Про це пише National Geographic з посиланням на дослідження за жовтень 2024 року. Найбільший ріст встановлення цього діагнозу – серед жінок 24-36 років.
Експерти пояснюють це вибухове зростання частково більшим усвідомленням аутизму, клінічним визначенням стану, і кращим розумінням, що аутизм може виглядати зовсім не так, як колись вважали.
Хоча співвідношення хлопчиків і дівчаток з аутизмом історично 4:1, існує низка досліджень, які свідчать про те, що жінок і дівчаток з аутизмом може бути більше, ніж ми уявляємо.
Зокрема, досі існує стереотип, що аутизм – дитяча інвалідність, яка «закриває» їх у власному світі, що вони відірвані від суспільства, сумні та страждають, каже Моніка Боса, психологиня з питань аутизму та дослідниця з Даремського університету в Англії.
Аутизм – це неврологічний стан, який характеризується відмінностями в спілкуванні, навчанні та поведінці. Люди з аутизмом часто мають обмежені інтереси та повторювану поведінку, як-от одержимість поїздами чи запам’ятовуванням спортивної статистики або дуже передбачуваний розпорядок дня.
Також часто мають труднощі зі спілкуванням, повторення слів або фраз, сказаних кимось іншим, або можуть втрачати здатність говорити під час стресових ситуацій.
Даних про аутизм стає все більше, але все ще є багато недіагностованих людей з ним.
«Ми бачимо, що в середньому дівчаткам і жінкам на діагностику потрібно більше часу, — каже Лора Халл, дослідниця з Бристольського університету, чиї роботи зосереджені на психічному здоров’ї та добробуті підлітків і дорослих з аутизмом. –
Вони, як правило, старші, коли їм ставлять діагноз, і проходять більше раундів оцінки».
Халл пояснює, що деякі з причин, чому дівчат і жінок можуть не діагностувати, у тому, що вони можуть краще володіти основними соціальними навичками на кшталт ведення коротких розмов або встановлення обмеженого зорового контакту, щоб боротися зі складнішими соціальними ситуаціями як-от створення та підтримання дружби.
Вони можуть розвинути особливі інтереси, які стереотипно не пов’язані з аутизмом, наприклад, бути одержимими поні чи модою, а не поїздами та комп’ютерами.
Також дослідження починають все більше показувати, що труднощі у комунікації в людей з аутизмом більше пов’язані з відмінностями в їхньому стилі спілкування, а не з нездатністю спілкуватися.
Є стереотип, що людям з аутизмом не вистачає емпатії та здатності розуміти, що можуть думати інші. Але якщо зібрати людей з аутизмом разом і запропонувати їм попрацювати над чимось, то зрештою вони покажуть дуже хорошу співроацю і порозуміння, каже Джоел Шварц, психолог із Total Spectrum Counseling, який спеціалізується на роботі з такими пацієнтами.
Вважається, що ця різниця в стилях спілкування походить від сенсорних відмінностей, які є основною ознакою аутизму.
Те, як ми всі відчуваємо світ, залежить від того, як мозок обробляє та інтерпретує подразники, такі як шум або біль. Серед людей з аутизмом це може означати надзвичайно високу переносимість болю або надзвичайно чутливість до звуку чи світла.
Вони можуть швидко бути приголомшеними занадто великою кількістю інформації, що змушує їх замикатися в собі або намагатися контролювати свої емоції. Це може призвести до стереотипної аутистичної поведінки, такої як розгойдування, кружляння, удари головою або змахи руками. Але замість того, щоб перенаправляти людей з аутизмом від повторюваної поведінки, спільно відомої як стимулювання,,дослідження показують, що вони якраз допомагають емоційній регуляції.