«Живопис: що є що». Катерина Липа
Віхола
Мистецтвознавиця та історикиня архітектури Катерина Липа написала путівник для тих, хто прагне самостійно аналізувати твори мистецтва. Замість звичного хронологічного огляду світового мистецтва книжка зосереджується на інструментах сприйняття: авторка послідовно пояснює роль світла, перспективи, кольору, композиції та фактури, знайомить із різними техніками живопису і показує, як ці елементи працюють разом.
Водночас Липа показує ширший культурний контекст. Наприклад, розповідає, чому Гете сперечався з Ньютоном щодо природи кольору, як еволюціонував монументальний живопис, чим модернізм дратував авторитарні режими та яку роль у відродженні фрескового мистецтва відіграв Михайло Бойчук зі своїми учнями.
Особливістю видання є виразний український фокус. Більшість прикладів авторка добирає з творчості вітчизняних митців різних епох — і саме через ці знайомі контексти універсальна мова живопису стає зрозумілішою та ближчою.
Книжка також допомагає позбутися поширених упереджень щодо мистецтва, вчить уважніше розглядати оригінали, пояснює принципи колекціонування та основи збереження живопису.
«300 художників та художниць України за 300 років». Петро Бевза
ArtHuss
Це видання пропонує широкий погляд на розвиток українського мистецтва від доби Гетьманщини до сьогодення. Його задум художник Петро Бевза формував ще з початку 1990-х років.
Книжка об'єднує триста коротких есеїв про українських митців. Її головна особливість — авторська оптика: Петро Бевза аналізує творчість колег зсередини мистецького процесу. У центрі кожного есею перебуває не так біографія художника, як конкретний твір. Через аналіз форми, світла, простору та кольору автор простежує напругу між засвоєнням європейських традицій і формуванням власної мистецької мови.
Митців розташовано за алфавітом — і цей принцип породжує несподівані зіставлення та унаочнює діалог між епохами та напрямами, демонструючи тяглість художньої традиції.
Книжку можна читати послідовно або повертатися до окремих есеїв у довільному порядку. Зрештою вона постає детальною картою українського мистецтва — інструментом для розуміння того, як формувалася національна художня ідентичність і яке місце вона посідає у світовому контексті.
«Акула за 12 мільйонів доларів: захоплива економіка світу сучасного мистецтва». Дон Томпсон
Книголав
Що саме купують на аукціоні, коли за твір сучасного мистецтва сплачують десятки або навіть сотні мільйонів доларів? Сам об'єкт, художню ідею, суспільний статус чи ретельно вибудувану легенду? На ці питання намагається відповісти економіст і маркетолог Дон Томпсон у книжці «Акула за 12 мільйонів доларів: захоплива економіка світу сучасного мистецтва».
Відправним прикладом слугує одна з найвідоміших робіт сучасного мистецтва — інсталяція Дем'єна Герста із зануреною у формалін тигровою акулою, оцінена у 12 мільйонів доларів. Поруч із нею автор розглядає інші гучні угоди, зокрема продаж картини Джексона Поллока за 140 мільйонів. Ці приклади підводять до головного питання книжки: які чинники формують ринкову вартість мистецького твору і чому вона не завжди збігається з уявленнями про його художню цінність.
Спираючись на інтерв'ю з учасниками артринку та власний дослідницький досвід, Томпсон аналізує економічні й психологічні механізми ціноутворення. Він показує, як аукціонні доми, галереї та дилери впливають на репутації та ціни, як художники поступово перетворюються на бренди і яку роль у цьому відіграють неформальні домовленості, конкуренція між колекціонерами та символічний капітал володіння дорогим твором. Окремо автор розглядає, як у системі, де дедалі більше важать ринкові механізми, змінюється вплив арткритиків.
Утім книжка не обмежується анатомією аукціонів. Вона пояснює ширшу логіку функціонування сучасного мистецтва: як виникають і руйнуються репутації, чому окремі роботи стають культурними символами та яким чином мистецтво дедалі активніше перетинається зі світом моди, реклами й масової культури.
«Глянець. Історія створення Vogue». Ніна-Софія Міраллес
Фабула
У цій книжці британська письменниця та редакторка Ніна-Софія Міраллес досліджує історію одного з найвпливовіших медіабрендів світу. Авторка простежує шлях Vogue від невеликого нью-йоркського тижневика, заснованого 1892 року Артуром Турнюром для світського товариства, до видання, яке протягом десятиліть формувало уявлення про моду, статус і роль жінки в суспільстві.
Значну увагу Міраллес приділяє людям, які стояли за успіхом журналу. Починаючи з Конде Наста, чия видавнича група після придбання Vogue у 1909 році перетворила його на міжнародний символ стилю. Авторка розповідає про редакторок, фотографів і видавців, що визначали обличчя видання в різні епохи. Серед них — Една Вулман Чейз, яка пройшла шлях від молодшої співробітниці до багаторічної керівниці редакції; Діана Вріланд, яка радикально змінила підхід до модної журналістики; та Анна Вінтур, яка стала однією з найвпливовіших постатей сучасної індустрії моди.
Разом із тим книжка — це і ширша інституційна історія: розповідь про здатність Vogue змінюватися разом із суспільством. Під час Другої світової війни британська редакція працювала в умовах бомбардувань Лондона, а журнал набував ролі, далекої від світської хроніки. У повоєнні десятиліття видання реагувало на феміністичний рух, трансформацію індустрії моди й появу нових медіа — і саме ця гнучкість дозволила йому залишатися впливовим в епоху цифрових технологій.
«Туве Янссон. Слова, образи, життя». Буель Вестін
Видавництво Старого Лева
У 2025 році, до 80-річчя появи першої історії про мумі-тролів, вийшла найповніша авторизована біографія їхньої творчині. Професорка Стокгольмського університету Буель Вестін стала першою дослідницею, яка отримала доступ до приватного архіву Туве Янссон. Спираючись на раніше невідомі листи, щоденники та ескізи, авторка створює детальний портрет однієї з найвизначніших культурних постатей Скандинавії ХХ століття.
У центрі біографії — багатогранна особистість Янссон і її постійний творчий пошук. Вестін простежує напругу між прагненням визнання у живописі та світовою славою, яку письменниці принесли книжки про мумі-тролів. При цьому вона показує, наскільки різноманітною була діяльність мисткині: політичні карикатури, комікси, живопис, проза для дорослих — Янссон рідко зупинялася на одній формі.
Саме ця різноманітність дозволяє Вестін запропонувати свіжий погляд на Мумі-долину. За зовнішньою безтурботністю цих історій дослідниця розпізнає переживання воєнного часу, роздуми про самотність, дорослішання і втрати — та невпинне прагнення знайти безпечний простір у непевному світі.
Окремою наскрізною темою книжки є праця та особиста свобода. Вестін відверто розповідає про складне ставлення Янссон до шлюбу, її прагнення незалежності та багаторічне партнерство з художницею Туулікі Пієтіля, з якою письменниця розділила життя на віддаленому острові Кловхарун.
«Розмови з кінорежисерами». Йонас Мекас
IST Publishing
Це перше повне зібрання інтерв'ю литовсько-американського режисера, поета та одного з ключових організаторів руху незалежного й авангардного американського кіно Йонаса Мекаса. Збірка дозволяє простежити становлення авангардного кінематографа другої половини ХХ століття очима його безпосереднього учасника.
Після еміграції до США у 1949 році Мекас став активним учасником мистецького середовища Нью-Йорка. Упродовж 1958–1977 років він вів щотижневу колонку «Кіножурнал» у газеті The Village Voice — короткі спостереження, нотатки з кав'ярень, галерей і знімальних майданчиків, розмови з кінематографістами з усього світу. Саме ці інтерв'ю склали основу видання й детальний літопис народження нової кіномови.
До збірки увійшли розмови з Енді Ворголом, Аньєс Вардою, Джоном Кассаветісом, Стеном Брекеджем, Петером Кубелкою та ін. У центрі цих бесід — незалежне кіновиробництво, пошук альтернатив голлівудській системі та природа творчої свободи. Для Мекаса кіно постає формою пам'яті, монтаж — способом мислення й етичного вибору, а мистецька спільнота — простором співтворення.
Видання доповнене листуванням, уривками сценаріїв і стоп-кадрами з відеозаписів розмов. Дизайн українського перекладу відсилає до газетної верстки оригінальних колонок і підтримує документальний характер усієї книжки.
«Донбас як метафора». Катерина Яковленко
IST Publishing
У цій книжці дослідниця візуальної культури Катерина Яковленко пропонує поглянути на український схід крізь призму мистецтва, кіно, літератури та особистого досвіду. Відштовхуючись від тези історикині Олени Стяжкіної про те, що Донбас — це міф (адже насправді йдеться про відмінні між собою Донеччину та Луганщину), — авторка розглядає цю назву як метафору території, яка впродовж десятиліть зазнавала колоніального стирання та переозначення.
Особиста історія авторки — народження в Луганську, робота на Донеччині й участь у діяльності фонду «Ізоляція» — надає оповіді виразного автобіографічного виміру, в якому роздуми про втрату дому переплітаються з осмисленням історії регіону та змін, яких він зазнав упродовж останніх десятиліть.
Звертаючись до різних культурних джерел, авторка простежує, як формувався образ Донбасу в суспільній уяві. Вона аналізує радянське міфотворення у прозі Бориса Горбатова, досліджує тему пам'яті через художню практику Алевтини Кахідзе та звертається до долі фонду «Ізоляція» — артцентру, що згодом став символом окупаційного насильства. Важливе місце посідає й кінематограф: від «Ентузіязму» Дзиґи Вертова до стрічок доби Перебудови — зокрема «Дзеркала для героя» та хроніки шахтарських страйків 1989 року, — які переосмислювали радянську спадщину.
Водночас Яковленко повертає увагу до тих вимірів сходу України, які залишалися поза межами індустріальних міфів: степового ландшафту, скіфських курганів, локальних історій, світу флори й фауни. Авторські фотографії доповнюють текст, показуючи регіон як територію з власною — не лише промисловою — культурною та природною історією.
Книжка зрештою виявляється не лише дослідженням конкретного регіону, а й роздумами про те, як мистецтво зберігає пам'ять про зруйновані місця і як через образи та тексти формується відчуття належності до землі.
«Часи Задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського». Ірина Тукова, Олена Корчова
Лабораторія
У цій книжці музикознавиці Ірина Тукова та Олена Корчова пропонують «нерадянську» (тобто звільнену від ідеологічних нашарувань) історію української музики 1910–1920-х років. Вони подають її через біографію музичного реформатора Бориса Лятошинського. Назва видання відсилає до епохи сталінського терору та культурної політики, яка тривалий час відсувала композитора на периферію офіційного канону й вимагала від нього підпорядкування соцреалістичним стандартам.
Авторки реконструюють життєвий і творчий шлях Лятошинського, уникаючи усталених спрощень. Вони показують композитора як людину складної ідентичності: маючи польське коріння та російськомовне культурне середовище, він свідомо пов'язав творчість із розвитком української музики та став одним із творців модерної симфонічної традиції. Цей вибір доводилося відстоювати в умовах дедалі жорсткішого ідеологічного контролю.
Біографія органічно вплетена в культурну панораму Києва 1920-х років. Авторки простежують перетини долі Лятошинського з долями письменника Миколи Хвильового, художника Анатоля Петрицького та мовознавця Юрія Шевельова — і в підсумку біографія однієї людини стає дослідженням цілої доби: її творчих пошуків, культурних конфліктів і незворотних втрат.
Авторки спираються на архівні матеріали, листування, щоденники, спогади учнів композитора і тогочасну пресу. Видання доповнене рідкісними фотографіями та QR-кодами, які ведуть до записів творів Лятошинського і його українських та європейських сучасників.
Читайте такожАндрій Курков: Україна стала популярним вокзалом для всіх політиків Європи