У 2021 році, ще до того, як став військовослужбовцем, я прочитав 108 книг. 19 лютого я закінчив одинадцяту книгу у 2022 році — це був нонфікшн «Давайте поговоримо про ваш останній секс» Єна Кернера, а через п’ять днів розпочалося повномасштабне вторгнення. Збираючись у військкомат зранку 24 лютого, я не міг не взяти зі собою книжку: можливо, в ту мить я відчув, що філософія стоїцизму стане життєво необхідною для всіх українців на невизначений термін і поклав у наплечник «Моральні листи до Луцілія» Сенеки. Хто ж знав, що за багато місяців, поки тягатиму книгу спершу по Київській області, а згодом і по Донбасу, я не прочитаю з неї жодного рядка.
Перші місяці після вторгнення мало хто з моїх цивільних знайомих і збройних побратимів читав, але я завжди мав з ким поговорити про книжки. Наприклад, з Трибуном (тут і далі позивні про всяк випадок змінені), який хоч і читав зовсім інші книги, але так само, як і я, полюбляв вештатися Книжковим Арсеналом. Або з Моркоу, з яким ми обговорювали географію та події в Дискосвіті, створеному Террі Пратчеттом.
Читання повернулося до мене так само раптово, як зникло, через пів року — улітку 2022-го. Це відбулося без жодних очевидних причин, можливо, я просто встиг пройти популярним маскультовим шляхом п’яти стадій горя, від гніву до прийняття. З тих пір я читаю регулярно, хоч читання для мене більше не такий легкий і безтурботний, як раніше, супутник життя. Нелегкість і турботи проявляються у проблемах з концентрацією, у сонливості й неуважності, унаслідок яких я можу блукати поглядом по сторінці, удвадцяте перечитуючи два абзаци без ані найменшого розуміння прочитаного.
Під час військової підготовки у Великій Британії, коли єдина на кілька сотень українців книга була лише в мене, ми всі троє (разом з Трибуном і Моркоу) прочитали її. А тоді вона пішла-понеслася по руках колег по навчанню. На жаль, невдовзі після повернення в Україну Моркоу загинув і так і не встиг почитати цикл про Варту Террі Пратчетта, який я йому так наполегливо радив…
Книга на війні
Я роздивляюся на кольоровій вкладці книги Ендрю Петтіґрі «Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу» зображення дуже стильного пропагандиського плаката, надрукованого Державною типографією США в 1942 році. На ньому нацисти спалюють книги після приходу до влади в Німеччині. Це спричинило бурхливі протести в США. Президент Франклін Рузвельт засудив тоталітарну війну проти свободи думки, проголосивши: «Книги — це зброя на війні ідей» (Books are weapons in the war of ideas).
Цей плакат — лише крихітна частинка тих величезних інтелектуальних, матеріальних і логістичних подвигів, які здійснювали всі основні учасники Другої світової війни для того, щоб забезпечити свої війська книгами й іншими матеріалами для читання.
Лише Сполучені Штати Америки надіслали своїм військовим 122 951 031 книгу, спеціально видану в зручному кишеньковому форматі й м’якій обкладинці — аби легко поміщалася в кишені польової форми або в наплечнику. За цією програмою американським військовим по всьому світу щомісяця відправляли 155 000 коробок, у кожну пакували 40 різних книг.
Ця кампанія стала найвідомішою та найуспішнішою серед усіх спроб і способів забезпечити військових книгами, але перші подібні ініціативи мали значно скромніший вигляд. Британська бібліотечна асоціація, наприклад, мала обмежені вплив і ресурси, бо під час Великої війни чимало її працівників потрапили під призов, а фінансування значно скоротили. Відтак книжки на фронт постачали силами волонтерських організацій: Червоний Хрест створював і поповнював бібліотеки в шпиталях, а Християнська організація молодих людей створила пересувні читальні поруч з фронтом у Франції.
Читати в окопах Першої світової, переповнених багнюкою та щурами, було б непросто, але серед військових на лікарняних ліжках і під час реабілітації після поранень книги справді були популярні.
На початку Другої світової війни публічні бібліотеки Британії відразу почали передавати книги військовим у тренувальні табори та на бази, але надто швидко стало очевидно, що їх не вистачає. Так стартувала ініціатива «Книжки для солдатів», у межах якої закликали поділитися з військовими літературою з власних колекцій. Це, звісно, не дуже допомогло, тому що значна частина книг, від яких позбувалися цивільні, не підходили для передачі військовим з різних причин. Хоч мільйони зібраних примірників зрештою потрапили на переробку, британським військами передали шість мільйонів книг і п’ять мільйонів журналів. Нам таке і не снилося.
Американська бібліотечна асоціація теж починала зі збору книг громадян; кампанію назвали «Книжки перемоги». Американські громадяни теж часто здавли книги, ретельно відібрані за принципом «на тобі, небоже, що мені негоже». Зрештою таки назбирали десять мільйонів книг і журналів, але лише половина з них виявилася придатною для передачі на фронт. І навіть ті книги, які підходили за змістом, часто не підходили за формою: були великими або важкими, тому абсолютно не годилися з логістичної точки зору.
Краще стало, коли відбулася революція у видавничій сфері і з’явилися дешеві книги в м’яких обкладинках. Поступово, шляхом різноманітних спроб і помилок американці прийшли до створення «Видання збройних сил» (Armed Services Editions) — спеціальної серії видань у м’яких обкладинках, що їх безкоштовно поширювали серед вояків на фронті.
«Союзні війська висадилися на пляжах Нормандії 6 червня 1944 pоку. Невдовзі за ними потягнулися і книжки. Протягом тижня коробки з книжками у м’яких обкладинках разом із міріадами інших припасів полетіли на плацдарм. Для заспокоєння за кілька днів до висадки на сортувальних станціях Південної Англії кожному американському солдату видали по книжці з популярної серії для збройних сил. Багато хто, тривожачись перед висадкою на пляжах «Омаха» та «Юта», читав, а потім обмінювався книжками і читав далі. У різанині на пляжі «Омаха» загинуло багато людей. Ті, що вижили, просувалися пляжем, спостерігаючи моторошну картину: смертельно поранені солдати спирались об скелі й читали.»
Список книг, які були надруковані за цією програмою, налічував 1322 видання і був створений із залученням видавців й експертної ради, узгоджувався з армією та флотом. До нього увійшли і класичні романи, і сучасна проза того часу, а також детективи, вестерни, історичні романи, гумористичні історії. Серед авторів, чиї книги обрали до списку, опинилися Ернест Гемінґвей, Джон Стейнбек, Генрі Лонгфелло, Чарльз Діккенс, Вільям Теккерей, Джозеф Конрад, Брем Стокер, Сомерсет Моем, Арчибальд Кронін, Марк Твен, Вольтер і багато інших.
Книга на фронт
Ініціативу «Книга на фронт» із забезпечення книгами українських військових «Культурний Десант» започаткував у квітні 2023 року. Тоді її підтримали Міністерство культури та інформаційної політики та декілька всеукраїнських мереж книгарень. Зараз непросто буде знайти в країні книгарню, котра ще не долучилася б до реалізації цього безстрокового проєкту. Географія надходження книжкових донатів надихає: від Ужгорода до Харкова, від Чернігова до Запоріжжя й Одеси. Збирають книги і бізнесові структури. Книги військовим передають також видавництва й автори. За весь час існування ініціативи зібрано й передано на фронт, у шпиталі, реабілітаційні й навчальні центри понад 23 тисячі примірників книг.
Переважно люди купують книги в крамницях і на ярмарках. Іноді ініціатива приймає книжкові пожертви з приватних книгозбірень. Ми вже знаємо з історії, що такі пожертви потребують додаткового відбору й перевірки, утім часто це справді цікаві й хороші, цілком релевантні книги в пристойному стані.
Останніми місяцями «Культурний Десант» передає військовим понад 2 000 примірників книг щомісяця. Крім того, нам почали надходити запити на книги він психологів різних бригад і батальйонів, представників навчальних центрів і шпиталів. Ми хочемо і плануємо їм допомогти, а ви можете допомогти нам.
Кожен може долучитися до збору: у будь-якій книгарні, де є плакат з текстом «Подаруй книгу на фронт», купуйте книги, залишайте їх у спеціально відведеному місці або передавайте працівникам. У книгу можете вкласти листівку зі словами підтримки та вдячності за захист. Купуючи книжкові новинки військовим, ви даруєте їм відчуття того, що про них дбають і пам’ятають.
Нещодавно я надіслав невеличку коробку книг за запитом мого приятеля Трибуна, батальйон якого стримує ворога на харківському напрямку. Через деякий час він вирішив поділитися враженнями:
«Почав читати “Я бачу, вас цікавить пітьма”. Поки висновки робити рано, але я ледь не засмутився. Може, мені здається? От починаєш читати книгу, і складається враження, що це якийсь дешевий серіал з СТБ. Все якось надумано, кострубато. Персонажі якісь то бандити, то мєнти... Розумієш?».
Але наступного дня уточнив:
«Ні. Дарма я на Павлюка нагнав. Мені здалося».
Я дуже хотів би, щоб усі ми, активні покупці книг, узяли на себе зобов’язання, дали обітницю хоча б раз на місяць купувати по книжці для військових. І робили це стільки часу, скільки буде потрібно. До перемоги.
***
«Культурний Десант» — об’єднання військовослужбовців, яке займається морально-психологічною підтримкою Сил оборони України засобами культури. Рекомендуємо передавати військовим такі книги, які ви самі хотіли б отримати в подарунок: нові книги українських авторів або українські переклади знакових творів світової літератури, мотиваційну літературу, книги із саморозвитку, лідерства, поетичні збірки, книги про ветеранський досвід, історичні книги, наукпоп, нонфікшн, а також широкий спектр жанрової літератури — детективи, трилери, фантастику, фентезі тощо.