попри те, що кричать “Я — українець”, “Україна понад усе”, громадянами України себе так і не відчули. У них немає відчуття, що ворог захопив нашу територію і що в кожного з нас є священний обов'язок захищати цю країну. Тому й з'являються ці “львівські котли”, “польське воєводство” абощо... У багатьох людей немає відчуття, що це твоя війна. І це дуже глибинна проблема», — пояснив начальник ГУР МО України.
Відсутність мотивації воювати, перш за все, позначається на наступальних діях, вважає він.
«Немотивована людина йти в атаку не буде. Вона зробить усе, щоб цього не сталося. Це величезна проблема. Якщо хоча б частково не вирішимо її (повністю вирішити нереально, навіть немає сенсу за це братися), ми станемо в глуху оборону. Стати в глуху оборону у відкритій конвенційній війні з РФ — це повзучий програш для нас. Не вирішивши питання мотивації, ми не досягнемо успіху на полі бою», — відзначив керівник розвідки.
Проблему можна вирішити, на думку Кирила Буданова, правильним соціальним діалогом і обґрунтуванням.
«Треба визнати, що за 30 років ми отримали велику прогалину в цьому. Має бути чесна розмова. Значна кількість людей виявилися неготовими відстоювати свою державу. І якщо це війна — то це війна, і не треба цього боятися», — резюмував Кирило Буданов.
Член оборонного комітету Верховної Ради Сергій Рахманін теж погодився, що варіанта відмовитися від мобілізації не існує — так не вчинила б жодна країна у стані війни. Та рекрутинг може бути приємним бонусом, який зніме частину навантаження.
«Насправді є ефективні приклади: Третя штурмова, “Азов”, 24 батальйон «Айдар», «Хартія», ГУР Кирила Олексійовича, ССО, окремі підрозділи ДШВ. Треба їх вивчати і масштабувати», — вважає депутат.
На його думу, ефективні рішення для мобілізації повинні шукати фахівці.
«Щоб відшукати ефективний підхід до людей, які завтра змушені будуть одягнути форму й виконувати бойові завдання, потрібно зібрати волонтерів, які мають успішну історію, соціологів, психологів, журналістів, есемемників. Можливо, навіть демографів — їх теж було б незле послухати, тому що немає сенсу висмикувати з економіки мільйон людей, а потім вона впаде, податків не буде, а цей мільйон не буде чим озброїти, нагодувати й у що вдягнути.
Вони мають спільно визначити методологію, підхід, таргетувати, якщо хочете, залежно від вікового цензу, від регіону проживання, від життєвого досвіду і знайти якісь методики й підходи, щоб принаймні якась частина людей, яким завтра прийде повістка, не боялися.
Відповіді, яка це має бути методика, ми з вами не вигадаємо, тому треба залучати фахівців різного штибу. Знаєте, розв’язанню будь-якої проблеми передує обговорення. Навіть для складних проблем існують прості рішення. Але щоб з'явилося просте рішення, має бути робота мізками і цю роботу мають виконувати фахівці, а не майори з ТЦК», — заявив Сергій Рахманін.
Міністр фінансів Сергій Марченко, попри уточнення, що на військовій справі не розуміється, теж підтримав думку про залучення цивільних фахівців, аби розв’язати проблему мобілізації.
«У мене <...> є розуміння необхідності цивільного контролю за процесами, які відбуваються у військовій сфері. Відповідати на питання, яким чином підвищити ефективність будь-яких процесів або що не так з мобілізацією, повинні люди, які готові показати відповідну аналітику й рішення, які мають бути зроблені», — каже міністр.
«Скажу досить непопулярні речі. Влада військових — це досить проблематично. У будь-якій війні з першого дня вся влада належить військовим. Рішення, які ухвалюють, мотивовані військовою кампанією. Ми не унікальні в цьому плані. Усі країни, які проходили війну, потрапляли в цей капкан, коли військова машина живить сама себе. Виправдовують будь-які історії, абсолютно об’єктивної інформації немає. Є сформована реальність.
Мені дійсно не вистачає об'єктивних чинників, як можна розумно змінити цю кампанію (мобілізації. — Ред.). Тому що, наприклад, робота деяких підрозділів, які використовують БпЛА, вражає. Масштабування роботи цих підрозділів — це те, що ми маємо робити. Я не лізу в традиційний спосіб ведення війни, але багато питань до того, чи потрібно нам те, що ми хочемо, чи, може, варто змінити фокус і створити умови для війни, яка дозволить нам перемогти», — додав Марченко.
На думку голови наглядової ради EFI Group, бізнесмена Ігоря Ліскі, серед факторів ефективної мобілізації людей може бути відповідальне ставлення до солдатів.
«Україна, якщо залишатиметься маленькою радянською армією, ніколи не зможе перемогти велику радянську армію. Ми маємо змінюватися, маємо стати ефективними. І ця ефективність має бути побудована на відповідному ухваленні рішень і дуже відповідальному ставленні до солдата. І це має транслюватися зверху донизу», — каже Ліскі.
«Чому зараз важко мобілізувати людей? Тому що всі розуміють, що воюють дзеркально. Але втрати для росіян не є фактором больового порогу. Плюс їх уп’ятеро більше. Ми не можемо відповідати дзеркально. Має бути інший підхід. Трансляція, що Україна береже своїх солдатів, починаючи від комунікації, закінчуючи реальністю. Бути, а не здаватися. Цей фактор дбайливого ставлення до солдата зі самого верху буде зрештою позитивно впливати на мобілізацію», — вважає бізнесмен.
Плюс, додає він, ця війна не має бути війною початку 20 століття, потрібна ефективна війна, максимально побудована на логістиці, на сучасній зброї, на економіці. І це теж фактор.
«Але таке відчуття, що Кабмін з Верховною Радою живуть у якійсь бульбашці й дивуються, чому суспільство не підтримує війну. Тому що ви закапсулювалися. А треба, навпаки, ставити завдання, розмовляти. Пам'ятаєте операцію британців, коли рибальський флот, по суті, врятував армію? Де ця комунікація з виробництва зброї? Де вона? Я її хочу почути, побачити», — резюмував бізнесмен.
Цей матеріал можна прочитати англійською.