Неможливо придумати кращий епіграф до цієї книжки, ніж відомий вислів, який варто навести в оригіналі — англійською: Never let a good crisis go to waste (Ніколи не марнуйте серйозної кризи). Його авторство пов’язують з Вінстоном Черчиллем, який начебто саме так схарактеризував перспективи післявоєнного миру незадовго до кінця Другої світової війни. Пізніше журналісти почули його 2008 року, коли почалася всесвітня фінансова криза, від Рама Емануеля, тодішнього керівника апарату Білого дому при президенті Обамі. Він пояснив свою думку так: «Криза надає можливість зробити те, що, на вашу думку, ви не змогли б зробити раніше». Пізніше Рам Емануель представляв інтереси Сполучених Штатів у Токіо, де всі, хто мав із ним справу, переконалися — він справді майстер перетворювати кризові ситуації на можливості.
Епохи народжуються у війнах. Війни змінюють світ. Жодна імперія не розпалася без війни. Нині ми стаємо свідками краху останньої, і чи не найбезглуздішої з імперій — Російської. Формально проголошена Петром І на початку XVIII століття, вона проіснувала 300 років і запам’ятається лише крадіжками, людожерством, невдалими спробами переробити ординську країну на європейський манер. Ця імперія вкрала абсолютно все — назву, історію, державні символи, традиції, технічні й технологічні винаходи. Вона завжди прагнула приховати свою ординську сутність за розкішшю, дешевою імітацією Європи. Україні випала історична місія поховати саму цю імперію.
Це не перша в історії людства війна, що розпочалася із забаганки однієї людини — параноїка, який живе в уявному світі власних ілюзій, амбіцій і страхів. Але це перша війна в Європі, яка відбувається в епоху соціальних мереж і ядерних реакторів. Сьогодні нічого неможливо приховати, кожен злочин стане відомим. Як стають відомими й героїчні вчинки українських воїнів. Росія із члена «вісімки» і «двадцятки» стрімко перетворилася на Північну Корею-2, а Україна здобула всесвітнє визнання як захисниця свободи і стала символом супротиву диктатурі. Колись Дарон Аджемоґлу і Джеймс Робінсон пояснили, чому нації занепадають. Сьогодні настав час говорити про те, як нації відроджуються.
Не тільки війни змінюють світ, але й книжки. У 1992 році Френсіс Фукуяма проголосив кінець історії. За Фукуямою, з розвалом СРСР світло демократії концептуально перемогло темінь диктатури, тож у майбутньому буде сформована остаточна ліберально-демократична форма світоустрою й урядування, автократичні режими підуть у забуття. Події історії відбуватимуться, але глобальні конфлікти відійдуть у минуле, а з ними — й потреба в усвідомленні та філософії. Одного покоління було досить, щоб спростувати цю тезу.
Друга книжка — «Велика шахівниця» — вийшла на шість років пізніше від «Кінця історії», і її спіткала зовсім інакша доля. Збіґнєв Бжезінський виявися чи не першим і ледь не єдиним, хто пророче передбачив ключове значення України для майбутнього Євразії та всього світу. Бувши етнічним поляком, але американцем за способом мислення, він шукав формулу зміцнення однополярного світу за гегемонії США. Але тоді Китай тільки починав сходження, не було соціальних мереж і Путіна на вершині влади в Росії. Відтоді написано тисячі аналітичних статей, лонгридів, прогнозів, та передбачити катастрофу, яка розгорнулася перед нашими очима, не змогли ні реалісти, ні неоконсерватори, ні ліберали. Однак Бжезінський передбачив і роль України, і важливість польсько-українського союзу, і беззаперечне лідерство США.
Геополітика ХХ століття, у центрі якої було протистояння Заходу й СРСР (Росії), очевидно, добігла кінця. І річ не в тому, що Захід переміг СРСР і перемагає Росію. Нині вже неможливо розглядати Росію як нормального учасника світових процесів, натомість Україна стала тим фактором, який визначає не тільки зовнішню політику, але й внутрішньополітичний дискурс провідних світових гравців. «Ви за Україну чи проти» — так тепер звучить ідентифікатор «свій — чужий».
Світ хоче миру, і той, хто його принесе, стане новим світовим лідером. Саме так сьогодні виглядає геополітика. Голосування в ООН свідчать: РФ, Північна Корея, Іран, Еритрея, Нікарагуа, Сирія, Білорусь, ЦАР — такий нині список світових паріїв. Через приціл «джавеліна» інакше бачиться роль Китаю і зовсім не градус протистояння США — КНР, а пожежа на Запорізькій АЕС може стати тим вогнем, на якому підсмажаться російська імперськість і великодержавний шовінізм.
На Україну чекає не кінець, а початок історії. Війна зітре з карти України залишки «російськості», які, попри всі зусилля патріотично налаштованої частини суспільства, огидними уламками стирчали з географічних назв, пам’ятників та інших наративів. Можливо, саме тепер відбувається остаточне звільнення від вісімсотлітнього ординського ярма. Віднині Україна стане повноправним суб’єктом побудови нового світопорядку, за якого мають бути виключені катастрофи, подібні до нинішньої.
Зруйновані міста й об’єкти інфраструктури значною мірою дісталися нам у спадщину від СРСР. Тому вони мають бути побудовані заново, на новій технічній і технологічній базі, і ми це зробимо за допомогою світової спільноти. Попереду новітні, рівні, як дзеркало, магістралі й мости, за які нам не буде соромно і через 50 років, швидкісні потяги й ефективна комунальна сфера, сучасні виробництва й новітні технології. Ми маємо помислити ту нову країну, яка вийде із цієї війни обпаленою, але нескореною. Кінець геополітики означатиме новий початок. Це закон діалектики, і ніякий Путін нічого із цим не зможе вдіяти.
Україна — європейська держава і, звісно, європейський післявоєнний досвід вартий вивчення. Але він невичерпний. Одним з економічних див після Другої світової стала Японія, пізніше — Республіка Корея і Китай, згодом піднявся В’єтнам. Як сталося диво на річці Хан, у чому полягали основні елементи плану модернізації Ден Сяопіна, які соціально-економічні фактори дали змогу зробити потужний економічний ривок Японії та В’єтнаму? Дві демократичні та дві комуністичні країни — сьогоднішні економічні лідери в Азії й відіграють украй важливу роль на міжнародній арені. То ж яким було співвідношення зусиль урядів і приватного сектору, зовнішніх гравців і національних лідерів, у чому полягав секрет стрімкого перетворення бідних, зруйнованих війнами і природними лихами традиційно аграрних, периферійних країн на динамічні економіки з переважною технологічно зорієнтованою структурою виробництв? Ця книжка для тих, хто шукає відповіді на ці питання. У нас немає часу робити власні помилки і на них вчитися — надто дорога ціна перемоги. Шлях відбудови і модернізації не щось незвідане. Вони змогли — і ми зможемо. І хоча ніякий іноземний досвід не можна застосовувати без адаптації до реальної ситуації, ніхто, крім нас, цього не зробить. За Лаодзи, навіть шлях на тисячу лі починається з першого кроку.