Події третьої частини кіносаги розгортаються одразу після другої — «Аватар. Шлях води». Родина Джейка Саллі (Сем Воррінгтон) переживає горе від втрати сина Нетеяма. Батько сімейства занурюється в підготовку до чергового етапу війни з RDA; мати Нейтірі (Зої Салдана) закривається в собі й вариться в ненависті до всіх людей; їхнього сина Ло’ака (Британ Далтон) поглинає почуття провини за смерть брата. Щодо решти домочадців родини Саллі — прийомний син-людина Спайдер (Джек Чемпіон) прагне стати своїм для на’ві, а донька Кірі все ще намагається пізнати власне призначення й магічні сили.
Під час мандрівки родина Саллі потрапляє у кривавий бій з племенем мангкван — вогнепоклонниками, які забули богиню Ейву і живуть напівдико з грабунків і нальотів. Тут з’являється полковник Майлз Кворітч (Стівен Ленг), який об’єднується з лідеркою мангкванів, хижою Варанг (Уна Чаплін), щоб підкорити Пандору й нарешті помститися Джейку Саллі. Усе це веде до чергового етапу безкінечної визвольної боротьби на’ві. Паралельно розвивається сюжетна лінія зі «Шляху води» про культуру водної цивілізації китоподібних тулкунів, які, попри геноцид RDA, вагаються, чи варто їм долучитися до боротьби й порушити віковічні завіти.
Перший «Аватар» своїми ідеями відсилав до діснеївської «Покахонтас» чи «Танцюючого з вовками» Кевіна Костнера. Він пропонував оповідь про колоніста, який усвідомив свою сутність і став на бік корінного народу, прийнявши іншу культуру. Другий «Аватар» розривався між ідеєю про наново віднайдений дім мігранта й деконструкцією класичного для американської культури міфу про китобоїв з посиланнями на культовий роман «Мобі Дік» Германа Мелвіна й численні «китобійні фільми». Третій «Аватар» зосереджується на двох темах: прийняття втрати і доля зрадників.
З прийняттям втрати все відносно зрозуміло. Джеймс Кемерон від початку розвивав історію визвольного руху на’ві через призму стосунків Джейка Саллі й Нейтірі. У третій частині він прийшов до переживання утрати і того, як може змінюватись світогляд під тягарем горя. Кожен член родини Саллі отримує власну сюжетну арку проживання горя та пов’язаних з ним метаморфоз. Тут можна згадати, що лінія персонажки Кірі і її містичного зв’язку з Ейвою не знаходить логічного кінця, а образ Спайдера, попри майже старозавітну сцену, не отримує достатньо простору для розвитку, хоч Спайдер є ключовим персонажем.
Цікавою є сюжетна лінія колабораціонізму та зради, яку режисер відводить племені мангкванів і їхній вождині Варанг. Втративши віру в Ейву та відірвавшись від свого коріння, мангквани стали варварами та вогнепоклонниками, які заради влади і наживи погоджуються на співпрацю з RDA й узяти до рук порохову зброю. Історія зради і колаборації — один з наріжних сюжетів в американському вестерні. Прикладів безліч, від скаутів з корінних американців у класичних фільмах Джона Форда («Форт Апачі» і «Вона носила жовту стрічку») до мормонських найманців з племені пайюти у свіжому неовестерн-серіалі «Первісна Америка» від Netflix.
Персонажі з мангквані стилізовані під корінних американців з вестернів. Образ Варанг — матріарха племені, неймовірної у своєму безумстві, стає найяскравішим видовищем у третьому «Аватарі». Тож дивно і прикро, що Кемерон відводить їй злочинно мало екранного часу. Харизматичну Варанг постійно затіняє полковник Кворітч. Він же все більше нагадує сай-фай версію полковника Курца з «Апокаліпсису сьогодні» Френсіса Форда Копполи, по мірі того, як все глибше занурююється у “серце пітьми” ворожого йому світу. Кемерон три години підводить глядача до фінальної бійки між полковником та Саллі і неочікувано пропонує неймовірно благородну, хоч і трагічну розв’язку історії центрального антагоніста франшизи.
Але будьмо відверті: мало хто ходить на тригодинні епопеї “Аватара”, щоб слідкувати за перепитіями родини Саллі та боротьбою на’ві. Головне у цій франшизі – це візуал. Оператор Рассел Карпентер у другій частині відтворював науково-фантастичну версію програм Жака-Іва Кусто; у третій частині його сай-файна версія National Geographic розширюється: крім підводного світу маємо ліси та гори Пандори, а також контрастний до дикої та екзотичної іншопланетної природи антиутопічний світ бази RDA. Він нагадує кемереновські техногорори та технотрилери типу сиквелу “Чужих” чи “Термінатора”, хоча щось підглянуто і з “Зоряного десанту” Пола Верговена.
“Аватар: Вогонь і попіл” немає сенсу дивитись якось інакше, окрім як в IMAX та в 3D-окулярах, адже це не просто чергова сай-фай-франшиза – це великий кіноатракціон, торжество спецефектів та CGI. Три години перегляду загалом передбачуваного сюжету цілком себе виправдовують – через яскравий світ і епічність фінальної битви, де сходяться сили природи та сили техніки. Однак, чим далі розвивається франшиза, тим більш вона втрачає новизну і тим складніше не помічати в ній кліше. “Аватар: Вогонь і попіл” варто сприймати як чисте свято візуальної краси – або не дивитись цей фільм взагалі.
