Головний герой фільму «Хліб і сіль» – успішний піаніст Тимек, що на літні канікули повертається з навчання у Варшаві до рідного містечка. Його друзі дитинства і навіть молодший брат не прагнуть великих можливостей. Молодь цілком задовольняють прості радощі: алкоголь, легкі наркотики, походи в кебабну та гострі жарти про арабів.
Розвиток подій занурює глядачів у шари сенсів, яких торкається фільм. З історії про бунтівних хлопців і дівчат, яким не писані жодні правила, виринає проблема ізольованості, коли герой уже не може бути своїм серед чужих. Ті зміни, які сталися з Тимеком під час життя в іншому місті, не дозволяють йому повернутися до минулого. Він не може підтримувати гомофобні жарти оточення — історія тонко натякає, що він гомосексуал, який вдало приховує орієнтацію. Водночас протистояти системі, що провокує насилля, також не в змозі. Дилема героя відгукнеться українським глядачам і глядачкам темою випробувань, з якими стикаються українці(-ки), повертаючись після тривалої відсутності: часто вони так само відчувають себе ізольованими, чужими, зміненими. Сюжет повернення додому, здається, вкрай турбує режисера, бо повторюється в його роботах.
«Хліб і сіль» – колективний портрет молодшого покоління сучасного польського суспільства. Режисер каже, що на ідею фільму його наштовхнув нещасний випадок 2017 року в містечку Ельк, що прогримів на всю країну. Тоді тунісець — працівник кебабної вбив колегу по роботі, що спровокувало заворушення проти мігрантів у багатьох польських містах.
Утім фільм не буквальна спроба розібратися в цій трагедії. Він не засуджує міграційну політику Польщі — принаймні цього не помітив польський уряд, який після цьогорічного Венеційського кінофестивалю почав хейт-кампанію проти нового фільму Аґнешки Голланд «Зелений коридор», що розповідає про міграційну кризу на польсько-білоруському кордоні у 2021 році. Мета стрічки «Хліб і сіль» — радше покопатися у природі насилля, яке прирікає на самотність тих, хто його не підтримує.
Коцур вправно, як для дебютного фільму, жонглює шарами історії. Він використовує різножанрову музику — від хіпхопу до фортепіанної класики, щоб розділяти сюжетні лінії. Водночас оператор стрічки Томаш Вознічка («Мотузка і кров», «Аутсайдер») підпускає глядача до героїв настільки близько, наскільки це потрібно, щоб заглибитися в історію. Бо спостерігати за простором міста та життям у ньому для розуміння фільму важливо так само, як і помічати емоції та переживання героїв(-нь). У результаті отримуємо сильне, сміливе та багатогранне висловлювання про систему, яка не дає змінитися учасникам. Чи знайшов Тимек своє місце в рідному місті та старій компанії? Чи вартувало воно тієї ціни, яку доведеться заплатити? Ці питання режисер залишає відкритими, щоб для кожного відповідь пролунала з останнім звуком піаніно.
