Наприкінці червня 2025 року в Одесі на Приморському бульварі відновили археологічні дослідження – до того востаннє їх проводили аж у 2021 році. Дослідники заявили, що у пошуку Хаджибейського замку поставлено крапку – і це виглядає, як мінімум, передчасним. Я особисто дійшов іншого висновку.
Зрештою, маємо справу не стільки з археологічною проблемою, скільки з містобудівною. Йдеться ж не про сиву давнину, а про другу половину XVIII століття, коли маємо розвинуту картографію, геодезичні інструменти, мистецтво креслення тощо. Маємо у достатній кількості містобудівну та архітектурну документацію, аби розібратися з ситуаційним планом замку. Археологія у даному випадку має виступати радше інструментом підтвердження.
Крім того, Приморський бульвар цікавий не лише «замком», а й набагато ширшими шарами історії Одеси у дві з половиною тисячі років: старовинною фортифікацією, античним плануванням, уточненням подій часів Улусу Джучі чи існування Гінестри. Й саме це робить цьогорічні дослідження надзвичайно важливими та цікавими.
Я вирішив повернутися до публікації-дослідження від 19 квітня 2023 року та упорядкувати алгоритм відтворення розташування замку за архітектурними та містобудівними планами. Давні плани можуть виглядати дивними, бути несхожими на сучасні, але це не означає, що вони неважливі, – вони є носіями інформації, мають власну систему масштабування та логіку взаємозв’язків між позначеними об’єктами.
Ми розглянули доступні для дослідження плани – вочевидь існують інші, навіть більш цікаві та важливі, – та зрештою працюємо із тим, що маємо. Звели їх у певний хронологічний ряд, який ясно показує містобудівні зміни на території Приморського бульвару від часів першого відомого документу – плану Івана Ісленьєва 1766 р. Нам пощастило, що на двох планах де Воллана зустрічається замок, а тому залишилося лише перекласти ці плани на сучасну ситуацію.
Нагадаємо, що головною проблемою реконструкції планувань від часів Хаджибея до початку XIX ст. є відсутність споруд на території Приморського бульвару поблизу замку, які б проіснували весь цей період й могли слугувати реперними точками для більш точного визначення його розташування. У 1820-х роках, під час створення Приморського бульвару у сучасному вигляді, його територія остаточно й невпізнанно змінилася. Були розібрані всі споруди Адміралтейства, яке існувало тут від часів руйнації замку. Власне це Адміралтейство й було збудоване з каменю замку та інших споруд, більш давніх, які могли у залишках існувати до того часу.
План Івана Ісленьєва
План Івана Ісленьєва 1766 року є першим відомим планом містечка Хаджибей. Ісленьєв у якості шпигуна Двору Російської Імперії прибув до Хаджибея і його завданням було дізнатися, де саме мають будувати замок. Плани Ісленьєва датовані 25–26 травня 1766 р., а замок почали будувати у серпні 1766 р. Тобто на цей момент будівництво замку ще не почалося й він не міг його зафіксувати. Та більше того – він навіть не зміг з’ясувати, де саме його планували будувати. Складається враження, що це питання тоді ще не було вирішене остаточно. Тобто план Ісленьєва та його власні коментарі стосуються виключно пошуку або варіантів місця розташування майбутнього замку.
Виходячи зі специфіки завдання, Ісленьєв не міг відкрито користуватися геодезичними інструментами, втім його план виявився досить точним, якщо не брати до уваги неправильні кути між певними планувальними блоками, яких щонайменше чотири: квартальна забудова Карантинної балки, Митна площа, споруди над Митною площею вздовж Ланжеронівського спуску та так званий «ретраншемент» (так його підписав Ісленьєв) на мису Військової балки. До того ж на плані вказаний масштаб, що допомогло прив’язати кожний з цих блоків до місця досить точно. Крім іншого є кілька важливих реперів. На плані пізнається головна вулиця – тепер Деволанівський узвіз, з його характерним згином. Ці вулиця ширша за інші. По ній тік струмок до нинішньої Митної площі, завдяки якому й утворилася невеличка бухта, де розташовувалася пристань. Ми також точно знаємо місце розташування колодязя на Митній площі, він довгий час ще існував, а отже на планування Митної площі також вкладається сучасна місцевість. На горі, над площею вказана мечеть. Вона пов’язується з будівлею Літературного музею, не плямою, але кутами, які вочевидь відбилися давніми фундаментами. Мечеть була зведена наприкінці 1764 – початку 1765 рр. [Олександр Середа. Османсько-Українське Степове Порубіжжя в Османсько-Турецьких джерелах XVIII ст. – Одеса, 2015. – С.231: Док. № 20. Витяг з архіву османської канцелярії щодо місця знаходження та розбудови Каракерману-Ходжабея, 28.І.1765].
Та зараз нас найбільше цікавить «ретраншемент», який вказаний у верхньому лівому кутку плану. Вочевидь його вал з боку міста мав бути перпендикулярним до моря (зрештою, він так і показаний). Південний бастіон вказаний найближчим до південно-західного кута так званого Гостиного двору, який на відміну від мечеті був розташованим майже на плато, а не на схилі. Й хоча насправді ближчим є північно-західний кут Гостиного двору, ми будемо рухатися за Ісленьєвим, й будемо відмірювати відстані до кутів східного валу саме від південно-західного кута. Згодом такий спосіб «прив’язки» знайде підтвердження. Проблема відображення ретраншементу Інсленьєва у тому, що мис Військової балки має не прямий кут, як він показав, а гострий. Це змушує перетворити квадрат «ретраншементу на ромб, що, як ми казали, за умов відсутності використати геодезичні інструменти – цілком звична ситуація. Тим більше біля північно-західного куту «ретраншементу», Ісленьєв показав «розу вітрів», й за нею виходить, що цей кут орієнтований точно на північ, що й справді відповідає дійсності. Там показана «нова батарея», яка фіксує край мису, тобто це приблизно місце розташування сучасної колонади Воронцовського палацу. Це місце взагалі виглядає надзвичайно важливим для давньої фортифікації, про що пізніше.
Звертає на себе увагу ще одна майже непомітна деталь – ворота у південно-східному валі ретраншементу, які припадають на середину бульвару.
Перші плани де Воллана
Далі розберемо два плани де Воллана, на яких вказаний замок.
Перший з них – «Креслення топографічне та водоописувальне затоці Гаджибейській» 1791 року, а другий – «План проєкту влаштування порту в Хаджибеї» 1793 року. Окрім замку ці плани пов’язані однаково неточними обрисами берегової лінії та власне плато, на якому зараз розміщується Приморський бульвар, – балки з обох боків перпендикулярні до берега, що насправді не так, й виступ берега не є півкруглим. Для першого плану це не має значення, тому що у центрі уваги там уся Гаджибейська бухта з оточуючими берегами, місто показане побічно й дрібно. Для другого плану це не має значення, тому що де Воллан вочевидь виконав лише скетч-проєкт розбудови житлових кварталів, й тому скористався готовою топозйомкою. Тобто сенс такого креслення був лише у тому, аби показати, що об’ємів необхідного нового житла, яке передбачалося для військової бази вистачить, аби розмістити їх кварталами навколо вже існуючих у Карантинні балці, здебільшого у бік фортеці, яка планувалася на плато сучасного парку Шевченко. І не більше того. Та для нас насправді це вдача, адже ці два плани можна зіставити.
![<i>Зведені в одному напрямку та одному масштабі плани де Воллана:</i><i>1. Фрагмент «Креслення топографічного та
водоописувального затоці Гаджибейській», 1791 р. </i><i>2. Фрагмент плану проєкту влаштування порту в Хаджибеї, 1793 р. у промальовці Андрія Красножона. [Красножон А. В. Фортеці та міста
Північно-Західного Причорномор’я (XV–XVIII ст.). – Одеса: Чорномор’я, 2018].</i>](https://i.lb.ua/053/00/68dfea14551ef.jpeg)
Бачимо замок на обох планах, який лежить за валом та ровом земляного укріплення. Більше того, на першому плані бачимо щось схоже на насип у рову просто перед замком, – можливо там мав бути місток. На другому плані, якщо не зважати на новий проєктований деволланівський редут, бачимо точно такого обрису земляний вал перед замком. Немає сумніву, що це той самий вал, який вказував Ісленьєв, й ворота теж ті самі. Й логіка розташування замку одразу за воротами валу є, так само, як і його орієнтація зрозуміла.
Окрім того бачимо на плані бастіон на мису Військової балки, він був показаний і у Ісленьєва. Й хоча масштаб тут умовний, втім навіть за ним відстань від центру бастіону на мису балки до центру замка (потрібно орієнтуватися на центри споруд, адже зображення обєктів навмисно збільшені), мала би бути 330 м, а від центру замку до пристані на Митній площі – 540 м. Тобто навіть у такій грубій орієнтації, замок має опинитися на Півциркульній площі.
Важливе тут ще зображення нового редуту (він виділений зеленим), у який де Воллан вписав замок. Він типовий для того періоду, й далі займемося ним.
Наш наступний документ – план Франца де Воллана 1794 р.
Це затверджений проєкт, який показує забудову міста на плато. Тобто він вже з виправленою топографією. Я переніс на нього прокреслений червоними лініями попередній план де Воллана 1793 р. в одному масштабі. Кидається в очі те, що той проєктований класичний російський двобастіонний редут спочатку де Воллан розташовував ближче до Карантинної балки, майже по центру плато. А потім змістив його ближче до Військової балки так, аби він опинився всередині старого ретраншементу, і не перетинався валом та ровом. Ба більше, тут вже добре видно, що той старий вал досить правильно огинає мис Військової балки, який, як ми казали, з фортифікаційного погляду має важливе значення. Отже у початковій ідеї де Воллан хотів включити фундаменти замку в структуру свого редуту аби зафіксувати його північний кут, можливо навіть частково відбудувати його. Але з перенесенням редуту замок, тобто його залишки у якомусь вигляді, нікуди не подівся й залишився на тому ж місці.
Маємо також проєкт Адміралтейства 1793 р.. Бачимо церкву, яка показана майже у центрі, але сам редут дисгармонійно зміщений праворуч. Та ми знаємо, що початково де Воллан розміщував редут також у центрі – маємо зміщення саме на таку відстань. На ті часи симетрія була радше модою, ніж функціональними вимогами, популярними були плани ідеальних міст, ідеальних фортець, повна дзеркальність та класицистична побудова ансамблів. Та під час реалізації майже всі такі проєкти зазнавали змін. Так сталося й з цим проєктом. Виглядало би безглуздим не скористатися готовою лінією оборони у перші роки великого будівництва, коли з фінансуванням виникати проблеми. Тим більше не було би потреби займатися зайвими земляними роботами. Краще задіяти те, що вже є у проєкті. Також не можливо було ігнорувати фундаменти зруйнованого замку. Тобто використання цих залишків не було забаганкою де Воллана, – це була вимушена необхідність. Ці залишки не могли не впливати на проєкт цього редуту ні в першому варіанті, ні у другому. Тому де Воллан показував його не як існуючу споруду, а як пляму фундаментів.
Роздивимося новий проєкт редуту уважніше. У планувальній структурі зміщеного редуту бачимо деякі зміни. Ворота тепер є не тільки у бік міста, але й ліворуч, вздовж схилу. Ця частина редуту взагалі порушила симетрію й лівий вал отримав згин, – у попередньому варіанті все було рівно. Більше того, з редуту запроєктований вихід й у бік моря, серпантином по крутому схилу. На верхівці цього серпантину, просто над дорогою нависає проєктований вал гласису, який було би важко зафіксувати від осипання без кам’яної стіни з контрфорсами. Якщо ж ми придивимося до зображення рову, то він всюди обведений подвійною лінією (так показують земляний схил), а саме у цьому місці він показаний однією лінією, що вказує на вертикальну стіну. Це означає, що вона теж кам’яна.
Ми прийшли до того, що замок має бути приблизно у цьому місці, а це означає, що його залишки обов’язково мали бути задіяні у проєкті. Немає сумнівів, що несподівана зміна напрямку гласису пов’язана саме із фундаментами замку, й вони були використані. Більше того ширина гласису збігається з шириною так званого «артилерійського майданчику» замку, направленого у бік моря. Тобто тепер точне встановлення місця розташування замку залежить лише від реконструкції розташування самого цього редуту.
У поєднанні зі старим редутом, який показував Ісленьєв, наша ситуація виглядала б так. Саме цим малюнком ми завершили наше дослідження 2023 року.
Але цього, 2025 року завдяки проведенню археологічних досліджень Андрієм Красножоном та презентації попередніх робіт ми отримали матеріали, які дозволяють уточнити наші висновки.
Уточнення розташування замку
Слід нагадати, що залишків кам’яного замку, фундаментів його веж, головних стін можливо й не існує, адже він був не тільки підірваний, але й розібраний на камінь для будівництва Адміралтейства. Тому цікаво, як саме в археології будуть виглядати його залишки: чи у вигляді затрамбування, чи якоїсь іншої ґрунтової аномалії. Цікавими будуть сліди адміралтейських споруд, або споруд часів існування замку, які також могли бути.
З’ясувалося, що ґрунтова аномалія у потрібному місці була виявлена у 2021 році в розкопі № 4. Тут проявився кут перевідкладеного утрамбованого шару з незвичним орієнтуванням у теперішньому плануванні бульвару. Втім цей кут збігається з напрямком фасадної стіни замку та початком його правої вежі. Тобто це місце й без того відповідає розташуванню замку, й варіантів іншого пояснення такої аномалії не може бути.
Бачимо, що артилерійський майданчик – можливо єдина збережена кам’яна споруда від усього замку, знаходиться за межами реконструйованого борту бульвару. Тобто він міг обвалитися раніше, ніж було проведене розпланування бульвару, під впливом природних процесів. Один з таких випадків засвідчив мандрівник Едвард Мортон: «Землетрус, що стався у квітні 1828 року, додав цікавий експонат для музейної колекції. Протягом ночі значна частина скелі, яка була невід'ємною частиною Нового [Приморського] бульвару, відкололася, і земля на відстані близько півмилі від неї розійшлася на паралельні тріщини завширшки від кількох сантиметрів до кількох метрів. Величезні маси гірських порід розшарувалися, завдяки чому було знайдено численні кам'яні фрагменти, людські останки та різні артефакти давніх цивілізацій. Їх виставили на загальний огляд. Деякі з них були виявлені в морі, у тому числі й такий цікавий об'єкт, як стегнова кістка величезної тварини (припускається, що мамонта, оскільки відомо, що мамонти колись мешкали у тутешніх місцях)». [Перекладено з російської з видання: Одесса, какая она есть. Записки путешественника / Эдвард Мортон. – Одесса, 2012. – С. 104–105].
І проблема не лише у обваленнях, – територія замку була перебудована й перепланована. Новий редут в основі мав шестикутну витягнуту кам’яну споруду (з двома бастіонними виступами) із загальними параметрами приблизно 120 на 60 м. Будівля хоча й не зачіпала місця замку, та напевно зводилася з його каменю. Його повздовжня половина з боку моря також обвалилася, й там в урвищі можуть знаходитися кам’яні брила замку. Але, як ми розуміємо, їх знахідки не будуть свідчити про якесь інше розташування замку. Так само це стосується й знахідок на бульварі в межах забудови редуту. Майже весь давній камінь мав повторне використання.
Аби зрозуміти, які ще споруди часів існування Адміралтейства могли використовувати ті давні каміння, спробуємо реконструювати план 1803 року.
Цей план показує редут без земляних навколишніх укріплень й підписаний як «Адміралтейське укріплення» (№13). План показує також церкву (№ 15) та ряди «солдатських казарм» (№14) навколо редуту. Це креслення фіксує певну реальну ситуацію на 1803 рік, яка звісно відрізняється від попередніх проєктів (на те вони й проєкти), а також й від пізніших планів, на яких ті казарми по одній почали зникати.
Отже після перенесення цієї інформації на сучасну ситуацію, маємо таку реконструкцію.
Аби замкнути коло цього дослідження дамо також реконструкцію проєктного плану де Воллана 1793 року, де він показав замок.
Окрім іншого звернімо увагу на початкове місце розташування церкви, тобто до її перенесення на Катерининську площу. Місце співпадало з віссю симетрії редуту, а також з приблизним напрямком старого валу (показаний блакитним). Це дає привід припустити, що саме тут знаходився південний бастіон плану Ісленьєва 1766 р., якого вже не показував де Воллан. Зруйнований бастіон залишив би пагорб, який було би вигідно використати для тимчасового розташування дерев’яної церкви. Тож можливо ця пляма проєктованої церкви фіксує для нас місце розташування південного бастіону ретраншементу Ісленьєва.
Бачимо, що проєкти дійсно часто піддавали корегуванню. Причин на те було багато: фінансові проблеми, удосконалення проєкту з застосуванням більш простих рішень будівництва, якісь геологічні проблеми – підземні води, провали й інші аномалії, та також зіткнення з невідомими давніми фундаментами.
Деякі висновки
Замок проіснував лише 23 роки й був повністю знищений, та його пошуки допомагають уточнити розташування надзвичайно цікавої ділянки для Одеси, де в більш давні часи мала би знаходитися інша оборонна споруда чи замок. Мис навколо Воронцовського палацу має найбільш придатну до того географію. Ми наочно бачимо вал, який зафіксував для нас де Воллан на своєму плані, і який є кордоном найбільш цікавої історичної частини Одеси.
Як не дивно, розташування замку вплинуло на проєктування Адміралтейства, яке у свою чергу стало містобудівним ядром для нової планувальної структури міста. В Одесі наразі немає якоїсь знакової центральної споруди, яка б маркувала центр міста, як-от ратуша або кафедральний собор. Тобто ці споруди існують, але їх розташування не пов’язувалося з традицією фіксування центру. Але місце таке в Одесі існує – це півциркульна площа з пам’ятником Дюку. Ба більше, у північному півциркульному корпусі від 1830 до 1899 рр. розміщувалася Міська Дума (Приморський бульвар, 7).
Можна також пояснити причину запеклих суперечок щодо розташування замку. Ми в попередній публікації звертали увагу на те, що план замку сам по собі дає характеристики ландшафту, для якого його проєктували. Ці характеристики зовсім не відповідають місцю на Півкруглій площі. Але повністю відповідають мису над Митною площею. Тому є певне коло прихильників розташування замку на пагорбі над Митною площею. З якихось причин замок без змін проєкту збудували в іншому місці, що і це стало каменем спотикання для дослідників, які професійно досліджують фортифікацію, чи артилерійське мистецтво.
Інша група дослідників схиляється до протилежного боку бульвару, де стоїть Воронцовський палац. Їх аргументацію ми вже пояснювали – адже, якщо би обирати місце для оборонної споруди, то вона мала би бути розташована тільки там. Й скоріше за все якась старовинна фортеця саме там і розташовувалася. Але розташування нашого замку вочевидь слідувало іншій логіці – поспіху будівництва та вирішення певних тимчасових завдань.
Кожний з учасників цього великого дослідницького процесу робить свій внесок у справу відтворення історії Одеси за минулі дві з половиною тисячі років. Це величезний період, наповнений різними історичними подіями. Нам вже відомі періоди забуття та занепаду, але були й часи відродження та розквіту. Нас вже не дивують знахідки на Приморському бульварі класичного грецького періоду, епохи Риму, Улусу Джучі, Генуї, Литви, Османського часу. Вони мають тут бути й вони відкриваються. Цей рік також був багатим на такі знахідки.
Приморський бульвар зберігає всю цю історію, й відкриває її неохоче. Але робити це важливо, аби бачити картинку цілісно. Тоді багато питань й суперечок, які досі точаться навколо історії Одеси, втратять будь-який сенс. Важливо також змінювати ставлення до цієї історії, яка нібито була «чиєюсь», а не нашою. Вона завжди була й залишається нашою. Хто б не жив на цій землі у різні епохи, хто б не приходив здалеку – всі ці народи вносили свій внесок у формування нашої багатої культури, наших міст та формували світогляд нас самих.
***
Проєкт «Території культури» виходить у партнерстві з компанією «Перша приватна броварня» і присвячений дослідженню історії та трансформації української культурної ідентичності.