Перший відомий план Хаджибею та Іван Ісленьєв
Першим проектувальником Одеси та картографом Одеської затоки після штурму Хаджибейського замку 14 вересня 1789 р. вважається інженер нідерландського походження Франц де Воллан. Він склав кілька планів та карт: «Чертёж топографический и водоописательный заливу Гаджибейскому» 1791 р., «Карту географическую, изображающую область Озу или Едизан…» 1792 р., «План прожектированный устройства порта в гавани Гаджибейской» 1793 р., та від 1794 р., коли долю міста узято під державну опіку – низку проектів широкої розбудови Хаджибея, який наступного року ще й змінив назву на Одесу.
Серед них до плану фіксації існуючого стану поселення Хаджибей можна віднести лише перший – і він єдиний – «Креслення … затоки Гаджибейської» 1791 р. Нажаль масштаб плану позбуває його необхідних нам подробиць, втім дає уявлення про загальні обсяги Хаджибея, які не такі вже й маленькі. Надзвичайно цікавим є й проект «Влаштування порту» 1793 р., у якому де Воллан ескізно показує бачення розвитку існуючої забудови Хаджибею, але не показав основи цієї існуючої забудови.
Втім існує більш цікавий і більш ранній план міської забудови турецького містечка Хаджибея – майже невідомий широкому загалу, – план інженера Івана Ісленьєва 1766 р. Він дає змогу «зібрати місто до купи» й зрозуміти на що ж спирався де Воллан. Хоча цей документ і публікувався багато разів, але чи-то недовіра до нього, чи-то лякаюча неспіввідносність з реаліями (яка є такою лише на перший погляд), не давали можливості йому «розкритися».
Отже зараз ми детально його розберемо. А перед тим познайомимося з його автором.
Іван Іванович Ісленьєв (1738–1784) – геодезист та астроном, ад'юнкт Географічного департаменту Санкт-Петербузької Академії Наук. У 1768 році він був відправлений в Якутськ для спостереження проходу Венери за диском Сонця. В 1769–1772 рр. у чині капітану геодезії він з ад'ютантом Чорним справив інструментально-математичне визначення координат Барнаула, Зміїногорська, Коливані, Усть-Каменогорська, Семипалатинська, кількох основних рудників, а також басейнів річок Алеа, Ульбі, Іртиш.
У березні 1772 в «Літопису» значиться рапорт Ісленьєва з Ізмаїла. А у жовтні він повідомляє Академії обчислені їм координати Бухареста, Браїли, Фокшан та Ясс. Потім їде в Бессарабію, Волощину і Молдову. 10 березня 1774 року в Академії був представлений журнал астрономічних і метеорологічних спостережень майора Івана Ісленьєва за 1773 в Києві.
Він також склав низку карт для нового Атласу за методикою точних астрономічних і математичних вимірів. Склав Генеральні карти Новоросійської губернії у 1779 р. та Азовської губернії у 1782 р. Ці карти Причорноморських та Приазовських земель відрізняються від попередніх надзвичайною точністю.
Ця довідка дає нам уявлення перш за все про професійні здібності автора плану, який ми докладно далі розберемо. Складання плану Хаджибея було одним з перших важливих завдань, яке він, як вже «искусный инженер», виконав у віці 27–28 років.
Про що план 1766 року
* Цей план у великій роздільності люб’язно надав краєзнавець Олег Ровнер.
Під виглядом купця Ісленьєв був посланий до цього турецького містечка, аби на місці розібратися з чутками щодо будівництва якихось укріплень, які за умовами Белградських мирних домовленостей 1740 р. турки не могли здійснювати. Однією з таких чуток було повідомлення запорожців у червні 1765 р. (ці уривки зібрав Ігор Сапожніков у публікації 2015 р.):
«за Очаковым же к Белгороду, в расстоянии от Очакова в 50 верст, при море делается крепость, коя наименована Енидунья, то есть Новый Свет. Прежде же было там село и именовалось Куджабей. Оная ж крепость зачалась делаться сего году с весны, а делают ту крепость волохи, на которую камень из степи, с речек и балок околичных возят».
Реакцією на це був лист до російського резидента у Константинополі Олексія Обрєскова 22 лютого 1766 р.:
Рескрипт № 1-й к резиденту Обрескову и к канцелярии советнику Левашову в Константинополь, 22 февраля 1766 г.
«По последне дошедшим до нас известиям, хотя строящаяся с турецкой стороны в соседстве Очакова крепость, называемая Енидуния, не иное что есть, как починка бывшего в том месте в древние времена небольшого замка с построением одной высокой башни на постановление фонаря для безопасности мореплавателей и входа судов в тамошний залив да четырех или пяти магазинов для складывания хлеба и других съестных припасов, в том краю собираемых и в Царьград привозимых, однако ж для лучшего всего того объяснения и освидетельствования на месте мы повелели нашему киевскому генерал-губернатору Глебову отправить туда в крайнем секрете искусного инженер-офицера и ему предписать для лучшей его в пути безопасности и не проникновения его комиссии, сказываться здешним купцом, едущим для торговли в Очаков и в тамошние околотки; вследствие чего он и пристойное по тому своему званию одеяние носить будет и снабдится некоторыми товарами, обыкновенно в те места из России отправляемыми».
Ісленьєв – тоді поручик гусарського полку – у травні того ж року прибув до Хаджибея. На місці він ретельно дослідив ситуацію та склав два плани – одеської затоки з розташуванням міста – «План І новостроемого на берегу Чорного моря турецкого города Годжабея с окружною ситуациею», та власне міста – «План ІІ специальный новостроемого на берегу Чорного моря турецкого города Годжабея» (Викреслені 25–26 травня 1766 р.).
Експлікація (роз’яснення) у них спільна й вона цікава переліком важливих об’єктів міста:
«А – Гора выше всех мест; В – Батареи вновь сделанные; С – Ретранжамент старый, соединенный к батареям; D – Дом нынешнего командира над городом; E – Магазины [склади] по примечанию [за прикметами] с воинскими снарядами; F – Казенная хлебопекарня; G – Гостиный двор [Ринкова площа]; H – Мечеть; I – Пристань судовая на сваях; K – Неведомо с какими припасами казенное строение; L – Место, где сказывают, что будут строить крепость; M – Маяк из зажигаемой во время ночное латерны для идущих по морю судов и близ которого и на горе «А», сказывают иные, что будут строить крепость; N – Строения почти все казенные для янычар и купцов турецких и малой части христиан-волохов, построенные на выездах; O – Место, куда собираются старшины в торговые дни; P – Особенные казенные лавки для приезжих купцов; Q – Дом бея янычарского; R – Колодезь; S – Развалины старинного замка города Кочубея. a, b, c, d, e – места, с которых примечал около города всю внешнюю ситуацию».
Експлікація включає об’єкти, які будуються, плануються до будівництва, та наявні, особливо ті, які якимось чином пов’язані з цим будівництвом. Наприклад квартали «християн-волохів на виїздах» (позначені іншим кольором), адже відомо, що саме вони були найманими будівельниками нових укріплень. Нагадаємо завдання Обрєскова:
1. «починка бывшего в том месте в древние времена небольшого замка»,
2. «построение одной высокой башни на постановление фонаря для безопасности мореплавателей и входа судов в тамошний залив»
3. «построение четырех или пяти магазинов для складывания хлеба и других съестных припасов, в том краю собираемых и в Царьград привозимых»
Щодо імовірного місця будівництва фортеці Ісленьєв дав відповідь у двох пунктах:
«L – Місце, де, як кажуть, будуватимуть фортецю» (приблизно навколо перехрестя вул. Велика Арнаутська та Рішельєвської), та
«M – Маяк із запалюваної у нічний час латерни для суден, що йдуть морем, і поблизу якого на горі «А», як кажуть інші, що будуватимуть фортецю» (Ланжеронівський мис у парку Шевченка та місце стадіону «Чорноморець» там само, де у 1793 р. де Воллан запроектує велику зірчасту п’ятикутну фортецю).
Обидва ці пункти «L» та «М» на плані Ісленьєва віддалені від міста, й наперед нам відомо, що будівництво заявлених укріплень велося не там, тож не будемо на них зосереджуватися. Також наперед відомо, що й «полагодження старовинного замку» (будівництво) почалося трішки пізніше, від серпня 1766 р., коли Ісленьєва вже не було. Тож тому ніякого відомого всім Хаджибейського замку на його плані не показано і йому довелося вказати все інше, що могло стосуватися справи: пункти «S» – «Розвалини старовинного замку міста Кочубея», «С» – старий ретраншемент» та «B» – «батареї новозроблені» на флангах ретраншементу, що насправді більше було схожим на їх ремонт.
Ну і на сам кінець, Ісленьєв показав усі склади (магазини): один великий біля пристані й чотири у місті. А також Ринкові ряди та крамниці, де також зберігалися «харчові припаси».
Але слід розуміти, що це не все місто. Були й передмістя на плато навколо «Гостиного двору», та в інших містах. Їх вказав де Воллан. Але для Ісленьєва це було поза завданням.
Хаджибей Ісленьєва 1766 року на сучасних вулицях Одеси
Отже тепер маємо перенести все це на сучасний план й співставити квартали Хаджибею з теперішніми одеськими. Перше, що потрібно зробити, це звести масштаби в один. Потрібно також розуміти, що у ті часи не робили аерофотозйомку, і всі подібні плани не можна просто брати й накладати на сучасні. Міські плани у ті часи складалися окремими блоками, кожний з яких викреслювався окремо відносно певної реперної точки чи кількох точок – умовних маячків. Наприклад, блок ущільненої забудови Ісленьєв викреслював відносно центральної вулиці, окремі віддалені будинки – відносно ближнього куту обміряного кварталу, колодязю, чи чогось капітального та важливого. При цьому кути відхилення далеких об’єктів виміряти було надзвичайно складно без оптичного обладнання, тому вони часто неправильні. І тому при точності виміру сторін умовного квадрату, у кресленні він міг перетворитися на ромб, та навпаки – ромб міг перетворитися на квадрат. Й чим більша задіяна площа, на якій розкидані поодинокі об’єкти, тим більшими будуть викривлення кутів між ними, що ми і бачимо на цьому плані. Втім це ніяк не впливає на його точність у всьому іншому. Власне всі плани міст тих часів, викреслені з певною метою показу наявної ситуації, у своїй системі картографування були надзвичайно точними.
Отже мусимо виявити старі «маячки», які збереглися сьогодні з тих часів. По-перше це рельєф. Але, звісно, не берегова лінія, яка змінилася найбільше з тих часів через нові портові пірси та моли. Змінювалася вона завжди, здебільшого через природні процеси, наприклад, коливання рівня Чорного моря, підмив берегової лінії та обвалення круч. То ж у даному випадку цінними для нас будуть обриси балок Військової та Карантинної, їх русла та обриси плато між ними.
Найширша вулиця у забудові Ісленьєва, яка веде у бік пристані, очевидно зобов’язана своїй ширині струмку, який тоді тік долом балки до затоки з пристанню. Струмок цю балку й утворив. Місце його впадіння у море є найглибшим попід берегами, тому саме тут й розташовувалася пристань. Напрямок русла та його вигин на плані Ісленьєва буквально повторює сучасну вулицю Деволанівський узвіз, з якою і співставляється ця вулиця. Тобто основу плану – центральну вулицю ми вже маємо.
Ще одним маячком для корегування напрямків та відстані до забудови є колодязь, який Ісленьєв вказав поблизу пристані, і який ще довгий час існував на Митній площі перед торцем будівлі Управління порту, якраз по центру фасаду.
Щільна міська забудова Хаджибею йде по обидві боки від балки. Параметри забудови приблизно 140х260 сажнів (300х555 м), тобто близько 13 га. Маємо врахувати, що від цієї забудови до пристані балка робить вигин на північний схід, чого не зробив Ісленьєв. Тому нам доведеться це зробити відповідно до інших орієнтирів. Ними можуть бути «сліди» будівель, які вже давно не існують. Річ у тім, що найбільш важливі будівлі Хаджибею ще довгий час продовжували використовувати попри тотальне перепланування та перебудови. Певний час вони продовжували будівельно впливати й на сусідні, новіші прибудови, які згодом самі залишали відголоски на плані. Також певний час залишалися будівлі, які не заважали новій планувальній сітці, – в нашому випадку це забудова Карантинної балки. В ній тепер, звісно, немає будинків тих часів, але фундаменти, кути та напрямки багатьох споруд досі повторюють «ісленьєвські» квартали.
Детальніше про зображення: https://photobuildings.com/photo/135783/
Повернемося до району пристані, де позначена надважлива будівля – містобудівна домінанта – мечеть. З нею у комплексі йде будинок яничарського бея, Гостиний двір та «будівля особливих державних крамниць для приїжджих купців». Всі вони «лягають» на Ланжеронівський спуск. Причому будівля крамниць припадає на схил подвір’я палацу Івана де Вітта (Адміністрація морських портів України), й повторює напрямок забудови вздовж Польського спуску. Тут прочитуються навіть плями його давніх фундаментів. Крамниці були частиною торгівельного майдану й сусіднього Гостиного двору (52х52 саж, або 110х110 м) в межах Ланжеронівської, Пушкінської та Дерибасівської вулиць. Тобто вони були на схилі, але вже на горі.
А от будинок бея був нижче, попід горою. Його орієнтація збігається з західною стіною Портового клубу, що прилягає до Гагарінських складів (Ланжеронівський спуск, 2).
І власне мечеть, як і має бути, височіла на підвищеному мисі над Митною площею. Вочевидь, мінарет мечеті, відігравав роль маяка для пристані й імовірно, знаходився на східному куту біля тильної стіни (з міхрабом), аби бути помітним і з моря, і з міста у балці. Виходить так, що вона лежала поперек двору Літературного музею – Саду скульптур. Довжина мечеті це і є ширина двору – 12 сажнів. Чому саме це місце?
На плані перших кварталів узвозу на себе звертає увагу «збій» в орієнтації ділянки Літературного музею не тільки щодо перпендикуляру вулиці, але й до сусідніх об’єктів, як от до будівлі Одеської міської ради, чи забудови Польського узвозу. Добре видно, що ця ділянка зорієнтована до напрямку лінії обриву з боку моря. І це б не було так дивно, якби палац Гагаріних (літературний музей) будували першим на цій вулиці. Але палац збудовано на цьому пустирі аж у 1860-ті рр., коли поруч вже стояла будівля Старої Біржі, зведена у 1837 р. Вона мала важливе містобудівне значення, й архітектори того часу не змогли б проігнорувати необхідну у такому випадку містобудівну підпорядкованість. І тут навряд чи керувалися лише наполегливістю замовника змінити кут орієнтації комплексу, а більше вимушені були слідувати напрямкам залишків старих фундаментів.
А , які мали б йти терасами до низу як з боку Польського узвозу, так і з боку моря, де Гагаріними були зведені у комплексі з палацом ще й так звані «Гагарінські склади». У нинішньому зруйнованому вигляді вони дійсно нагадують підпірні стіни мисового пагорбу.
Тобто все це говорить, про важливість цього місяця і саме такої орієнтації, яка зберіглася набагато довше, ніж власне будівля мечеті. Слід додати, що мечеті орієнтувалися у бік Мекки. Це умовно, звісно, точний напрямок дещо інший. Але й сучасна мечеть на розі Рішельєвської та Великої Арнаутської має напрямок міхрабу саме такий, який був і тут.
Є висока імовірність того, що і мечеть на цьому пагорбі була не першою важливою спорудою. Тут міг бути, наприклад, античний храм або давній замок. У будь якому разі така цікава особливість ділянки Літературного музею, є для нас надзвичайно важливою реперною точкою для реконструкції не лише плану Ісленьєва, але й інших планів та описів.
Коригування плану Ісленьєва з прив’язкою до рельєфу та інших «містобудівних слідів». Цікаво, що компас карти залишився точним щодо бастіонів «Старого ретраншементу», а після корегування став точним і для іншої частини карти
Як бачимо, план Ісленьєва після корегування дещо змінив вигляд, але залишився точним у подробицях. Житлові квартали можна було б перенести ще точніше, але потрібні додаткові дослідження з залученням детальних планів забудови цих ділянок за XIX ст. У нас залишився ще ретраншемент.
«Старий ретраншемент» («С») – перше, що впадає в очі на плані Ісленьєва. Це досить велика за площею споруда – 160х135 сажнів за масштабною лінійкою плану, тобто 340х290 м. Зазвичай ретраншементами оточували якусь цитадель, або замок. Але, нажаль Ісленьєв нічого такого не показав, хоча вказав внутрішній вал з ровом, який імовірно побачив з іншого боку Військової балки, або навіть зміг підійти до нього від балки. Ніяких інших більш-менш високих споруд він не виявив. Тобто там могли бути якісь напівзруйновані об’єкти, яких не було видно за валами, тому весь ретраншемент і позначений «старим». Після захоплення Хаджибею російською армією, саме у центрі цього старого ретраншементу де Волланом буде зведений новий земляний шанець («Мала фортеця»).
Ісленьєв показав ретраншемент прямокутним, чого не може бути, адже вали у бік моря не можуть бути паралельним через гострий мис над військовою балкою. Бачимо поширену помилку, коли обидві балки – Воєнна та Карантинна у загальному уявленні йдуть у бік моря майже під прямим кутом. Насправді балки впадають у море під досить гострим кутом, тому мис правого берегу гострий, а лівого ледь помітний у продовженні схилу балки. Отже лівий верхній кут ретраншементу у Ісленьєва замість гострого перетворився на тупий. Зрозуміло, що західний вал має співпадати з напрямком Військової балки.
Далі у реконструкції обрисів ретраншементу нам допоможе роза вітрів плану. Зорієнтуємо ретраншемент на північ, й у такому вигляді все стає на свої місця, – вал перпендикулярно йде до морського берега, як і має бути. Його довжина між бастіонами має бути точною, але ширина за таких викривлень може бути умовною, тим більше поперечний вал йде у балку. Тому довелося опрацювати кілька наступних планів цієї ділянки, аби простежити містобудівну послідовність. Бастіон цей проіснував недовго після Ісленьєва, – ретраншемент перепланували. Такі споруди після руйнування на рельєфі виглядають пагорбами, тому часто їх використовують для будівництва церков.
На одному з перших проектів де Воллана ми й бачимо церкву, запроектовану за логікою загального планування нового редуту, але не там, де зрештою її збудували (це церква св. Катерини, яку була на Катерининській площі, – показана червоним). Її нове місце відповідало вже логікі розбивки житлових кварталів міста. Тобто де Воллан позначив таким чином старий бастіон. Імовірне трасування валу від цього місця до моря підтверджується наявністю на тому ж плані сходів на схилі, адже бастіон, який завершував вал з боку моря, був нижче лінії схилу й ближче до моря. Скоріше за все де Воллан використав для сходів залишки цього валу на схилі. Зрештою таких ознак більше, але ми розповімо про це у наступній завершальній публікації, яку присвятимо саме цій ділянці.
На плані Ісленьєва відстань від нашого південного бастіону до південно-західного кута Гостиного двору буде правильною. Тобто виглядає так, що саме цей кут Гостиного двору й був реперною точкою для Ісленьєва. І саме від цього куту збігається й відстань до іншого загадкового об’єкту, позначеному на плані літерою «S» – «Розвалини старовинного замку міста Кочубея».
«Розвалини» позначені у вигляді пагорбу будівельних залишків, розмірами 180х180 м. З погляду містобудування це дивне місце для розташування замку. Воно на рівнинній поверхні, далеко від моря. Але вочевидь це місце структурно пов’язане з сусідніми кварталами міста (праворуч від нього). Здається, що «руїни» прикривають міську площу, яка знаходиться з ними майже на одній лінії. Пізніше цей пагорб також використають для церкви, тут спорудять костел Успіння Діви-Марії.
Отже остаточно наше перенесення плану Ісленьєва на сучасний план Одеси буде виглядати приблизно так.
Розвиток Хаджибея
На своєму плані Ісленьєв показав лише те, що мав показати, без зайвої забудови та передмість. У якомусь вигляді вони на той час точно були. За 25 років свій план Хаджибейської затоки з містом складе де Воллан. Він також виглядає умовним. Але зрештою корисну інформацію з нього можна взяти, крім того, як ми знаємо, окремі частини (блоки) забудови вказані більш менш достовірно.
Це ситуація на 1791 р., а нам якраз і цікаво, яким було місто в останні роки османського періоду. Отже перенесемо й інформацію з плану де Воллана.
Тепер перед нами більш менш узагальнені розміри міста Хаджибей, аби його уявити. Місто окреслюється приблизно кордонами вулиць Преображенської, Єврейської та Канатної вулиць.
На плані ми бачимо два сформованих ядра міста. Перше – це пристань з прибережною площею та з головною вулицею долом Карантинної балки. Друге – так званий «старий ретраншемент», навколо якого зосередилися передмістя, й куди спрямований напрямок вулиць.
Обидві ці центри, очевидно сперечалися всі роки існування тут поселення. Коли наприкінці 1791 р. в Хаджибеї вирішили розмістити поселення матросів Середземноморської флотилії та влаштувати гавань, Франц де Воллан не пропонував ніяких нових містобудівних концепцій, а лише розвивав існуючу забудову Карантинної балки. Він розширив місто в межах Пушкінської та Маразліївської вулиць, укрупнив квартали (що не виключало вузьких існуючих провулків у них), а на старій міській площі запроектував церкву. З боку пристані намітив велику ринкову площу, розмірами з Грецьку площу. І це цілком слушно, адже порт й був для Хаджибея частиною міського ринку. Тобто, як бачимо, на початку, сам де Воллан спирався на планувальну схему «нижнього міста».
Але згодом, коли вигідність Одеської бухти була оцінена й права на територію та місто затверджені, концепція змінилася. Від 1794 р. ядром планувальної схеми нового міста став «Старий ретраншемент», де був запроектований так званий «Малий редут» (фортеця) і нові квартали з вулицями були скеровані на нього. Місто зайняло не лише простір між балками та балок, але й простір за Військовою балкою (західну частину).
Дослідження проведене завдяки підтримці програми Artists at Risk Connection від PEN America.