Східний базар – це несамовита палітра кольорів, серед яких для Клавки найпривабливішими були всі відтінки золотистої барви, якими сяяли гірки сухофруктів, акуратно викладені на арбах. Це було царство апетитних запахів – вони здіймалися парою над казанами з пловом і над тандирами з самсою і печеними лавашами (їх тут називали «лєпьошками»). Це був Вавилон смаків, і найпершим серед них для Клавки чомусь став холодний катик.
Вона розповідала, спостерігаючи, як булькає в казані зірвак для плову і як Аніфе промиває в кількох водах, попередньо підігрітих, схожий на рожеві річкові перли ферганський рис. Саме його разом з дикою зірою, урюком, киш-мишем, бавовняною олією та піалами для чаю привезли з сімейної подорожі в подарунок батькам мандрівники.
Аніфе час від часу відривала погляд від роботи, оберталася до Клавки й посміхалася. Юра, згадуючи той погляд дружини, ловив себе на думці, що вона по-особливому дивилася на Клавку, неначе передчуваючи, що та виховуватиме її дітей. Ясно, що такого не могло бути насправді – Юра не вірив у містику, – проте зараз, через понад шістнадцять років після тих подій, не міг позбутися цього відчуття.
Коли Клавка закінчила свою оповідь, «ташкентську» тему підхопила Аніфе. На відміну від Клавки, яка розповідала про Ташкент у променях сонця, вона запам’ятала нічну Тезиковку, коли разом з друзями тікала з дитбудинку на прогулянки. Вибратися з інтернату можна було і вдень – десь перелізти через паркан чи протиснутися в дірку, але дітей видавала інтернатська уніформа і коротка стрижка, тож їх запросто могла впіймати міліція. В часи Аніфе це був бандитський район, і дитбудинківських дітей місцева шпана нещадно лупила. А от нічна Тезиковка була безпечнішою. Вона приваблювала старими садками того приватного сектора, який Клавка бачила з вікна своєї кімнати за кілька років до того. Навесні, коли все цвіло, діти здирали клейку смолу з дерев і жували, а в сезон обносили садки або, залізши на теплі саманні дахи хат, обвиті виноградом, ласували «дамськими пальчиками» чи в’яленою чорною вишнею, урюком чи динею, що там сушилися.
Любили вони гуляти і по шпалах залізниці, а забрівши на порожній базар, тинялися поміж арбами, час від часу натикаючись то на сонного сторожа кавунів, що спав у брудному чапані й тюбетейці, то на самотнього ішака. А потім вони йшли на протилежний кінець базару, аж до Салару, де були торгові площі для продажу худоби, і там їм бив у ніздрі різкий запах сечі тварин. Інтернатські любили те місце: позбавлені сімейного тепла, вони компенсували відсутність тактильних контактів з рідними людьми тим, що гладили, пестили сонних тварин, переважно овець. Часом здіймали гавкіт собаки-вівчарі, однак діти легко знаходили спільну мову і з ними.
Пилюку, про яку так довго розповідала Клавка, Аніфе не дуже запам’ятала, бо в 50-і дороги вже заасфальтували, хіба що після прогулянок вони довго мили ноги в арику, щоб не забруднити постіль і не виказати сліди своїх нічних пригод…
– …Плов готовий! – оголосила нарешті Аніфе, знявши кришку з казана. Всередині, на плові, лежала тарілка догори денцем, а на ній – шматочок полотна, який вбирав усю зайву вологу, – і тоді плов виходив «розсипчастим».
Тепер треба було звільнити казан і помити його, підготувавши для наступної страви – чебуреків. Клавка підхопилася, забігла в будинок, щоб знайти якусь череп’яну посудину з кришкою, яка б довго зберігала плов у теплі. Бакланов-старший з Федьком зайнялися дровами – від них вимагалося розпалити вогонь під казаном так, щоб олія добряче просмажилася. А Юра з Аніфе заходилися розкочувати тоненьке тісто на чебуреки…
***
Марина Гримич – письменниця, кандидатка філологічних та докторка історичних наук, членкиня Спілки письменників України, Національної спілки краєзнавців та ПЕН клубу. Написала більше десяти романів в різних жанрах, у 2002 році за роман «Еґоїст» була нагороджена першим місцем на конкурсі «Коронація слова». Її книжки перекладені французькою, англійською, польською, чеською, арабською. Займається науковою діяльністю як фольклористка та етнографиня. Розробляла методику викладання української мови як іноземної. Викладала етнологію та антропологію в університеті ім. Тараса Шевченка.