Зараз, у черговій війні зі східним сусідом кипить природнє бажання позбутися всього, що з ним пов’язане. Так само й з історичною містобудівною спадщиною кінця XVIII ст. З відкриттям доступу до картографічних джерел через мережу інтернет виникла спокуса швидких рішень для складних проблем, – співвіднести всю ту інформацію з сучасністю й знайти відповідники для кожного так званого «нового» міста. Зазвичай це супроводжується із закидами у бік істориків у некомпетентності, приховуванні фактів тощо. Але все складніше. Причина не робити «яскраві» висновки почасти криється у науковості підходу, в аргументації, а здебільшого через те, що йдеться про зовсім інші урочища.
Щодо історичних картографічних джерел, слід розуміти, що то були не гугл-карти, і не аерофотозйомка. Іноді то просто графічне перекладення текстових описів, які для них і є першоджерелом. Загалом вони складалися у різний спосіб, а тому їх потрібно вміти читати, – в картах дійсно багато важливої інформації. Рідкісні карти складалися за результатами експедицій, але більшість картографічних матеріалів – компілятивний матеріал з величезною кількістю помилок та несумісних нашарувань.
Отже дійсно, на багатьох картах другої половини XVII–XVIII ст. бачимо загадкову назву в гирлі Дніпра між Інгульцем та Дніпровським лиманом. Зараз на цьому просторі найбільшим містом є Херсон. Насправді маленький відрізок на старій карті – це майже 50 км правого берега Дніпра та 14 сучасних населених пунктів включно з Херсоном. Зрозуміло, що Херсон найбільший, але це не доказ. Ольвія була найбільшим містом на північному узбережжі, але вона давно зникла й не відродилася. А місця розташування сучасних великих міст 3–4 століття назад не мали особливого значення. Тобто поспішати з висновками тут не можна.
Щодо назви. Поширився варіант назви цього пункту «Біліховичі». Насправді, оригінальний варіант запису Bilchowisie радше слід відтворювати, як Білховісся (чи навіть Вілховісся). Звісно, на різних картах одного й того ж часу можна знайти різні варіанти написання, але важливе першоджерело. Знайти його не складно – це карта Гійома де Боплана 1648 р. До нього ця назва картографам була невідома.
Гійом де Боплан
Гійом де Боплан у 1630-х — початку 1640-х рр. за запрошенням і дорученням польського короля Сигізмунда III Вази працював в Україні в Нижньому Подніпров’ї, де будував фортеці, збирав інформацію про фортеці сусідів, а побіжно й про місцеву етнографію. Зібраний матеріал ліг в основу його «Опису Украйни». Пізніше, на замовлення короля Владислава IV і коронного гетьмана Станіслава Конецпольського, Боплан використовуючи ці ж свої описи, склав докладну карту України. Тобто ця карта унікальна й здебільшого незалежна від попередніх досліджень.
Найближчою за часом до бопланівської була карта, складена на замовлення литовського князя Миколая Кшиштофа Радзивіла, й видана в Амстердамі у 1613 р.
Ця карта Великого князівства Литовського складена за матеріалами експедиції 1586 р. Мацея Струбіча та Томаша Маковського. Пониззя Дніпра, хоча і не входило в географію експедиції, втім, було подане окремою вклейкою. На цій вклейці Білховісся немає, так само, як і жодних інших поселень на нашому відрізку. Натомість вперше подана назва Albus Lacus для Білого озера. Воно зберегло назву і тепер. Ця назва звісно може бути спорідненою з нашим загадковим Білховіссям, але все ж йдеться про різні урочища.
https://papacoma.narod.ru/maps/russian_communic_map_1685.htm
У наступне століття після Боплана, коли й потреба начебто була, спроб дослідження Нижнього Дніпра майже не було, картографи робили компіляції з Боплана та інших ранніх карт. Але комунікаційна карта 1685 р. все ж виглядає оригінальною. На ній між Інгульцем та Південним Бугом Білховісся теж немає, та й взагалі нічого не вказано, окрім самих річок Інгульця та Інгула. Отже повернемося до Боплана.
Карта Боплана
Боплан працював на замовлення польського короля, тому карту виконано польською мовою. У гирлі Дніпра на правому березі він дає напис «Bilchowisie», а поряд, на лівому березі Бугу – «Winaradna Kricza». Цікаво, що у своєму текстовому «Описі Украйни» він не згадує Білховісся, але дає опис Вінарадній Крічі:
«Вище Семенвірука [Семенового Рогу] по Бугу, знаходиться Вінарадна кріца, — джерело на крутому пагорбі. Чудове це місце вельми зручне для оселення: ліс знаходиться під рукою й можна було б побудувати вітряки».
Тут потрібно навести пояснення Боплана, яке він дав вище: «На півмилі нижче [переправи Кічкаської] лежить острів Xортиці. Я доїжджав лише до цього місця, й подальший опис ґрунтую на словах інших, а тому й не ручаюся за його достовірність».
Отже, Боплан нічого з того, що показав на карті нижче Хортиці, на власні очі не бачив і користувався матеріалами інформаторів. Але це аж ніяк не применшує значення цієї інформації.
В своєму текстовому «Описі» Боплан не згадав Білховісся тому, що на той час його вже давно не існувало. Дивимося пояснення графічних символів до цієї карти. Bilchowisie позначене подвійним колом, що означає «руїна», а «Winaradna Kricza» – просто маленьким колом – «pagus» (село), тобто як існуюче поселення. Тож те, що він назвав Білховіссям, сучасною термінологією розумілося як археологічне городище. Боплана воно цікавило очевидно наявністю валів, які можна було використати для швидкого облаштування редуту. Й у сенсі завдань укріплення польського кордону та його контролю над ним про цю можливість важливо було знати наперед.
Назву подано так: «Bilchowisie y H.». Боплан у своїй карті вводить буквенні скорочення для того, аби пояснити, чи це лише назва урочища, чи водночас й назва інших об’єктів. Його скорочення, якщо й не наведені у поясненнях, то все одно легко реконструюються: H (horod) – городище, R з рискою на хвостику (rzeka) – річка, B (bród) – брід, тобто перехід через річку, O (ostrów) – острів. Коли літери дві, то їх сполучає сполучник «y» латинкою – тобто, відповідник українського «й». Наприклад, Nosokowka R. y O. означає, що Носоківка це «річка й острів»; Tehinka R. y H. – «річка й городище». Білховісся ж дається без першого скорочення, тобто маємо пропуск, але є сполучник, за яким слідує «Н» (місто). Можливо це помилка – таке трапляється. Можливо, першу літеру затерли. Але не важко здогадатися, що там скоріше за все стояла літера «R» (річка).
Таким чином, запис міг бути подібним до Тегінки, яка також подана як «руїна» й супроводжена «R. y H.». Ця відсутність літери тепер є маркером плагіату. Послідовники й видавці різних країн її сліпо відтворювали, й пояснень у своїх картах не давали, але мали б, бо скорочення зрозумілі лише слов’яномовним користувачам.
Карта Томілова
Більшість назв стародавніх поселень пов’язана з назвою водного джерела, на якому вони існували, – для степу це особливо важливо [подібне наше дослідження у публікації «Від Гінестри до Одеси»]. Тому одним з підтверджень локалізації будь-якого поселення, яке існувало на Півдні, буде наявність подібної назви для балки, річки, джерела, або колодязя, від якої часто поселення й отримували назву. Тобто, навіть без пропущеної у Боплана літери «R», ми б все одно почали пошуки з назви річки.
Найбільш деталізованою картою гирла Дніпра з ранніх є карта 1775 р. інженера-підполковника Романа Томілова. Він склав її після приєднання Нижнього Дніпра до Російської імперії. Її висока точність була пов’язана з наміром будівництва прикордонної лінії укріплень з розумінням можливостей і ресурсу для цього. Це точно ті ж завдання, які мав й Боплан. На карті, зокрема, позначені майже всі запорізькі зимівники у гирлах Дніпра та його притоках.
На місці бопланівської Вінарадної Крічі на Миколаївському півострові у Томілова вказана «Б[алка] Виноградная», що не лише уточнює рельєф, але й дає точне місце розташування поселення. У 1784 р. на цій балці отримав дачу купець-швейцарець Яків-Франц Андрійович Фабр й, мабуть таки, збудував там вітряки, на які натякав Боплан, бо, крім іншого, над балкою знаходиться найвищий пагорб сучасного Миколаєва – Спаський. Він має висоту 52 м, й саме на ньому у 1821 р. було зведено відому миколаївську обсерваторію. На відстані двох третин від верхівки пагорбу до берега било джерело, яке утворювало озерця й струмок. Озерця оточували гайки.
У гирлі балки було влаштовано переправу через Буг. Про все це ми дізнаємося з детальних карт Миколаєва першої половини ХІХ ст. Наявність джерел, невеличкого лісу, захищеність від вітрів та зручність для переправи через Буг робило це місце привабливим для освоєння.
27 серпня 1789 р. Г. О. Потьомкін видав ордер (№ 1065) М. Л. Фалеєву, в якому говорилося: «Фаберову дачу іменувати Спаське, а Вітовку — Богоявленське, новозведену ж верф на Інгулі — місто Миколаїв». Тут потрібно зосередити увагу на тому, що Миколаєвом було названо новозведену верф у гирлі Інгула. Приблизним орієнтиром цього місця є сучасна будівля адміралтейства (перехрестя вулиць Адміральської, Набережної та Садової). Урочище ж Спаське на Виноградній балці – це зовсім інше місце. Тому некоректно говорити про наслідування Миколаєвом бопланівського поселення Winaradna Kricza. А це ще одна з сучасних легенд.
Білховісся Томілова
Аби відшукати бопланівське Білховісся на карті Томілова 1775 р., потрібно, якщо пощастить, знайти схожу назву річки чи балки. Й ми знаходимо річку з назвою «Вілхова». Це правий рукав Дніпра, який починається від голови нинішнього Великого Потьомкінського острова й впадає у лиман навпроти сучасного Кизомису. Цей гідронім залишився навіть зараз у варіанті «Вільховий Дніпро». Єдиним куточком правого сухого берега, який виходить на цю річку, є Корабельний мис. Від нього починається вузький Дніпровський рукав, спрямований у бік Лиману – річка Корабелка. А з півночі до цього мису попід берегом текла така ж вузька річечка – рукав Кошової, якого тепер вже немає. Томілов її не підписав, а на пізніших картах її назва фіксується у варіанті Волокновата (ми повернемося до цієї назви наступним разом). На цьому мису Томілов позначає редут «Андреевской Шанец», який був зведений наприкінці війни 1768–1774 рр. Відсутність інформації про нього в документах не виглядає дивною, якщо були використані залишки старих ровів і валів бопланівського Білховісся.
Це місце має велике стратегічне значення: з нього, як на долоні видно дніпровські рукави, протоки й острови, лівий берег з усіма поселеннями навпроти (Кардашинка, Гола Пристань, Стара Збур’ївка). В околицях не існує більш ширшого розкриття правого й лівого берегів Дніпра з його островами одночасно. Місце зручне – і як переправа, адже протилежний острів більш-менш сухий, на ньому зараз навіть існує село, однойменне з назвою острова – Білогрудове. Від лівого сухого берега, де зараз Гола Пристань, цей острів відділяє лише неширока річка Конка. Тобто дві переправи через дві неширокі річки, суходіл й ніяких заплав чи боліт.
Але головним підтвердженням нашої версії мало б бути археологічне. І воно також є. Тут вже три десятиріччя проводяться археологічні дослідження так званого «Білозерського поселення» (назва дана за назвою маєтку «Білозерка», яким володів першовідкривач поселення наприкінці XIX ст., власник маєтку, археолог Георгій Скадовський). Поселення є одним з найцікавіших та найбільших в околицях Херсона. Тобто якщо й шукати якесь «городище», позначене Бопланом на правому березі Дніпра, між Інгульцем та Лиманом то пошук ми б мали починати саме звідси.
Воно існувало від IV ст. до н. е., входило до складу Ольвійської хори. У пізні ж часи отримало певну автономію, а далі й власну історію. Археологам відомо про існування середньовічного шару на цьому поселенні, але його ґрунтовне дослідження ще попереду. Втім робота ускладняється тим, що більша частина середньовічного поселення була знищена будівництвом осетрового господарства.
Тобто ще раз. Маємо найбільше археологічне поселення в межах пошуку, у якого є середньовічний шар. Маємо надзвичайно важливе місце для контролю річки й водночас переправу, що було важливим в середньовіччя. Й нарешті, маємо назву річки Вільхова, на яку й виходить цей єдиний материковий мис з поселенням. Ці обставини сукупно не залишають сумнівів у локалізації бопланівського Білховісся саме тут. Інше питання, до якого ми також повернемося наступним разом, це якою була його назва у часи існування?
Археологія міст
З Білховіссям зрозуміло. Але бажання співвіднести його з Херсоном ґрунтувалося на впевненості, що Херсон все одно має бути давнішим за XVIII ст., адже більшість міст навколо дійсно давніші. Втім, виключення існують і Херсон – якраз і є таким виключенням. Жодних археологічних слідів попередників Херсона не виявлено. У часи заснування Херсонської фортеці в 1778 р. це питання не лише не приховували, а навпаки щиро намагалися відшукати хоч якісь сліди давнього поселення, аби підсилити версію наслідування Російською імперією візантійської спадщини. Довелося навіть вигадати легенду, що начебто десь неподалік знайшли залишки стародавніх кам’яних воріт з грецьким написом «Звідси слід слідувати до Візантії».
Сучасні археологи також не знаходять слідів стародавніх поселень у центральній частині міста. Слід ще раз наголосити, що у пошуку «попередника», якого місто могло наслідувати, йдеться не про всю величезну територію міста, а лише про урочище, де колись починалося будівництво фортеці, тобто лише про район Портового Елеватора.
Сучасні великі міста поступово поглинають навколишні населені пункти, кожний з яких мав свою історію. Так само поглинаються й археологічні пам’ятки. Ось, нарешті Херсон включив у свої кордони острів Великий Потьомкінський, на якому знаходилося літописне місто Олешшя. Однак зрозуміло, що наслідувати його у сенсі містобудівного зв’язку Херсон не міг. Так само й Миколаїв поглинув вже кілька археологічних великих та малих поселень. Можливо, у майбутньому він поглине й Ольвію, але це не дасть приводів вести літопис Миколаєва від заснування Ольвії. Між тим у Миколаєва попередники все ж існують – це ланцюжок поселень в районі Адміралтейства, які послідовно змінювали одне одного, й вели літопис щонайменше від античних часів. Та навіть й більш давніше поселення «Дикий Сад», вочевидь, можна було б поставити у початок цього ланцюжка. Принаймні йдеться про одне й те саме урочище в гирлі Інгулу та з переправою через нього.
Одеса взагалі без заперечень наслідувала Хаджибей. А от у Херсона з цим проблема. В сучасних кордонах міста окрім Олешшя є ще три археологічних поселення. Два скіфських ІV—III ст. до н.е. Одне знаходилися у прибережній частині селища Антонівка, друге в 1 км на південний схід від першого. Третє – пізньоскіфське – знаходилося на території селища Кіндійка. Всі вони віддалені від центру. Але повернемося до карти Романа Томілова. На ній вказаний запорізький зимівник на Карантинному острові, де зараз суднобудівний завод, а головне – якраз в урочищі елеватору вказаний редут «Олександрівський Шанець». Тому слід два слова про нього сказати.
Олександрівський Шанець
Подібні тимчасові укріплення створювалися під час війн 1735–1779 та 1768–1774 рр. у багатьох місцях. Вони були пов’язані з військовими цілями, а тому не орієнтувалися на зручність розташування з огляду існування населеного пункту. В урочищі Олександрівського Шанця були певні проблеми з питною водою, адже джерел не існувало, а Дніпро був відрізаний від берега прибережними болотами.
Вперше це укріплення було зведене у російсько-турецьку війну 1735–1739 рр. після неочікуваного вдалого штурму Очакова 13 липня 1737 р. – була зруйнована стіна фортеці попід-якою вибухнув пороховий льох. Після захоплення Очакова було вирішено залишити у місті гарнізон, а тому для сполучення з ним 30 серпня 1737 р. й був заснований цей шанець. Його навіть назвали на честь героя того штурму – Олександра Румянцева. Наступного року, після зимівлі, Очаків й Олександрівський Шанець вразила епідемія чуми, й їх полишили. У кампанію 1739 року знову ввели війська, відновили шанець, але восени знову покинули й зруйнували, адже за мирною угодою ці землі залишалися за Османською імперією.
Наступного разу Олександр-Шанць знадобився наприкінці війни 1768–1774 р. для сполучення з Кінбурнським півостровом. Й оскільки півострів після підписання мирної угоди залишився під контролем росіян, то й Шанець стався у нагоді.
У 1775 р. були затверджені проекти будівництва нової фортеці Херсон на мисі Кізе (відділяв Дніпровські гирла від Лиману – там також існував схожий редут), а також кораблебудівної верфі Глибока Пристань на самому Лимані. Олександрівський Шанець використовували для складування будівельних матеріалів. Ліс сплавляли Дніпром аж з Білорусі й тут його висушували. Така логістика дала розуміння надзвичайної вартості всіх цих проектів. Й після жорстких дискусій у 1778 р. було вирішено обидва міста будувати тимчасово просто на місці Олександрівського Шанцю, адже вкрай був потрібен новий флот.
Проекти будівництва Херсона, які готувалися для мису Кізе, були поспіхом перероблені під місце Олександрівського Шанця, ще й з урахуванням корабельні. Будівництво розпочали 8 вересня 1778 р. пікінери Херсонського полку, колишні запорожці, у свято Різдва Богородиці.
Отже така випадковість й пояснює цей дивний вибір місця. Наступні 100 років минули у боротьбі з осушенням прибережних боліт та у спорудженні 90-кілометрового каналу для проходження кораблів крізь мілководдя Дніпрового гирла та лиману.
Археологічні поселення навколо Херсона продовжують досліджуватися. В кожного з них була власна, багата історія, й звісно всі вони мали назви. Одну з них ми підтвердили для Білозерського поселення, це – Білховісся (назва на 1648 р.). Але десятки, чи навіть сотні інших поселень залишаються безіменними.
Південь взагалі був насичений життям та подіями. Існування стародавніх поселень, міст та портів у різні часи, давні зв’язки з Європою й безпосередня участь у її цивілізаційних процесах протягом кількох тисячоліть, як от розвиток містобудівництва та архітектури, філософії та кораблебудування в античні та середньовічні часи – все це якраз і є розвінчанням фундаментальної московської концепції про принесення цивілізації на ці землі у другій половини XVIII ст. Очевидно ж що, було рівно навпаки.