Нові обличчя і старі виклики

Фото: mod.gov.ua

начальник Генштабу Ігор Скибюк, Головнокомандувач ЗСУ Михайло Драпатий та т.в.о міністра оборони Євгеній Хмара (праворуч)

Дискусія щодо зміни підходів до Сил оборони точиться давно. Але «форуми миру» та «коаліції рішучих» – на одному березі, а солдат на «нулі» – на протилежному. 

Наша ж реальність сьогодні за оцінками колишнього Головнокомандувача ЗС України генерала Муженка наступна:

• Сили оборони сьогодні не здатні проводити наступальні чи контрнаступальні операції;

• держава-агресор також не здатна вести широкий наступ, тому зосередиться на декількох напрямках. У противника відсутні можливості здійснити оперативний прорив;

• найбільш ймовірна задача ворога – заволодіння Слов’янсько-Краматорсько-Дружківсько-Костянтинівською агломерацією. Як варіант – блокування агломерацій Слов'янськ – Краматорськ і Дружківка – Костянтинівка з метою добитись політичного рішення щодо виводу українських військ під загрозою оточення й розгрому та заволодіння, як мінімум, лівобережною частиною Запорізької області й блокування Запоріжжя зі сходу;

• подальшим стратегічним завданням агресора може бути створення плацдармів на правому березі Дніпра для розвитку агресії в напрямку північніше Миколаєва й Одеси, вихід в район Придністров'я і на північ, що позбавить Україну економічної суверенності, адже буде втрачено так званий «індустріальний ромб» Кременчук – Дніпро – Запоріжжя – Кривий Ріг;

• вся територія України – стратегічний тил;

• стратегічний тил (тобто вся держава, яка не на фронті) має організувати не тільки логістичне забезпечення потреб фронту, але й функціонування органів державної влади, оборону, зокрема протиповітряну, охорону критично важливих об’єктів, проведення контррозвідувальних заходів, боротьбу з диверсантами та недопущення терористичних актів;

Фото: Макс Требухов

Мобільна бригада ППО на Київщині

• Україні потрібна мобілізація суспільства на досягнення визначеної політичної цілі (генерал не каже якої. Здається, Верховний головнокомандувач теж цього не каже);

• продовження мобілізації у поточному форматі блокує формування дієвих резервів, що, своєю чергою, позбавляє Сили оборони можливості проводити навіть локальні операції;

• недостатній рівень підготовки оперативного складу органів управління, які здійснюють планування операцій, компетенцій командирів як військових лідерів і керівників таких операцій; брак персоналу у військах, насамперед – першого оперативного ешелону;

• у сучасній війні одна людина не може охопити весь спектр проблем, але є «інтегральний полководець» (термін запровадив 100 років тому генерал Свєчін у своїй книзі «Стратегія»), тобто поєднання діяльності політичного керівництва держави, вищого командування, Генерального штабу, тилу тощо;

• начальник Генштабу має забезпечувати концентрований аналіз всіх факторів та підготовку прогнозів і пропозицій для Головнокомандувача і Верховного головнокомандувача, які ґрунтуються на розрахунках і моделях, генерацію сил та засобів і стратегічне планування;

• формування корпусів – крок у вірному напрямку, але кількість сформованих корпусів понизила їх рівень з оперативно-тактичного до тактичного, оперативний рівень знову нічим не заповнений. Органи управління корпусів не набули визначених спроможностей, проблема – кадрове наповнення (генерал Свєчін: для підготовки офіцера оперативно-стратегічного рівня необхідно 20-25 років службової практики);

• Сухопутні війська перевантажені задачами, функціонал їх командувача розмитий до такої міри, що він неспроможний його охопити;

Фото: Генштаб

Військовослужбовці 10-а окремої гірсько-штурмової бригада Едельвейс

• роздуті штати (Муженко: некомпетентні начальники компенсують рівень своєї некомпетентності розширенням штатів);

• фрагментація армії, створення «іменних команд», обумовлених політичною доцільністю призначення вищого військового командування, наслідком чого є падіння якості оперативного управління;

• в складі Сил оборони є підрозділи, які живуть за своїми правилами, мають свої бази та школи підготовки, свої методики підготовки, які відмінні від прийнятих в Збройних Силах. Головним законом для всіх має бути загальновійськовий статут;

• створення штурмових військ, як окремого роду військ, – помилка;

• демонтовано систему морально-психологічного забезпечення, а нову систему психологічної підтримки персоналу в повному обсязі не розгорнуто, зокрема через брак фахівців, що є одною з причин СЗЧ;

• гонитва за показниками й намагання вразити Україну і світ великими цифрами;

• заяви колишнього міністра оборони про «створення центрів компетенцій військових технологій» – гучний PR, нерозуміння принципів і законів, на котрих будуються Збройні сили. З такими підходами можна прийти до поразки у війні. 

Ці думки генерал Муженко висловив у своєму інтерв’ю «Текстам» у березні цього року.

З усім цим доведеться розбиратися новому Головнокомандувачу, сам факт призначення котрого вже позначають в соцмережах, як «копняк під зад усій радянській генеральській школі». Давайте розберемось зі школою:

Ми бачимо, що за даними з відкритих джерел всі командувачі (про кого ці дані є) оперативну та стратегічну освіту здобули в Україні за часів незалежності. Повстає питання: а де ж «уся радянська генеральська школа»? Кого копнули? Щоб остаточно прояснилося, додаємо:

У Сухопутних військах зараз є 13 корпусів (3-й, 9-й, 10-й, 11-й, 12-й, 13-й, 14-й, 15-й, 16-й, 17-й, 18-й, 19-й, 20-й, 21-й), два корпуси – у ДШВ (7-й, 8-й) та корпус морської піхоти (30-й): з 16 комкорів – 15 здобули військову освіту в Україні за часів незалежності, бригадний генерал Андрій Білецький взагалі не має військової освіти.

Бачимо, що пошуки «радянської генеральської школи» – бій з тінню.

У згаданому інтерв’ю «Текстам» генерал Муженко окреслив нагальні завдання, які стоять перед Головнокомандувачем:

• реформування всього силового блоку держави й системи управління ним, усунення подвійного підпорядкування об’єднань та з’єднань, переданих МВС України до складу Сил оборони; 

• усунення політичного впливу на певні структури Збройних Сил через матеріальну допомогу та додаткове фінансування; 

• приведення вертикалі управління до тих законів, по яких сьогодні працюють всі армії світу; 

• створення командування сил стратегічного стримування. СБУ, ГУР, ССО, СБС тощо повинні позбутися цього функціоналу; 

• гармонійний розвиток всіх видів та родів Збройних сил, а не лише Сил безпілотних систем; 

• зміна функціоналу Національної гвардії або передача обох корпусів до Збройних Сил, створити у складі ДПСУ прикордонних військ для оборони державного кордону; 

• прискорення створення військової поліції й військової юстиції; 

• розв’язання проблеми академічної освіти військових; 

• уведення курсу БЗВП для всього населення.

Виклик «мобілізація» сьогодні є одним з найголовніших, адже чіпляє одразу всіх: політикум, який ухиляється від непопулярних рішень, – за рейтинги і вибори, Сили оборони – за брак персоналу, насамперед в бригадах, які обороняються на передньому краї, населення, частина котрого ховається від призову по мобілізації, – за особистий страх, військовослужбовців та ветеранів – за почуття справедливості. Звісно, в усьому винне вселенське зло, тобто ТЦК та СП, та вершники мобапокаліпсису – бусики.

Фото: Одеський обласний ТЦК СП

Цей виклик, попри гучні заклики «припинити бусифікацію», Головком подолати не може. Неможливо боротися одночасно за труси і за хрестик: щоб продовжувати війну, потрібні укомплектовані хоча б на прийнятному рівні війська. Підтримувати рівень укомплектованості можна виключно за рахунок призову громадян по мобілізації, адже в основі чинної системи комплектування лежить конституційний обов’язок, а не добровільне бажання. 

У Головнокомандувача є єдиний важіль – вимагати від Генерального штабу поповняти війська, у ГШ – душити ТЦК, спускаючи відповідні рознарядки, а у ТЦК взагалі вибору немає, крім як відловлювати тих, хто всіляко переховується, не народжений для війни, не встигнув оформити відстрочку, тощо. Вимагати від громадян виконати конституційний обов’язок може держава, а Головком – не може. Тому цей виклик – нездоланний. Busyky forever.

Це не означає, що вдіяти неможливо геть нічого. Згадаємо слова генерала Муженка: «недостатній рівень підготовки оперативного складу органів управління, які здійснюють планування операцій, компетенцій командирів як військових лідерів і керівників таких операцій». Тобто відповідь на цей виклик цілком здатна суттєво покращити імідж Збройних Сил, адже без повернення довіри до командирів, штабів, руйнування іміджу «м’ясників» та «ідіотів із зірками» нічого радикально покращити в середині корпорації «Збройні Сили України» не вийде.

Важливо не забути, що в інформаційній війні будь-яка зі сторін ставить перед собою триєдину задачу – зруйнувати довіру до політичного керівництва країни-опонента, зруйнувати довіру до військового керівництва армії-опонента, сіяти паніку серед населення. І тут наш противник – знаний майстер, тому будьмо готові читати всіляку дичину, яка буде скерована саме в цих трьох напрямках. Приклад генерала Сирського лише це підтверджує. Тут ще є нюансик: стояти з картонками «за Федорова» охочих достатньо по всій країні, а ось підписати контракт з Федоровим – взагалі нікого. Як так?

Фото: Зоряна Стельмах

Під час одного з мітингів на підтримку Федорова.

Читайте такожРозмежування городів: хто за що відповідає в системі оборони України

Раз ми вже докопалися, що гілку, яйце, зайця, качку та всіх інших по списку Головнокомандувач може шукати лише в глибинах корпорації, то підсвітимо такі факти (медіа, соцмережі та картонки – не ті місця, де посадові особи мають шукати рішення, поради, відповіді чи натхнення):

• дати ради комплектуванню органів військового управління: крок уверх по сходинках кар’єри мають зробити комбати і комбриги, які показали здатність воювати з мінімальними втратами, діяти рішучо та ініціативно. Всі вони мають пройти належну курсову підготовку;

• якщо перше зрушиться з місця, має запуститися ефект доміно: просування командирів, що мають довіру підлеглих, змінить мотивацію, покращить імідж конкретних військових організмів, чим і мають скористатися структури рекрутингу. А рекрутинг, своєю чергою, – шанс для громадянина, котрий боїться та вагається, опинитися там, де згаданий громадянин почуватиметься відносно стабільно і не буде обирати між померти та СЗЧ;

Ліричний відступ: влітку 2014 в донесенні про виконання завдань з призову під час часткової мобілізації появився стовпчик «добровольці». І було тих добровольців аж 5% від плану призову. Не думаю, що країна аж настільки очистилася, що співвідношення 5:95 змінилося. Чому важливо не забути про це? Без примусу Головнокомандувачу не вдасться сформувати стратегічні резерви, а без них – провести бодай одну маленьку контрнаступальну операцію, адже рекрутингу бригади, яка формується з нуля, немає що розповісти кандидату, крім як наобіцяти «молочні ріки – кисільні береги». Бригаду «Анна Київська» не забули? Отож!

Фото: пресслужба ЗСУ

Генерали Михайло Драпатий і Олександр Сирський.

• Генерал Муженко згадав багато завдань стратегічного рівня, які можна об’єднати в один пункт – «зміна філософії війни». Це і переформатування сил Deep Strike в командування сил стратегічного стримування (чи ще якесь з подібним функціоналом), розвиток всіх складових ЗС України для їх адаптації до сучасних вимог, які висуває війна, а у чомусь – і до вимог війни майбутнього, реформування системи управління військами. 

Вирішити ці завдання самотужки Головнокомандувач не зможе, потрібна команда. Хто ці люди? Чи підтримують Головнокомандувача командувачі видів та окремих родів військ (сил)? Чи лише зроблять вигляд? Чи знову все скотиться до «іменних команд»? 

Як долати внутрішній опір у кабінетах Генерального штабу, командувань видів та оперативних командувань? А апаратний саботаж буде. Як і завжди був. Погоду в будь-якому органі управління роблять менеджери середньої ланки. Чи вдасться їх залучити на бік змін? 

Тим часом, в корпусах вакантними залишаються до восьми тисяч посад офіцерів, багато з котрих повинні мати академічну освіту відповідного рівня. Багато питань до рівня освіти вже призначених офіцерів. Стрімке просування офіцерів в тактичній ланці створило управлінський вакуум в штабах тактичного рівня.

«Реальність завжди виявляється набагато складнішою, суворішою та багатовимірнішою», – зауважив Микола Бєлєсков, старший аналітик фонду «Повернись живим». І ця реальність ускладнена відсутністю міністра оборони. 

Ні для кого не таємниця, що війна давно стала війною технологій – FPV, НРК, БЕКи, автоматизовані комплекси РЕБ, та сама «Дельта». Різномастна бойова техніка, яку генерал Залужний позначив, як «зоопарк». Чи достатня робота проводиться в МО для формування оперативно-технічних вимог до всього цього, стандартизації, налагодження ритмічного постачання потрібного саме туди, куди треба? Міністра, пам’ятаємо, немає, є ТВО. Багато у чому продукти defence Hi-Tech тримаються на волонтерському русі, а виробництво боєприпасів нетрадиційних номенклатур (для БПЛА насамперед) – діяльність військових майстерень. Чи дасть ради всьому цьому Головнокомандувач? Без міністра – навряд чи. Тут заявами на кшталт «центрів компетенцій військових технологій» не відбутися.

Фото: Третій армійський корпус

Бійці працюють з наземним дроном.

Аналітики з групи Frontelligence Insight проаналізували це призначення та відзначають наступне:

• генерал Драпатий не є прихильником традиційної вертикально-ієрархічної культури, є прихильником методу експертних оцінок під час прийняття рішень (як і генерал Сирський, до речі), заохочує чесний зворотний зв’язок, готовий коригувати задум дій на основі оперативних даних безпосередньо з поля бою;

• людиноцентричний лідер;

• послідовне, хоч і швидке просування по службі, досвід служби в усіх ланках управління.

Серед пріоритетів Головнокомандувача – вдосконалення системи підготовки та адаптації особового складу задля зниження рівня СЗЧ, відмова від формування нових бригад на користь доукомплектування вже існуючих, викорінення методів догматичного управління та подолання неефективного менеджменту військами, зокрема практики посилення одних з’єднань підрозділами інших.

«Призначення, безперечно, позитивне, але багато тих, хто реагує відповідним чином, не усвідомлює масштабу завдань і не розуміє, що зараз бути головнокомандувачем Збройних Сил України – це одна з найтяжчих місій. Перехід від медійних очікувань до холодного управління воєнною машиною буде надзвичайно жорстким», – констатував пан Бєлєсков.