Значення свободи й сила освіти
Наглядачів таборів у Північній Кореї навчають сприймати в’язнів як «собак і свиней». Бити їх, не переймаючись, що вони травмуються або помруть. Табірні наглядачі належать до основного класу, але здебільшого все життя проводять у глушині. Та якщо хтось із них упіймає в’язня на спробі втечі, отримає змогу навчатися в коледжі. Отже, освіта має значення.
У табірній школі діти заледве освоюють грамоту, бо змалку їх готують до роботи в шахтах, полях, лісах. А у вільний час – вишукувати провини в самих себе й один в одного. Робити відповідні записи в зошитах із кукурудзиння, готуючись до сеансів самокритики. «За один вечір бодай у чомусь зізнатися мусив десь із десяток учнів».
В’язке відчуття провини, нездатність ясно мислити через недоїдання, фізичну втому й необізнаність перетворюють людей на покірних рабів. Бо коли ви хочете їсти і боїтеся померти від побоїв, то не будете навчатися, навіть якщо вас навчатимуть.
Знання дозволяють нам аналізувати те, що відбувається, помічати важливі деталі, бунтувати проти кривдників хоча б внутрішньо. Незнання роблять нас шматком пластиліну в чужих руках. Ми не завжди пам’ятаємо про значення освіти, бо здобуваємо її, можемо обирати, де і що вивчати. А якби у нас не було до неї доступу? Якими б ми були?
Навчитися визнавати помилки й змінюватися
Утікши з табору №14, Шін неодноразово розповідав про страту матері й старшого брата за спробу втечі. Послідовно. Складно. Він не знав, що вони планують втечу, справді, чесно. Але насправді саме він на них і доніс. Шпигувати одне за одним, доносити, вбачати у родичах суперників за їжу й виживання було абсолютною нормою у таборі №14, де Шін народився й виріс.
Опинившись на волі, він вчився довіряти собі й людям, як маленька дитина ходити. Але дитина вважає світ безпечним місцем, тому робить крок вперед сміливо. Шін же має на своєму тілі підтвердження того, що цей світ може бути неймовірно жорстоким місцем.
«Спершу я не переймався брехнею. Свідомо брехав. Зараз я хочу чесності – завдяки людям довкола, вони спонукають мене бути поряднішим. Тому я відчув потребу розкрити правду. Тепер у мене є друзі, чесні люди. Я почав розуміти, що таке порядність. Я почуваюся жахливо винним за все те. Я був вірним табірній владі більше, ніж своїй родині».
Розповідаючи правду, Шін знав, що деякі люди перестануть йому довіряти. Але однаково це зробив, бо розкаятися і змінитися – під силу лише сміливій людині.
Пам’ятати, що людина завжди має вибір
Після того, як рідні Шіна спробували втекти з табору №14, його запроторили до табірної підземної в’язниці. Там він познайомився із Кім Чін Мьоном, 50-рінчним в’язнем, Дядечком (так він просив його називати), який цілодобово доглядав Шіна, ніби штатна медсестра десь зо 2 місяці. Дерев’яною ложкою, що слугувала медичним шпателем, зішкрібав із інфікованих пухирів на тлі хлопця гній. Допомагав йому випорожнитися, щоб сеча та фекалії не потрапляли в рани. Втирав у них солоний капустяний суп для дезінфекції.
Коли Шін одужав, Дядечко ділився з ним захопливими історіями про Північну Корею. Завдяки його піклуванню та людяності хлопець вперше відчував щось на кшталт любові й довіри. А опісля не хотів залишати камеру, в якій міг померти, ніколи більше не побачивши сонця.
Кім Чін Мьон, або Дядечко не втратив людяність і жагу до життя, знаючи, що, ймовірно, ніколи не вибереться з в’язниці. Щодня виконував фізичні вправи, підстригав волосся, ділився з Шіном дещицею їжі, яку інколи отримував понад пайку. Потрапивши до нелюдів, він залишився Людиною, яка вірила в те, що «сонце зазирає навіть у мишачі нори».
Книжка «Втеча з табору 14» надихне вас ніколи не здаватися та ще більше цінувати свою свободу. І звісно, познайомить вас із справжньою Північною Корею.