Ось скільки вулиць, проспектів і провулків, названих на його честь, налічила Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вулиця_Степана_Бандери. Останнім серед тих, що отримали його ім'я, став колишній Московський проспект у Києві. Безперечно, назва на честь столиці ворожої держави, хоч і не зовсім комуністичної, мала бути змінена. Проте факт перейменування цього проспекту на честь Бандери став останнім поштовхом до того, щоб у сусідній країні, Польщі, Волинську трагедію 1943 року було визнано "геноцидом вчиненим українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої" (https://lb.ua/news/2016/07/22/340838_polskiy_seym_nazvav_volinsku.html).
З усіма наступними дипломатичними і недипломатичними наслідками. Інший, менш цивілізований сусід України, Росія, у 2014 році, у відповідь на повалення режиму Януковича, котре відбувалося частково під бандерівськими, червоно-чорними прапорами, розпочав варварську військову агресію проти України... У самій Україні для мільйонів людей на Сході і Півдні країни слово "бандерівець" має негативне забарвлення (чим, до речі скористалася Росія у своїй пропагандистській кампанії спрямованій на населення Криму і Донбасу). Отже, образ Бандери пов'язаний як з українськими патріотичними почуттями, так і з дуже негативними, фактично, ворожими до України емоціями. І через це цей образ містить у собі величезну вибухову силу.
Україна все ще перебуває у процесі становлення як незалежна держава і, в принципі, можна уявити, що така вибухова сила може стати в пригоді для демонтажу гнилої пост-радянської політичної і економічної системи. З другого боку, ця вибухова сила зараз діє швидше проти України – зокрема, у випадках з російсько-українською війною і з резолюцією Польського Сейму. Тому з іменами Бандери і інших політичних діячів минулого краще бути обережними. Можливо, наразі для вшанування постаті Бандери достатньо було б виділити державні гранти для історичних досліджень і відповідних публікацій про його діяльність. А для нових назв (хоч декомунізацію вже й завершено, все одно, нові назви, природно, мають з'являтися) більше використовувати імена митців, що прославили Україну, наприклад, Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов'яненка, Олександра Білаша, Ігоря Шамо... – Такі назви можуть сприяти лише культурному вибухові, котрий вестиме до єднання країни і викликатиме пошану її сусідів.