Конфлікт у розпалі зі самого старту. Таємне й могутнє урядове агентство WARDEX, очолюване Ноєм Скенлоном (Колін Ферт), викрадає Джейн Бланкеншип (Ів Г'юсон), аби дістатися до її партнера Деніела Келлнера (Джош О'Коннор). Келлнер — колишній працівник WARDEX, якого найняли після ув'язнення за кіберзлочини. Агентство зберігає секретні докази про чужопланетні візити на Землю ще від кінця 1940-х.
Причина гармидеру: Деніел викрав потужний пристрій прибульців й інформаційні носії. Герой О'Коннора вважає, що люди мають право знати, і планує оприлюднити відеофайли WARDEX. Операція йде не так, як планував Скенлон. Деніел з Джейн тікають. Головним союзником утікачів є директор WARDEX з біологічних активів Г'юґо Вейкфілд (Колман Домінго), який пішов у підпілля і тепер має ту саму викривальну мету. Тим часом Маргарет Фейрчайлд (Емілі Блант), ведуча прогнозу погоди на телеканалі в Канзас-Сіті, виявляє в собі здатності спілкуватися різними мовами й витягувати думки з голови будь-кого. Під час ефіру замість прогнозу вона починає видавати дивні звуки — і Деніел миттєво дешифрує їх як фразу мовою прибульців: «Не бійся невідомого».
Тим часом у світі глибока політична криза, усе йде до ядерної війни. Мотиви Ноя Скенлона — людство не готове до настільки приголомшливої інформації, рівносильної доведенню існування Бога, наша цивілізація остаточно зануриться в хаос. Як наслідок, за Джейн, Деніелом і Маргарет регулярно ганяють натовпи добре озброєних агентів на великих чорних машинах. Тим часом герої Блант і О'Коннора згадують, що саме їм судилося бути вісниками вищих сил.
Стівен Спілберг зняв уже шість фільмів про інопланетян (якщо враховувати 20-хвилинне аматорське «Вогняне сяйво» на 8-міліметрову плівку Super 8 — режисерові тоді було 17 років). Він перебрав усі згадані сюжети — від одкровення до комедії.
Класичні «Близькі контакти третього ступеня» (1977) — про викрадення людей прибульцями. Сірі гуманоїди з великим чорними очима без зіниць зрештою повертають усіх викрадених, дружба торжествує. Рей Бредбері назвав «Близькі контакти» найкращим науково-фантастичним фільмом, будь-коли знятим.
А вже в «Іншопланетянені» (E.T., 1982) у хід іде казка про симпатичного прибульця, що ненароком залетів на Землю і заприятелював з двома дітьми, які витягають його з халепи. Миле домашнє кіно отримало п'ять «Оскарів».
У вільній інтерпретації «Війни світів» Герберта Веллса (2005) Спілберг надумав трохи розбавити оптимізм і наповнив екран триногами злобних чужих, що палять усе живе довкола. «Оскарів» не здобув, але пів мільярда доларів у прокаті зібрав.
Нарешті, в «Індіані Джонсі й Королівстві кришталевого черепа» (2008) незмінно спритний і розумний герой Гаррісона Форда надибує чужопланетний артефакт, але в справу втручаються підлі росіяни, через яких повноцінний контакт не відбувається. Правда, і росіяни вибувають з гри у страшний спосіб, слава небесам.
«День істини» з цього ряду нічим не виділяється. Якщо коротко, то «це ж було вже» — конспірологія про підступний уряд жована-пережована. Люди на чорних машинах мчать з фільму у фільм, як кавалькада мандрівних циркачів, уже не перше десятиліття, щоразу програючи нечисленним воїнам світла й добра. Навіть прибульці — ті самі крупноголові, худорляві, великоокі сірі істоти, котрі самі по собі давно перетворилися на мем. Звісно, будь-яке викриття має бути верифіковане телебаченням, а як же інакше.
Єдиний натяк на жанрову новацію — це спроба внести біблійні, есхатологічні мотиви. Маргарет накриває те, що в Біблії називається «глосолалія» — здатність говорити різними мовами. Дехто з вражених свідків намагається навіть падати на коліна перед нею. Світова криза подібна до Апокаліпсиса, людство рятують праведники. Зрештою, Спілберг недотягує цю перспективну ноту.
Та хоча цю картину не назвеш вдалою, є в ній один емоційний момент, про який хочеться сказати.
Колись, ще дитиною (думаю, багато читачів і читачок так само), я вірив у інші цивілізації і Прибуття. Доросле життя переконало, що небеса порожні. Та як написав Кундера в «Нестерпній легкості буття»: «Насправді важливі лише ті питання, які може поставити дитина. Важливі тільки найнаївніші запитання. Це запитання, на які немає відповідей». Спілберг, доживши майже до 80, досі намагається відповісти на них — щиро і з дитячою впертістю.
Читайте такожМільйони, штампи, кримінал: «Брудні гроші» Ґая Річі