ГоловнаБлогиБлог Юлії Орлової

«#Невже доросла: книжка для дівчат, які вже (майже) виросли» Ірини Славінської. Уривок із книги

Нова книжка Ірини Славінської «#Невже доросла: книжка для дівчат, які вже (майже) виросли» — це не просто книжка. Це дуже вчасна і гранично відверта розмова про те, що таке дорослішання. Тут йдеться радше не про вік, а про відчуття. Багато хто з нас раптово подорослішав вранці 24 лютого 2022 року, попри свій юний вік. Або відчув, що він не може приймати рішень попри свій дорослий ніби вік, що по замовчуванню передбачав відповідальність.

Це погляд на життя сучасної жінки і те, чим вона живе. Стосунки з іншими людьми, здоров’я, робота, самореалізація, переживання і тривоги — іноді так важливо обговорити те, що тебе непокоїть, в колі своїх. І книжка Ірини Славінської – це точно такий простір. Вона каже, що книжка не містить готових відповідей, але «можливо, саме відсутність готових відповідей — це щось найчесніше, що ти можеш сама визнати, розмірковуючи про доросле життя».

Розділ 1. Уже доросла?

Контрольований хаос

Неможливо контролювати все. Якщо чесно, мене це дратує. Тривалий час мені здавалося, що відповідати можна тільки за те, що робиш сама, контролюючи якість зробленого. Проте пандемія COVID-19 і досвід роботи у великій команді геть закреслили цю дитячу ілюзію. Буває всяке — і з людьми, і з обставинами. Визначальним є тільки моє ставлення до того, що відбувається. Та й хаос не такий уже й хаос, щойно про нього подумати та спробувати розібратися.

На додатковий вимір цієї бентеги в житті саме молодих людей звернула мою увагу психологиня Світлана Ройз, яка викликає в мене щирий захват. Світлана зауважила, що у вісімнадцять людина за статусом уже цілком доросла: може голосувати, закінчує школу та самостійно обирає університет.… Чому це важливо й до чого тут хаос? Світлана Ройз каже, що вісімнадцятирічні як молоді дорослі зазнають відчутного тиску: до них висувають великі соціальні сподівання з боку родини та громади, а також сама молодь має великі амбіції та очікування від свого майбуття. Усі навколо транслюють думку, що молода людина може та мусить щодо себе вдаватися до важливих кроків. Відчуття глобальності викликів, які треба подолати, та рішень, які треба ухвалити, часто дуже сильно тисне на нас. Частина цього тиску пов’язана з усвідомленням неможливості проконтролювати всі можливі наслідки — своїх дій, учинків близьких, власне життєвих обставин. Усе навколо видається дуже незрозумілим і непевним — навіть старт навчання у виші чи розклад курсів за вибором асоціюються з хаосом, хоча насправді це чітка, впорядкована система —… треба просто розібратися.

Додатковий виклик полягає в тому, що в цей час, на початку дорослості, у нас немає ще ні життєвого досвіду, ні прокачаної навички приймати рішення. Навіть мозок у вісімнадцять не цілком готовий до такої відповідальності, адже голова також іще тільки «дозріває»: мозок повністю подорослішає ближче до 22 років

Я прошу Світлану Ройз описати якусь типову емоцію чи стан людини, яка щойно подорослішала. Психологиня згадує розмови зі своїми клієнтами молодого віку та каже, що першим на думку їм спадає не особливо комфортне слово — «тривога».

«Людям, які дорослішають, складно з не дуже стабільними дорослими з покоління своїх батьків. Сучасні молоді люди швидше дорослішають, тому що їхні батьки не завжди достатньо дорослі — часто саме мамам і татам доводиться наздоганяти своїх дітей і дорослішати слідом за ними. Поки це триває, молодим людям 18+ доводиться рано ставати на власні ноги, шукати опору в собі. З одного боку, молоді люди цього покоління ще дуже інфантильні, але з іншого — готові брати на себе відповідальність. Саме тому молоді люди часто рано починають працювати чи шукати для себе волонтерську роботу. Вісімнадцятирічні та старші молоді люди відчувають у собі потенціал — такий сильний та інтенсивний, що він ніби роздирає зсередини. Молоді люди шукають можливості його реалізувати та часто прагнуть не просто знайти роботу чи здобути освіту, але хочуть відчувати причетність до великих змін і глобальних викликів».

Як у Івана Франка: «Дух, що тіло рве до бою…».

Пригадуєш, на одній із попередніх сторінок ми аналізували дані соціологічного опитування? Нагадаю, що, згідно з ним, саме молоді українки у віці 16-30 років є тими, хто у своїх думках і мріях дозволили собі бути успішними, зокрема мати успішну кар’єру.

Мені спершу було не дуже зрозуміло, чому саме так, чому саме дівчата цього віку. Після пояснення Світлани Ройз усе стало на свої місця: це історія про доволі ранню дорослість і готовність до активних дій, до експериментів, спроб і помилок, до пошуку свого місця на землі.

Узагалі не дивуюся, що це може викликати сильну тривогу. Я й сама щось таке можу пригадати про себе у вісімнадцять. У той час усі навколо мене говорили про речі, які відбувалися зі мною вперше. Це і вступ в універ, і перша робота, і перше звільнення, і перший бойфренд, і перший розрив стосунків, і випуск з універу, і поступова зміна професії.… Усе це тривожило, тому що мені-старшокласниці та мені-першокурсниці, як і мені-просто-молодій-жінці здавалося, що на моїх плечах лежить страшний вантаж — відсутність права на помилку. Ніби ніхто й не вимагав від мене безпомилковості, але мені все одно чомусь здавалося, що багато речей мають відбутися раз і назавжди — з першого разу правильно. Наприклад, вступ в університет. Мене дуже дратувало відчуття неможливості схибити, неприпустимості помилки.

Довелося ще трохи підрости, щоб зрозуміти, що помилятися все ж таки можна. І що прийняття своїх помилок — це теж частина дорослішання. […]

Світлана Ройз зі свого досвіду спілкування з молодими людьми згадує важливу особливість, яка відрізняє їх від старшого покоління: «Молоді люди мають менше соціальних страхів. Вони не бояться запізнитися, когось розчарувати, не виправдати сподівань... Натомість вони відчувають сильні природні страхи — страх смерті, хвороби, темряви, гучних звуків». Мене це дивує, тому що десь глибоко в душі я досі переймаюся тим, що про мене подумають інші, наприклад чи добре прочитала лекцію або чому хтось написав на книжку поганий відгук. Натомість про смерть не особливо думаю, навіть доволі прозаїчно купую страховку для подорожей за кордон, перевіряючи, чи є там пункт про репатріацію тіла на батьківщину в разі летального випадку.

Чому такі суттєві зміни в страхах молодших людей? Світлана міркує, що помінялися задачі покоління. Мовляв, для людей старшого віку прийняття групою та перебування в колі «своїх» було питанням фізичного виживання — і це не дивно, згадай родинні історії часів Другої світової війни чи Голодомору. Натомість молоді люди живуть в іншому світі, де змінилася норма, де більше безпеки.

Звідки тоді тривога та страх смерті? А причина їхня в тому, що сучасна українська ситуація — це і тимчасова окупація Росією Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей, і війна, і російська офензива проти України в лютому 2022 року. Світ в інстаграмі може бути дружнім, веселим і безпечним, але це не повна картина. Світлана Ройз тут доречно нагадує про пам’ять поколінь: «Досвід пережитих трагедій у минулих поколіннях пробуджується зі словами “війна”, “революція”.… Покоління сучасних молодих людей пережило вже дві революції — 2004 і 2014 року. З 2014 року в наше життя увійшло слово “війна”. Сюди ж додайте освітні реформи та зміни шкільних програм. Ці молоді люди мають досвід стрімких змін і відчуття, що ні за що не можна зачепитися. Постійно щось тригерить. Звідти дуже низька толерантність до невизначеності. […]

Ще одна можлива тема для роздумів щодо хаосу навколо — це досвід дорослішання з телевізором і смартфоном перед очима. Світлана Ройз говорить, що покоління 18+ має звичку постійно обробляти інформацію та не має змоги дати собі раду з нудьгою: «Це покоління багато розважали батьки, звідси виникає невміння самостійно себе розважати. Мозок потребує моментів спокою, у які він ніби нічим не зайнятий. У такі моменти важливо, аби людина мала внутрішній ресурс і вміла побути наодинці із собою». Цю звичку можна напрацювати та розвинути в собі. Наприклад, згадай про чотири головні стовпи добробуту та зверни увагу на тіло, запропонуй собі та своєму тілу якусь активність. Або ж спробуй спертися на блок, де йдеться про фантазію та творчість.

І ще така метафора від психологині — про зміни задач у різному віці. Підліткам важливо «відростити роги» та часом практикувати здорову агресію, аби сепаруватися від батьків і віднайти власне «я». Натомість дорослішання є часом уже геть інших емоцій і дій. На перше місце висувається турбота — не лише про інших, а й про себе.

Для прокачування цієї навички Світлана Ройз радить одну дуже просту вправу-практику, яку можна зробити своїм щоденним ритуалом. Увечері зосередься, став собі запитання, міркуй про відповіді на них і загинай відповідні пальці руки.

• Загинаємо великий палець: «Що я сьогодні зробила для бадьорості мого тіла?»

• Загинаємо вказівний палець: «Що я сьогодні дізналася нового?»

• Загинаємо середній палець: «Який мій емоційний стан, що я сьогодні відчувала?»

• Загинаємо безіменний палець: «З ким я нині була близькою, про кого піклувалася, хто турбувався про мене?»

• І мізинчик: «Про що я сьогодні мріяла? Що зробила для досягнення своєї мрії?»

Світ навколо стрімко змінюється, і ти стрімко змінюєшся разом із ним. У наступних розділах ми ще поговоримо про зміни, які можуть відбуватися навколо, а також про способи дати всьому цьому раду.

Головне, що варто винести із читання цього розділу, — це думка про себе як свою найліпшу подругу. Ти єдина, унікальна, неоціненна та є сама собі ціллю. Дбай про себе та різні свої сторони — не лише зовнішні, але й внутрішні.

Юлія Орлова Юлія Орлова , Генеральний директор видавництва «Віват» (ГК «Фактор»)
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram