Сезон України у Франції
Розмова “Вояж, що триває. Як Сезон культури змінює сприйняття України у Франції” розпочалась із підбиття підсумків Сезону України у Франції, що тривав із грудня 2025 року до березня 2026-го. Заступниця Міністра закордонних справ України Марʼяна Беца підкреслила, що Сезон не завершився разом з фінальними подіями:
“Він продовжується у нових партнерствах, у нових асоціаціях і — головне — у нових спільних проєктах, які змінюють сприйняття України.
Сезон охопив майже всю Францію: відбулося 190 подій в 43 містах. Французька авдиторія побачила сучасну Україну — різноманітну і європейську, яка захищає безпеку і свободу. І, безумовно, Україну, яка має сильну традицію і говорить водночас сучасною мовою. Мовою музики ДахаБраха і Dakh Daughters , книг Софії Андрухович, театру, кіно, цифрових технологій, креативних індустрій”.
В дискусії також взяла участь перша леді Олена Зеленська. Вона нагадала, що десятиліттями частина нашої культурної спадщини вважалася російською, і виправлення цього також є важливим напрямком нашої культурної дипломатії.
“Українські студії — це не тільки і не виключно про Україну, тому що вони дають широке розуміння загальних європейських процесів, показують спільну історію нашого континенту та допомагають зрозуміти що відбувається й що відбувалося і, я впевнена, допоможуть побудувати більш безпечне і справедливе майбутнє для всіх нас”, – додала вона.
Результат сезону, як наголосив директор Українського інституту Володимир Шейко, буде помітний в наступні роки. Зʼявляться нові переклади, академічні проєкти, партнерства між музеями, театрами та університетами. “Сезон України у Франції” — це не завершений проєкт, а початок довготривалої співпраці.
За підсумками Сезону, а також візиту французької делегації на Книжковий Арсенал, представники українських та французьких інституцій також підписали Маніфест про співпрацю. До підписанті долучились близько 25 інституції з різних міст в обох країнах, і нині вони вже готують програми подій щонайменше на рік чи на два наперед.
Сприйняття української культури і боротьби
Правозахисник та журналіст Максим Буткевич про свою участь в Сезоні підсумував так:
“Цінність свободи для нас — це те, що зараз ми відстоюємо, виборюємо вже п’ятий рік повномасштабної війни і набагато більше років агресії проти нас. І Сезон України у Франції теж був про свободу. Ми дивилися на реакцію присутніх на нашій події людей, слухали, які питання ставили до і після. Люди підходили до нас й казали, що вони розуміють. Україна бореться за цінності, які спільні для України, Франції і дуже багатьох інших країн і народів, не лише в Європі, а в усьому світі. Було трошки остраху перед початком: що якісь речі будуть специфічні й незрозумілі аудиторії, однак залишилося враження, що ми говоримо однією мовою — не буквально, а мовою спільних цінностей”.
Видавництво української літератури
Учасники події зазначили, що книга письменника Артема Чапая “Не народжені для війни” вийшла в перекладі за ініціативою французького видавництва. А це означає, що закордоном вже не тільки перекладають твори наших письменників, а й створюють для цього нові можливості.
Учасниця дискусії про перешкоди на шляху українських книжок до англомовного ринку “What Stands Between Ukrainian Books and Anglophone Market” Емма Шеркліф наголосила: успіх залежить не лише від якості тексту чи перекладу, а й від видавничої інфраструктури.
“На англомовному ринку просування літератури — це видавці, літературні агенти, редактори, критики, книжкові оглядачі. Українські автори не завжди на цьому розуміються, і це негативно впливає на просування їхніх творів. Водночас існує теза, що ринок вже переповнений українською літературою, і це відштовхує деяких авторів. Ця теза хибна — інтерес до України досі високий”.
Вона порадила письменникам уважно читати контракти, користуватися можливостями, які дають Український інститут книги та британський ПЕН, вчитися в своїх колег, які вже вийшли на міжнародний ринок, та будувати підтримуюче професійне середовище.
“На британський ринок потрапити простіше, ніж на замкнутий американський, — розповів письменник Андрій Курков. — В той же час “потрапити” — це тільки перший і не самий важливий крок. Головне — це на ньому закріпитися”.
Окремо обговорювалася роль редактора в англомовному книговиданні. На відміну від наших традицій, редактор там — це повноцінний співавтор. Він знається на потребах аудиторії та допомагає в розвитку сюжетних ліній. Так само робота над виходом української книги не має закінчуватися на перекладі — вона потребує редактора, як окремий твір.
Прозвучали й поради щодо вибору видавництва. Головні red-flags — це:
- Англомовне видавництво не знаходиться в Британії, Австралії або США
- Відсутність прозорої дистрибуції
- Вимога продати глобальні права.
Переклад та німецька авдиторія
Окрему дискусію під назвою “Від Києва до Берліна: українська література на німецькомовному ринку між видимістю та бар’єрами” присвятили українській літературі на німецькомовному книжковому ринку. Клаудія Дате, яка перекладає українські книжки вже понад 20 років, розповіла про зміни в галузі:
“На мою думку, ми вже пройшли значний шлях. Коли я починала, нас було лише четверо перекладачів з української на німецьку — а якщо немає перекладачів, немає й амбасадорів літератури.
Ситуація почала змінюватися на початку 2000-х років. Видавництво Suhrkamp відкрило для себе Юрія Андруховича, а згодом і Сергія Жадана. Їх вдалося представити німецькій аудиторії як важливих авторів. Але просувати молодших письменників було значно складніше. Були спроби видавати Любка Дереша, Миколу Рябчука, однак того імпульсу, який виник після Помаранчевої революції, не вистачило для системного розвитку української літератури на німецькому ринку.
Після 2014 року ситуація покращилася, а після 2022-го зміни стали ще помітнішими. Водночас переклад художньої літератури залишається низькооплачуваною працею. Коли я починала, перекладач отримував близько 20 євро за сторінку. Сьогодні це приблизно 25 євро. За ці гроші неможливо жити лише з літературного перекладу, тому перекладачі змушені поєднувати його з іншою роботою”.
Дате також наголосила, що просування літератури — це не тільки книжки: це відео, подкасти тощо.
“Чотири роки тому більшість німців майже нічого не знали про Україну, — розповів Андрей Штьор, який володіє невеликим видавництвом східноєвропейської літератури — здебільшого української. — Сьогодні ситуація інша. Багато людей хочуть більше знати про Україну, читають книжки про війну, історію та сучасність країни. Особливо популярними стали нонфікшн-видання. Це створює нові можливості і для художньої літератури.
Ми починали з книжок про російсько-українську війну, але зараз хочемо видавати й інші жанри. Наприклад, сьогодні в Німеччині виходить роман Андрія Сем’янківа “Танці з кістками”. Важливо показувати, що українська література — це не лише тексти про війну, це широкий спектр сучасної прози. Німецькі читачі охоче читають любовні романи, детективи, трилери, сімейні саги. Чому б не пропонувати їм українські книжки цих жанрів?”