Борис Филоненко, куратор, издательство IST Publishing:
Хорхе Луис Борхес, «Кафка и его предшественники»
Сейчас, во время и после пандемии, многие тексты пересматриваются через опыт переживания новой ситуации. Когда между людьми распространяется гибрид коронавируса летучей мыши и змеи, то, например, нетопырь на «Меланхолии» Дюрера смещает все внимание на себя, хотя и выполняет, казалось бы, лишь вспомогательную роль на гравюре. В 1951 году о подобном пересмотре в области литературы Борхес написал короткий текст «Кафка и его предшественники»: «Прочитанный впервые, он [Кафка] был ни на кого не похож — излюбленный уникум риторических апологий; освоившись, я стал узнавать его голос». Борхес показывает нам, как тексты Кафки поменяли литературу, которая была написана до него. Так и мы, осваиваясь, видим присутствие болезни, вирусов, пандемии в текстах, которые появились задолго до COVID-19.
Сьюзен Сонтаг, «Болезнь как метафора»
Болезнь заставляет людей нападать на вышки сети 5G, искать виновников пандемии среди посетителей рынка в Ухани, перекрывать автотрассы, чтобы не дать приземлиться самолету с пассажирами под подозрением. О том, как невидимая и малоизученная болезнь превращается в метафору, накапливает стереотипы и виктимизирует заболевших, Сьюзен Сонтаг написала в тексте «Болезнь как метафора», говоря о туберкулезе и раке, а год спустя добавила к нему еще одну главу — «СПИД и его метафоры».
Richard McGuire, Here
В 1989 году, сидя на съемной квартире, художник и бас-гитарист Ричард МакГуайр смотрел в угол комнаты. Там он придумал один из самых влиятельных независимых комиксов — «Здесь», о том, как из одной точки можно увидеть события, происходившие в одном и том же месте в разное время. В 2014 году вышел одноименный графический роман МакГуайера, в котором события разворачиваются не только в комнате, но и на ее месте задолго до и после жизни человека на Земле, причем для того, чтобы все это увидеть, читателю по прежнему не нужно покидать пределы комнаты.
Stephen Collins, The Gigantic Beard That Was Evil
За несколько недель самоизоляции на конференциях в zoom’е увеличилось количество бородатых мужчин. В комиксе «Гигантская борода, которая была злом», который критики сравнивают с работами Тима Бёртона и Роальда Даля, Стивен Коллинз рассказывает историю о бороде, которая вышла из-под контроля своего хозяина и претендует на все большие и большие территории.
Анна Лёвенхаупт Цзин, «Гриб на краю света. О возможности жизни на руинах капитализма»
В исследовании на пересечении антропологии, экономики, биологии и культурологии Анна Лёвенхаупт Цзин показывает как «...создание миров происходит не только силами людей». Отказываясь от представления о мире как о «прогрессивном мире», Цзин описывает сложные связи между людьми и не-людьми через альтернативные формы жизни «на руинах капитализма». Если герои «Кандида» Вольтера в ситуации катастрофы собираются «возделывать сад», то Цзин идет за грибом мацутакэ — первым живым организмом, который вырос на территории падения атомных бомб в Хиросиме и Нагасаки.
Саша Андрусик, кураторка, агентство «Ухо»:
Ханна Арендт, The Human Condition («Vita activa, или О деятельной жизни»)
Почему не труд делает человека человеком; чего стоит свободный личный поступок; почему плюрализм требует огромной смелости; почему нет ничего долговечнее искусства; в чем искать земное бессмертие и т.д и т.п. Эта книга 1958 года, она о человеке вообще, а не человеке сейчас, – так прозорлива, так приложима к теперешней жизни, как бывают приложимы только вечные тексты.
«Человек рождается не для того, чтобы умереть, а для того, чтобы начать», – в моей гостиничной сети Human Condition лежала бы в каждой тумбочке.
Аласдер Макинтайр, «После добродетели»
Читать морали скучно, но только если ты не Макинтайр или не читаешь Макинтайра. Неустаревающее размышление о том, почему мы перестали быть нравственными и зачем/как с этим бороться (короткий ответ – выбирать Аристотеля, а не Ницше, но заново строить добродетели через социальную практику).
Андре Горц, «Нематериальное. Знание, стоимость и капитал»
Послевоенный капитализм пытается апроприировать знание, работать с ним как с капиталом. Это невозможно, т.к. знание рождается и принадлежит обществу, создается внерыночными механизмами. От того, что с нематериальным стараются работать так, как если бы оно было материальным, возникает масса проблем и для капитализма (нестабильность, невозможность управлять неуправляемым), и для отдельных элементов «рабочей силы».
Benjamin H. Bratton, The Stack: On Software and Sovereignty
Сейчас многие пишут о причинах, симптомах и последствиях цифровой жизни, но мало кто пытается построить и описать модель пресловутого цифрового порядка целиком. У Браттона эта модель (он называет ее Stack) выглядит убедительно и простирается от конкретного человека, смотрящего в мир через окно браузера, до экосистемы Земли. Пока доступна на английском, но скоро появится и на других языках.
Erich Hörl, Sacred Channels: The Archaic Illusion of Communication
Свежее исследование на стыке философии техники, антропологии и media studies. Хёрль прослеживает как общество конструирует себя и свое прошлое с помощью медиатехнологий на примере конкретных форм и способов коммуникации. Особенно полезно тем, кто поддается соблазну считать, что новые технологии и изобретения способны моментально трансформировать нашу жизнь — быт, общественный порядок, ценности; или что техника — не неотъемлемая особенность человеческого (Хёрль пригодился бы Арендт, но они разминулись).
Оксана Форостина, видавчиня, ТАО:
Стівен Сломен, Філіп Фернбак, «Ілюзія знання. Чому ми ніколи не думаємо на самоті»
Якби автори захотіли доповнити цю книжку прикладами з теперішніх новин, ця книжка була би, певно, двічі товстішою. Тому обережно: після прочитання ви будете бачити приклади когнітивних помилок практично на всіх новинних сайтах та у стрічці фб.
Ярослав Грицак, Ізабела Хруслінська, «Розмови про Україну»
Це найкраща книжка для розуміння України, які мені колись траплялись. Вона залишатиметься актуальною навіть після чергового перезавантаження.
Оксана Мороз, «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців»
Книжка про те, як протистояти інформаційним вірусам, від людини, яка запускала інформаційні віруси. Тут само собою зрозуміло.
Джошуа Купер Ремо, «Сьоме чуття. Влада, багатство і виживання в епоху мереж»
Не буду казати, що Ремо передбачив зміни, перед якими ми сьогодні постали, це буде перебільшенням. Але він наблизився до цього передбачення настільки близько, наскільки це було можливо: у книжці нема готових відповідей, але є підходи, щоби зорієнтуватися у новій реальності.
Тимоті Снайдер, «Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття».
У США ця книжка кишенькового формату вийшла після перемоги Трампа, це була практична відповідь Снайдера як історика на загрозу американській демократії. Довший час вона трималася на першому місці рейтингу New York Times. Перша порада Снайдера звучить «Не поспішайте коритися»: «Передчасна покірність є політичною трагедією». Найпотрібніші в наші часи поради.
Катерина Ботанова, кураторка, Culturescapes
Bruno Latour, Down to Earth. Politics in the New Climatic Regime
Бруно Латур – не лише один із важливих франзуцьких соціологів та антропологів. Останніми роками він є ключовою фігурою у переосмисленні кліматичних змін та кліматичних політик. Down to Earth – це конденсований виклад його основних аргументів: кліматичні зміни – не абстрактні ціфри і поняття, це катастрофа планетарного масштабу, а тому вона стосується кожного з нас, «ґрунт починає вислизати з під ніг кожного». Саме тому кліматичні зміни повинні бути у фокусі всіх теперішніх політик. Латур підважує дихотомії локального і глобального та лівих і правих рухів і політик, наголошуючи на необхідності створення нових солідарностей і спільнот, які визнаватимуть взаємозалежність усіх істот і феноменів на планеті.
TJ Demos, Against Anthropocene. Visual Culture and Environment Today
Поняття Антропоцену – нового геологічного періоду, коли людський вплив на Землю перетворився на головний чинник змін – буквально за декілька років пройшло шлях від сумнівного терміну, над яким сперечаються геологи та екологи, до модного поняття, яким описується сьогодніші кліматичні зміни. Демос, один з провідних дослідників візуальної культури та її політик, досліджуючи науково-популярні сайти, роботи художників та кампанії екоактивістів, аналізує, як поняття «Анропоцену» розпорошує відповідальність за екологічні зміни на планеті. Замість питати з тих, хто створює, лобіює і користається з теперішніх екологічних політик, відповідальністю наділяється начебто кожна людина. Демос наполягає на тому, що кліматичні зміни можна розглядати лише в комплексі з питаннями економічної нерівності, соціальної несправедливості та екологічного насилля.
Davi Kopenawa, The Falling Sky
Унікальна книга для дуже повільного читання, на межі між прозою та нон-фікшн. Довга розмова між французьким антролопологом Брюсом Альбертом і шаманом і одним з найвідоміших публічних голосів корінних народів Амазонки, Даві Копенава – з народу Янумамі, які мешкають на кордоні між Бразилією та Венесуелою. Це спроба відтворити європейською мовою світ, історію, космовізії та космополітики, а також теперішні виклики, які стоять не лише перед Янумамі, але й перед усіма амеріндіанськими спільнотами. Даві відкриває двері у дивовижний складний світ, в якому всі і все взаємопов’язане, в якому життя людей невіддільне від життя тварин, лісу, ріки. Порушення цього крихкого балансу взаємної поваги та підтримки призводить до катастрофічних насділків – екологічної катастрофи. За віруваннями Янумамі, коли помре останній шаман, не залишиться нікого, хто міг би утримувати небо. І воно обвалиться на землю, як на початку часів.
Ivan Krastev, Stephen Holmes, The Light That Failed
Крастев і Голмс, два неуникненні автори, коли ідеться про історію змін у Східній Європі після 1989/1991-х років. Їхня остання спільна книга розгядає анти-ліберальний і анти-демократичний поворот у пост-комуністичних країнах у зв’язку зі світовою «перемогою» лібералізму після падіння Берлінської стіни. Книга – must-read для України. Вона ставить питання до так улюблених в Україні понятть «Заходу», «вестернізації», «європейських цінностей», «шляху до Європи» і, детально аналізуючи історію Східної Європи часу «незалежностей», підважує універсальність європейського бачення ліберальної демократії.
Annie Ernaux, The Years
Одна з найважливіших французських письменниць розповідає історію свого життя від 1940 до 2006 року: народження, навчання, одруження, розлучення, Нормандія, Париж. Таке собі стандартне жіноче життя і традиційна жіноча історія. Лишень Ерно вдається через себе розповісти історію доби, культурних, економічних, політичних потрясінь французського суспільства. Між «я» і «ми» виростає нерозривний зв’язок, в якому часами «я» розчиняється і зникає у часі. Війна, повоєнна бідність, війна в Алжирі, Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар, Едит Піаф, травень 1968, нова хвиля фемінізму, ядерна загроза, консумеризм, нерівність, нові технології, нова Європа. Шар за шаром вона прописує живу, жіночу, надто людську історію.
Тарас Лютий, НаУКМА:
Книжки, які ви ніколи не прочитаєте, якщо не будете звертатися до них протягом усього життя.
Аристотель, «Нікомахова етика»
Етика передбачає доброчесне життя. Але чому важливо жити згідно з чеснотами, а не, приміром, винятково задоволенням? Тому що лише мудрий здатен побачити, як прагнення до блага робить людину щасливо.
Авґустин Аврелій, «Сповідь»
Призначена для читання вголос, ця книжка розповідає про становлення автобіографічного жанру й те, як формується наш досвід. Коли-не-коли ми запитуємо себе, наскільки людина може вважати себе самовладною істотою. Цього не збагнути без розважань про власне єство, а також про те, якою мірою спогади про себе дозволяють розкривати такі фундаментальні речі, як-от природа часу або влаштування світу.
Мішель де Монтень, «Проби»
Як писати, щоб занадто не перебільшувати те, чим є людське створіння, а до того ж ухопити найбільш виразні особливості її буття? Автор, намагаючись не писати панегіриків ані розуму, ні досвіду, показує, як самоаналіз може корелювати зі скепсисом.
Імануїл Кант, «Критика чистого розуму»
Наскільки є безмежним і всемогутнім людський розум? Подібним тонкощам і присвячена ця нелегка виправа, а найбільше – з’ясуванню того, на що таки здатна ця інстанція. Розвідка стає вододілом між суперечками в межах новочасної філософії та спричиняється до появи сучасного типу філософування.
Мішель Фуко, «Наглядати і карати»
Як народилися сучасні форми дисципліни і як через тіло контролювати душу? З книжки дізнаємося про зміну владних чинників від жорстоких катувань до витончених форм покарання і чому паноптизм нагадує принцип всевидячого ока в соціумі.
Евгений Головаха, социолог:
Я бы посоветовал читать то, что поднимает настроение:
Борис и Аркадий Стругацкие, «Понедельник начинается в субботу»
Я сейчас взял и перечитал Стругацких, но не их мрачные пророчества будущему, а молодых Стругацких – «Понедельник начинается в субботу». И я вспомнил свой научный путь и путь моих коллег, и понял многое, что определяло мою деятельность.
Книги Артура Переса-Реверте и Умберто Эко
Именно эти главные интеллектуалы нашего времени определили духовную атмосферу второй половины ХХ века.
Мемуары Бориса Херсонского и Семена Глузмана
Я люблю такую литературу, люблю читать, как люди описывают свою жизнь. Я абсолютно уверен, что авторы не должны писать о своей жизни все, а только то, что считают нужным извлечь из своей жизни, урок, который они вынесли из своих жизненных трудностей, проблем и ошибок.
Мирослав Маринович, правозахисник, співзасновник УКУ:
Тарас Шевченко, «Кобзар»
Він особливо резонує в душі в часи криз і випробувань.
Трилогія Олександра Дюма: «Три мушкетери», «Двадцять років по тому» і «Десять років по тому»
В нинішні часи українцям варто було би пригадати, що таке справжня дружба, заснована на цінностях, і спроможність стояти «один за всіх, всі – за одного!»
Детективи Аґати Крісті
Колосально відволікають від пандемічної депресії і не додають стресу, бо автор не смакує вбивствами, а заворожує поворотами слідства.
Марія Вальторта, 12-томник «Богочоловік»
Це для тих, хто розуміє, яким викликом сьогодні є бездуховність світу, і хто хотів би простежити за євангельськими оповідями зблизька.