Повномасштабна війна чітко показала, що без потужного приватного сектору українська медична система не витримала б навантаження. Але щоб ця синергія працювала на користь пацієнтів і країни, правила гри мають бути прозорими, постійними та однаковими для всіх.
Спільна мета — здоров’я пацієнтів
Розділяти державну й приватну медицину в сучасній Україні — нонсенс.
Ми всі працюємо в єдиній системі охорони здоров’я, яка має одну мету: зберегти здоров’я та життя людини. Пацієнт — це центр, навколо якого мають об’єднуватися і державні, і комунальні, і приватні заклади. А також усі суміжні медичні бізнеси — від лабораторій до виробників ліків. Ми — частини одного медичного простору, який не можна ділити на «свій» чи «чужий».
Звісно, є відмінності. Приватні та державні заклади існують у різних умовах, мають різні джерела фінансування й різну підтримку. Державна медицина забезпечує переважну більшість українців базовими послугами в межах програми медичних гарантій.
Приватна медицина, у свою чергу, вкладає власні інвестиції, розвиває інновації, створює конкуренцію за якість і створює для пацієнтів вибір. Так, це платні послуги, але вони створюють альтернативу, пришвидшують доступ до медичної допомоги і рятують життя там, де державна система інколи не справляється.
Дослідження ринку свідчать, що обсяг надання медичних послуг в приватних закладах охорони здоров\'я з року в рік зростає, і 5% державного фінансування йде теж на приватну медицину.
Щороку сотні тисяч українців обирають приватні клініки, інвестуючи власні кошти у своє здоров’я. Це свідчить про зростання довіри до якісних приватних медичних послуг.
Сила приватного сектору
Війна чітко показала, що приватна медицина — надійна опора для держави у критичних ситуаціях. На початку повномасштабного вторгнення деякі великі приватні клініки, як і ми, залишалися відкритими, приймали поранених, скеровували реанімаційні бригади туди, де це було необхідно, співпрацювали з державними шпиталями, брали участь у порятунку постраждалих.
Коли російська ракета поцілила в Охматдит, наші швидкі першими прибули на місце події, ми забирали до себе дітей на лікування. Звісно, жодної копійки ми за це не взяли, тому що в нас є певні обов'язки перед державою, перед громадянами, перед системою охорони здоров'я, до якої ми відносимося.
Я б навіть сказала, що війна підсвітила для держави надійних партнерів, на яких можна покластися. Ті приватні медичні заклади, які не лише рятують життя, а й приносять державі кошти у вигляді податків.
Війна навчила нас багато чого. Ми стали більш людяними, уважними, соціально відповідальними. Люди самі йдуть до нас працювати, бо знають: ми є чесним роботодавцем, який платить офіційну зарплату і податки. Війна змінила не лише роль приватного медичного сектору, а й ставлення суспільства до нього.
Ми маємо дуже потужну співпрацю з різними закладами охорони здоров’я в Києві. В партнерах у нас госпіталь ДПСУ, Охматдит, Олександрівська лікарня, інститути НАМН України. Знаємо практично всіх. І на рівні медиків ця співпраця працює прекрасно, бо ми всі — за пацієнта.
Якість і дослідження — додана вартість
Ще один важливий внесок приватного сектору — участь у клінічних дослідженнях. Це всесвітня практика, що підвищує статус закладу і довіру до медичної системи загалом.
У нас, наприклад, як і в деяких інших приватних клініках, працює Центр клінічних досліджень, де пацієнти можуть безоплатно отримати інноваційне лікування у складних випадках, наприклад онкології чи хвороби Крона.
Це теж допомога державі, бо вона робить доступними сучасні методи лікування.
Окрім того, ми вкладаємо серйозні ресурси у якість медичної допомоги. Приватні клініки часто мають більше ресурсів для контролю якості та безпеки – від інфекційного контролю до моніторингу безпеки та стандартизації процесів. Це створює здорову конкуренцію й допомагає всій системі піднімати стандарти.
Інвестиції в людей
Ця синергія має йти далі. Держава має бачити у приватному секторі партнера, а не конкурента. Великі мережі не лише лікують людей, а й створюють робочі місця, сплачують податки, інвестують у підготовку молодих фахівців, тому що наступні роки будуть складними — на нас очікує кадровий голод. Ми вже зараз думаємо про наступні покоління.
У нас працює приватний заклад вищої медичної освіти “Академія Добробут”, є широка програма інтернатури. Цього року ми доєдналися до державної програми, щоб наші інтерни могли обирати «Добробут» для проходження інтернатури через єдиний державний портал.
Для талановитих студентів ми запровадили стипендії, а також індивідуальні програми розвитку. У результаті до нас прийшли майже 160 випускників медичних ЗВО.
Наші лікарі активно діляться знаннями і подорожують за кордон, де вчаться найкращим практикам. Тільки за останні роки ми інвестували понад 30 млн грн у підвищення їхньої кваліфікації.
Виклики і ризики
Попри співпрацю, існуюча модель системи охорони здоров’я в Україні все ж поки не дає рівні можливості для приватних та державних медичних закладів. Приватні заклади не мають фінансової підтримки, як державні, не отримують обладнання від донорів, самостійно оплачують ремонт, комунальні послуги, закупівлю всього необхідного.
До того ж, правила для приватного бізнесу часто змінюються, перевірки не завжди прозорі, а бюджет держави і підтримка донорів не є стабільними. Ми маємо кілька контрактів із НСЗУ і надаємо безоплатні послуги пацієнтам, але в умовах дефіциту бюджету держава може знизити обсяги фінансування або тарифи.
Це означає, що бізнес не може прогнозувати ситуацію. Немає впевненості, що контракт буде продовжено, чи оплатять лікування пацієнтів після закінчення програми. Приватна медицина змушена балансувати між власними витратами і державною підтримкою.
Ще одна проблема — «сіра» медицина. Тисячі ліцензіатів формально працюють, але не відповідають ані якості, ані прозорості, не зрозуміло, як вони сплачують податки, чи дотримуються стандартів безпеки.
Така тіньова медицина шкодить усім: і державі, і пацієнтам, і чесним медичним закладам.
Що далі?
Приклад інших країн, які пережили війни, свідчить, що великі інвестори не заходять туди, де немає якісної медичної інфраструктури. Їх цікавить, де будуть лікуватися їхні співробітники, чи є там висококваліфіковані лікарі.
Прозора приватна медицина — частина інвестиційної привабливості країни. І тому державі варто докладати більше зусиль для детінізації медичної галузі.
Приватні заклади вже довели, що можуть бути відповідальними й надійними партнерами держави. Але щоб ця допомога працювала ще ефективніше, потрібні зрозумілі правила, справедливий контроль і рівні умови для всіх. Лише тоді ми справді зможемо говорити про сильну медицину, яка витримає будь-які випробування.