Для нас було надзвичайно важливим дослідити містобудівне наслідування Хаджибея, адже це один з принципів безперервності розвитку міст.
У попередньому розділі ми реконструювали план міста Хаджибея 1766 року інженера Івана Ісленьєва (1738–1784). З’ясувалося, що тодішній Хаджибей лежав у Карантинній балці, і його містобудівним ядром була пристань у гирлі тієї ж балки. Тепер це Митна площа. Там знаходився будинок командира над містом, будинок «бея яничарського», хлібопекарня, комори, колодязь. Над площею та пристанню височіла мечеть.
Іншим центром був «старий ретраншемент», як його назвав Ісленьєв. Вочевидь, колись тут було більш значуще укріплення й життя вирувало навколо.
План Ісленьєва дає нам основу міста Хаджибей, на яку добре лягають перші ідеї інженера Франца де Воллана (1752–1818). Зрештою він зупинився на «старому ретраншементі». Є підстави вважати, що однією з причин цього був Хаджибейський замок. Отже цього разу ми спробуємо відшукати замок.
Хаджибейський замок крізь призму містобудування
Розміщення Хаджибейського замку – надзвичайно заплутана історія, яку намагаються розв’язати вже більше 200 років. Причиною сумнівів стала відсутність креслень його прив’язки до місцевості в крупному масштабі. Очевидно цьому завадило поспішне знищення замку одразу після штурму, який відбувся 14 вересня 1789 р.
Відомий текст донесення Потьомкіна Катерині ІІ від 10 листопада 1789 р.:
«Замок Гаджибейский по неудобности положения его и по неимению пристанища, где бы суда безопасно могли держаться, приказал я подорвать, что и исполнено, а затем буду я иметь счастье всеподданнейше представить о месте, избранном мною для укрепления, которое соорудится из самых тех камней, что остались в развалинах Гаджибейских».
Збереглися кілька планів самого замку, але враження таке, що більшість з них – це проекти, а не обміри. Також інженер Франц де Воллан показує замок у дрібному масштабі на двох своїх ранніх кресленнях. Для не спеціаліста вони настільки погано пов'язуються з реальністю, що теж спричиняють дискусії. Втім це надзвичайно цікаві і важливі документи, які ми особливо ретельно опрацюємо.
У Хаджибейського замку було коротке життя. Про початок його фактичного будівництва дізнаємося з листа російського резидента у Константинополі Олексія Обрєскова від 20 серпня 1766 р.: «в прикрытие амбаров от морской стороны строится небольшой замок, или, как здесь называют, каланча четырехбашенная». А зруйнували замок вже восени 1789 р. Тобто проіснував він лише 23 роки.
Його знищили через невпевненість, що місто не повернеться до Османської імперії, – приналежність Хаджибея до Російської імперії підтвердив лише Яський мирний трактат від 29 грудня 1791 р. Тобто минуло ще більше двох років після руйнування замку, коли з’явилася реальна можливість розпочати проектування та розбудову Хаджибея.
Історія з замком – це суцільний детектив від ідеї його створення аж дотепер. Спробуємо розповісти про це саме у такому форматі.
Все почалося з чуток про його будівництво ще у червні 1765 р. Це спонукало російську владу таємно відрядити до Хаджибея у травні 1766 р. російського інженера під виглядом купця. Але навіть через 11 місяців він не побачив замку. З якихось причини його почали будувати ще пізніше, чи то через невирішеність питання з проектом, чи з місцем його розміщення.
Олексій Обрєсков назвав замок, який нібито має бути збудованим у Хаджибеї, «каланчою чотирибаштовою». Ймовірно йшлося про тип конструкції. Тобто в Хаджибеї пропонувалося збудувати якусь відому за планом споруду з адаптуванням до місцевості. Під такий тип (а каланча – це здебільшого кругла й висока споруда) підходить, наприклад, замок у молдовському місті Сорока, де він дійсно круглий і високий, з чотирма вежами та прямокутною надбрамною вежею. Зведений він у такому вигляді був у 1543–1546 рр.
Діаметр зовнішніх стін замку – 37,5 м, діаметр веж – 11 м. Висота стін – 20–25 м, товщина – 3,5 м. Це лише приклад, – могло йтися й про якусь іншу подібну конструкцію. Але план Хаджибейського замку аж сильно відрізняється, – він і не круглий, і не чотирьохбаштовий. І якщо дійсно розуміти інформацію Обрєскова лише як завдання на проектування, то архітектор вже на місці мав би адоптувати цей тип під конкретне місце. Отже, якщо зробили саме так, то кінцевий план, який ми маємо, міг би багато розповісти про рельєф, під який його готували.
Маємо дві круглі вежі попереду й виступ трикутником прямокутного бастіону позаду замість таких самих двох круглих веж. Вони втрачали сенс, якщо позаду і так була перепона, наприклад урвище. Симетричність виступу говорить про те, що схил йшов поперек. Бастіон мав би прикривати обидва його боки вогнем від підніжжя. Дві потужні вежі з такою ж потужною брамою мали захищати замок з найбільш вразливого боку, тобто з рівнинного.
Окрім цього на плані замку з правого боку є майданчик для розміщення гармат. Він оточений низькою й неширокою стіною без зубців з пониженням до правого краю. Такого вигляду беззахисна прибудова за відсутності тут взагалі високої замкової стіни говорить про те, що цей бік був найбільше захищений рельєфом. Очевидно це вузький та крутий мис, з якого зручно вести артилерійські обстріли. Якщо схил був навіть з боку фронту замку, де мала була б бути рівнинна місцевість, то утворювати його могла лише балка, яка нижче веж круто розширювалася й огинала цей мис. Біля воріт вона б відігравала роль рову, через який міг бути перекинутий міст.
Виходячи з призначення замку, про яке писав Обрєсков, – «прикрытие амбаров от морской стороны», – таким місцем може бути лише одне-єдине – мис, який утворює Ланжеронівський спуск над гирлом Карантинної балки. Воно буквально повторює нашу схему. Прямим зв’язком з пристанню була б та сама яруга, долом якої напевно йшли кам’яні сходи від замку до пристані, які і тепер ведуть до Митної площі.
На плані Ісленьєва на цьому мису позначена мечеть. Її мисове розташування типове для культових споруд, тим більше, що високий мінарет мечеті у даному випадку відігравав роль маяка для тієї ж пристані. А поруч був великий ринок, що теж традиційно.
Якщо уважно роздивитися розрізи замку, то ми виявимо й вежу, схожу на мінарет – вона розміщується у верхньому правому кутку плану. Розкриття широким кутом стін замку з боку цієї вежі дає можливість їй бути видимою саме з боку пристані та моря. Отже мінарет мав би залишитися у якості маячної вежі і саме з таким розкриттям. Крім того, можливо збереження мінарету могли використати на ранніх етапах для приховування факту будівництва замку, яке ніби велося з метою розширення чи ремонту мечеті.
Місце розташування мечеті ми описували у попередній публікації, як і незвичну орієнтацію садиби Літературного музею. Цікаво ще й те, що якби тут стояв замок, то він був би точно зорієнтований на Північний Одеський мис (мис Е), який замикав Одеську затоку. І це б додавало більшого значення саме такій орієнтації. Відстань до мису звідси 9,2 км.
Отже суто містобудівний погляд на план замку, з урахуванням його функції захисту пристані, натякає на те, що замок могли планувати звести на місці тогочасної мечеті, тобто на подвір’ї Літературного музею. Й зрештою план мечеті з її фундаментами міг вплинути на план замку.
Якщо було саме так, то і для перенесення будівництва замку в інше місце будуть аргументи. Перш за все військові укріплення поруч з цивільними об’єктами, ринковою площею, адміністративними будівлями – погана ідея. Замок у цьому місці був би доречним у якості допоміжного форпосту, якщо б були побудовані великі оборонні укріплення з обох боків на кручах, як це й планувалося виходячи з тексту до плану Івана Ісленьєва. Але цього так і не зробили. Додамо, що саме цю ідею (двох великих укріплень по обидва боки Карантинної балки) Франц де Воллан закладав у свої перші проекти.
Це наше теоретизування, але такий замок у центрі Приморського бульвару дійсно виглядає чужорідним. Нібито його штучно перенесли з іншого місця й аби хоч якось виправдати планувальну недолугість зорієнтували найменш захищеним боком до прибережного схилу.
І хоча деяке виправдання такому розміщенню є, як побачимо далі, але залишаються без відповіді питання, чому не зберіглася мечеть, чому затримали будівництво замку аж на рік й не звели фортецю біля маяку, яку планували, й нарешті, чому існують різні версії плану замку?
Наприклад, в паперах французького інженера на османській службі Андре-Жозефа Лаффіта-Клаве (1740–1794), який побував у Хаджибеї 1–4 квітня 1784 р., бачимо план замку зовсім іншої конфігурації. І невідомо, звідки він.
Ось, що Лаффіт-Клаве записав у своєму щоденнику:
«Рейд защищается жалким замком на 20–25 человек гарнизона, который не в силах сопротивляться ничтожному корсару [морському розбійнику] ...
Г[осподи]ну Пуаро удалось нарисовать план этого замка. В нём нет амбразур для пушек, которых там очень мало.
Замок имеет всего 15 или 20 туазов [30–40 м] в длину и намного меньше в ширину, по углам есть круглые башни, а на стенах обычные зубцы.
Со стороны моря замок имеет стену высотой 7–8 футов [2,1–2,4 м], которая служит и частью здания, крытого деревом и землей».
(текст щоденнику за публікацією: И. Сапожников. А.-Ж. де Лафитт-Клаве и история Коджа-Бея-Одессы // Scriptorium Nostrum. Електронний історичний журнал. – 2017, № 3 (9))
Цей опис ніяк не відповідає кресленню, в якому замок вписується майже у квадрат: довжина (з вежами) на кресленні – 29,5 м, а ширина (з вежами) – 31 м (у стінах – 23,5 м). Зауваження, що ширина «набагато менша» за довжину, ясно говорить про прямокутник, яким його подають всі інші плани: довжина – 36 м (тобто до 40 м), ширина – 32 м (у стінах – 22,5 м).
Взагалі й ці інші плани теж відрізняються у деталях між собою. І це лише посилює враження, що більшість з них могли бути різними варіантами проектів, які потрапили до наших архівів у вигляді трофеїв з архіву Хаджибея.
Поміж іншим Лаффіт-Клаве наводить цікавий опис майданчика для гармат з боку моря: в нього низькі стіни, 2,1–2,4 м – це зріст високої людини, тобто аж занадто низькі; і він був нібито-то навісом над приміщенням попід ним – підвальним, або цокольним, тобто мусив мати й широкі стіни.
Де насправді знаходився замок
Перейдемо до головного, – де ж насправді знаходився замок? У розгадці нам допоможуть ті два креслення Франца де Воллана, на яких замок вказаний. Це «Чертёж топографический и водоописательный заливу Гаджибейскому» 1791 р., та «План прожектированный устройства порта в гавани Гаджибейской» 1793 р.
На перший погляд вони досить умовні. В обох хибно визначений напрямок Карантинної балки, а тому й напрямок усіх проектованих кварталів не так просто перенести на реальний план. Але, як ми говорили, таке представлення рельєфу для того часу є поширеною помилкою, яку потрібно враховувати та корегувати. Цікаво інше. Друге креслення де Воллан робив на основі першого, а тому вони мають збігатися у помилках. Так і сталося – вони дійсно добре поєднуються.
В обох планах збігається й розташування замку. Він показаний за земляним ровом та валом. І якщо тепер так само звести останній план з одним з наступних проектів того ж де Воллана, то отримаємо так само збіг розташування основних об’єктів вздовж моря. Це «Великий форт», гавань у гирлі Карантинної балки, місце «Малого форту» та окремий редут на місці Воронцовського палацу.
Бачимо лише не збігання Малого форту. У першому плані його перерізає вал з ровом, у другому – форт зміщений праворуч від валу. Вал з ровом нам вже знайомі, – це той самий «старий ретраншемент», який позначив на своєму плані 1766 р. Іван Ісленьєв. Але він дещо змінив вигляд. Бастіону з боку степу більше немає. Можливо вали скорегували саме тоді, коли будували замок, або він сам оплив з часом. Тож і ми виправимо в реконструкції вали ретраншементу відповідно до плану де Воллана. Нова конфігурація повторила крім іншого й обрис кварталу позаду Катерининської площі, що, вочевидь, не є випадковістю, – черговий «слід».
Але більш цікавою є деталь валу ретраншементу Ісленьєва в межах сучасного Приморського бульвару. Це брама, тобто прохід крізь вал. Його вказав і де Воллан на своєму креслені, позначивши навіть щось схоже на равелін (чи траверс), який прикривав цей прохід. Більше того, з цією брамою пов'язаний й головний фасад замку. Тобто ця брама перед воротами замку дещо виправдовує таку його орієнтацію, хоча на обороноздатність самого замку це не впливало. Близьке розташування замку до валу ще більше підсилює відчуття, що у старі часи за цими валами мало бути крупніше укріплення, і було воно з логіки планування «старого ретраншементу» навколо Воронцовського палацу, тобто на мису.
Перша ідея де Воллана щодо Малого форту була у тому, аби фундаменти Хаджибейського замку залишити в його середині, включити в структуру його забудови й тим зберегти наступність у розташуванні форту.
Територію навколо він хотів оточити підсилюючим ретраншементом. Зведені плани демонструють цю ідею. Якщо подивитися на зовнішню стіну ретраншементу, то вона правильним півколом огинала б форт-цитадель у центрі.
Але бачимо, що насправді на новому плані форт зміщений ближче до мису Військової балки. Тож задум змінився.
Можливо у перші роки вирішили використати старе укріплення, залишити його та змістити форт у його межі. Але ж фундаменти замку при цьому залишилися на місці. Якщо за першим проектом вони були у середині форту, то тепер опинилися зовні.
Роздивимося, як при цьому змінилося планування самого форту. Він був досить типовий, симетричний, двобастіонний з тенальним фронтом. Вхід з боку степу підсилений реданом (трикутним виступом). У другому ж варіанті редан прибрано, хоча місток там залишився, але головний вхід тепер розміщено з боку Карантинного мису. Ця половина форту втратила симетричність і отримала складніше планування. Гадаємо, що це якраз і пов’язано з залишками фундаменту замку, які інженер де Воллан намагався максимально використати.
Ворота замку стали воротами форту, тобто утворювали кам’яні стіни проходу крізь вал гласису. Причому на частині з боку моря вал взагалі не прокреслений. Схоже, що тут були кам’яні стіни того самого приміщення з майданчиком для гармат з боку замку, й ширина його збігається з шириною гласису. Це дозволило без остраху обвалу та осипання валу зробити серпантин спуску від форту до берега просто попід ним.
Тепер, коли розташування замку уточнене за допомогою прив’язки до плану форту, нам залишилося сам цей форт прив’язати до місцевості. І тут допоможе вигин Воронцовського провулку. Він робить квартал з боку Приморського бульвару майже симетричним, і це не випадковість. Вісь симетрії кварталу зберегла для нас стару вісь деволланівського форту. Ми нею скористаємося, аби якомога точніше посадити на місце контури форту разом з планом замку.
Таким чином фундаменти Хаджибейського замку головним фасадом дійсно вийшли на півкруглу площу Приморського бульвару з пам’ятником дюку Рішельє. Далі потрібні археологічні уточнення.
З огляду на таке розташування замку Хаджибея виглядає особливо красивою ідея Михайла Воронцова та архітектора Авраама Мельникова спланувати півкруглу площу з будинком Міської думи саме тут. Вони ніби навмисно хотіли підкреслити важливу спадкоємність від Хаджибея до Одеси. Ансамбль створено в 1826–1830 рр., а у 1837–1841 рр. були побудовані Великі сходи. Між тим у середині XIX ст. вже не могло бути ніяких слідів замку. Хіба що залишилися кам’яні контрфорси від того самого майданчику для гармат, які служили основою підпірних стін бульвару, і які ми бачимо на фотознімку 70-х рр. XIX ст. Їх використовували і пізніше, як основу для прибудов відкритих оглядових майданчиків та кав’ярень.
Й на останок…
Коли ведеться розробка будь якого проекту, особливо у будівництві, то опрацьовується кілька ідей. Архітектор шукає компромісні рішення, які мають задовільнити замовника, відповідати природним умовам, вирішувати проблеми з фундаментами та врешті решт він має вкластися в бюджет. Часто щось змінюється вже у ході будівництва. Зазвичай такі процеси залишають купу креслень. Ми можемо ніколи не дізнатися про причини їх змін, але маємо розуміти, що креслення, які дійдуть до нас, можуть бути принципово різними, а можуть відрізнятися дрібницями. Можливі й втрати найважливіших з них, – все це надзвичайно ускладнює реконструкцію подій, але це і робить дослідження цікавим.
Тепер, коли ми внесли деякі корективи до реконструкції плану Ісленьєва, уточнили місце розташування замку, то можемо завершити й загальну реконструкцію плану міста Хаджибея, яким він був до завоювання Російською імперією, тобто до 14 вересня 1789 р. – найважливішої дати в історії Одеси.
Дослідження проведене завдяки підтримці програми Artists at Risk Connection від PEN America.