Говорить дитячий психолог: чи варто боятися мультиків загалом
Демонізувати мультфільми не варто. Часом мультфільми — єдиний спосіб зберегти рівновагу в наших надскладних обставинах. До того ж, вони є формою розваги й розвитку дитини, пояснює психологиня Оксана Писарєва. Важливо лише зважати на два критерії — відповідність віку та зміст.
Для маленьких дітей небезпечною є надмірна стимуляція: яскраві кольори, швидкий монтаж, гучна музика, динамічний сюжет. Усе це може перевантажувати психіку. Якщо взяти за приклад мультфільм «Маша і Ведмідь», то там поєднуються яскраві кольори, надмірна активність персонажів і швидка зміна подій. У результаті дитина після перегляду часто залишається збудженою й перевтомленою.
І є ще важливий момент – не варто вмикати мультики дитині щоразу, як їй нічим зайнятись. Адже розвиток дитини, пояснює психологиня, відбувається найбільше саме тоді, коли дитині нудно: «У стані нудьги вона змушена вигадувати собі розваги, застосовувати творчість, робити зусилля. А коли ми постійно підсовуємо готовий контент — цей процес зупиняється».
Тому мультфільми варто дозувати та чергувати з іншими заняттями: грою, читанням, малюванням, ліпленням: «Це складніше, ніж просто увімкнути мультик, адже потребує часу й уваги. А сьогодні багато батьків живуть у постійному стресі війни, працюють і виховують дітей самостійно. Тому мультик часто стає способом перепочити».
А якщо дитині вмикають російські мультики? Маленькі діти самі не обирають, що дивитися — контент їм пропонують дорослі. Якщо мама чи бабуся дивляться російські серіали, дитина теж перейматиме цю звичку. Вихід: не вмикати ці мультфільми, натомість пропонувати українські чи англомовні освітні канали. «Для цього навіть не потрібно робити надзусиль — достатньо в батьківському чаті запитати поради про якісний український контент», — каже психологиня. Звісно, тривалий час український медіаринок орієнтувався на російський, тому власний продукт не завжди був конкурентним. Ситуація змінюється, і потребує часу. «Найімовірніше, наступне покоління зростатиме вже на якісно іншому контенті», — додає Писарєва.
Говорить біологія: що відбувається у мозку дитини під час перегляду мультфільмів
Нейробіолог Сергій Данилов пояснює, що коли дитина дивиться мультфільм, мозок активно будує схеми — внутрішні моделі того, як влаштований світ.
Дитина бачить сюжети мультиків і створює свої узагальнені шаблони: що таке родина, як поводяться друзі, що значить бути добрим чи смішним: «Мультфільм — сучасний “ритуал”, у якому дитина спостерігає зразки поведінки й вбирає їх. Кожен перегляд — маленьке “будівництво” внутрішнього світу, повторювані патерни з часом формують уявлення про норму».
Повторюваність наративів створює семантичні мережі мозку. Якщо інформація ще й підкріплена емоціями — музикою, сміхом, теплом сімейного перегляду — закарбовується сильніше й легше активується в майбутньому.
Дитинство — час особливої пластичності мозку. Існують так звані «чутливі періоди» для різних сигналів. Наприклад, для засвоєння мовних звуків — перші роки життя, а для розвитку «теорії розуму» — дошкільний вік. У ці періоди мозок налаштований максимально ефективно сприймати певний тип інформації. «Те, що часто повторюється й підкріплюється емоціями, ніби пропалює міцні шляхи в нейронних мережах», — пояснює Данилов. Утім, слід мати на увазі, що мультфільми — не єдиний будматеріал для формування дитини, а одна з цеглинок. Дитина одночасно отримує досвід також із сім’ї, школи та двору.
Чому батьки продовжують вмикати дітям російський контент? Фахівець вважає, що причина – не у «байдужості», а у тяглості власних культурних зв’язків: «Якщо дорослі самі виросли на цих мультфільмах, їхній мозок уже має міцні схеми: “Це знайоме й безпечне”, так звана евристика безпеки: якщо колись це було “своє і нормальне”, стоп-сигнал не вмикається».
Нейробіолог додає, що змінити ситуацію можливо лише через переосмислення та усвідомлення того, що контент ніколи не є нейтральним. Він формує внутрішні моделі світу дитини.
Чи можуть російські мультфільми формувати емоційний зв’язок з дитиною
Нейробіолог Сергій Данилов вважає, що так. Адже для мозку це маркери «свого середовища», комфорту і безпеки. Сюжети, персонажі, культурні коди створюють емоційну близькість. Але – згодом нейронні зв’язки можуть змінюватися: «Якщо з’являються альтернативи — інші історії, мова, герої, вони поступово інтегруються. Але для цього потрібні час, регулярність і значущість. Сотні тисяч українських добровольців, які нині боронять країну, у дитинстві теж дивилися російські мультфільми. Це означає, що досвід дитинства не є остаточним — люди здатні переосмислювати й змінювати свої моделі світу».
Осмислюючи український контекст активної фази війни та статистику популярності російського контенту досі, ми замислювались, як ці полярності поєднуються в головах дітей та їхніх родин. Що відбувається, коли дитина водночас бачить реальність війни та російські мультфільми про «дружбу і добро»? Хіба це здорово? Ні, пояснює нейробіолог.
Побудова цілісного «я» у дитини потребує величезних ресурсів. І якщо їх бракує, різкі протиріччя між досвідом можуть навіть загрожувати здоров’ю.
«Коли дитина стикається з протилежними сигналами — реальністю війни з одного боку і «солодкими» історіями про дружбу з іншого — у її мозку виникає конфлікт між різними схемами. Це називається когнітивна та емоційна неузгодженість. Для дорослого інтегрувати такі суперечності складно, для дитини тим більше, адже її система саморегуляції лише формується», — зазначає він.
За словами Данилова, узгодженість уявлень про себе і світ – енергозатратна. Якщо внутрішніх ресурсів не вистачає, мозок часто вмикає простіші механізми — тривогу, розщеплення чи уникання. Це може тимчасово зменшувати напругу, але в довгостроковій перспективі підвищує ризик тривожних і соматичних розладів.
Втім, здатність бачити світ із різних перспектив може стати великою силою, якщо дитина має достатній контекст для інтеграції — розуміння культури, історії, мистецтва. «Самостійно дитина цього дати собі не може. Завдання дорослих — створювати відповідне середовище: для молодших інколи найкращим рішенням буде відсутність певного контенту і наявність альтернатив, щоб формувати власний цілісний світ. А для старших — допомога у розумінні побаченого через розмову й обговорення, а не заборони», — підкреслює науковець.
Говорить дослідниця менталітетів: як мова й контент формують характер і цінності
Кроскультурні дослідження показують, що мова і культурний контент, який людина споживає, безпосередньо впливають на її світогляд і поведінкові реакції. Тобто те, на якому контенті діти зростають — українському чи російському, чи українському і англійському тощо — вплине на те, які цінності й моделі світу вони засвоюють, пояснює професорка Марина Стародубська.
Двомовних людей кроскультурна наука визначає бікультурними, оскільки мова відображає й підсилює культурні прояви, спричиняючи певні поведінкові реакції на стимули, пов’язані з цими культурами.
Такі люди можуть «перемикати культурну рамку» при взаємодії з різними людьми. Ви точно знаєте людей, які маневрують мовою, і можуть спілкуватися з кимось російською, потім до них заговорює хтось українською, і вони миттєво «перемикаються».
Є дослідження, які доводять, що національна культура є не монолітом, а мережею тематично-вкорінених баз знань, так званих культурних рамок. Вони формують світоглядні системи, яких у людини може мати декілька. І вона не обов’язково послуговується обома своїми рамками однаково. Активність однієї або іншої залежить від доступності пов’язаних з культурою знань та контакту з відповідними зовнішніми стимулами. Різні мови – це різні культурні системи.
Цікаво, що вони не обов’язково гармонійно співіснують, а можуть конфліктувати чи бути взаємовиключними, пояснює Марина Стародубська. Коли культурні рамки бікультурної людини конфліктують, вона постає перед вибором більш сродної з них, бо скеровувати нашу поведінку водночас два світогляди не можуть.
«Вибір певної культурної рамки тягне за собою активний пошук, споживання й оточення себе дотичними до неї контентом, людьми, подіями та іншими “стимулами” й означає регулярніше послуговування саме цією рамкою», — говорить Стародубська.
А якщо ці знання накласти на українських дітей, яким вмикають або які вже самі собі вмикають російський контент? Тут, за словами професорки, є декілька аспектів, над якими варто замислитись:
- У конкретної дитини її бікультурна ідентичність цілісна чи конфліктна? Тобто наскільки світоглядна рамка людини при говорінні російською відмінна від тої, що активується, коли вона говорить українською;
- Яка культурна рамка сродніша для неї по житті – пов’язана з українською чи з російською мовою. Адже мова – це «ключ» до певної бази контенту, смислів і переконань, за якими людина діє;
- Артефактами – контентом, людьми, подіями – з якої культурної рамки людина свідомо себе оточує, щоб «активувати» відповідний світогляд – чи споживає російський і проросійський контент, чи підтримує контакти з людьми з певними переконаннями;
- Як суспільні норми скеровують її поведінку: російська мова схвалюється, не викликає реакції, толерується, засуджується?
Кроскультурні дослідження доводять, що проявами культурної рамки бікультурна людина може управляти через організацію свого життя і вибір «стимулів», якими себе оточує.