Виданий в Італії, роман «Коханець леді Чаттерлей» понад 30 років був заборонений в Англії через «аморальність» і «порнографічність». Заборона тривала аж до 1960 року, коли видавництву Penguin вдалося виграти судовий позов. В інших країнах ситуація була не кращою — у США роман уперше надрукували 1959 року і він одразу спричинив судовий процес. Усе тому, що автор не просто описував сексуальні сцени, а й порушував питання жіночої тілесності та права жінки на задоволення і не надто обмежувався пристойністю мови.
Перша кіноадаптація з’явилася 1955 року у Франції, зняв її режисер Марк Аллегре. На жаль, цензура вчепилася і за цю екранізацію та вирізала весь її потенціал. Остання на цей час екранізація — фільм Лаури де Клермон Тоннер — чутливий, візуально насичений і, як стверджує сама авторка в одному інтерв’ю, політичний.
Сюжет
Конні — дочка лондонського художника, одружується з багатим аристократом Кліффордом Чаттерлеєм. Вона кохає свого чоловіка та чекає його повернення з війни. З фронту Кліффорд повертається прикутим до інвалідного візка. Конні піклується про чоловіка, але його холодність і небажання прислухатися до неї та її потреб віддаляє пару.
Поранення Кліффорда унеможливлює зачаття дитини, що дуже невигідно для аристократа. Тож він сам пропонує дружині пошукати когось, щоб таємно зачати дитину від іншого. Він переконаний, що головне — зробити це без емоцій, тоді процес легкий, неначе «похід до дантиста». Це прохання викликає нерозуміння в Конні. Вона все більше почувається «немов у клітці». Про неї ніхто не піклується, а її думкам не надають значення, адже вона «думає, немов жінка».
В якийсь момент відчаю в її житті з’являється лісник Меллорс. Хатка, у якій він тримає фазанів, стає її укриттям. Конні знаходить розуміння в Меллорса – і між ними спалахує пристрасть.
Стосунки між чоловіками й жінками
Політичність, про яку говорить Лаура де Клермон Тоннер, проявляється у взаємодії майже всіх персонажів. Роман Конні й Меллорса — це не лише протест, який так критикували в період публікації роману. Пристрасть робить їх рівними. Вони перестають бути тільки «леді» та «лісником». Кохання стирає кордони класової нерівності та залишає в кадрі двох людей, що голими щиро танцюють під дощем. Стосунки між ними спалахують емоційно і не надто обдумано. Режисерка в інтерв’ю каже, що «це емоційна історія кохання двох людей, які відчувають потребу з’єднатися задля існування». З часом їхня пристрасть переростає в кохання, що будується на розумінні та вмінні чути одне одного.
Конні відчуває рівність із Меллорсом, але втрачає будь-який зв’язок зі своїм чоловіком. Вона не розуміє його невиправданої жорстокості та зверхності до працівників.
Кліффорд і Меллорс обидва пройшли війну. У попередніх екранізаціях постать Кліффорда часто карикатурно зображає англійську аристократію. Натомість Лаура де Клермон Тоннер показує травмованого війною чоловіка. Він невпевнений у собі, боїться самотності та втрати контролю. Кліффорд зривається на своїй дружині і водночас намагається прив’язати її до себе. У їхній останній сцені він каже, що насправді давав їй усе, що мав, і любив її так, як умів. Конні відповідає, що цього недостатньо.
Колір природної сексуальності
Фільм демонструє прекрасну роботу з кольором. Він майже весь сіро-зелений. Дуже вітальний і дуже приземлений. Місцями похмурий, а подеколи пульсує смарагдовою свіжістю. Відблиски води, що поєднуються з білизною сукні, темний силует Конні, що віддаляється в літньому пейзажі — усе це підкреслює емоційність і чутливість фільму. Особливо притягує кожна сцена сексу. Робота камери перетворює його на акт мистецької еротики та повного возз’єднання — і міжлюдське, і природне. Кохання серед лісу, нескінченного оксамиту моху та високої трави взагалі не сприймається порнографічно чи вульгарно. Це зафільмована ода чистої тілесності. Вона не приймає сорому від задоволення, бо прагнути його — це нормально. Команда фільму «Коханець леді Чаттерлей» візуально акцентує, що це ще й красиво.
У ще одному інтерв’ю режисерка розповідає, що таке сплетіння природності й сексуальності націлене на те, щоби подарувати жіночій тілесності свободу. Жіноче тіло століттями контролювали і контролюють зараз. Сила цієї історії в тому, що вона централізує та поєднує еротизм зі свободою.
Відмовитися від усього — знайти все
Однією із цікавих персонажок фільму є доглядачка Кліффорда. Спершу видається, що вона найдужче засуджуватиме Конні й намагатиметься зламати цей роман. Натомість вона стає чи не найбільш емпатичною жінкою, яка сприймає всі дії Конні з розумінням. Відбувається переверт суспільної думки: від тягучого та важкого осуду, який переслідує Конні, до усвідомлення, що неможливо засуджувати жінку, яка відмовилася від свого статусу, грошей, стабільності та суспільного визнання заради чистого кохання. У фільмі цей момент ідеальності не виглядає пафосним.
Грати тілом
Емма Корін, відома своєю роллю принцеси Діани в славнозвісному серіалі «Корона», блискуче впоралася зі складним образом Конні. Їй без будь-яких слів вдалося втілити відчай, злість від нерозуміння, нервову одержимість. Із глядачем вона розмовляла обличчям і тілом. Цьому лише сприяли наближені плани, що дозволяють роздивитися зморшки та ледь помітну міміку. Джек О’Коннел також магнетично притягує до свого персонажа. Спершу холодний, відсторонений і беземоційний, він поступово відкривається у своїй чутливості.
Лаурі де Клермон Тоннер вдалося зняти чи не найпотужнішу історію кохання, де розкриваються табуйовані рамки жіночої та чоловічої сексуальності. Цьогорічна адаптація «Коханця леді Чаттерлей» приковує до екрана силою візуальності, а сюжет з іншого століття дозволяє порефлексувати над сучасним станом суспільства.