Тріумф «Анори» Шона Бейкера, яка зібрала п'ять нагород, американська індустрія і преса сприйняли як торжество незалежного кіновиробництва, але українська оптика була кардинально протилежною, причому не лише щодо аспектів «як і з ким це знято», а й в інтерпретації сюжету й наративів. Звісно ж, на фоні «світу, що мчить у прірву» українські глядачі прагнули отримати від церемонії не лише миттєвий ескапістський досвід, традиційний гламур з дефіле зірок на червоній доріжці, але й висловлювання діячів кіноіндустрії, яких вони асоціюють з колективним образом Голлівуду. Результати їхнього голосування щодо переможців, виступи і демонстративні дії, навіть вибір аксесуарів для вечірніх суконь і смокінгів трактували як очевидні сигнали-символи «хто на чиєму боці».
А кіноманам, які не перший рік слідкують за «Оскаром» і більш-менш обізнані з механікою та правилами гри, фінал чергового «передбачувано-непередбачуваного» нагородного сезону цікавий ще й тим, що нагадує кінне дербі чи будь-яке інше азартне змагання, де лідер може змінитися в будь-який момент і з будь-якої причини.
«Оскар»: як це працює
Традиційно оскарівські перегони розпочинає кінофестиваль «Санденс»: уже багато років цей фестиваль незалежного кіно дає потужний старт передусім документалістиці. Потім стрічки заявляють про себе на Берлінале, наступна презентація оскарівських амбіцій — Канни, а далі фестивальний трикутник Венеція — Теллурайд — Торонто. Природно, в цьому контексті йдеться про фестивальне кіно, тоді як мейнстрим іде своїм шляхом — через прокат і касові збори.
До середини листопада всі претенденти на «Оскар» повинні подати свої заявки до Академії, відтоді починається справжня боротьба. Спочатку різні кінокритичні спільноти вручають власні нагороди, потім своє слово кажуть кіноасоціації; найточнішим барометром настроїв є кіногільдії (кіновиробничі профспілки). Проміжні підсумки фіксують такі премії, як «Золотий глобус» (Golden Globe), кінопремія «БАФТА» (BAFTA) й кінокритична премія «Вибір критиків» (Critic’s Choice). Саме на цих основах вибудовують прогнози стосовно номінантів і майбутніх лауреатів «Оскару». А втім, попри позірно прогнозовані результати і статистичні дані від 9905 голосуючих членів Академії (офіційна цифра станом на грудень 2024 року), однаково всі чекають на сюрпризи-шокери.
Цифри й механіка 97-х «Оскарів»
- «Оскар» присуджують у 23 категоріях-номінаціях на конкурсній основі, плюс є одна запасна номінація для найкращої музики в мюзиклі, але її традиційно не вручають, оскільки немає потрібної кількості претендентів.
- На розгляд академіків подали 323 повнометражні фільми в загальних категоріях за підсумками 2024 року (сюди не входять претенденти в категорії повнометражної документалістики та міжнародного фільму). З них 207 боролися за можливість стати номінантами в головній категорії — «Найкращий фільм року».
- 87 країн (і відповідно стільки стрічок) подали заявки в категорію «Міжнародний повнометражний фільм»; китайську заявку дискваліфікували через надмірну кількість англомовних діалогів; Йорданія відкликала заявку через «дипломатичний тиск»; тож академіки розглядали 85 фільмів-претендентів; Україна висувала в цій категорії «Ля Палісіаду» Філіпа Сотниченка, та вона не потрапила до списку номінантів.
- 31 анімаційний повнометражний фільм, 169 повнометражних документальних фільмів, 164 короткометражні документальні фільми, 88 короткометражних анімаційних і 180 короткометражних ігрових фільмів подали для розгляду у відповідних категоріях.
- 35 повнометражних фільмів і 15 короткометражних стали офіційними номінантами 97-х «Оскарів», а статус переможця отримали 11 повнометражних і три короткі метри.
- 45 статуеток «Оскар» знайшли своїх власників, їх отримали одна країна (в міжнародній категорії лауреатом стає саме країна, а режисер фільму-переможця лише формально отримує нагороду) й 40 кінематографістів.
Важливий нюанс: незважаючи на те, що премія та сама Академія є американськими, з кожним роком до неї залучають усе більше міжнародних кінематографістів і все більше виділяють кіно неангломовних країн. Також Академія розширює кількість номінацій: уже наступного року вводять нову категорію — найкращий кастинг. Вона вже кілька років існує на кінопремії BAFTA, цьогоріч з'явиться на премії Європейської кіноакадемії, а з 2026-го кастинг-режисери зможуть змагатися і за «Оскар». При цьому загалом Академія дуже консервативна щодо додавання нових категорій: тут простіше прибрати, ніж додати. Так нещодавно дві звукові категорії об'єднали в одну, а нова категорія на «Оскарах» востаннє з'явилась у 2001 році, коли Академія додала номінацію для повнометражної анімації.
Оскарівська кампанія сезону 2024/25
Кампанія цього сезону відзначилася значною кількістю твістів серед претендентів. Аналітики запам’ятають її завдяки «вкраденим категоріям», доленосним для просування скандалам у соцмережах і домінуванню незалежного кіно над великобюджетними студійними блокбастерами. Протягом нагородного сезону лідери постійно змінювалися, та зрештою прийшли до прогнозованих результатів.
Переможці-шокери, відсутні у прогнозах потенційних лідерів, цього року були хіба в трьох короткометражних категоріях, які традиційно найменш передбачувані. А видана за несподіванку перемога «Анори» в номінаціях «Найкращий монтаж» і «Найкраща жіноча роль» — це варіант, який ще на етапі прогнозів посідав друге місце.
Тема «вкрадених категорій» періодично спливає в акторських номінаціях: це прийом, коли сюжетно центральних персонажів подають не в категорію виконавців головних ролей, а в номінацію за роль другого плану, де їм буде легше вирізнитись і перемогти. Саме такими були переможці цього року в цій номінації — Кіран Калкін за фільм «Реальний біль» і Зої Салдана за «Емілію Перес»; їхні персонажі й екранний час були такими самими, як у головних ролей, але змагалися вони з другорядними персонажами інших стрічок.
Калкін також запам’ятався переможною промовою, у якій нагадав своїй дружині її давню обіцянку: якщо він виграє «Оскар», у них буде четверта дитина. Цей момент розчулив увесь зал. Не менш емоційною була й промова Салдани: у найкращих традиціях Голлі Беррі вона розплакалася й нагадала про свої емігрантські корені.
«Анора»
Тріумфатором став Шон Бейкер і його фільм «Анора», що отримав п'ять «Оскарів» із шести можливих. Цей успіх шокував український сегмент, але надихнув американську пресу. Неочікувана перемога «Анори» в Каннах, де журі присудило стрічці «Золоту пальмову гілку», ознаменувала початок її оскарівського шляху. Фільм тепло прийняла англомовна кінокритика, хоча не стала беззаперечним фронтранером у нагородному пулі кінокритичних спільнот. Консенсус щодо майбутнього оскарівського переможця сформувався після тріумфу «Анори» на трьох з чотирьох премій американських гільдій і перемоги на Independent Spirit Awards.
У підсумку Шон Бейкер увійшов в історію як перший кінематографіст, який за всю історію премії отримав за один рік і за один фільм не просто чотири «Оскари», а унікальну комбінацію нагород у категоріях «Найкращий фільм», «Режисура», «Оригінальний сценарій» і «Монтаж» (5-й «Оскар» стрічки — це «Найкраща акторка» Майкі Медісон). Звісно, тут можна згадати Волта Діснея, який на 26-й церемонії в 1954 році також здобув чотири статуетки, але він отримав їх як продюсер за чотири різні фільми в повнометражній документалістиці та трьох короткометражних категоріях.
«Анора», знята за мізерні для Голлівуду 6 мільйонів доларів, розповідає історію працівниці секс-індустрії, яка випадково знайомиться із сином російського олігарха і швидко виходить за нього заміж. Сюжет за своєю суттю універсальний, але розміщений у відносно екзотичному антуражі: це деконструкція казки про Попелюшку, де на героїню чекає не «довго і щасливо», а гірка реальність із фіналом у вигляді неметафорично розбитих рожевих окулярів. Важко сказати, чим саме підкорила академіків ця хуліганська історія (прискіпливі критики нарахували у фільмі понад 400 нецензурних слів), але можна зробити висновок: кінематографісти скучили за простими історіями про звичайних людей з великою кількістю сексу та зі зрозумілим соціально-моральним підтекстом.
Перемога «Анори» — це також результат грамотної промокампанії незалежного дистриб’ютора Neon. Нещодавно він зробив, здавалося б, неможливе — привів до головної оскарівської перемоги неангломовний фільм із субтитрами («Паразити», Пон Чжун Хо). Ваги додали декларативні заяви Бейкера про те, що кіно створюється передусім для кінотеатрів, а незалежне виробництво не менш важливе, ніж зйомки високобюджетних студійних фільмів. Деякі американські аналітики зазначили, що жестом підтримки незалежного кіно Академія підсвічує його для публіки, яка не звикла до інді й артхаусу, а також (можливо, неусвідомлено) відгороджує себе елітарністю. Адже, попри нагородний успіх, «Анора» не може похвалитися рекордами в прокаті США.
Попри те, що «Анора» — до глибини кісток американський інді-продукт, частина українських кінокритиків затаврувала фільм як такий, що просуває російські наративи, адже зображає героїв-росіян і залучає російських акторів. Наприклад, Юра Борисов — єдиний номінант від «Анори», який не здобув нагороди у своїй категорії («Найкращий актор другого плану»), — раніше знімався у фільмах, створених за підтримки російських владних структур з очевидним просуванням проросійських меседжів («Союз порятунку», «Т-34», «Калашников»; останній частково знімали в окупованому Криму). Суто українською оптикою стало й те, що фільм, який має у назві ім'я головної героїні — Анора — і розповідає саме про неї, в Україні уперто називають «історією про сина російського олігарха».
Але якщо відкинути зрозумілі емоції, претензії до «Анори» можливі хіба за її беззубість і легковажність. Фільм існує в позачасовому світі «до 2022 року» (прискіпливі синефіли за деталями визначили, що це, найімовірніше, абстрактний Нью-Йорк 2019-го). По суті, це типовий «Санденс-муві», який дивом потрапив у Канни, схопив зірку та зміг переконати у власній унікальності потрібного йому глядача. Російські персонажі «Анори» морально ущербні, а герой Борисова хоч і росіянин, але емігрант, тобто перебуває у статусі «майже американця». Оптика вестернів щодо цього фільму в тому, що американці протистоять розгулу росіян: обпікаючись, наступаючи на граблі, вони підводяться і йдуть далі.
Та в будь-якому разі переможець є переможцем, тож будемо сподіватися, що слоган «Хай живе індипендент», яким неофіційно окреслили перемогу «Анори», працюватиме й далі на благо незалежного кіновиробництва. Чи стане «Анора» сучасною американською класикою (instant classics), ми дізнаємося через роки.
Інші переможці
Безумовно, «Оскар» Майкі Медісон за роль Анори в категорії «Найкраща акторка» здивувала, адже перемогу прогнозували Демі Мур за її роль у фільмі «Субстанція» Коралі Фаржа. Цей європейський фільм також є незалежним виробництвом з великою кількістю ефектів і чудовою роботою гримерів. Саме грим відзначила премія Академії. Це один з тих рідкісних випадків, коли жанрове кіно (бодигорор) пробилося до номінацій «Найкращий фільм» і «Найкращий режисер». Чи буде в Демі Мур ще один шанс на «Оскар» (чи вона приєднається до фронтранерів сезону, які залишилися без статуетки, як це сталося з Мікі Рурком за «Рестлера» або з Майклом Кітоном за «Бердмена»), поки невідомо. Проте в будь-якому разі сильний перформанс, номінація на «Оскар» і чимала кількість призів нижчого рангу дають актрисі шанс на новий виток у кар’єрі.
Одним з найближчих конкурентів «Анори» на звання фільму року був «Бруталіст» Бреді Корбета з величезним хронометражем. Це історія про вигаданого угорського архітектора, роль якого виконав Едріан Броуді; його відзначили «Оскаром» за найкращу чоловічу роль. Броуді побив рекорд Грієр Гарсон (найкраща жіноча роль у 1943-му) найтривалішої оскарівської промови — виступав протягом п’яти хвилин і сорока секунд. Ще дві нагороди стрічка отримала за оригінальну музику й операторську роботу. Другим конкурентом був «Конклав» Едварда Бергера, який несподівано став актуальним на тлі новин про Папу Римського (хоча вони з’явилися вже після голосування). Фільм переміг у категорії «Найкращий адаптований сценарій». До речі, сценарист «Конклаву» Пітер Строхан прийшов на церемонію із закріпленими на лацкані смокінга стрічками в кольорах українського прапора.
Нагороди в технічних секціях поділили між собою «Дюна: Частина друга» Дені Вільнева і «Wicked: Чародійка» Джона Чу. Епічне продовження екранізації роману Френка Герберта хоч і не отримало номінації за режисуру (що обурило частину фанатів), але зібрало «Оскари» за спецефекти і звук. А екранізація популярного бродвейського мюзиклу за мотивами казок Френка Баума здобула перемогу в категоріях артрежисури та дизайну костюмів. Художник з костюмів Пол Тазвелл став першим темношкірим чоловіком, який отримав «Оскар» у цій категорії.
Один з лідерів сезону — французький мюзикл «Емілія Перес» Жака Одіара, який тріумфував торік на премії Європейської кіноакадемії, отримав приз журі Канн і премію за найкращу жіночу роль, що поділили між собою чотири акторки. 13 оскарівських номінацій для неангломовного європейського фільму вже вписали його в історію. До того ж уперше в категорії «Найкраща акторка» номінували трансгендерну персону. При цьому «Емілія Перес» стала і лідером серед скандалів цьогорічних «Оскарів». Мексика звинуватила фільм у фривольному й легкому поданні болючих для країни тем, зауважила неповагу до іспанської мови й обурилася тим, що фільм знімали у французьких павільйонах без залучення мексиканських кінематографістів. Крім того, у скандал потрапила Карла Софія Гаскон (претендентка на «Найкращу акторку»): з глибин інтернету витягли її ісламофобські й антисемітські твіти; не розібравшись у ситуації, акторка звинуватила в нечесній конкуренції Фернанду Торез — номінантку з фільму «Я все ще тут» Вальтера Саллеса. Згодом Гаскон перепросила й видалила свій акаунт, але цвях у домовину шансів на перемогу і акторки, і фільму вже був забитий. У результаті «Емілія Перес» отримала лише нагороду за жіночу роль другого плану для Зої Салдани та премію за найкращу пісню El Mal. За щасливим збігом обставин співавтором пісні був режисер фільму Жак Одіар, тож і він не залишився без нагороди.
У категорії, яка вже кілька років привертає увагу українців — «Найкращий документальний фільм» — увага була прикута до призера «Санденсу» 2024 року, американо-австралійсько-українського фільму «Порцелянова війна» Брендана Белломо та Слави Леонтьєва. Вивірена оскарівська кампанія привела фільм до перемоги в документальній секції Гільдії режисерів Америки та до номінації на премію Гільдії продюсерів США, що давало йому значну перевагу серед конкурентів за номінацію: багато профільних видань пророкували йому перемогу. Однак «Оскара» отримав фільм «Немає іншої землі», зрежисований командою з двох палестинців і двох ізраїльтян та вироблений норвезькими й палестинськими продюсерами. Ця стрічка вперто йшла до «Оскару» ще з кваліфікаційної перемоги на кінофестивалі в Берліні; не маючи американського дистриб’ютора, вона найпізніше стартувала в американському прокаті самокатом (продюсери самі пропонували кінотеатрам фільм для показів) — але при цьому стала найбільш касовим документальним фільмом серед п’яти оскарівських номінантів цього року.
Відносним сюрпризом стала перемога латвійського анімаційного фільму «Потік. Останній кіт на Землі» Гінтса Зілбалодіса в категорії найкращої повнометражної анімації, адже перемогу пророкували «Дикому роботу» Кріса Сандерса. Кіно з Латвії вперше отримало номінацію на «Оскар» і відразу здобуло перемогу. Латвія також обрала цю анімаційну притчу представником у міжнародній категорії, але там вона поступилася бразильській політичній драмі «Я все ще тут» Волтера Саллеса, яка виборола перший «Оскар» для Бразилії. До цього країна чотири рази ставала номінантом на «Оскар» у міжнародній секції (тоді категорія називалась «Найкращий фільм іноземною мовою»). Стрічку «Я все ще тут» успішно прийняли на кінофестивалі у Венеції; вона стала темною конячкою «Оскарів», адже не лише потрапила в міжнародну секцію, але й отримала номінацію за жіночу роль для Фернанди Торез і номінацію як фільм року.
Вибір переможців у короткометражних секціях продемонстрував, що тут обирали легкі й життєствердні історії на противагу гостросоціальним і політизованим сюжетам (зауважимо, що голосувати в цих секціях можуть лише ті академіки, які переглянули всіх номінантів). Найкращим ігровим коротким фільмом стала бельгійсько-нідерландська короткометражна стрічка «Я не робот» Вікторії Вармедам — сатирично-драматична історія про дівчину, яка не може пройти перевірку «капча» на своєму комп'ютері й починає сумніватися, чи вона справді не робот. З нею конкурували історії, які, за прогнозами, мали більше шансів на перемогу: фільм про депортацію A Lien; лауреат Канн про югославські етнічні чистки 1990-х «Людина, яка не могла мовчати»; стрічка «Ануя» про експлуатацію дитячої та підліткової праці в Індії; екологічна правозахисна історія «Останній рейнджер» про браконьєрство в Африці. Найкращим анімаційним короткометражним фільмом став іранський шорт «У тіні кипариса» подружжя Хосейна Молаемі та Ширін Сох, а найкращим короткометражним документальним фільмом — «Єдина дівчина в оркестрі» Моллі ОʼБраєн.
Підсумки
Стихійні пожежі, які спіткали Лос-Анджелес на початку року й кардинально змінили графіки нагородного сезону, змінили, ймовірно, і ракурс «Оскару». Обираючи між політичним і соціальним вектором, кінематографічний істеблішмент надав перевагу поміркованому соціальному контексту й порядку денному, що безпосередньо зачіпає американську кіноіндустрію, яка все ще здебільшого базується в Голлівуді. Тому шоу вийшло стриманим, з мінімумом політичних меседжів і невеликою часткою традиційних елементів вар'єте і музичних номерів. Що ж до підтримки України з боку зірок, то найяскравішим меседжем стало єдине, але чітке «Слава Україні!» від презентерки Дерріл Ганни, яка першою вимовила ці слова перед тим, як представила номінантів на найкращий монтаж.
Незважаючи на загальне українське розчарування результатами «Оскару» й самою церемонією, є шанс, що наступного року премія знову зацікавить навіть найбільших скептиків. Адже на нинішньому «Санденсі» приз отримав український фільм «200 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова — і став потенційним кандидатом у документальну номінацію «Оскару». Також оскарівську кваліфікацію для подання на розгляд має українська короткометражна анімація «Я померла в Ірпені» Анастасії Фалілеєвої. Тож чекаємо 98-х «Оскарів» і спостерігаємо, який курс візьме Академія наступного року.
