«Назавтра була війна»
Отже, найрезонанснішу премію року отримав роман про українське село 2000-х, написаний письменником з ветеранського середовища. На церемонії нагородження Сергій Лещенко, він же Сергій Сергійович SAIGON, заявив, що іншого села в нього для нас немає. Точно так само, як уже кілька років ветерани кажуть нам: ми не маємо для вас іншої війни та інших творів про війну.
Однак кожен в Україні переживає українсько-російську війну. Точно так само пандемія ковіду стосується навіть тих, хто її не помічає. А до сільського клубу ходила більшість активних споживачів сучасної української літератури – саме тому роман про проклятий мотоцикл «Юпітер», де персонажі говорять соковитим діалектом з доданням українсько-російської мішанки, зрезонував у серцях експертів Книги року і викликав щирий захват тих, хто вже встиг його прочитати. Важка праця, неодмінна пиятика, віра в містику, а також любов, хто на яку здатен, – це все про сучасне село, де аграрна праця тепер розбавлена авторемонтом, прийомом металобрухту, дискотеками і бійками ватаг нетверезих молодиків. Тут йдеться про Дніпропетровщину, але насправді так живуть всюди по країні, де пролягають траси. Атлас автомобільних шляхів замінив карту родючих земель.
Той, хто не вписався в місцеву спільноту, виїжджає до міста, на завод, на заробітки, на навчання, а згодом – ще й на війну. У епілозі виявляється, що життя багатьох персонажів розділене на до і після. Так само, як і біографія Сайгона. Дуже помітно, як письменник-ветеран витісняє автора фікшну. Основне полотно роману – зображення села, з продуманою системою персонажів і чіткою композицією; очевидно, це розповідь, яка спирається на віддалений у часі особистий досвід. У підсумковій частині автобіографізм домінує настільки, що прагнення зафіксувати якомога більше деталей переважає закони творення художнього світу. Досвідчений редактор викреслив би частину подробиць; недосвідчений читач у них просто заплутається так само, як і в названих поіменно другорядних героях. Це по-живому написана ветеранська проза. Такий фінал розвертає читача ще раз у бік уже завершеної довоєнної історії: тепер світло падає по-іншому.
Офіційний дискурс: Національна премія втратила силу, а літературу викинули зі ЗНО
Яскравий скандал цієї осені: українську літературу зробили необов’язковою для всіх школярів, що здають ЗНО. Відтепер більшість здаватиме тестування лише з української мови. А література на додачу до мови стане неодмінною лише для тих, хто плануватиме обрати відповідні профільні спеціальності.
Із заявами про незгоду з такою інновацією виступили Спілка письменників України, профільні кафедри, Правий сектор та інші організації, а також Уповноважений із питань захисту державної мови Тарас Кремінь і діячі культури культури та мистецтв.
До зворотних змін їхні виступи не призвели. Чи справді рівень читання серед школярів залежить від того, наскільки вони заглиблюються у шкільну програму, питання дискусійне. Так само, як і вплив обов’язкової до опрацювання класики на патріотичне виховання. Йдеться радше про престиж професії вчителя літератури. Адже очевидно, що предмети, на яких зосереджуються старшокласники перед вступом, для них тимчасово є важливішими. Однак є шанс, що таким чином шкільний курс з української літератури стане більш варіативним: учителі зможуть більше часу приділяти зацікавленню учнів текстами, а зубріння дат і фактів стане менш важливим. Результат побачимо за кілька років.
Утім якої поваги до шкільної – куди вже канонічнішої? – літератури очікувати, якщо інституції, покликані її розвивати, активізуються лише в стосунку до її оборони? Неважливо, від чого: чи то від «здеградованої богеми», коли йдеться про мораль, чи то від науковців з прозахідною позицією, на кшталт професора Грабовича, чи то, цього разу, від МОН та Українського центру оцінювання якості освіти. У цьому ж ряду, з огляду на квінтесенцію офіціозу, опинилася й Шевченківська премія. Реформувати її намагаються не вперше; переважно що три роки, зі зміною каденції Комітету. У 2020 році разом з новими обличчями в журі з'явилися й поважні – для визначеної спільноти, адже модернізація спричинює протест тих, кого посунули від важелів впливу! – імена лауреатів. Тарас Прохасько з книжкою есеїв «Так, але…» та Маріанна Кіяновська зі збіркою «Бабин Яр. Голосами» у березні отримали нагороди на сцені Національної опери, але реакція фахової критики, так само як і продажі, залишилися стриманими. Цікаво, чи знають імена лауреатів школярі й учителі, про яких так турбуються патріоти, чи знають їх самі патріоти, працівники Мінкульту та інші прогресивні члени суспільства. Бо продавці столичних книгарень про Шевченківську премію не дуже в курсі.
Локдаун в Україні: онлайн-фестивалі та Форум без видавців
У березні 2020 року із запровадженням карантинних обмежень перед викликом опинився весь сектор культури. Зокрема, це стосувалося фестивалів і ярмарків, суть яких якраз і полягала в масових взаємодіях людей. Книжковий Арсенал став першою такою подією: травневий фестиваль було скасовано, а частину програм організатори втілили протягом літа. Найпомітнішою стала професійна програма «Література на експорт», де українські видавці отримали нагоду провести переговори з іноземними літературними агентами стосовно продажу прав на книжки власних авторів та ілюстраторів. Вдалий збіг з кількома грантовими програмами, зокрема новим напрямом діяльності Українського інституту книги, спрямованим на фінансову підтримку закордонних перекладів творів українських письменників, сприяв зацікавленню іноземців.
У онлайні відбулися кілька літературних фестивалів, серед яких найяскравішими стали концептуально розтягнутий у часі Місяць авторських читань і нішевий перекладацький Translatorium, який має власну лояльну, хай і невелику, аудиторію, яка почасти бере участь у подіях. Так само за допомогою онлайну розширили власну географію Meridian Czernowitz і дніпровський Book Space.
Запорізька книжкова толока таки змогла відбутися в офлайні, за дотримання відповідних безпекових вимог – однак атмосферу переважно створювали жителі міста, а не представники літературно-мистецької тусівки, як зазвичай. Там можна було придбати книжки, але без особливого ажіотажу з боку читачів, попри візит Президента України.
Вересневий BookForum також повністю провадили в онлайні. Таким чином, Форум видавців уперше відбувся без видавців, лише як фестиваль. Враховуючи, що видавці завжди становили основу цієї важливої для сектору події, скасування ярмаркової частини саме для Форуму стало найбільш радикальною зміною формату з-поміж усіх згаданих ініціатив.
Інтрига: 2021
Кризові рішення, про які нам так подобається говорити у стосунку до підсумків року, були радше тестом на стресостійкість і швидкість реакції. Найцікавіше, як завжди, попереду.
Резервний «жировий запас» книгарів і видавців потроху вичерпується. Очікувані хіти продажів, розраховані на презентації під час Книжкового Арсеналу та Форуму видавців, а також гастрольні турне країною, почасти загубилися в інформаційному шумі. Онлайн-презентації мають свої переваги, однак багато їх не зробиш. А отже, «емоційна покупка» спрацьовує лише раз, хоча й масово. Навіть якщо деякі масштабні події наступного року відбудуться в офлайні чи гібридному форматі, натовпів там не очікують. Ярмарки можуть стати виставками; але кожен, хто працював з медіа у сфері культури, знає і кількість, і ситуацію, і навіть мізерність впливу книжкових оглядів. Вірусний скандал у соціальних мережах, суд, побиття автора чи навіть фотка знаменитої книжки в смітнику забезпечать продажі краще, ніж приїзд запрошеної зірки на головну інтелектуальну подію країни.
Утім учасники літературного середовища активно адаптуються до обставин. Сергій Жадан провадить концерти та читання в карантинному режимі, публікує вірші, створив лібрето опери про Василя Вишиваного, а також написав п’єсу «Хлібне перемир’я», яку ставить режисер Стас Жирков, пробує себе в ролі радіоведучого. Юрій Андрухович нещодавно презентував новий роман «Радіо Ніч», презентація якого відбулася, відповідно, на радіо і, відповідно, вночі.
Традиційні книгарні занепадають, інтернет-книгарні розквітли. Кажуть, є попит на класику і переклади, а модні романи наших сучасників залишаються нішевими – якщо йдеться про нерозкручених авторів чи про авторів, що не дбають про власну промоцію. Популярність подкастів пов’язана ще з однією тенденцією: з бажання дізнаватися нове, вчитися, почуватися розумнішими – і йде пліч-о-пліч з наростанням популярності нон-фікшну (добірка вибраних документів зі справи Стуса, поради охочим схуднути, отримати оргазм, підвищити самооцінку чи просто вижити, якщо вже стукнуло 50, а також лайфхаки про здоров’я і світобудову – така віртуальна полиця нон-фікшну 2020).
Якими будуть Книжковий Арсенал і Форум видавців 2021? Як виживуть дрібніші фестивалі, що втрачають своєрідність в онлайні? Чи витрачатимемо ми час на нескінченні онлайн-події, які точно відбуватимуться завдяки грантовій підтримці? Скількох письменників надихне успіх Сайгона – і чим нас здивує українське журі BBC? Хто, до речі, отримає Шевченківську премію вже незабаром? Чи стане книжкова критика вагомішою внаслідок розпорошення літературних подій, бодай в навігаційному жанрі? Незабаром, до речі, ще один жорсткий локдаун; паперова книжка – гарний спосіб перепочити від екрана з нескінченними зумами. Якраз нагода перечитати всю гору емоційних закупів з весни.