Максиме, розкажи, як з'явилося це замовлення?
Це довга історія. Вона, наскільки я знаю, розпочалася з того, що на якійсь події у Сполучених Штатах Америки Олена Зеленська спілкувалася з Пітером Ґелбом, директором Метрополітен-опера, і той сказав, що було б непогано поставити якусь українську оперу. Він має величезний пієтет до України. Я не знаю деталей тієї розмови, але зійшлися на тому, щоб замовити оперу сучасному українському композитору. У Метрополітен офіційно оголосили конкурс на її написання. Наскільки мені відомо, надійшли 72 заявки.
Ти знаєш, хто з колег подавався?
Ні, це закрита інформація, про це ніхто не скаже.
Тобто ти просто на загальних засадах виграв конкурс.
Так.
Як саме тебе поінформували, що переміг?
Я отримав листа від Пауля Кремо, літературного директора Метрополітен. Це було ще у квітні. З того часу дуже багато всього сталося. І тільки у вересні про це оголосили офіційно, хоча зазвичай так не роблять. Можливо, у Метрополітен подумали, що для України це буде хороший сигнал.
Що саме ти подавав на конкурс?
Це були, зокрема, партитури двох моїх опер («Espenbaum» (2018) і «Ніч» (2020). – Ред.). Особливо їм сподобалася «Ніч». Навіть якийсь час думали поставити її. Але попри хорошу музику сюжет абсолютно неактуальний. А потрібно було щось співзвучне нинішній ситуації. Тож вирішили писати оперу з нуля.
Як обрали тему?
Були дуже довгі розмови про це. Тому що тисячі тем і сюжетів хотілося б висвітлити й достойні цього. Початково ми обговорювали іншу тему. Але зупинилися таки на темі викрадених дітей, актуальній і болісній одночасно, що, попри все, може мати щасливий фінал.
Чи правда, що одна тема була пов’язана з постаттю Романа Ратушного?
Правда. Не знаю, наскільки я маю право озвучувати, оскільки це «внутрішня кухня». Але так, це була одна з головних тем. І мені було б цікаво її робити, бо вона дуже близька, пов’язана з Києвом, Майданом. Я написав величезного листа, де пояснював, чому саме Ратушний. Але їм не сподобалося, мабуть, тому що це похмура історія, адже він загинув. Я ж намагався донести свою позицію: так, він загинув, але ця історія не про смерть, а про любов – до життя, свого краю. Людина так любила життя, свою країну, що ладна була померти за це. Та одна річ – поставити таку оперу в Києві, а зовсім інша – в Нью-Йорку, де цей київський контекст зовсім не відомий.
Який у загальних рисах сюжет про викрадених дітей?
Це історія родини, якій вдалося повернути дітей. Не чиясь конкретна історія, скоріше збірний образ. Річ у тому, що тут купа юридичних моментів, моральних нюансів, які потрібно якось обходити. Тому ми не можемо висвітлювати історію конкретної родини. Це робитиме лібретист Джордж Брант, з яким постійно контактуємо.
Тобто це буде не документальна опера?
Ні.
На якому етапі зараз лібрето?
На етапі збирання докупи певних ідей, інформації. Єдине, що зараз є – це синопсис, поки що дуже поверховий, недеталізований. Ми тільки нещодавно зв’язалися з Фондом Save Ukraine, із представниками якого розмовлятиме Джордж Брант.
Що тобі відомо про досвід Бранта в сучасній опері? Це ж не перша його робота?
Ні, звичайно, ні. От просто зараз театр ставить оперу з його лібрето. Він давно співпрацює і, безперечно, майстер своєї справи.
Чи можеш ти на основі синопсису вже фіксувати якісь музичні ідеї?
Дуже хотілося б, але досвід попередньої опери показав, що це шлях у нікуди. Тоді я складав щось за синопсисом, а коли з’явилося безпосередньо лібрето, виявилося, що настрій і текст абсолютно інші. Треба було все переосмислювати. Тому намагаюся приблизно уявити настрій, зрозуміти, які будуть сцени, але все це дуже сильно зміниться після того, як я отримаю лібрето.
Чи є якийсь реченець?
Поки що не йдеться про це. Ми на етапі підписання договору й оформлення юридичних моментів. Моє видавництво отримало контракт сторінок на сто. Це дуже довга й копітка робота.
З яким видавництвом ти співпрацюєш?
Donemus, це Нідерланди.
Коли планують поставити?
2027–2028 роки.
Ти загалом заглиблювався в тему викрадених дітей, спілкувався з людьми, які працюють із цим?
Читав статті. Занурюватися в якісь спеціальні джерела – чесно, аж так не робив. Але не можу сказати, що тема абсолютно нова для мене. Це наша реальність, ми в цьому живемо не один рік. Пригадую, наприклад, історію в Донецьку ще до повномасштабної війни, коли викрали автобус із дітьми з особливостями розвитку. Тобто це вже було раніше, можливо, у менших масштабах, аніж тепер.
Який хронометраж опери планують?
Дві години.
Тобто це має бути велика опера, не камерна?
Так, велика, це я точно можу сказати. Думаю, крім оркестру, хору, солістів, також будуть електроніка, синтезатор.
Чи відомо вже, яких артистів залучатимуть – американських чи також українських?
До цього ще дуже далеко. Можливо, у них уже намалювалася картинка, але я не думав про це.
Як ти сам ставишся до цього замовлення?
Як до роботи, яку потрібно зробити добре. Суто технічно це мало чим відрізняється від усього того, що я робив досі. Просто це інший масштаб й інша відповідальність. Одна річ — писати для українського чи європейського контексту, а інша – сидячи в маленькій квартирі десь у Німеччині, пробувати уявити собі величезний склад театру Метрополітен, публіку, про котру я взагалі нічого не знаю, уявити, що їй може бути близьким і цікавим. Ось у цьому сенсі це величезний виклик для мене. Навіть у суто естетичному плані я дуже приблизно собі уявляю, що це має бути, аби зацікавити ньюйоркців.
А ти цікавився репертуаром Метрополітен – якою тут бачать сучасну оперу?
Так, цікавився. Я кожного дня вивчаю якісь партитури. Ми з директором театру теж говорили про це, я питав у нього про орієнтири, щоб розуміти, куди рухатися. Тобто напрямок я уявляю.
І яка це естетика?
Джон Адамс (сучасний американський композитор, представник мінімалізму. — Ред.). У них доволі успішний кейс з його операми, на них тут попит. І я зараз вивчаю цей досвід: що це за оркестровка, підхід до голосів, як автор працює із цим.
Подумала про київську Національну оперу. Не пригадую, коли вона востаннє замовляла оперу сучасному композитору.
Не треба думати, що якась німецька опера дуже енергійно комусь щось замовляє – ні. У принципі я цілком розумію людей, які йдуть звичним шляхом, ставлячи відомі класичні опери, що мають популярність. Тут мінімум ризиків. Я не схиляюся до того, щоб когось у чомусь звинувачувати. І ця історія з Метрополітен – така випадковість! Просто так збіглося, що війна, Зеленська зустрілася з директором театру, який міг мати і проросійські погляди. До того ж сама ця можливість, що видається нам неймовірною, теж не стовідсоткова, це ж мова поки що про замовлення й написання опери, але ще не про постановку. Чи будуть її ставити – це питання. Постановка опери – дуже дорогий проєкт, Метрополітен не має постійного державного бюджету, вона сама на себе заробляє. Тобто зараз ми пишемо, а потім вони дивляться, чи опера взагалі підходить, і лише після тижня репетиції буде рішення: ставити чи не ставити. Я, звичайно, сподіваюся, що поставлять.
У кожному разі навіть на теперішньому етапі, коли ми не знаємо, поставлять цю оперу чи ні, для України це важливо. Це означає, що підтримка є. І сам факт, що десь на шпальтах американських газет звучить тема викрадених українських дітей – як проблема і трагедія – це вагомо.
Упевнена, що оперу поставлять. Я не знаю іншого українського композитора, якому Метрополітен замовила б оперу. Ти мріяв про це?
Знаєш, мав багато обережних мрій штибу постановки в Мет. Але ніколи не думав, що це так швидко станеться. Свого часу пережив дуже особистий момент, коли зрозумів, чого насправді хочу, прозріння якесь. І те, що це замовлення прийшло – сходинка до цієї мети. Можливо, збоку це виглядає як якась випадковість, а хтось скаже – чому саме Коломієць? А всередині мене це виглядає інакше: я поставив собі мету — і вона почала здійснюватися.