Чому? Давайте відверто: майже жодна з персон, яка приходить, не відома нічим, окрім перебування на якійсь посаді. Причому відома саме фактом перебування, а не результатом. Тому що всі ці посади дивним чином знаходяться дуже поруч із Банковою. Більше того, жодне з «нових облич» старого уряду не має жодної публічної позиції щодо напряму, який очолить. Їх просто призначають. Найбільш беззмістовна на сьогодні ротація.
Друга причина, чому спостереження за «Великим перезавантаженням» не викликає нічого окрім сарказму – відсутність робочих стратегій та сталих інституцій. Варіант, коли міністр не особистість, а функція, менеджер, який реалізує стратегію галузі – теж може бути. Тут дійсно тиша та відсутність зрозумілого бекґраунду в публічній політиці були б зрозумілі. Але в нас ніхто не має реальної стратегії, яку треба реалізувати. Не мав до війни і, тим більше, не має зараз.
Тому маємо, що маємо. По суті – нічого, окрім того, що критика одних прізвищ зміниться критикою інших, при тому що сенс, наповненість та направленість критики залишиться та сама. Та сама, як і при вже попередніх міністрах, прізвища яких навряд будуть згадані вже наступного тижня.
Дивні часи, коли «сірий уряд» набрав такого незвичного значення в країні під час війни. Не уряд рішень, а уряд беззмістовних «Великих перезавантажень».