«Я розуміла, що будуть стріляти у спину свої. Що буде чорний піар. Так і сталося»
Було сказано: “пані-мер”. Тепер навіть не знаю, як до вас звертатися.
(Сміється, – С.К.). Ірина. Просто Ірина.
Маю визнати, ваше четверте місце мене приємно здивувало.
Навіть так?
Так, бо думала, що буде гірше. Чим ви самі пояснюєте для себе такий результат? Він міг бути гіршим, але й кращим також.
Міг бути кращим, згодна.
Що ж відбулося? Чим стали для вас ці місцеві вибори?
Я вже казала, що це жовта картка в цілому «Слузі народу». Тобто суспільство, яке не толерує корупції, суспільство, яке очікувало від нас реальних змін, не відчуло їх за той термін, що ми перебуваємо при владі. Тут не йдеться лише про Ірину Верещук або про якогось окремого кандидата від «Слуги народу», йдеться в цілому про оцінку нашої роботи. І мушу визнати, як би мені не було важко: наш виборець не прийшов на дільниці. Опозиційні партії змогли мобілізувати протестний електорат, змогли мобілізувати своїх людей. Ми своїх людей на дільниці привести не змогли. І це теж є їхня форма протесту.
Я вважаю, що зараз іде період очищення. Називаю це політичним “чистилищем”. У собі і в «Слузі народу» ми маємо розібратися, чи дійсно гідні того авансу, який давала нам Україна і українці. Чи виконуємо покладені на нас великі надії і зобов’язання, які ми на себе взяли. Зокрема в місцевих громадах.
Розумію, ми можемо пояснювати для себе і для всіх (і це теж буде правдою), що ми ніколи не проходили горнила місцевих виборів. Я з першого дня, перебуваючи в парламенті і маючи досвід у місцевому самоврядуванні, казала, що місцеві вибори – це не те саме, що парламентські. Там голосують інакше – за лідерів громад, не за партійні бренди. Але якщо ти – партія влади, муситимеш відповідати і за те, чого не зробив на центральному рівні. Тут якраз бренд має значення. Так і сталося.
Але ж можна було підтримати вас і не проголосувати за «Слугу народу».
Вони апелювали, зокрема, до команди, яка прийде до Київради. Яких зусиль мені вартувало, щоб не дати пройти до Київради людям, яких пропонував пан Тищенко (керівник місцевого осередку «Слуги народу» в Києві, – С.К.). І відкрити двері, наприклад, Ані Маляр, Жені Кулебі, Ксенії Семеновій. Для нормальних людей, які готові працювати і вкладатися в роботу. На жаль, це не дуже спрацювало.
Кого конкретно пропонував Микола Тищенко? Кого ви, так би мовити, зарубали?
Дуже багато.
Наприклад?
Наприклад, так званий “заміновувач Олександрівської лікарні”, його помічник Гончаров (у квітні надійшло повідомлення про “замінування” Олександрівської лікарні, де лікуються хворі на ковід. Серед можливих “мінерів” називалося ім’я помічника Миколи Тищенка Руслана Гончарова, – С.К.)
Насправді там була купа прізвищ, на яких навіть не треба було робити окремих довідок, шукати компромату – все як на долоні.
Скількох ви могли, умовно кажучи, зарубати? Яка у вас була квота на “своїх” людей?
Не можу сказати, що в мене була квота у плані кількості. Але я мала право вето на певні кандидатури. Ми просто сідали утрьох – Корнієнко, Тищенко і я – і пропонували свої кандидатури. Плюс кожен з мажоритарників по Києву також подавав своїх.
Звісно, кожен намагався довести, що його кандидатура є більш гідною. У мене як таких кандидатур не було – були параметри. Лекала. Ці люди мають бути професійними, не мають бути помічниками, секретарями, пов’язаними з якимись корупційними оборудками в Києві. Це мали були люди незаангажовані, професійні і патріотичні. Я про це говорила президентові.
Натомість була категорично проти договірняків, які, на жаль, мали місце в нашій силі. Я пояснювала, чому це можна «Удару», «Європейській солідарності», «Батьківщині», тобто “старим” партіям. Від них не очікують чогось нового. Усі люди розуміли, що корумповані сили розкладають яйця в різні кошики, і немає різниці, яке політичне забарвлення чи ідеологія в партії – кандидати ті самі. Учора – в «Ударі», завтра – в «БПП», їхня міграція ні для кого не новина. Але нам цього не можна було робити.
Моє завдання було зробити так, щоб хороші люди в Києві бачили, що вони не одні. Що хтось готовий боротися за це все і вийти із саперною лопаткою проти танків. Я розуміла, що будуть стріляти у спину свої. Що буде чорний піар. Так і сталося. Я знала, що ніхто мені не подарує перемоги на праймеріз. Що ті, хто називає себе колегами, насправді налаштовані антагоністично. Я розуміла, що не Кличко керує в місті і не Тищенко. Що є система людей, неформальна, не обрана і не призначена, яким байдуже, як називається партія. Вони роблять вибори.
Кого ви маєте на увазі? Комарницького? Столара?
Так, це і Комарницький, і Столар. Але тут питання не в них. Вони роблять свою роботу, яку система дозволяє робити. Я маю на увазі владну систему – правоохоронну, суддівську тощо. Питання до нас. Чому ми не змогли зупинити «сітки». Ви ж знаєте, що вони були.
Та звісно. Узяти хоча б «Єдність». Власне, чому вони й пройшли.
Багато хто використовував так звані «сітки». Також спеціально навчені люди, так би мовити, «працювали» в ДВК з голосами.
Екзит-пол давав мені 8-9%. Це більш-менш відповідало соціологічним замірам, які ми робили напередодні виборів. А я приходжу з результатом 5,5%. Тобто я втратила десь 3%, а у Кличка показник зростає на ті самі 3%… Але я не буду нікого звинувачувати. Це питання вже закрите.
Таке важко довести. Неможливо точніше.
Погоджуюся. Визнаю, цього разу система перемогла.
Але в будь-якому випадку я йшла на вибори, бо хотіла продемонструвати, що є люди, які готові бути іншими. Я хотіла послати сигнал, що такі люди є і з часом їх буде більше.
«Перший список Тищенко приніс, ще коли готувався до праймеріз. Сформував одноосібно, як голова київського осередку»
Участь у виборах мера дійсно підняла вас із рівня простого депутата – нехай і спікера «Слуги народу» – на новий рівень, всеукраїнський. Але мене все ж цікавлять списки «Слуги» у Київраді. Люди, котрі туди зайшли вже по факту, вони чиї – ваші, Корнієнка, Тищенка?
За новими виборчими правилами, що більший відсоток набирає партія, то більше регіональних кандидатур проходять до Київради. Були окружні списки і так звані регіональні. Я розраховувала, що ми наберемо не менш ніж 10% і що перші номери окружних списків: та ж Аня Маляр, Тарас Мельничук – пройдуть. Прекрасні люди. Але їм не вистачило буквально по 60 голосів.
По списку пройшли Женя Кулеба, Юра Федоренко, Зантарая, Присяжнюк та інші. Усього 12 людей. Це хороші люди. Вони працюватимуть. На жаль, вони не будуть на перших ролях (перевагу в Київраді мають “Євросолідарність – 32 місця, “Удар” – 31, “Єдність” – 12; окрім того, 12 місць має ОПЗЖ, 11 – “Батьківщина, 9 – “Голос”, – С.К.).
Це питання коаліції насправді. Тобто більшості, формально в міськрадах немає коаліцій. Не знаю, як у Києві, а в регіонах усі готуються гуртуватися проти «Слуги». Як 2015-го проти Порошенка.
Втім хочу продовжити щодо списків. В інтерв’ю Дмитру Гордону ви назвали формування списків “хаотичними” і натякали, що їх формував особисто Тищенко.
Так.
Щось про продаж місць у списку вам відомо?
Я чула про це. Але доказів не маю. Якби вони були, я відразу відреагувала б. Бо попереджала всіх – тільки матиму сигнал і якісь факти, звертатимусь куди слід. Вони про це знали.
Перший список Тищенко приніс, ще коли готувався стати кандидатом у мери від «Слуги народу», до праймеріз. Сформував одноосібно, як голова київського осередку. Це викликало шалене обурення в наших мажоритарників. Шалений спротив, буквально до саботажу. Мажоритарники були дуже корисні кампанії – вони знайомі з проблемами районів, з проблемами містян. Але фактично вони відмовилися мати справи з київським осередком і брати участь у кампанії, пасивно спостерігаючи, чим усе завершиться.
Тому я відразу зустрілася з такою стіною готового списку. Але через свій характер я просто не вийшла б на одну сцену з тими людьми. Ми почали дебатувати. Гостро. Публічно. Цю тему висвітлювали ЗМІ. Але я була категорична. Не розумію, про які домовленості взагалі могла йти мова? Ми ж маємо лекала, маємо виправити помилки парламентської кампанії, бо тоді було мало часу, людей набирали швидко – щось не перевірили, а тоді бачимо: той із судимістю, там зашквари.
Цікаво, хто зі списку Тищенка викликав у вас відверту огиду?
Його список – це помічники, працівники ресторанів, бізнес-партнери, партнери партнерів.
Як думаєте, це була власна ініціатива чи Офіс президента дав на це добро?
Позаяк він був головою осередку, зрозуміло, що йому, напевно, дали дозвіл формувати список. Але я впевнена, що формувати саме в такий спосіб президент дозволу не давав. Коли ця інформація дійшла до президента, я пояснила, що працівники ресторанів у списку – це не те.
Президент вас почув?
Деякою мірою, так. Я вдячна йому за це. Сьогодні є кандидати від «Слуги народу», нехай вони навіть не пройшли, за яких не соромно. Але говорити, що підхід (до формування списку кандидатів у Київраду, – С.К.) в цілому був абсолютно прозорим і чистим, я не можу.
«Я не могла зрозуміти, що робить у нас у штабі пані Шлапак. Людина балотується від «Батьківщини», але при цьому, умовно, керує в нашому штабі»
Ще до початку мерської кампанії Микола Тищенко був найімовірнішим кандидатом у мери Києва від «СН». Проте історія з “Велюром”поставила на ньому хрест. Олександр Ткаченко очолив Міністерство культури. Перемовини велися з Вікторією Тігіпко, але вона відмовилася. Топові кандидати на Київ скінчилися. І ваша кандидатура на цьому фоні виглядала як компромісний варіант – ні вашим ні нашим. Ви це розуміли, коли давали згоду?
Можна мене назвати компромісним чи позасистемним варіантом, бо я дійсно не мала і не маю жодної дотичності до Києва в сенсі “схем”, договірняків, якихось кланів, сімейних, підрядних тощо. Але я розуміла, що навіть у такому разі буду кращим варіантом, ніж мої на той час конкуренти.
Мушу і хочу подякувати президентові. Він підтримав мене, напевно, ірраціонально. Раціонально вибір на мене, певно, не випав би. Ви правильно кажете: нічого не вказувало на те, що я маю шанси отримати підтримку президента на праймеріз. Я нічого для цього не робила: не агітувала за себе, не роздавала газет, не розвішувала бігбордів, не намагалася дійти до президента, ніяк не тиснула. Навпаки, вважала, що це Божа воля і воля моєї фракції. Так і сталося. Коли мені запропонували (висунути кандидатуру в мери Києва, – С.К.), я сказала, що зможу і не боюся. Знаю, що таке місцеве самоврядування і мені не буде лячно взяти на себе відповідальність, але за умови, що ми будемо командою.
Щодо команди. Хто був у вас керівником штабу?
Саша Корнієнко.
А яку роль відігравав Тищенко?
Неконструктивну.
Що конкретно протягом цих двох місяців він робив як очільник київського осередку?
Я вважаю своєю недоробкою те, що не змогла переконати президента і людей, від яких це залежало, що з паном Тищенком у нас не вийде сформувати команду. Я говорила про це президентові, але було обмаль часу і складний період – коронавірус, карантин, купа проблем. Рішення прийняли буквально з коліс. Ми довго тягнули з праймеріз. Усі вже штаби розгорнули, а ми ще приймали рішення, хто буде кандидувати. Не можна мати кілька центрів прийняття рішень.
Це ваша недоробка чи Олександра Корнієнка як голови партії?
І моя, і його. Ми мали переконати президента, щоб осередок очолила я. Сформувала список. Якщо я веду команду, виходжу на сцену, агітую за людей. Кладу свою репутацію. Це логічно. Але, на жаль, цього не сталося.
У чому конкретно полягала “деструктивна” позиція Миколи Тищенка? Зі списком уже дещо зрозуміло. Що відбувалося протягом кампанії?
По-перше, деструктив полягав у тому, і я вже говорила про це публічно, що я не могла зрозуміти, що робить у нас у штабі пані Шлапак. Людина балотується від «Батьківщини», є нашою конкуренткою, але при цьому, умовно, керує в нашому штабі. Коли до мене дійшли чутки про це, я запитала, що ця людина робить у штабі.
Запитали в кого? У Миколи Тищенка?
У Миколи і в Олександра Корнієнка. Тих, хто, так би мовити, здійснював організацію процесу до мене, бо я прийшла в середині процесу. Але мені ніхто так і не пояснив, яка роль людей, які фактично не мають стосунку до нашої політичної сили. У нас було два штаби – на Московській, 8 і в “Парковому”. Що теж мало кому зрозуміло.
Хто очолював той штаб, що на Московській, 8?
На Московській, 8 – формально Тищенко. На Парковій – Олександр Корнієнко. Це був і мій штаб. Штаб кандидата на міського голову був у “Парковому”.
Тобто Тищенко мав власний тіньовий штаб?
Він не тіньовий, він формальний. Але якимсь чином відбувалося так, що вплив у ньому мали люди, які є нашими опонентами.
І до формування ДВК, команди спостерігачів ви жодного стосунку не мали?
Не мала.
А з Тищенком пробували розмовляти тет-а-тет. Відверто?
Звичайно.
І?
І неодноразово робила спроби обговорити це питання з ним. Але результат очевидний.
Якою була його реакція?
Різна. Як правило, емоційна і беззмістовна.
Мені не вдавалося знайти раціональне зерно. Я хотіла організувати процес у конструктивному напрямі, бо людей не має цікавити, що ми робимо всередині, конфлікти є в кожній партії. Але коли вони виходять в публічну площину, то вже не конфлікти, то надбання суспільства. Що зовсім не додає нам балів, виборців і голосів.
Я дуже хотіла показати, що ми маємо конструктивну силу, готову до діалогу стратегій, а не схем, потоків у майбутній Київраді чи якихось договірняків.
Що відповідав Корнієнко на ваші скарги?
Що це не його рішення.
На очільника ОП натякаєте?
Корнієнко обманювати не міг, він був зацікавлений у перемозі. Зрештою, це його пряма відповідальність. Та й певні речі йому теж не подобалися. Він намагався у якийсь спосіб достукатися, але, на жаль, не спрацювало. У Києві не спрацювало. Не знаю, як в інших громадах.
А Корнієнко мав стосунок до формування списків, ДВК/ТВК, рекламних роликів?
Звичайно. Усе вирішувалося в штабі. Був брендбук партії, за межі якого я не могла виходити.
Є цікавий приклад вашого кандидата в мери Ужгорода Віктора Щадея. Усю кампанію він дистанціювався від СН, навіть бігборди мав рожево-фіолетові. Ніщо не вказувало, що він має щось спільне зі «Слугою народу», бо це викликало роздратування в людей. Натомість він зайняв друге місце та має всі шансі виграти у другому турі.
Уявіть, як би я могла зробити це в Києві? Знехтувати партійним брендбуком ? Це ж усі бачать. Президент бачить. Чому тоді я кандидую від партії?
Погоджуюся. Власне, я вам таку схему й не пропоную, просто наводжу приклад Щадея – коли є хороший кандидат, але асоціюватися з СН він не хоче.
Можливо, далекого Ужгорода не сягнуло око тих, хто це контролює, але в моєму випадку таке було виключено. До речі, я теж розуміла, що краще б я мала певну автономію, щоб люди ідентифікували мене як особистість, а потім уже як представника партії «Слуга народу». Я про це говорила, але штаб вирішив, що так не можна.
Тобто ви відчували певну втому виборця від «СН»?
Певне дратування.
Це правда, що ви послали Тищенка на х...й?
Було таке.
Через що?
Через його підходи до формування списків до Київради.
Це було ще на етапі списків?
Так.
З того часу з ним не спілкуєтеся?
Ні.
«У мене немає свого ядра. Я й не могла його мати, позаяк ніколи не балотувалася в Києві»
Про те, хто приймає рішення у штабі, я спитала небезпідставно. Хочу поговорити про ваші рекламні ролики. Щоправда, історію з парасолею облишимо – мені просто навіть незручно це обговорювати. Наразі цікавить відео, де ви здаєте документи в ЦВК. 30-40% ефірного часу там займає Микола Тищенко. Чого б це?
А я думаю, чого такі негативні відгуки.
Ви що, його не бачили?
Та ні. Я була зайнята зустрічами. Думала, що там такого: прийшла, здала документи – та й по всьому.
Варто переглянути.
Це я вже зрозуміла.
Та й решта роликів, м’яко кажучи… Той, наприклад, де ви розповідаєте, чи фарбуєте волосся.
Це мій лайфстайл, так би мовити. Тут я не можу нікого звинувачувати, це було моє рішення. Поясню, з чим воно пов’язане.
Якось під час інтерв’ю з Олесею Бацман, коли я ще не балотувалася, ми говорили про те, що мене мало знають. У силу закритості, особистого, приватного життя в мережі в мене фактично немає. А глядачкам цікаво, чи є в мене чоловік. Чи діти? Що я вдягаю. Мені постійно говорили, що треба більше про себе розповідати. Як правило, це роблять поза кампанією, і коли людина приходить кандидувати, її вже знають.
Але в моєму випадку це вже була кампанія. У 80% відео я розповідаю про те, що робитиму в Києві, поетапно, покроково. Але популярними в мережі стали саме ті лайфстайлові ролики.
Де ви самі на себе не схожі.
Тому що в мене зовсім немає в цьому досвіду.
Складається враження, що вас просто дискредитували ними. От я і питаю, хто ідейний натхненник, так би мовити.
Не будемо сперечатись, але в будь-якому разі це досвід виробництва молодіжних роликів для ТikTok. Суть у наступному. Ми провели соціологію, і вона показала, що мій виборець – це виборець «Слуги народу».
Тобто молодий виборець.
У мене немає свого ядра. Я й не могла його мати, позаяк ніколи не балотувалася в Києві.
Допомогло?
Якщо чесно, не дуже. Молодь на дільниці не прийшла по всій Україні.
Усе ж не можу втриматися щодо парасольки. Це чия ідея?
Парасолька – це лише частинка ролика, який мав бути мирним і добрим. А став вірусним неочікувано. Мемом. Це була роль на 10 секунд – людини, яка хоче принести вітер змін, очистити Київ від корумпованої влади, навести порядок на вулицях і з мостами.
То чому він не вийшов?
Частина ролика стала вже і так відомою. Можна вже було нічого не додавати. (Сміється, – С.К.).
Ідея чия була?
Штабу. Звичайно, що не моя.
Корнієнка?
Не самого Корнієнка. Політтехнологи радили, що зробити і як. А ідеї для роликів надали креативники.
А хто придумав проводити конференцію для офіційного висування кандидатів на виборах у внутрішньому дворі Київського національного університету ім. Шевченка?
Для мене це теж залишається питанням. Я цього не робила б. Корнієнко сказав, що це робили не ми, не штаб «Слуги народу». Оскільки був присутній президент, вочевидь, протоколом займався Офіс президента. Звичайно, що мала місце якась дискомунікація – ми так і не зрозуміли, хто був головним радником, хто ухвалював такі питання без штабу, без Корнієнка, без мене.
Виходить, що рішення про місце з’їзду приймалося без участі голови партії?
Можливо, з міркувань безпеки президента. Не знаю, не буду вигадувати.
«Як сказав один політтехнолог: коли ти намагалася відірватись від землі, на тебе падала стеля – рейтинг «СН», який падав на очах»
До речі, щодо явки. Не спрацювала й ідея президента про опитування на дільницях. Це, так би мовити, мало збільшити явку серед молодих людей. Ба ні.
У Києві тим паче. Кияни взагалі не зрозуміли цих п’яти питань. На зустрічах у мене запитували, що ми хочемо ними сказати, чому запитуємо в людей про вільну економічну зону на Донбасі чи Будапештський меморандум, якщо люди обирають владу в місті.
Якщо таке опитування мало на меті збільшити явку саме молоді, бо я вже читала в пресі, що, виявляється, питання про медичний канабіс мало б, так би мовити, заохотити молодь прийти і висловитися за легалізацію чи ні марихуани, то це взагалі алогічно. Де медичний канабіс, а де марихуана для молоді? Не знаю, хто порадив так зробити. Але я була дуже зла на тих людей, які вмовили президента провести таке опитування. Я таких людей звільнила б.
На ваших бордах було написано, що у вашій команді президент. Він вам чимось допоміг? Чи навпаки?
Президент чи не єдиний, хто дійсно хотів щиро допомогти. Ми з ним спілкувалися, я бачила щирість його намірів, розуміла його бачення. Він не хотів заходити в зону конфлікту у випадку з Тищенком, щоб не ставати третейським суддею. Але мимоволі змушений був це зробити, бо ми до нього апелювали під час підготовки тих же списків і якихось процесів.
Тим не менш, він хотів допомогти своїм рейтингом. Ми розуміли, що рейтинг партії падає. Знаєте, як сказав один політтехнолог: коли ти намагалася відірватись від землі, на тебе падала стеля – рейтинг «Слуги народу», який падав на очах.
Можливо, він міг зробити більше. Я все-таки апелювала до того, що люди хочуть почути, що центральна влада, правоохоронна система налаштовані серйозно займатись розслідуваннями справ стосовно оточення Кличка. Але справи чомусь «сплять».
Але це ж питання до правоохоронних органів.
Або це відсутність політичної волі в боротьбі з корупцією. Візьмемо лише столицю, хоча проблема спільна для всієї України. Ми знаємо, що експертизи по Поворознику проведені, є підозра. Але як кияни можуть повірити, що ми саме та сила, здатна боротися проти свавілля Кличка і його команди в Київраді, що ми здатні робити рішучі кроки проти корупції, якщо жодна зі справ не доведена до кінця? Я зверталася публічно до правоохоронних органів. Просила: продемонструйте силу. Поступово. Не треба тотально рубати. Крок за кроком. Щоб кияни відчули, що ми не йдемо на змову, не збираємося дерибанити бюджети, далі покривати хабарників, корупціонерів…
На жаль, той-таки закон «Про столицю» не прийнято, а він мав теж закласти таке підґрунтя.
Чому у «Слузі народу» не надали оцінки скандалу з плівками Тищенка, на яких він нібито веде перемовини з Комарницьким щодо збереження дерибану у столиці. Президент у курсі ситуації?
Я теж це питання ставила.
Кому?
Усім. Публічно. На телебаченні. Чому плівки не мають належної оцінки? Якщо такі розмови були і вони є правдою - це кримінальна справа. Бодай кримінальне провадження.
Якщо таких розмов не було, де офіційне спростування? Де заява партії, що наш депутат від фракції «Слуга народу» не брав участі в таких розмовах?
І ще одне питання – хто такий Комарницький? Чому він дозволяє собі думати, що він керує в Києві?
Ви взагалі підбивали підсумки виборчої кампанії? Я знаю, що Андрій Єрмак мав зустрічатися з мажоритарниками, щоб вони не розбіглися взагалі. Але якесь загальне зібрання, бодай вузьким колом, присвячене виборам, було? Два тижні минуло. Саме час для оцінок і вивчення помилок (розмова записувалася до інформації про захворювання Єрмака на ковід-19, – С.К.)
Я підходила до пана Корнієнка за субординацією, бо він є головою партії, питала, коли ми будемо звітували про проведену роботу, про помилки, зрештою? Ми – колектив. Нам далі працювати разом. Життя не завершується, робота в парламенті продовжується. Яка буде співпраця і діалог з регіонами? Запропонувала послухати мажоритарників, бо вони здебільшого ображені, мають претензії до організації процесу. Корнієнко пообіцяв, що такі зустрічі будуть.
Я казала, давайте хоча б між собою розберемось. Сядемо, чесно одне одному в очі подивимося і скажемо, хто де був неправий, щоб не повторювати помилок.
Логічно.
Це нормальна пропозиція. Але через ситуацію з Конституційним Судом це питання відійшло на другий план, проте воно не завершене. Якщо ми не доведемо його до кінця, в недалекому майбутньому матимемо ще більшу проблему – мажоритарники просто будуть вести свою гру, думати, як залишитися в політиці.
Бо переобрання від «Слуги народу» їм точно не світитиме.
Я хотіла б зберегти цілісність фракції, тому що не можна бити по надіях людей. Ми не можемо їх розчарувати.
Чую у ваших словах побоювання щодо можливої сегментації партії.
Партія буде фрагментуватися, якщо ми негайно не зробимо перезавантаження і апгрейд. Перезавантажити треба все - координацію, комунікацію, медійний офіс. Стратегію. Робота з людьми має бути геть іншою.
Цей тиждень був пленарний, і ми спілкувалися з мажоритарниками. Вони кажуть, що зовсім не мали діалогу, їх ніхто не чув, а вони краще розуміли, що треба робити на місцях. Помилок багато. Питання є до всіх нас. І до Корнієнка, і до мене. Хоча я не є членом партії.
Ви – не член партії?
Ні.
За оцінкою «Опори», ваша виборча кампанія коштувала вам 22 мільйони гривень. І є однією з найдорожчих. Це партійні гроші?
Так. Усе зазначено в нашому офіційному звіті.
Ми не обманюємо виборців, як роблять деякі кандидати, кажучи, що кампанія обійшлася у два мільйони гривень. За підрахунками тієї ж «Опори», наприклад, «Удар» витратив 47 мільйонів.
«Без нового закону призначати голову КМДА не можна»
Давайте детальніше поговоримо про закон “Про столицю”. Спершу планувалося, що він буде ухвалений до кінця жовтня, перед виборами. Але завадив коронавірус (Рада не змогла зібратися через спалах захворювання в депутатів, – С.К.). Яка його подальша доля?
Я дуже наполягала, що треба прийняти закон «Про столицю» до виборів. Щоб ті, хто балотується, знали, на що вони йдуть. А ті, хто обирав, розуміли, за якими лекалами ті будуть працювати. Це було must be. Але не так сталося, як гадалося.
Дійсно, в нас випало кілька засідань через карантин. Ми пропустили цей період, однак питання залишається відкритим. Знаю, що сили «Удару» і «Європейської солідарності» не хочуть прийняття цього закону. Не тому, що голова КМДА стає всесильним і забирає на себе повноваження міського голови. Насправді цей закон якраз передає повноваження виконавчої гілки влади міському голові. Він стає повноправним міським головою. А голова КМДА залишається так званим весільним генералом, який лише здійснює загальний нагляд за дотриманням Конституції, законів.
Ключове питання інше - конфлікт інтересів. Проєкт закону передбачає: якщо ти є депутатом Київради, не можеш при цьому бути керівником комунального підприємства на кшталт “Київміськбуду” чи “Київзеленбуду” або головою управління, відділу тощо. Доведеться обирати. Бо ми маємо парадоксальну ситуацію, коли депутат приймає бюджет, затверджує його розподіл, а потім сам його і виконує, і контролює виконання. Це ж неймовірно.
Якщо ви подивитеся на список «Удару» і «Європейської солідарності», то деякі депутати від них очолюють комунальні підприємства та департаменти КМДА. Вони кістками ляжуть, щоб цей законопроєкт не пройшов.
Я вважаю, було б правильно розділити функції: або ти депутат Київради, або працюєш чиновником у КМДА, і твою роботу контролюють депутати.
Під друге читання голосів за цей законопроєкт немає, як я розумію?
Ми цього ще не обговорювали. Але я думаю, немає.
Чи правильно я розумію, що за бажання 226 голосів для закону «Про столицю» «Слуга народу» теоретично могла б знайти?
Аякже.
Вам не здається, що ваше четверте місце і втрачений рейтинг «Слуги народу» позбавляють владу морального права щось Києву диктувати? Кличко виграв у першому турі, і спробу забрати в нього частину повноважень суспільство може оцінити негативно. Навіть ті, хто за нього не голосував.
Тут річ у законі. Вважаю, без нового закону призначати голову КМДА не можна. Треба прийняти новий закон, яким усе чітко врегулювати. Щоб не було, як у випадку з Поповим. Янукович призначив його головою КМДА, а він став виконувати обов’язки мера. Його ніхто не обирав, а містом він керував. Так не має бути.
Чим ви пояснюєте результат Олександра Попова (зайняв друге місце за результатами виборів, – С.К.)?
Сітки. Питання до нас, до влади: як ми допустили, що спрацювали “сітки”?
8% – це забагато. Одна тільки “сітка” стільки не дасть.
Звичайно. Попов давно в київській політиці. ОПЗЖ має свій електорат у Києві.
Найближчим часом ми станемо свідками гучних відставок. Власне, Трофімова вже звільнили. У вашій кампанії він відігравав якусь роль на рівні регіональної політики?
Так. І я йому вдячна. Він допомагав, коли були гарячі дебати в Офісі президента щодо тих чи інших кандидатур. Стояв на моєму боці, коли я говорила, що кандидати мають бути незаангажовані та незалежні від Комарницького, Столара, Шлапак, будь-кого. Тут я нічого поганого сказати не можу.
«Комунікація з Офісом не дуже покращилась. Нас як депутатів фракції «Слуги народу» не завжди чують»
Давайте детальніше поговоримо про поточну ситуацію в парламенті. Майже одночасно ви та Олександр Качура виступили проти президентського закону про розпуск суддів Конституційного Суду. Це досить важливий сигнал. До того ж, після голосування за проєкт бюджету в першому читанні з’явилися розмови про негласну коаліцію з “Батьківщиною”, котра раніше дуже рідко голосувала в унісон зі “Слугою народу”. На сьогоднішній день у вас є 226 голосів?
Усе залежить від закону. Якщо він об’єднує, і 300 голосів можемо назбирати, і 226 у «Слузі народу» знайдеться. А якщо із закону стирчать лобістські вуха, то голосів може і не знайтися. Це вже не ті депутати, що були півтора року тому.
Півтора року тому ні ви, ні Качура таких заяв собі не дозволили б.
Але це зовсім не означає, що ми не підтримуємо президента. Це не так. Просто є складні процеси в Офісі президента. Це ми відрізняємо чітко. Президент залишається лідером.
Що ви маєте на увазі під “складними процесами”? Трофімова усунули, що далі?
Але від цього наша комунікація з Офісом не дуже покращилася. Нас як депутатів фракції «Слуги народу» не завжди чують. Інформація фільтрується. Депутати скаржаться.
А хто фільтрує інформацію?
Не знаю точно. Тому не буду говорити.
А як це відбувається? Ви як депутат хочете щось донести до президента, що ви робите?
Мій випадок не показовий. Я можу написати повідомлення чи зателефонувати (президенту, – С.К.), ми тісніше працюємо. Але багато депутатів нашої фракції такої можливості не мають. А пропрезидентська фракція все ж таки повинна мати якісь механізми регулярно спілкуватися з лідером політсили.
Микита Потураєв в інтерв’ю LB.ua казав, що на майбутні вибори «Слуга народу» піде мінімум двома колонами. А то й трьома. Як ви для себе бачите цей процес політичної фрагментації?
Мені видається, що до перевиборів ще далеко. І я закінчений оптиміст: сподіваюся, що ми знайдемо в собі сили, і ця фрагментація не буде критичною.
Ви ж знаєте, що декілька депутатів виключені з фракції. І цей процес очищення – чи самоочищення якоюсь мірою – триватиме. Можливо, навіть якісь групи будуть фрагментуватися. Але краще мати 180, але нормальних, серйозних “штиків” у військовому значенні цього слова, ніж 248 і ходити по «Довірах» просити голоси, бо ми не можемо домовитися між собою. Краще хай ті, хто так сильно не хоче перебувати у фракції, відкучкуються, підуть у вільне плавання, спробують сформувати свою групу, ніж розвалюють фракцію зсередини. Ядро точно є, нехай і не 226. Тоді буде переформатування коаліції. Може, настав той час. Я не роблю із цього великої проблеми, але вбачаю велику проблему в тому, що ми не можемо проголосувати закони, які потрібні людям.
З погляду внутрішньої комунікації фракції, якщо потрібно зібрати голоси, наприклад, під бюджет, хто цим займається?
Давид (Арахамія, – С.К.).
Один? Від Банкової нікого немає?
Ні. Цим ще займаються керівники груп малої фракції. Вони питають нашу думку, оцінюють шанси.
На початку інтерв’ю ви казали про те, що рейтинг «Слуги народу» дуже просів. Як думаєте, він просідатиме і надалі? Чи варто очікувати зміни керівництва київської організації після виборів?
Це було б логічно. Я публічно поставила питання про це відразу після виборів.
Як колеги відреагували на вашу заяву щодо зміни голови київського осередку?
Позитивно. Київські мажоритарники мене підтримали.
Усі 12?
Не знаю, чи всі 12, але більшість – так.