Після вибухів звернень більше
В Охтирці на Сумщині з весни знову почалися масовані обстріли. Регулярно були прильоти шахедів у районі однієї школи, потім в інших куточках міста.
Наприклад, батьки звернулися до психологів із запитом, що син після нальотів «шахедів» став дуже неспокійним. Йому сняться кошмари, серед ночі підривається і біжить у коридор, нібито ховатися. Постійно говорить про «шахеди», вибухи, війну, смерть тощо. Боїться засинати вночі, спати без мами.
«Зараз цей запит у тривалому супроводі. Кількох консультацій тут, на жаль, недостатньо. Працюємо і з мамою, і з дитиною. Вивчаємо техніки стабілізації власного емоційного стану, вправи для зняття напруги й розвантаження. Разом малюємо, ліпимо, працюємо зі страхом і з тривожністю», — розповідає Вікторія Мирошніченко, психологиня проєкту в Охтирці.
Дорослі звертаються із запитами і щодо дітей, і щодо себе. Були запити від батьків молодших школярів, які живуть біля школи, яку частково зруйнував «шахед».
«Більше людей звертається саме після гострих подій, таких як вибухи, прильоти, які провокують гострі стресові реакції. І це переважно батьки, молоді люди. Люди старшого віку частіше нехтують зверненням до психолога», — каже Олександра Козловська.
Наприклад, гостру стресову реакцію отримала родина Олени (імена змінені). До Конотопа на Сумщині мама з двома дітьми приїхала з Харківської області. Тато служить у ЗСУ.
У її 8-річного сина Максима аутизм. До повномасштабної війни він жив за чітким розпорядком дня, у тиші та спокійному ритмі. Тепер його світ — це вибухи, сирени, постійна зміна місць перебування й незрозумілий хаос навколо.
«Перші вибухи стали для нас шоком, — розповідала Олена на консультації. — Максим почав кричати, затуляти вуха руками, ховатися, втікати. Він не розумів, що відбувається, а я не знала, як йому допомогти. Здавалося, весь його звичний світ завалився за мить, і мій разом з ним…».
Діти з аутизмом особливо гостро реагують на несподівані зміни й гучні звуки. Те, що для звичайної людини стрес, для них — катастрофа. Максим не міг зрозуміти, куди і чому вони біжать, чому так багато стривожених людей, чому мама налякана? Він втратив орієнтацію в просторі й часі, його тривожність зросла в рази.
Після кількох тижнів постійних обстрілів Олена з Максимом покинули домівку. Потяг, переповнений людьми, гучні крики, тиснява стали для Максима додатковим випробуванням. Він майже не спав, постійно плакав і намагався сховатися від усього світу. На новому місці відмовлявся лягати, просився у своє ліжко.
«Найстрашніше — це невідомість, — каже Олена. — Ти не знаєш, що буде завтра, куди бігти, де шукати прихистку. А коли ти відповідаєш не лише за себе, а й за дитину, яка потребує постійного догляду, страх зростає удвічі».
Після виїзду родина лікувалася декілька місяців у стаціонарному відділенні Сум. І з кожним новим обстрілом, з кожною новиною про загиблих дітей серце Олени стискалося від болю та відчаю.
«Коли я дізналася про загибель дітей у Сумах, не могла стримати сліз, — згадує вона. — Ми поїхали з лікування тільки за день до трагедії. Уявила їхніх матерів, їхній біль… Здалося, що я божеволію від жаху. Це викликало ще більшу паніку вдома».
Олена звернулася по консультацію в стані гострого стресу і відчаю, розгубленою, зневіреною в можливості поліпшити ситуацію. Син почувався знервованим.
Психологи вислухали, заварили чаю з мелісою, обговорили їхні попередні успіхи й ресурси, які допомагали впоратися з труднощами, разом шукали нові цілі й цінності. Також дитину скерували на консультацію до лікаря, в якого Максим стоїть на обліку.
Психологи фіксують, що після таких подій більшає випадків вторинної травматизації — коли людина відчуває симптоми травми без безпосередньої участі у травматичній події. Вона відчуває це внаслідок співпереживання або тривалого контакту з людиною, яка пережила травму.
Симптоми — підвищена тривожність і збудливість, емоційне виснаження, флешбеки або кошмари, уникання думок, почуттів або місць, пов'язаних з травмою, труднощі зі сном і концентрацією.
Особливо вразливі ВПО
Олександра Козловська також помічає, що особливо вразливі ВПО, які подекуди навіть на другий або третій рік після переїзду до Харкова залишаються частково дезадаптованими: «Вони відчувають труднощі з організацією побуту та життєвих планів у новому місці. Часті згадки про "дім до війни" викликають сум, ностальгію й емоційне виснаження. Під час останньої арттерапевтичної сесії багато хто зазначив, що досі не може адаптуватися, ніби “ні тут не потрібен, ні там”. Не всі ще готові йти у травму переїзду та покинутої домівки, щоб опрацювати її».
У дорослих, зазначає Козловська, переважають запити, пов’язані з втратою орієнтирів, кризою ідентичності й відчуттям застою — коли людина не розуміє, куди рухатися далі.
Її колега-психологиня Юлія Чепеленко працює в проєкті в Мерефі. Наводить приклад волонтерки ВПО, яка хоче закрити свій фонд через вигорання: мало що радує, приносить задоволення, у місті має мале коло спілкування через переїзд. Волонтерці запропонували довготривалий психологічний супровід.
Через дітей батьки часто звертаються, бо ті гостро реагують на прильоти і вибухи (ховаються під стіл, важко засинають, регресують до молодших базових реакцій психіки). «Це нормально, адже обстріли Харківщини постійні», — додає психологиня.
«Щось відбувається незрозуміле. Криза трьох, істерики, дитина почала часто нервувати. Навіть била руками себе. Я в розпачі, починаю себе звинувачувати, що щось роблю не так», — звернулася до психологів мама. З дівчинкою психологи працюють через хібукі-терапію (спеціальні терапевтичні собачки) та арттерапію. Родина отримує довготривалий супровід.
Серед підлітків найпоширенішими є скарги на тривожно-депресивні стани, генералізовану тривожність, панічні атаки.
Психологи також можуть запропонувати батьківські клуби, де мами й тати можуть не лише отримати підтримку, а й допомогти собі, дітям. Сила групової роботи теж помічна.
Або підлітковий клуб. Наприклад, таку опцію запропонували підлітці, тато якої зараз військовий. Дівчинці важко оцінити, що з нею відбувається. А на підлітковому клубі вона зможе вчитися висловлювати й розуміти свої емоції. Її мама на додачу рада, що дитина спілкуватиметься й навчатиметься очно, а не лише з гаджетами.
Якщо ви із Сумщини або з Харківщини, можете звернутися по безоплатну психологічну допомогу:
Сумська область
Стаціонарні кабінети:
- Суми — 3 кабінети (3 психологи + 2 фахівці соціальної роботи);
- Ромни — 1 кабінет (1 психолог + 1 ФСР);
- Конотоп — 1 кабінет (1 психолог + 1 ФСР);
- Кролевець — 1 кабінет (1 психолог + 1 ФСР);
- Тростянець — 1 кабінет (1 психолог);
- Шостка — 1 кабінет (1 психолог);
- Охтирка — 1 кабінет (1 психолог);
- Недригайлів — 1 кабінет (1 психолог).
Запис на консультацію тут.
Харківська область
Стаціонарні кабінети:
- Харків — 8 кабінетів;
- Мерефа — 2 кабінети.
Є допомога на місцях:
- Люботин;
- Берестин;
- Старовірівка (Берестинський район);
- Коломак (Богодухівський район);
- Пролісне (Чкалівське, Чугуївський район);
- Слобожанське (Чугуївський район);
- Златопіль.
Виїзна підтримка (мобільні команди):
- Дергачі;
- Південне;
- Високий;
- Бабаї;
- Буди;
- Покотилівка.
Запис на консультацію тут.