Влітку 2019 року «Клуб колекціонерів» відгукнувся на заклик нової влади долучитися до підготовки законодавчих ініціатив, що стосуються культури і мистецтва. Пріоритетами були визначені врегулювання переміщення культурних цінностей і закон про меценатство.
«Клуб», який являє собою групу українських колекціонерів, зацікавлених в реформах в цій царині, тоді профінансував створення робочої групи, до якої увійшли фахові юристи і експерти з податкових питань для написання першого законопроєкту.
Моя особиста історія роботи над змінами законодавства щодо переміщення культурних цінностей тягнеться ще з часів президента Ющенка. Я входила в усі робочі групи, які при різних урядах бралися за цю тему. Жоден законопроєкт не доходив до розгляду профільними комітетами, окрім того, що ми готували з Іриною Подоляк минулої каденції Верховної Ради. Його, проте, не встигли проголосувати.
Цього разу я, за звичкою, на волонтерських засадах доєдналася до робочої групи і вперше отримала задоволення і натхнення від роботи в команді фахівців. Але не так сталося, як гадалося.
В робочій групі ми пропрацювали філософію закону, спираючись на досвід Франції, батьківщини першого реєстру культурного надбання, і Польщі, як ближчої до нас за бекграундом.
Вперше прийшло усвідомлення того, що зміни потрібні не тільки щодо процедур перетину кордону – у нас є шанс вирішити багато актуальних болючих питань для внутрішнього арт-ринку. Так законопроєкт отримав назву «Про предмети культури». Він передбачав системні зміни перш за все для детінізації арт-ринку, врегулювання актуальних питань обігу предметів мистецтва всередині країни та переміщення за кордон.
Зокрема ми пропонували: врегулювати встановлення права власності на предмети мистецтва; запровадити електронного реєстру предметів мистецтва; запустити у фактичне функціонування електронного реєстру Національного культурного надбання; впровадити інститут ліцензованих експертів та ввести чіткі правила переміщення предметів мистецтва через державний кордон і електронний облік таких процесів.
Важливою була постійна комунікація з міністром Володимиром Бородянським та його заступницею Світланою Фоменко. Відбувались також відкриті зустрічі з експертною спільнотою. Дискусії точилися гострі, далеко не всі новації підтримували музейники, не все розуміли митники. Врешті народився Законопроєкт на 77 сторінках, який можна було б виносити на публічне обговорення і реєструвати для розгляду профільними комітетами.
Проте, відбулася зміна Кабінету Міністрів. Процес завмер. І от сьогодні на сайті Верховної ради я бачу два законопроєкти – 3872, Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування культурних цінностей і 3873, Проєкт Закону про внесення змін до статті 374 Митного кодексу України. Ці закони спрямовані на розвиток і посилення українського арт-ринку – принаймні, в цьому нас переконують пояснювальні записки. В авторському колективі я бачу і своє прізвище.
Проте, обидва документи передбачають лише єдину зміну – скасування оподаткування предметів мистецтва, що ввозяться до України.
Зокрема, законопроєкт про зміни до Податкового кодексу містить досить дивну новелу, адже пропонує «В пункті 197.7 статті 197 слова та цифри "9706 00 00 00, виготовлених 50 і більше років тому" замінити цифрами "9706 00 00 00"».
Але товари з таким кодом – 9706 00 00 00 – це предмети антикваріату віком понад 100 років, які і так вже звільнені від мит.
Стаття дійсного Податкового кодексу 197.7 «197.7. Звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України культурних цінностей за кодами згідно з УКТ ЗЕД 9701 10 00 00, 9701 90 00 00, 9702 00 00 00, 9703 00 00 00, 9704 00 00 00, 9705 00 00 00, 9706 00 00 00, виготовлених 50 і більше років тому».
Аби звільнити від оподаткування предмети сучасного мистецтва, треба було б просто прибрати «виготовлених 50 і більше років тому» у чинній редакції норм кодексу.
Такі експрес-закони, на мою думку, майже нічим не допоможуть ні арт-ринку, ні колекціонерам, ані митцям. Чому?
По-перше, іноземні дилери навряд чи схочуть везти в Україну іноземних художників, коли ми демонструємо повну відсутність легального внутрішнього ринку (аукціонів в тому числі), а ціни на мистецтво тут нижчі, ніж в ЄС, Америці і Китаї.
По-друге, українські дилери переважно завозять антикваріат – останнім часом все менше, через відсутність попиту і неможливість потім вивезти, – а наших сучасних митців прагнуть вивозити, щоб «прописати» на світових майданчиках.
І по-третє, українські колекціонери часом купують твори закордонних сучасних митців, отже для них з прийняттям цих законопроєктів ситуація поліпшиться, але варто зазначити, що колекціонери завозять роботи для власних потреб і не поспішатимуть виводити їх на український ринок. Швидше, коли захочуть продавати і знову повезуть за кордон.
Але мова навіть не про те. Ці законопроєкти, на мій погляд, є прикладом «ямкового ремонту доріг» – наче щось зробили для арт-ринку, але нічого не покращилося. Де ж «велике будівництво»? Хронічне багаторічне руйнування не лікується одним рядком змін до Податкового кодексу. Ми все ще використовуємо радянське законодавство щодо сфери культури, і тільки наносимо ситуативний грим на бездиханну мумію.
Я хочу, щоб моє ім’я прибрали з членів авторського колективу. Я – проти «ямкового ремонту», ця дорога нікуди не приведе.